Особистість й її психологічна структура. Споживи та мотиви особистості

(2 рік)

1. Поняття особистість. Психологічна структура особистості..
2. Поняття потреб, їх функції. Класифікація потреб. Види потреб.
3. Поняття мотивів. Характеристика та функції мотивів. Класифікації мотивів. Мотиваційні риси особистості.

1. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ

У психології існує безліч визначень особистості. Завданням даного курсу є лише введення в цю труднейшую й найбагатшу проблематику. Докладне вивчення теми буде розглядатися в курсі "Теорії особистості".

У психології стосовно до людини використаються поняття "індивід", "особистість", "суб'єкт діяльності", "індивідуальність". Найчастіше ці поняття підмінюють один одного. Так, говорячи про особистості, дослідники можуть підкреслювати индивидные характеристики людини або характеризувати його індивідуальність. Тому представляється доцільним розвести ці поняття. Такі спроби є в С. Л. Рубинштейна, А. Н. Леонтьева, Б. Г. Ананьева

Більшість вітчизняних психологів включає в поняття особистості комплекс природних властивостей, психологічна багатозначність яких визначається системою суспільних відносин, у яку включений людина.

ДО ПИТАННЯ ПРО СТРУКТУРУ ОСОБИСТОСТІ

А. Г. Ковальов виділяє в структурі особистості наступні підструктури:

¨ темперамент (структуру природних властивостей);

¨ спрямованість (систему потреб, інтересів й ідеалів);

¨ здатності (систему інтелектуальних, вольових й емоційних властивостей).

В. Н. Мясищев єдність особистості характеризує спрямованістю, рівнем розвитку, структурою особистості й динамікою нервово-психічної реактивності (темпераментом). Структура особистості - це більше приватна характеристика особистості, що включає в себе мотивацію, відносини й тенденції особистості.

К. К. Платонов виділяє в структурі особистості наступні рівні:

¨ соціально обумовлені особливості (спрямованість, моральні якості);

¨ біологічно обумовлені особливості (темперамент, задатки, інстинкти, найпростіші потреби);

¨ досвід (обсяг й якість наявних знань, навичок, умінь і звичок);

¨ індивідуальні особливості різних психічних процесів.

Б. Г. Ананьев уважає, що в структуру особистості входять такі властивості:

¨ певний комплекс коррелируемых властивостей індивіда (возрастно-половых, нейродинамических, конституційно-біохімічних);

¨ динаміка психофізіологічних функцій і структура органічних потреб, також относимых до индивидным властивостей. Вища інтеграція индивидных властивостей представлена в темпераменті й задатках;

¨ статус і соціальні функції-ролі;

¨ мотивація поводження й ціннісні орієнтації;

¨ структура й динаміка відносин.

Інтеграція особистісних властивостей представлена в характері людини і його схильностей. Структура особистості, по Ананьеву, формується в процесі індивідуально-психологічного розвитку, що виступає в трьох площинах:

1) онтогенетическая еволюція психофізіологічних функцій;

2) становлення діяльності й історія розвитку людини як суб'єкта праці, пізнання й спілкування;

3) життєвий шлях людಊ簫ᆘ✭䛍萎褾ѝẎӎ㖀ֿ湡ܶ튳ٛ굘ఏ帞ᰑ끈ぶ沀撳솽앒ꟽ虥䌓?฾೸ᰆᖱ㰡❠炓䊊褢왓᪰耶㖐ࡓ歧ᐟ튎⒪ꠥ䖎幸菪끅ܛ泓໧헦ᵲꞄ㺹䌈焻踵࡯햂㰷꽙炇囖敇굩옾帵聋끌ృ桞ᑃ풜⃪ꕫ䗻䚰螪蔇ݶ࿡ຍᄙᵺ⨮㺝墁煚릾眙톱꽷襧劵黤괲㇃帽挞됊쉏汀ꣻ풫嵾ꔃ똔䚪䐮藘쳍ྪ閲ጺ⌱⨮䚊壂覠릈៛䝑㏶潊촄�ẙ뱂ㆄ籋止퐎ꚿꢋ섗夃訯꘤Ⴄ恕⧡쳺ᔥ醼ꊌ⍄䴉䚒Ḉ觔〝ᾑ梖㟍픷漿꘲�䂵백跮粻ហ턝ͩન䅆鄓訪㼩’瘗⦶匉尿ꋕ针थ敾ṅ싍ᑪ臁泏༗픎ሀꙐⳳ䂰巄藄뎘៺枲⅓켖䪆驶颵㡥㼛簐爁屔쐾뒛蒡┿ד䋧ܳ׾۔ཋ՝ቃḜ⣀㓼嶼ⶬ럄힔枱꜊켨䨱鸉顳㡢㰕簳琵ೃ砳ᖈ❧쀸䋋萦襴ћẹӼ㖙׃漅ݒ킠٩꠺ఏ幕᰻ꑡ㑝泵擏톥앹ꟷ蘫䌏Ф蹑಼ᱴᗼ㰷⍲烖䚖襔왓Ọ耷㗬ࠤ潶ဉ튲ⓥꤎ䖖幸蟤舰ݗ䳁૫탣ᵲ▓㻯䌊煘踴ᰫ톄㡎꼫炶办굠쉎席耽됧చ桴ᑕ퓸⓾ꕥ䗗䚹蟷薇ݦྜ໹᜞ᴚ⡂㺇墂煓릲睫햁꽖줔劾黺굶㇗年欕끸푁汹곢퓢崰ꅋ똻䛊搸脬척ྶ醒᜵⍝⩛䚖僤觟맬ῑ眸⎧潱쵖�黉㠥ㄹ粐樒확ꢫ䅇崽蠶똶ზ摏⧞죿匽闖⊨⌮䔖䚸鸼觞ちᾦ泺㏉푍漢ꘓ�䃕뱁赬氌ᛌ⌽䨫섕ᦤ蹈㼮ჯ爕⇴갬፲�ꊹ듉䴳攛ṱ苐ぱƾ沰༙핺ሁꐰⳍ䓔嶠赬돑ኑ捧⍐켡䪲鹗ᷟ㠢㼧砈牶푯쁝钍萸慇֢슩ݦ膄˙༹കሻᨺ⢧㒜巌涪뎼ힿ朸ꝣ콡丁鸃頧㡪㠊琐瀸ೊ硅ᔠ✥쐰䋂䀸褂聢ẉӽ㖒׊湡ܴ킞٩ꥧు帧ᰱ뀣ぇ䳷操헁앒꟰蘊䍺Ф踻೪ఢᗨ㱀❨炳䚔襄숥ử萳㓁ࡕ潩ဥ튚⃃⥐䆆幘螰뀺݊泵ໂ헪ᴖꟃ㺶䍒畘訯ᠣ햲᱗꼤ザ囔괸옾幝耥끜ࡺ汴ᐹ풸ⓤꅰ䗽䚴蟪薅̵࿨ຍጀᤉ⹒㪔働煻릯真톈꼖줛劽鲅괷㆘帠欐됮홗汈裎풆崭ꕆ똽䚶摎蔻죙ா醒ፁ⌢⨠䚩売趢만៚眕㎥洑襞�᪨렷㆝糥欲턖홀ꚹ袟셿夛耤똾¯怙ৈ쳰南閧ꋏ≪䤖䋜鸯足》Ὸ沮㎤핆潉ꘙ�䂥뱝跃粋ប✥䫞셋镞舫㼳႔爔⦜坥�ꋽ뒵䤢敼ᨏ芡げ薲氟འ핌ᘁ꘠⳧䂢嶼觸돒ក柳⌵츕䪢鹜馳㠔ⴔ籉爋ꡖ�쐿듡葒攷ׂ슨܊膂ʪ༾ञᙕ ᩸⢬や巂淸뎿힌掲Ꝧ콓丵鸅頣㠢㱛簓琊ࣉ 砻ᖢ푎✠䊹쑸 褆ꑓẨӭ◃֖潦ܱ툾٪ꄨే广᠆ꀡの䳲擛喼씵ꏻ與䌙ў訣೤ᰜᖴ㱮❣炳䚄攮褞옜ẉ萢㖷ఴ浸ᑂ퉆⒧ꄬ䖞帐蟧끂݃汵໪퇳ᴕꞍ㻬䝬煘舅᠊톡㱷꽀烣囈괐옾帱耾끗ࠠ氎ၙ킸ⓔꔚ䗏䛲螛脁ݬ໦ໍፌᵤ⨡㺬傀當링眚톯꽼쵩勇黨굊㇥婷橯끬홛栙ꣷ풽奡ꕅ꘷䛆怤臟貳࿠閗ጠ⍑⩢䚢僡覮릾ᾥ睜㏳潝쵄�髩밭㇅籈歫큤꣋셢够訠똡Ⴭ摸ⷛ袡卷ᖔ⋔⍤䤕䛙驠覀ၐί氪㊴푇漉꘍騂䂾밅趸籞ឰ⍽䪧섂馿訿㽱ၾ刐⢜꡹坭�⋋뒍䤧放鸗싐㑶藑泜ༀ픤ᘰꙗ⣁䂺嶿赥뎊ថ揤⌵쬙䫲鸟饄㠖㹓砎瘖�쁦邓胀救ִ芿ܜ藏˜༰മቈṮⳇ㒼州涪뎖힕枱꜠쭧乗鸃頵㱦㰨籑琇ೄ砶ᖑ✩䊌 쀑褐葾ẁӿ㗣מ漅݉횆 بꥑి婐ᰁ됡㐓泾撹闔섲Ɥ蘏䍹љ踾࢐ᰆᗤ㡙❠炇䃻褄옸ắ聃㗁ࡢ歧ᐖ틘⒣꠬䖬帀蟡뀱ܗ棉ໍ햒ᵂꞤ㪢䍁煳訕ᰎ톄㰇꽈炱功굨옾娗葡뀮ࡸ汽ၕ풰⃮ꕿ䗥䛠螵薹ͮ࿮ຝ፽ᴕ⸼㺩傇畺뇀圃퇿ꋐ꽙䤓劸黦ꥪ㇫幻潼됪홨桓곟풳奭ꕶ㙞䚃䐬膫첏ྴ醲ᜱ❩⩰䚉壠覡름ᾴ圻⎴芲椃젬�黀됧㇐粌漇옏꣙셹崂舴뙮ჭ搨⧊좪圻長苐⌨䥕䛋鸪覠〕ῧ沰㞋啕欠ꐐ�䂇뱍跃棎ឰ┭ꊂ䪫쀶饒詊㼫ᑱ爜↴兵�苐뒵䥯╬鹅싍㑠藾沵ଐ픻ሂ꘨⣹䒥嶋跥돷ឌ揿⌱콆䪈鹠馱㠆㼡簟爎꠮�쁽듻胑慟֭슞ܡ臺ʹཇऐቻḊⲶ㒄巘榱뎄ힽ某꜏츫䨹驠顷㡖㠎砳琘ಲ桄ᖐ❏䛛쀞贶ѾẉӬ㗸׀漄ܯ풬٧ꥦ౓幱᰾끁お䱦擺闅섿ꞝ虮䍲P踸ಀᱺᖓ㡙❀烃䊆襐옑ᚃ耰░ࡢ休ᐧ혮Ⓥ℧䖭常蟫끁ݗ䣡໠闣ᤕ▞㪯䌫焰 踚ᰅ햧㡇ꭩ烼囖괺왜席葚됻 ࠂ氞ᐷ풐ⓘꔴ䗥䊨莋膨Ͷຟઝᜄᴘ⩉㫴壁畫릲眛톏꼈쥫嚥黲굸㆐帽欖둹툿桲ꣶ풣崃ꕇ똵䚆怬蕂죙ྡᖉ᜷⌥⩖䚌墈親릌ΐ圭㎼ꛒ楩쥈�髰밽㇅泡漉홂ꚷ꣏䅯崉訞똡၌摔⧘첸ጡ闼ꊫ∹䥞䛙鹲覠㑣ῴ沂㋈픴漡꘨�䃉둁臶粳ៅ✩䪉성ᦄ詪⼱ჾ瘆⦼卛�ꊱ듔䤡攱鸄슱え藾沾ଃ프ᙂꙏⲅ䃒嶽跤돰ᛧ柧╃콲䪇鱱野㠁㼻砞爃ꠞ�쀿뒗蓁敼׏싯ݮ膉ʪ༱മቆṟ⣏㒰巈淴뎂휑枹꜌콆乗鸁頡㡂㱜簑琿ࣈ琧ᔘ✠쐦䛎쐏贛葚Ứҡ㗲׉潤ݐ횭سꤠ౑娅᠋뀓㑴䳵撹쒵씧ꟼ虺䝿ј踾࢘ᱲᆜ㰺✺炷䊂襝옽ẙ聉㖽ఴ湶က킳⒥ꤤ䖞帘蟭끄ܻ泡઱퇓ᤞ꟤㺹䍺甔踵ᠠ햱㱟꽊炀嚦ꤡ옰幕耮뀫࠾氟ᑴ풙ⓞꕺ䗥䛣螺薠Ͳྐຍትᵪ⠠㪬峀煙릳眘햏꽜쥠嚾黍굦㆝帤欐뀗툠民꣢풋奩ꕁꘆ䚖摏薿죹௸锐ጂ⍪⨯䚞墈趠놂ᾶ睗㏣漐줦�ᲈ둁㆑籹漈퉥ꊩꢢ쀞崃訫똬 恑⧜첈ᅼᆼ苺⌼䴐䚰鸲覰だΌ氚⏠啎漉ꘔ�䂃뱇跦沆Ꮦ⌷䪫섔ᦓ訩㽙ၥ爠⧤ꠢጥ�ꚩ뒸䤦攰๩싹ဌƸ沽ଁ항ሺꙁ⣿䃒巂跬돡វ架܁켚䨃鹶ᦼ㡬⼛籨爤�쐶낟胙敯ֵ싮̎臊ʭ༺എቀḪ⣶㒢嶬涨돘埼柙ꌨ켳乕鸃頥㠚㱛簵琀ತ样ᔑ✤쐞䚾쐻褷V᪽ӭズֲ潽݅퀾ɉ꥚౗幰ᰖ둀㐝沖撿톼씴ꟼ虪䍍9訑ࣺᠢᗳ㱨❤炆䊀褆옇ẜ萪㆑ࠡ浻ᐗ풦⒫ꤩ䖖帄蟩끂ܗ䣉ી嗢ᴓ↏㪧䌾煰訪᰹퇵㰆꽚炣囷ꥪ숾幕聜됥࠻汎ᐴ퓺Ⓞꔘ䗕䛲莧蔭ݲ࿡໭ጅᴜ⨨㺹壁煢많眉톟ꚹ꽀쥛助骆괶㇏帡歬둯퉀民꣱풳嵱ꕃ똕䛎搮腕첤࿨ᔊስ⍕⩋䛅壔覧붌ᾲ睙㊊歩账�麉밲㇓沘欚홵ꢦ섛崟訖똊Ⴁ摏⧔賯单醜˖⍨䥶䋁鹶覱とᾥ沪㊸픶漩ꘜ�䂇뱟趂粂ᚅ ܏䪫䄀ᢒ訚ⱍო剧⦐䄨�⋓꒼䵗散騉욻の藍沥༠턫ሸꘟ⣖䂚嶃趜돑ញ 枩⌬쬠䪄騄駌㠚㼻簞爂�쀢뒏蓓Ⅷֶ신ܞ膌ʠ༹ർበ᩼⢷㓮巆榈뎺힒挧ꌾ콓䨖鸍鰷㠤㰟簷瑆಄砸ᗙ⌽䛊䐂贑葡᪝a㖸Ƹ潥ܴ틏ȹꅨ౤幸ᰡ끁㑿䳷撿톬섲⟕舫䝿Ѷ踸ࡶᱶᗘ㰬❥炶䋸襘옵ỽ萺㔲ల伣ᐻ훀‹ꤌ䗒师蟫ꀸݎ況ૂ퇖ᴰꎰ㺼䌀煚詌఺톴㡁꽆炗劚꤭숹幒聸됧࠺汶ၵ풴⒫ꕸ䖑䚺螐脳ݵઈຝᜟᵪ⩂㺏増焯꧀猅햟꽜쥧劸黴굩㇫幐潶뀰퐠污ꣷ풅夠ꔻ뙙䚷摬薻죹ັ锼ፃ⍹⩴䊽壤觃붜Ὶ眹㎲ꊢ漯䡄驚鳰뀮㖓糀欂홏ꛋꢡ셽崗訧똷Ⴌ䑗ⷛ裾匴闿ꋫ⌽䴐䛈鸰覰」ហ沧㎳텔漮꘹�䂿박跇糉់❮ꚇ䫃섵ᶺ蠤⼻႞刜⦚꠨坼吺ꊳ듀䴦攙Ṩ슫〚膰沑༢핤ᘡ꘷⣻䂣巄赥돱ᚌ揬݃쬡䪁鸙鶲㠃⼪籦爃�쁋钋蓎敕ַ싯Ԅ藞ʵ༿ԿታṶ⢶㒰巘淏뎽힡捏ꍪ콨䨑騐鰗㡯㰡簹琡ࣘ硓ᗒ✧쐈䋟萠褦葽ẜíㆼƢ潁̤킍٫ꥹఖ帪ᰡ끣㑦泃悯얜씻⟟蘮͗ш証ನ᰽ᖏ㰸❳ム䚚襒숩ᩡ耐㆕ࠦ潷ᐓ탆⒫꤯䖟嘈蟮뀠ܯ䳰ຽ헃ᴑ➔㪧䌎煌虑ᰋ퇠㰦꼦炵囨ꤠ옰帞耵둚ࡸ氚ᐴ풽Ⓖꅺ䗨䚴螫蔇ܶ໢ເ፨ᵺ⩃㺲壌焩릷睧햟싗꼀줛劽髌괪㖭幕歇뀃홞汩ꣂ풍嵽ꕎ㘺䚾搮蕔좘ນ閲፰⍒⨥䊋增觃붌ῒ眹㎲潏쵐�黉끤㖳糠欰혍ꢥ䅥崅訦똽Ⴌ摔ⷚ좿圙ᆱꋒ⍅䥦䚼鸰覔〯ῷ沋㟘픵歝ꙡ�䒵및襣粿ᚵ⌗亳셋鶕訪㵣ၮ列ⶾ갮䄒�苛든䵷┺鹆싁㑽藑沤଀핬ሰꙋ⳵䂒嶘赨럡ኊ柢❀켓䫲鹸駇㠨㼡籫牖걎�쀧듶ҹ敟֢슜ĭ藬ʪ༾हቃṫ⣎ヺ嶍涁돽힡枵ꍦ쩖乑鹇項㠸㡅籁琧ࣖ砿ᇜ✡䚻쑧褀葟ẋ҄㖁א湽ܴ탍ɪ꠪ళ幊ᱢ뀣㑳泭悤톌섾ꏈ舼ͿӅ踺೙ᰶᖽ㱠✅炵䊎褝옳᪰葖㖗ࠩ洑ᑉ큌⃙괼䖗帻蟩끀ݑ沩໰헭ᵠꖤ㺰䜬煛訨᠁톥㰧꽘炃勰ꤶ왞婏聼됦ࡺ汙ᑉ풗Ⓢꕰ䗨䛲螪脍ܰ૒ໍ፶ᴜ⩎㺉傅煕귐圛햖꽺줙势黵괧ㆉ幖欐끯퉣汥ꢀ퓾崁ꕇ똁䋞搤薼첻࿪ᆂ᝶⌦⩓䚉墔觇붜ὐ睑㏶슪潬쥔驛ẞ렱ㆵ粘渧푳ꢯ셩崙舒뉚Ⴄ怏⧞첻፽釺ꊪ⍆䥑䛐鸈觔ိή沸㎷핖洢ꘒ�䃝방觻粖ឱ⌥ꛃ䪢䄷釛蠬⼠ၬ刦⦜ꠠ䝽�ꛫ듐䥰敮鹤슡〜薰沝༑턚ᘼ꘻⣽䃟嶾趙뎁ލ揳℡켳亦鹷ᶥ㠃⼯砊爗�쁪낷蓕攷֮십ܘ臼ʬବ൏ስṼⳡ㒬巘淶돱ퟯ朰ꜿ콒䨑鸕顇㰮㱐簝琶ಔ砹ᖬ❫䛋萻褕聂ḁө㖘׌清ܴ틘بꥪవ幱ᰆꀡ㑳æ撳햾앲ꟽ蘦䍿Э蹈ಘᰒᇍ㱩✌烅䊈褡옽Ọ耲㖑࠭潣ᐪ툯₩ꤩ䖞帇螘뀰̞䣉ૈ햒ᴟꞗ㺿䌍煈踴ᰢ톤㡟ꭩ炍嚤愧ꥨ숬娏耂뀡ࠋ汾ᑋ풔Ⓦꕠ䇵䚐螓脹̲࿠໢ᅺᵺ⩎㪴墱焪ꦰ土톣꼊줃嚽麈 ꥊㆃ娤歫끪퐣池ꢒ퓣夑ꅛ뙺䛆摎薽척༤閟ᝡ❄⨯䒞壬覩맨ᯓ眑㚇欭䤂�黹려㇝糪欁퉠ꚹ꣎셻崕訜똬Ⴌ惐⦠裿匵釴ꊯ⍩䤝䋉鹼覸ᐜᾁ沬㚠한伞ꘒ�䃑뱃跥粌ᛂ핀ŧ䨟섒鷆谭㸭ჿ牦র꠷䌨�ꋛ냔䥞攴踉싸「膤沴ଐ턾ሰꐠ⳽䃗嶸路뎓៶掯̑켅䫲鱹駏㠪㼡簘刍ꡈ�耡듲蒥╶֥싧ܺƜ˞༼൹ᙸ᩾⢢㒽州涊돑힭枹Ꜣ쬤䨀鹡鰛㰦㰛簽琼ೊ簢ᗜ쑚✤摙䚿萈褄葞Ẹӽ㖆Ƣ湩ܴ킵ȷ꥙࠯乱ᰡ뀦㐏沖悩햿씥ꞕ虵䍺Z訦ࣺᰇᆠ᱌❠炳䊂褔숵᪹萴㆒ࡵ洈ᐟ횮⓬괼䖠娀螈逵ܓ䲥໲퓮ᴑ꟭㺤䌱煶詝ᰇ톭㱓꽛炏围愧괨옾幝营끿࠴氜ၙ풍₨ꕮ䖗䛘蟣蔭ܠ௻ઘᄄᵢ⨺㺃僃畣뷋坣톌꽾쵩劳麆굈㆙帤樞뀲퐧桾꣞퓥嵿ꕎ뉼䚎怼脒척ྐྵᗠ᜵⌥⨹䚷壥覨맹ᯁ眂㎢漜촲�Ỵ밷㇒糂欸홰ꢈ섞ᥥ証뉘ᑄ摾Ⳙ좾儸ᆲꊣ⍨䤛䋁鹱覼〼៵沚㏀핆椡ꘉ騋䃟뱃觻簓យ턝⌻䪖섶馻蠫⼩დ健⦲坬�ꋪ듉ढ收鹮싁ば薰泖ཥ턛ሀ꘻⳵䃐巊趈뎅΀柒❓켞䪒鹂闯㡮㴫籊父ꡞ尚쁝ꓣ胑慦ơ싪ܾ膃ʭ༵ാᙲṢ⣯ょ 巜涠돾ퟬ朰ꍠ쨫䨹鹧頧㠨㱖籍瑞쑿ರ氧ᗞ✥쑙䊾萈褝葖Ỳ҃㆖ֺ潤ݒ튽Ȭꤲࠣ婢ᰗ뀐て检撻햮씵ꎅ蘤䌾н訫೨ᰑᖰ㱆❡炎䊆褭숹᫠耷㖖ࠡ 漃ᐖ퉞Ⓣꠠ䗟市蟠뀱܌泩૨퇣ᥤꎊ㪦䍖焰踵ᱳ톢㱣꼧炅办굨옰娀耽둯࠰汲ᐳ풵Ⓖꔰ䗸䛔蟯蔤ݬੂ ઝጇᥧ⡌㪀墦煓맀朚퇢꼗䵥勁髠괾ㇽ帥橽뀰홂氈꣆풂嵹ꔶ뉧䚺摏蕐쳳྽釤ሆ✠⠸䚢壏角릨ᾶ睓㎨ ꊳ漑쥔�麰뱉ㆠ糣樺푰혉 ꢥ섚償舕똭ၽ搏⧂쳫䜷釔苋⍬䤜䛛鹺跱㑳ᾁ沂㎐픴洤ꘐ�䂐 밗路粀Ꮢ⌵ꛊ䪯셆᧓詎㼮ႚ爚ⶖ꠾卿�苁뒲䔣攽鸙苨ဈ臆沦଄턨ሑꙜ⢏䃐嶢趤돴᛹枧⌐츠੶鸞酑㠞㸋簒刏�쀫뒻蒰攺ǖ싯ܺ膎˔༾ഴቺṲ⢰㓺巅涌럄힑揀ꝫ켡䨘驡顇㠤㱕簸琴ࣔ塤ᗑ✦쐍䊿쐸褗葴Ậҋ㗴Ʋ湽̤튻عꤨః噲ᰜ뀐㐃惃撐킁암Ꟶ虧䌌Ю踺ಠ᰼ᗼ㱅✐炶䊄褄옸ᚇ萪㇥ࡱ潫ᐒ틎⃃ꡈ䆂幚蟠뀷ܯ恲໿헧ᴟ⟤㺯䌾煾詔᰿햁㱞꽚点勶ꤠ옻帒聬끅చ氎ၕ퓮€ꕯ䗈䛲蟻膴̠௿ທ፲ᴊ⨨㺹墺煪 놦睲햟Ꚃ꼋䤙囕髵괻ㅫ年橒끟홡桥꣢풩嵹ꕆ똷䚊怈藗쳹஻ᖂ᝱⍐⩒䋦墍覩릉ᯃ睔㎮ 欓쵑�麈렻㇕簉挨턄홴ꢫ셦崗衿㘽Ⴭ怬⧊쳢卮ᆼꊠ⍃䤖䚐鸮觻み῰泫㏅핁漆ꘌ�䃟뱈跫粿ឰ⌫䪣섁颚蹊㽡ᓵ爣→꠬危�ꋋ뒰䥲數訇芠㐈臇沤 ༞픇ᘣꐸⳁ䂶嶸跨돱ኙ染⌳켜䪽鱇駤㡯⼚硨爇�쁽듳萸敕ִ싌ݨƜڿཐ७ᙶṨ⣁ヰ嶠淊뎅힭柞ꝲ콲䩆驍頧㡞㱓砵琶ння, чому він діє або не діє певним чином, то при аналізі мотивів дається відповідь на питання "навіщо?".

На думку А. Н. Леонтьева, генетично вихідним для людської діяльності є розбіжність мотивів і цілей. На відміну від цілей, мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом. При цьому вони знаходять своє психічне відбиття у формі емоційного фарбування дій (тобто надають дії особистісний зміст).

Розвиток людської діяльності веде до роздвоєння функцій мотивів. Одні мотиви, спонукуючи діяльність, надають їй особистісний зміст (смыслообразующие мотиви), інші, виконуючи роль спонукальних факторів, позбавлені смыслообразующих функцій (мотиви-стимули).

Діяльність людини направляється не одним мотивом, а їхньою сукупністю. При цьому можна виділити внутрішні мотиви й зовнішні мотиви. В основі внутрішніх мотивів лежать потреби людини, його емоції, інтереси. До зовнішніх мотивів ставляться мети, що виходять із ситуації (фактори Середовища). Сукупність внутрішніх і зовнішніх мотивів певним чином організується й становить мотиваційну сферу особистості. Головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості, - відносини ієрархії мотивів.

А. Маслоу вибудував ієрархію мотивів по ступені їхньої близькості до задоволення вітальних потреб. В основі ієрархії лежить необхідність підтримувати фізіологічний гомеостаз; вище - мотиви самозбереження; далі - упевненість, престижність, любов. На вершині ієрархії - пізнавальні й эстетические мотиви, що ведуть до розвитку здатностей і самоактуалізації особистості.

Ієрархія фундаментальних мотивів (по А. Маслоу)

¨ фізіологічні потреби (їжа, вода, сон і т.п.);

¨ потреба в безпеці (стабільність, порядок);

¨ потреби в любові й приналежності (родина, дружба);

¨ потреба в повазі (самоповага, визнання);

¨ потреба в самоактуалізації (розвиток здатностей).

Ієрархія фундаментальних потреб (по А. Маслоу)

А. Н. Леонтьев уважає дану спробу побудови ієрархії невдалої. Він уважає, що ієрархічні відносини між мотивами є релятивними (відносними) і визначаються складними зв'язками діяльності суб'єкта. При цьому смыслообразующие мотиви завжди займають більше високе місце в ієрархії мотивів.

МОТИВ І МОТИВАЦІЯ

У поводженні людини є дві функціонально взаємозалежні сторони: спонукальна й регуляционная. Спонукання забезпечує активізацію й спрямованість поводження, а регуляція відповідає за те, як воно складається від початку й до кінця в конкретній ситуації.Психічні процеси, явища й стани: відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, увага, мислення, здатності, темперамент, характер, емоції - все це забезпечує в основному регуляцію поводження. Що ж стосується його стимуляції, або спонукання, то воно пов'язане з поняттями мотиву й мотивації. Ці поняття містять у собі подання про потреби, інтереси, мети, намірах, прагненнях, спонуканнях, наявних у людини, про зовнішніх факторів, які змушують його поводитися певним чином, про керування діяльністю в процесі її здійснення й багато про що іншому. Серед всіх понять, які використаються в психології для опису й пояснення спонукальних моментів у поводженні людини, самими загальними, основними є поняття мотивації й мотиву. Розглянемо їх.

Термін «мотивація» представляє більше широке поняття, чим термін «мотив». Слово «мотивація» використається в сучасній психології у двоякому змісті: як позначає систему факторів, що детермінують поводження (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, мети, наміри, прагнення й багато чого іншого), і як характеристика процесу, що стимулює й підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використати поняття «мотивація» переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і обговорено), будемо звертатися й до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поводження людини, його початок, спрямованість й активність.

Мотиваційного пояснення вимагають наступні сторони поводження: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, преднастройка на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або значеннєва цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають їхня вибірковість, емоційно специфічна окрашенность.

Подання про мотивації виникає при спробі пояснення, а не опису поводження. Це - пошук відповідей на питання типу «чому?», «навіщо?», «для якої мети?», «заради чого?», «який зміст...?». Виявлення й опис причин стійких змін поводження і є відповідь на питання про мотивації утримуючих його вчинків.

Будь-яка форма поводження може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного й кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поводження, а в другому — зовнішні умови й обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, мети, намірах, бажаннях, інтересах і т.п., а в другому — про стимули, що виходять зі сформованої ситуації. Іноді всі психологічні фактори, які як би зсередини, від людини визначають його поводження, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиционной і ситуаційний мотиваціях як аналогах внутрішньої й зовнішньої детермінації поводження.

Диспозиционная й ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпроти, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Його увага в такому випадку стає виборчим, а сам суб'єкт предвзято сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Практично будь-яка дія людини варто тому розглядати як двоякодетермини-рованное: диспозиционно й ситуаційно.

Поводження особистості в ситуаціях, які здаються однаковими, представляється досить різноманітним, і ця розмаїтість важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Установлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людин відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання йому задаються. У цьому зв'язку їсти зміст визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті й переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює її.

Відомий німецький психолог Клевин показав, що кожна людина характерним для нього образом сприймає й оцінює ту саму ситуацію й у різних людей ці оцінки не збігаються. Крім того, той самий людина залежно від того, у якому стані він перебуває, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинених людей, що мають великий життєвий досвід і здатних з будь-якої ситуації витягти для себе багато корисного, бачити її під різними кутами зору й діяти в ній різними способами.

Сиюминутное, актуальне поводження людини варто розглядати не як реакцію на певні внутрішні або зовнішні стимули, а як результат безперервної взаємодії його диспозицій із ситуацією. Це припускає розгляд мотивації як циклічного процесу безперервного взаємного впливу й перетворення, у якому суб'єкт дії й ситуація взаємно впливають один на одного, і результатом цього є реально спостережуване поводження. Мотивація в цьому випадку мислиться як процес безперервного вибору й прийняття рішенні на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єктові поводження, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому виді представляє безліч диспозицій.

Із всіх можливих диспозицій найбільш важливої є поняття потреби. Нею називають стан потреби людини або тварини в певних умовах, яких їм бракує для нормального існування й розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, пов'язаного з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва «потреба») організму (особистості).

Потреби є у всіх живих істот, і цим живаючи природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, також пов'язаним з потребами, є вибірковість реагування живого саме на те, що становить предмет потреб, тобто на те, чого організму в цей момент часу не вистачає. Потреба активізує організм, стимулює його поводження, спрямоване на пошук того, що потрібно. Вона як би веде за собою організм, приводить у стан підвищеної збудливості окремі психічні процеси й органи, підтримує активність організму доти, поки відповідний стан потреби не буде повністю задоволено.

Кількість й якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їхньої організації, від образа й умов життя, від місця, займаного відповідним організмом на еволюційних сходах. Найменше потреб у рослин, які мають нестаток в основному тільки в певних біохімічних і фізичних умовах існування. Найбільше різноманітних потреб у людини, у якого, крім фізичних й органічних потреб, є ще матеріальні, духовні, соціальні (останні являють собою специфічні потреби, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією людей один з одним). Як особистості люди відрізняються друг від друга розмаїтістю наявних у них потреб й особливим сполученням цих потреб.

Основні характеристики людських потреб - сила, періодичність виникнення й спосіб задоволення. Додатковою, але досить істотною характеристикою, особливо коли мова йде про особистості, є предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної й духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.

Друге після потреби по своєму мотиваційному значенню поняття — ціль. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у цей момент спрямоване дія, пов'язане з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поводження представити у вигляді своєрідної арени, на якій розвертається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найбільше яскраво в цей момент на ній освітлене то місце, що повинне приковувати до себе найбільша увага глядача (самого суб'єкта), те це й буде мета. Психологічно ціль їсти те мотивационно-побудительное зміст свідомості, що сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.

Ціль є основним об'єктом уваги, займає обсяг короткочасної й оперативної пам'яті; з нею зв'язані розумовий процес, що розвертається в цей момент часу, і більша частина всіляких емоційних переживань. На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби, імовірно, зберігаються в довгостроковій пам'яті.

Розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції (мотиви), потреби й мети - є основної складової мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними й загальною структурою мотиваційної сфери людини представлені схематично на мал.

Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу поводження, спрямоване на задоволення потреби, розділяється на види діяльності (спілкування), що відповідають приватним цілям.

Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості можна оцінювати по наступних параметрах: широта, гнучкість й иерархизированность. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна розмаїтість мотиваційних факторів — диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше развитой є його мотиваційна сфера.

ДИСПОЗИЦІЇ (МОТИВИ)

Рис. Загальна будова мотиваційної сфери людини

Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації в такий спосіб. Більше гнучкої вважається така мотиваційна сфера, у якій для задоволення мотиваційного спонукання більше загального характеру (більше високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних побудників більше низького рівня. Наприклад, більше гнучкої є мотиваційна сфера людини, що залежно від обставин задоволення того самого мотиву може використати більше різноманітні засоби, чим інша людина. Скажемо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо й кіно, а для іншого засобом її задоволення також є різноманітні книги, періодична преса, спілкування з людьми. В останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більше гнучкою.

Помітимо, що широта й гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному. Широта - це розмаїтість потенційного кола предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість - рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організованості мотиваційної сфери: між мотивами й потребами, мотивами й цілями, потребами й цілями.

Нарешті, иерархизированность — це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви й мети не існують як рядоположенные набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції (мотиви, мети) сильніше інших і виникають частіше; інші слабкіше й актуалізуються рідше. Чим більше розходжень у силі й частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище иерархизированность мотиваційної сфери.

Крім мотивів, потреб і цілей як побудники людського поводження розглядаються також інтереси, завдання, бажання й наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язане з який-небудь однієї, актуальної в цей момент часу потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яка несподівана подія, мимоволі привлекшее до себе увага, будь-який новий предмет, що з'явився в поле зору, будь-який приватний, випадково виниклий слуховой або інший подразник.

Интересу відповідає особливий вид діяльності, що називається орієнтовно-дослідницької. Чим вище на еволюційних сходах коштує організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності й тем досконаліше її методи й засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, наявний тільки в людини, - це наукові й художньо-творчі вишукування.

Завдання як приватний ситуаційно-мотиваційний фактор виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованого на досягнення певної мети, організм натрапляє на перешкоду, який необхідно перебороти, щоб рухатися далі. Та сама завдання може виникати в процесі виконання всіляких дій і тому так само неспецифічні для потреб, як й інтерес.

Бажання й наміри — це сиюминутно виникаючі й досить що часто поміняють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають умовам, що змінюються, виконання дії.

Интересы, завдання, бажання й наміри хоча й входять у систему мотиваційних факторів, беруть участь у мотивації поводження, однак виконують у ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поводження.

Мотивація поводження людини може бути свідомої й несвідомої. Це означає, що одні потреби й мети, що управляють поводженням людини, їм усвідомлюються, інші немає. Багато психологічних роблем одержують своє рішення, як тільки ми відмовляємося від подання про те, начебто люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, учинків, думок і почуттів. Насправді їхні щирі мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

КОНЦЕПЦІЇ МОТИВАЦІЇ

Існує величезна кількість концепцій мотивації. Умовно їх можна звести до трьох основних напрямків.

Теорія біологічних спонукань. Порушення в балансі організму автоматично приводить до появи відповідної потреби й до виникнення біологічного імпульсу, що як би штовхає індивідуума до його задоволення.

Теорія оптимальної активації. Організм прагне підтримувати оптимальний рівень активації, що дозволяє йому функціонувати найбільше ефективно.

Когнітивні теорії розглядають мотивацію як механізм вибору певної форми поводження. Щоб зробити вибір, треба звернутися до процесу мислення.