Роль художньої творчості у роботі з клієнтами соціальної роботи

Значення художньої діяльності для розвитку фізіологічних та психічних навичок клієнтів.

Роль художньої творчості у роботі з клієнтами соціальної роботи.

План

Тема: Прикладні методики як засіб соціально – терапевтичного впливу на особистість

1. Вознесенська О. Арт-терапія сім’ї // Психолог. – 2005. – №10. – С.9–14.

2. Вознесенська О. Особливості арт-терапії як методу // Психолог. – 2005. – №10. – С.5–8.

3. Практикум по арт-терапии / Под ред. А. И. Копытина. – СПб.: Питер, 2000. – 448 с.

Поняття «художня творчість» охоплює весь процес роботи митця незалежно від будь-якого конкретного виду мистецтва і включає в себе художню діяльність письменника- і композитора, художника і актора. Це, безперечно, так. Адже представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання — художньо освоюють об'єктивну дійсність.

Водночас поняття «художня творчість» вимагає певної деталізації. Вона допоможе з'ясувати специфіку творчості митця в кожному конкретному виді мистецтва. Це поняття поєднує два види творчого процесу — прямий та опосередкований. Такий розподіл дає можливість побачити, скільки самобутнього з точки зору психології творчості індивідуального має в собі, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця. наслідки творчості поета відрізняються від творчості актора.

Розчленування поняття «художня творчість» дає змогу говорити про літературу, живопис, музику, скульптуру як про види мистецтва, де творчість має прямий, а творчість у театрі, в кіно, в усіх жанрах виконавчого мистецтва — опосередкований характер. Прямий і опосередкований види творчості далеко не рівнозначні.

Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво виражають одну з найважливіших рис мистецтва — його об'єктивно-суб'єктивний характер. Письменник чи композитор використовують єдину об'єктивну основу — навколишній світ, життя в усіх його складності та багатогранності. Пізнаючи об'єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і прояви, які з найбільшою силою розкривають його власний внутрішній світ, світогляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках життєвого матеріалу, повністю вільний у відборі тем майбутнього твору.

Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису: незв'язаність митців з виробництвом, індивідуальне планування творчого процесу.

Опосередкований вид творчості здійснюється здебільшого колективно. Це, як правило, ставить одного художника у творчу залежність від іншого. Виявляється, що в такому складному процесі, як художня творчість, поруч можуть бути співдружність та авторитаризм. Сергій Ейзенштейн підкреслював, що навіть щиро відстоюючи принцип колективізму в творчій роботі, сама специфіка кіно і театру як виду мистецтва викликає дуже складні стосунки між режисером і актором, оператором чи композитором. Творча співдружність, на думку Ейзенштейна, можлива тоді, коли існує «єдність стилю, стилістичного передбачення та втілення речі». Якщо режисер відчуває «стилістичну неусвідомленість» або нездатність актора охопити всю «композиційну лінію» фільму, він має право на прояв «залізної волі».

Процес художньої творчості незалежно від виду її або індивідуальних особливостей роботи кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Стадії творчого процесу, основні етапи роботи митця над окремими художніми образами і цілим твором цікавили психологів і мистецтвознавців давно. На межі XIX і XX ст. склалося кілька своєрідних підходів до цих питань, що й підсумували попередні пошуки науковців. Цікавою нам здавалася позиція російського інженера і психолога П.Енгельмейєра. Він увів поняття «еврологія», тобто вивчення творчості в повному обсязі цього поняття і тлумачення «художньої творчості, технічного винаходу, наукового відкриття, вольової дії». На думку Енгельмейєра, найважливішим у творчості є вирішення чотирьох питань:хто створює, як створює, що створюється, як створюється? При цьому друге і четверте питання тільки з різних сторін висвітлюють творчий процес, який має три предмети: суб'єкт творчості, об'єкт творчості та процес творчості.

Певні спроби розкрити основні етапи творчого процесу були і з боку вчених колишнього СРСР. Так, відомий психолог П. Якобсон вважав, що процес художньої творчості — це:

1) виникнення задуму;

2) його розробка;

3) активізація досвіду життєвих вражень;

4) пошуки форм і втілення задуманого твору;

5) реалізація задуму;

6) доробка твору.

П. Якобсон переконаний, що подібна деталізація «моделі» творчого процесу дасть змогу певною мірою відтворити цілісність та багатоплановість останнього, віднайти його суттєві ланки в їхній динамічній послідовності, а також побачити характер психічних актів митця.

В останні роки вивчення закономірностей художньої творчості все активніше пов язують з художнім сприйманням мистецтва. Таку тенденцію слід вітати. Адже повноцінне вивчення творчості можливе лише тоді, коли простежується й остання ланка — життя твору серед тих, для кого він створений.

Як уже зазначалося, процес художньої творчості незалежно від індивідуальних особливостей праці кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Який же шлях проходить художній твір, перш ніж стане надбанням суспільства? Весь процес праці митця над твором можна схематично поділити на чотири етапи:

1) загальне пізнання й спостереження навколишньої дійсності;

2) виникнення задуму твору;

3) вибіркове пізнання й спостереження навколишньої дійсності;

4) безпосередня реалізація художнього задуму в мистецький твір.

Визначаючи естетичний потенціал художньої творчості, слід враховувати, що жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людину, як мистецтво, що за кожним визначним твором постає яскрава і самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створене все те прекрасне, над чим безсилий час. У зв'язку з цим особливої теоретичної уваги заслуговує аналіз внутрішніх психологічних особливостей індивіда, які розвиваються у динаміці: задатки, здібності, обдарованість, талановитість, геніальність.

Задатки—це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.

Обдарованість—це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності.

Талановитість — це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певну-діяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття талант слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.

Геніальність — це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури.

Що ж до проблеми художніх здібностей, то вона пов'язана з питанням природної обдарованості людини. Більше того, талант є безпосереднім результатом наявності певеих нахилів до художньої діяльності.

Своєрідне розуміння ролі й значення дитячої обдарованості у становленні і змужнінні художнього таланту пропонує педагогічна система В. Сухомлинського. Видатний український педагог зумів переконливо продемонструвати внутрішній зв'язок між художньою обдарованістю дитини, її розумінням краси й утвердженням етичних принципів, розкриттям сил добра і зла. «...Необхідно зорати і засіяти насінням краси поле дитячої свідомості»,—говорив учений.

В.Сухомлинський радив викладачам поступово впливати на почуття, уяву, фантазію дітей. Треба, щоб невеличкий відтинок життя заграв перед дитиною всіма фарбами райдуги. Було б дуже добре, щоб кожний вихователь дитини ніколи не забував настанови В. Сухомлинського: «Ідіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми і поетами. Я тисячу разів переконувався: без поетичного, емоційно-естетичного струму неможливий повноцінно розумовий розвиток дитини».

«Музика — уява — фантазія — казка — творчість» — це той шлях, по якому, за Сухомлинським, іде розвиток духовних сил дитини. Досвідчений педагог виховував звичайних, а не художньо обдарованих дітей. І звернення до емоційного світу сприймалося ним як сходинка у пробудженні розуму, свідомості, зацікавленого ставлення до праці. І не має принципового значення, чи став хто-не-будь з учнів Сухомлинського професійним митцем. Але не викликає сумнівів той факт, що поруч з таким педагогом діти не знали, що таке байдужість, черствість душі, міщанська обмеженість інтересів.

Останнім часом арт-терапія все ширше застосовується в соціальній сфері. Вважаємо,що соціальний педагог, який працює з неблагополучними сім’ями, безпритульними таважковиховуваними дітьми, дітьми з особливими потребами повинен володіти методами таприйомами арт-терапії.

Арт-терапевтичні технології адекватні у використанні для розв’язання проблем комунікативної компетентності, розвитку внутрішньосімейної взаємодії, психічної і гендерної ідентичності членів сім’ї, формування зрілих чоловічих і жіночих структур особистості в подружніх парах, підвищення самооцінки, активності, впевненості в поведінці. Основний акцент в арт-терапії сім’ї робиться на вивчення структурно- функціональних особливостей сім’ї – на проникності її зовнішніх (особистих) меж.

Спостерігаючи за цими межами і використовуючи різні акціальні втручання, арт-терапевт може підсилювати або, навпаки, знижувати їхню проникність. Арт-терапія сім’ї веде до взаємного розкриття членів сім’ї і їхнього звільнення від переживань, що травмують. В арт - терапевтичному процесі збільшується цінність співпраці як форма внутрішньо сімейної взаємодії і формується картина світу сім’ї, що сприяє розвитку власної культури стосунків.

Арт-терапевтичні методи використовуються в роботі з сім’ями наркозалежних для створення ефективного середовища в період реабілітації, у роботі з сім’ями, що чекають народження дитини як засіб формування усвідомленого батьківства, з подружніми парами для налагодження взаємодії, у роботі з сім’ями, що переживають кризу, на різних етапах розвитку сім’ї, надання можливості виходу з конфліктної ситуації.

Художня творчість допомагає краще ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти спосіб спілкування із собою. У процесі спільної творчості сім’я має можливість висловити почуття, недоступні у вербальному спілкуванні, відбувається розвиток унікальної сімейної культури, формування міфопоетичної картини світу цієї сім’ї, перехід на глибокі рівні розуміння і взаємодії.

Артотерапія володіє очевидними перевагами перед іншими – заснованими виключно на вербальній комунікації – формами психотерапевтичної роботи:

1. Практично кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду, соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності або художніх навиків.

2. Арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі своїх переживань, або, навпаки, надмірно пов’язаний із мовним спілкуванням.

3. Образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при утрудненні налагодження контактів, у спілкуванні з приводу дуже складного предмету.

4. Образотворча діяльність у багатьох випадках дозволяє обходити «цензуру свідомості», тому надає унікальну можливість для використовування несвідомих процесів, вираження і актуалізації латентних ідей і станів, тих соціальних ролей, які знаходяться у «витісненому» вигляді або слабко виявлених в повсякденному житті.

5. Артотерапія є засобом вільного самовираження і самопізнання.

Вона має «інсайт-орієнтований» характер; надає атмосферу довір’я, високої терпимості і уваги до внутрішнього світу людини.

6. Результати образотворчої діяльності мистецтва є об’єктивним свідоцтвом настроїв і думок людини, що дозволяє використовувати їх для ретроспективної, динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень і зіставлень.

7. Арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає у людей позитивні емоції, допомагає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі.

8. Артотерапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення.

Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації – розкритті широкого спектру можливостей людини і ствердження ним свого індивідуально-неповторного способу буття в світі.

Можна використовувати різні підходи до класифікації форм артотерапії, наприклад, виділити клінічну, психодинамічну, гуманістичну, трансперсональну і інші її моделі. Зміст і форми арт-терапевтичної роботи можуть розрізнятися залежно від тієї або іншої групи клієнтів (наприклад, психіатричні хворі, особи з прикордонними психічними розладами, пацієнти з соматичною патологією, мотивовані до особового “зростання” клінічно здорові особи і т. д.). Артотерапію можна проводити з одним пацієнтом, з подружжям, зі всією сім’єю, в колективі і групі. Форми арт-терапії також різні при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. І проте можна говорити про два основні варіанти арт-терапевтичної роботи – індивідуальної і групової артотерапії. Кожна з них, у свою чергу, має свої різновиди [3, 21].

Індивідуальна арт-терапія може використовуватися з широким колом клієнтів. Деякі клієнти, що не підлягають вербальній психотерапії (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам’яті і деякі інші), у ряді випадків можуть досить успішно займатися з арт-терапевтом як індивідуально, так і в групі, маючи порушену здібність до вербальної комунікації, вони нерідко здатні виражати свої переживання в образотворчій формі.

Індивідуальна арт-терапія, діюча не тільки на окремі прояви, але і механізми розвитку захворювання, характерна перш за все для пацієнтів із неглибокими психічними розладами, переважно невротичного характеру. Особливу цінність арт-терапевтична робота може мати для дітей і дорослих, які відчувають певну скруту у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовні порушення, аутизм або малоконтактність, а також складність цих переживань і їх «невимовність». Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. Підставами для завершення індивідуальної роботи, разом із

зовнішніми чинниками, є певні зміни в змозі і характері образотворчої діяльності клієнта, що відображають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу. Клієнт повинен бути досить «консолідований» для того, щоб припинити стосунки з арт-терапевтом, тобто уміти самостійно справлятися зі своїми переживаннями.

Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже

широко, особливо в освіті, соціальній сфері, інших областях. Існує ціла низка причин, які примушують арт-терапевтів і фахівців, віддавати перевагу її груповим формам. Важливу роль в цьому відіграє їх «економічний» характер, що дозволяє працювати з більш широким колом клієнтів. Групова арт-терапія передбачає не тільки взаємодію з іншими учасниками групи, але і самостійну образотворчу роботу, що робить вплив на динаміку загального процесу. Крім того, поєднуються прагнення учасників до «злиття» з групою і збереження

групової ідентичності – з одного боку, і потреба в незалежності і зміцненні індивідуальної ідентичності – з іншого. Існує декілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і «структурованості»: а) студійна відкрита група (переважно еструктурована); б) аналітична закрита група (різний ступінь структурованості); в) тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і

структурованості).

Існують і «змішані» варіанти арт-терапевтичних груп, які на різних етапах роботи можуть бути або більш, або менш структурованими. Учасники неструктурованих арт- терапевтичних груп хоча і зустрічаються в певний час в спільному приміщенні працюють цілком самостійно. Їм не пропонується ні будь-яких загальних тем, ні інструкцій з

виконання роботи. Структуровані групи передбачають наявність інструкцій або “правил”, які додають образотворчій роботі учасників певну спрямованість. Інструкції або “правила” можуть розрізнятися за ступенем своєї «жорсткості». В одних випадках вони зводяться до вимоги малювати що захочеться, але з використанням лише трьох кольорів на вибір або працювати разом з «напарником». В інших випадках визначається не тільки спосіб і умови

роботи, але і тема; причому в одних випадках вона може припускати вибір варіантів її виконання, а в інших – ні. В арт-терапії пацієнтам пропонуються різноманітні заняття образотворчого і художньо-прикладного характеру (малюнок, графіка, живопис, скульптура, дизайн, дрібна пластика, різьблення, випалювання, чеканка, гобелен, мозаїка, фреска, вітраж, всілякі вироби з хутра, шкіри, тканин і ін.), які спрямовані на активізацію спілкування з психотерапевтом або в групі в цілому для більш чіткого, тонкого вираження своїх переживань, проблем, внутрішніх суперечностей, з одного боку, а так само творчого самовираження – з іншою. У даний час в артотерапію включаються і такі форми творчості, як відео-арт, інсталяція, перформанс, комп’ютерна творчість, де візуальний канал комунікації відіграє важливу роль.

Артотерапевт повинен надати учасникам необхідні для художньої творчості

матеріали і інструменти: набори фарб, олівців, крейди, пензлі, глину для ліплення, а також деревинки, каміння, шматки матерії, папір. Можна запропонувати пацієнтам самим приносити будь-які необхідні їм матеріали, тим самим надавати допомогу групі. Місце занять повинне бути добре освітленим і таким, щоб учасники могли вільно пересуватися.

Функції арт-терапевта достатньо складні і змінюються залежно від ситуації. Йому необхідно володіти певними навичками художнього і декоративно-прикладного мистецтва, оскільки під час проведення арт-терапії доводиться не тільки розповідати, але і показувати певні технічні прийоми художньої творчості. Арт-терапевту потрібні систематичні самостійні заняття художньою творчістю, що дозволяє йому краще відчувати і усвідомлювати багато процесів, завдяки яким значною мірою реалізується психотерапевтичний потенціал методу. Він повинен враховувати психічний стан пацієнта, підготовленість, інтелект і багато інших чинників.

Зовсім не обов’язково дотримуватися якого-небудь жорсткого, чітко визначеного набору. Теми охоплюють різні сфери життя пацієнта або групи і є лише орієнтирами:

1. Власне минуле і теперішній час: уявлення про себе; як я представляю перед оточуючими; моя найголовніша проблема; моє найгірше враження; я і моя хвороба; що я боюся; наша сім’я; мої батьки; мій головний недолік і гідність; я серед людей; що мені не подобається в людях; хто я; я у вигляді тварини; життєвий шлях; мої сни.

2. Майбутнє, цілі і абстрактні поняття; яким я б хотів бути; життя без хвороби; ким би я хотів бути; якби я був чародієм; моя батьківщина; три бажання; я через десять років; любов; ненависть; краса; добро; туга; свобода; сила; слабкість; залежність; незалежність; жіночність; гідність чоловіка;

концентрація; напруга; страх; біль; бажання.

3. Стосунки в групі: наша група; моє положення в групі; моя проблема ідношення в групі; настрій з приводу сьогоднішньої зустрічі в групі; игрупа у вигляді тварин; група у вигляді цирку; чарівник змінив групу; група в пустелі; зустріч групи з бедуїнами; група воює з драконом; група відправляється на бал-маскарад; наше королівство; що я людям даю і чого я від них чекаю, портрети членів групи [3, 65].

На першому етапі під час занять арт-терапією необхідно подолати опір, пов’язаний з поширеним «комплексом невміння», збентеженням перед незвичним заняттям. Інформативний етап роботи включає ознайомлення хворого з основами техніки образотворчого мистецтва, бесіду про творчість різних напрямів і стилів, відвідини музеїв і виставок. На цьому етапі

вирішуються питання соціально-комунікативного характеру [3, 137].

Практичні заняття в групах арт-терапії можна розпочати з індивідуального

малювання, яке стимулює творчість і усвідомлення почуттів, допомагає членам групи краще познайомитися один з одним. Для проведення вправи потрібні кольорові олівці, фарби або глина та багато паперу. Для початку важливо зосередитись і символічно виразити свій стан в даний момент. Не потрібно заставляти себе малювати щось визначне і високохудожнє. Нехай це будуть просто кольорові лінії, штрихи, форми. Коли всі члени групи закінчать завдання, група може поділитися враженнями про кожний малюнок, ніяк

його не оцінюючи. У будь-якому випадку потрібно довіряти своїм внутрішнім відчуттям і постаратися в своїй роботі знайти інформацію для себе.

Малювання з партнером. Ця вправа – для дослідження міжособистісних

взаємостосунків і конфліктів. Для початку потрібно обрати партнера в групі, потім покласти між собою та партнером великий аркуш паперу, уважно подивитися один одному в очі і спонтанно почати малювати кольоровою крейдою, стараючись передати почуття за допомогою ліній, форм і кольорів. По закінченню малювання партнери обмінюються враженнями про те, що відбувалося під час вправи, і які емоції викликають малюнки один одного.

Групове малювання. Ця вправа допомагає дослідити рольові взаємостосунки в групі і вплив членів групи на індивідуальний досвід. Керівник групи повинен мати досвід в терапії мистецтвом та груповій динаміці. Усі члени групи сідають в коло, перед кожним лежить аркуш паперу та кольорові олівці. Учасники починають малювати на своєму аркуші щось важливе для себе. По сигналу керівника кожен учасник передає свій малюнок партнеру, який сидить зліва, і одержує малюнок від партнера праворуч. Вправа продовжується до того

часу, поки до кожного учасника не дійде той малюнок, який він розпочав. Керівник пропонує усвідомити почуття, які виникли в процесі роботи та обговорити свої враження в групі. Внаслідок такої арт-терапевтичної роботи створюються додаткові можливості для внутрішньоособистісної комунікації, перехід членів групи на глибші рівні взаємодії з виявом внутрішніх (зокрема неусвідомлюваних) механізмів організації поведінки, відбувається звільнення від упроваджених домінуючою культурою і ідеологією партнерів поведінки й засвоєння тих ролей, що більше відповідають їхній глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку [1, 8].

Таким чином ми бачимо, що артотерапія є ефективним методом оздоровлення, гармонізації розвитку особистості і потребує посильного використання і дослідження у соціально-педагогічній діяльності.