2014-02-02
5595
Деятельность людини має складна ієрархічна будова.Вона складається з декількох рівнів: верхній рівень — рівень особливих видів діяльності, потім рівень дій, щовипливає — рівеньоперацій, інарешті, найнижчий — рівень психофізіологічних функцій.
Дія включає як необхідний компонент акт свідомості у вигляді постановки мети, і в той же час дія — це одночасно й акт поводження, реалізується через зовнішні дії в нерозривній єдності зі свідомістю. Через дії людин проявляє свою активність, намагаючись досягти поставленої мети з урахуванням зовнішніх умов.
Действие має подібну діяльності структуру: ціль — мотив, спосіб — результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії по сприйняттю об'єкта), моторні (рухові дії), вольові, розумові, мнемические (дії пам'яті), зовнішні предметні (дії
спрямовані на зміну стану або властивостей предметів зовнішнього миру) і розумові (дії, виконувані у внутрішньому плані свідомості). Виділяють наступні компоненти дії: сенсорні (почуттєві), центральні (розумові) і моторні (рухові) (мал. 1.6).
Рис. 1.6. Компоненти дії і їхня функція
Усяка дія являє собою складну систему, що складається з декількох частин: орієнтовна (керуюча), виконавча (робоча) і контрольно-коректувальна. Орієнтовна частина дії забезпечує відбиття сукупності об'єктивних умов, необхідних для успішного виконання даної дії. Виконавча частина здійснює задані перетворення в об'єкті дії. Контрольна частина відслідковує хід виконання дії, зіставляє отримані результати із заданими зразками й при необхідності забезпечує корекцію як орієнтовної, так і виконавчої частин дії.
Операцією називається конкретний спосіб виконання дії. Характер використовуваних операцій залежить від умов, у яких відбувається дія, і досвіду людини. Операції звичайно мало усвідомлюються або зовсім не усвідомлюються людиною, тобто це рівень автоматичних навичок.
Говоря про те, що людина осушествляет якусь діяльність, не можна забувати, що людина являє собою організм із високоорганізованою нервовою системою, розвиненими органами почуттів, складним опорно-руховим апаратом, психофізіологічними функціями, які є й передумовами й засобами діяльності.
Наприклад, коли людина ставить перед собою ціль щось запам'ятати, він може використати різні дії й прийоми запам'ятовування, але ця діяльність опирається на наявну мнемическую психофізіологічну функцію: жодне з дій завчання не привелася б до бажаного результату, якби людина не володіла мнемической функцією. Психофізіологічні функції становлять органічний фундамент процесів діяльності.
Рєнсомоторные процеси — це процеси, у яких здійснюють зв'язок сприйняття й руху. У цих процесах розрізняють чотири психічних акти: 1) сенсорний момент реакції - процес сприйняття; 2) центральний момент реакції - більш-менш складні процеси, пов'язані з переробкою сприйнятого, іноді розходженням, дізнаванням, оцінкою й вибором; 3) моторний момент реакції - процеси, що визначають початок і хід руху; 4) сенсорні корекції руху (зворотний зв'язок).
Ідеомоторні процеси зв'язують подання про рух з виконанням руху. Проблема образа і його ролі в регуляції моторних актів - центральна проблема психології правильних рухів людини.
Емоційно-моторні процеси — це процеси, що зв'язують виконання рухів з емоціями, почуттями, психічними станами, пережитими людиною.
Интериоризация — це процес переходу від зовнішньої, матеріальної дії до внутрішньої, ідеальної дії.
Экстериоризация — це процес перетворення внутрішньої психічної дії в зовнішню дію.
Основні види діяльності, що забезпечують існування людини й формування його як особистості, - це спілкування, гра, навчання й праця.
Уже відзначалося, що наші потреби штовхають нас до дії, до активності. Потреба — це пережите людиною стан потреби в чому-небудь. Стану об'єктивного нестатку організму в чомусь, що лежить поза ним і становить необхідну умову його нормального функціонування, і називаються потребами. Голод, спрага, або потреба в кисні - первинні потреби, задоволення яких життєво важливо для всіх живих істот. Будь-яке порушення в балансі цукру, води, кисню або якого-небудь іншого потрібного організму компонента автоматично приводить до появи відповідної потреби й до виникнення біологічного імпульсу, що як би штовхає людини до його задоволення. Виникле в такий спосіб первинне спонукання викликає серію координованих дій, спрямованих на відновлення рівноваги.
Підтримка рівноваги, при якому організм не випробовує ніяких потреб, називається гомеостазом. Звідси гомеостатическое поводження — це таке поводження, що спрямоване на усунення мотивації шляхом задоволення його потреби, що викликала. Часте поводження людини викликається сприйняттям певних зовнішніх об'єктів, дією яких-небудь зовнішніх подразників. Сприйняття певних зовнішніх об'єктів відіграє роль стимулу, що може бути таке ж сильне й значним, як і саме внутрішнє спонукання. Потреба в русі, в одержанні нової інформації, нових стимулів (пізнавальна потреба), нових емоцій дозволяє організму підтримувати оптимальний рівень активації, що дозволяє йому функціонувати найбільше ефективно. Ця потреба в стимулах змінюється залежно від фізіологічного й психічного стану людини.
Потребность у соціальних контактах, у спілкуванні з людьми є однієї з ведучих у людини, тільки із плином життя вона міняє свої форми.
Люди постійно чимсь зайняті, і в більшості випадків вони самі вирішують, що будуть робити. Щоб зробити вибір, люди прибігають до процесу мислення. Можна розглядати мотивацію як «механізм вибору» якоїсь форми поводження. Цей механізм у випадку потреби відповідає на зовнішні подразники, але найчастіше він вибирає можливість, що у цей момент найкраще відповідає фізіологічному стану, емоції, спогаду або думки, що прийшла в голову, або неусвідомлюваному потягу, або вродженим особливостям. Вибір наших найближчих дій направляють і поставлені нами мети й плани на майбутнє. Чим ці мети важливіше для наг, тим з більшою силою вони орієнтують наш вибір.
Таким образом, існує ієрархія різних потреб від самих примітивних до самих витончених. Ієрархічну піраміду потреб розробив игвестный психолог Маслоу: від уроджених фізіологічних потреб (потреба в їжі, питві, сексі, прагнення уникнути болю, батьківський інстинкт, потреба в дослідженні навколишнього світу й ін.) — до потреб у безпеці, далі до потреб у прихильності, любові, далі до потреб у повазі, схваленні, визнанні, компетентності, далі до когнітивного й эстетическим потребам (у порядку, красі, справедливості, симетрії) — і, нарешті, потреби в розумінні змісту свого життя, у самовдосконаленні, у саморозвитку, самореалізації.
Але та сама потреба може бути задоволена за допомогою різних об'єктів, за допомогою різних дій, тобто різним образом опредмечена. У процесі опредмечивания потреби виявляються дві важливі риси потреби: 1) спочатку існує досить широкий спектр предметів, здатних задовольнити дану потребу; 2) відбувається швидка фіксація потреби на першому її предметі, що задовольнив. В акті опредмечивания народжується мотив як предмет потреби. Мотив — це опредмеченная потреба, це потреба саме в даному предметі, що спонукує людину до активних дій. Той самий мотив може задовольнятися набором різних дій, а з іншого боку, те саме дія може побуждаться різними мотивами. Мотиви породжують дії, тобто приводять до утворення цілей. Це мета^-мети-меті-цілі-мотивів-мети. Але існують і неусвідомлені мотиви, які можуть проявлятися у формі емоцій й особистісних змістів. Емоції виникають лише із приводу таких подій або результатів дій, які пов'язані з мотивами. Провідний головний мотив обумовлює особистісний зміст - переживання підвищеної суб'єктивної значимості предмета або події, оказавшихся в поле дії провідного мотиву.
Совокупность дій, які викликаються одним мотивом, і називається особливим видом діяльності (ігровий, навчальної або трудовий).
ВИДИ Й РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У сучасної людини є безліч різних видів діяльності, число яких приблизно відповідає кількості наявних потреб (з урахуванням з діяльності). Для того щоб представити й описати всі ці види діяльності, необхідно перелічити найбільш важливі для даної людини потреби. Але таке завдання на практиці представляються непростий, тому що число різноманітних потреб велике й вони індивідуально варіюють.
Простіше визначити основні параметри, відповідно до яких можна описувати систему людських потреб, і далі, користуючись ними, давати характеристики видів діяльності, властивій конкретній людині. Таких параметрів три: сили, кількість й якість потреб.
Під силою потреби мається на увазі значення відповідної потреби для людини, її актуальність, частота виникнення й спонукальний потенціал. Більше сильна потреба є більше значимої, виникає частіше, домінує над іншими потребами й змушує людини поводитися таким чином, щоб у першу чергу була задоволена саме дана потреба.
Кількість - це число різноманітних потреб, наявних у людини й час від часу становящихся для його актуальними. Є люди, у яких число потреб відносно невелико, і вони цілком успішно справляються з їхнім систематичним задоволенням, одержуючи задоволення від життя. Але є такі, які мають безліч різних, часом суперечних один одному, несумісних потреб. Актуалізація таких потреб вимагає одночасного включення людини в різні види діяльності, причому нерідко виникають конфлікти між разнонаправленными потребами й відчувається дефіцит часу, необхідного для їхнього задоволення. Такі люди звичайно скаржаться на недостачу часу й випробовують незадоволення від життя, зокрема від того, що вчасно не встигають робити всі дела.
Під своєрідністю потреби маються на увазі предмети й об'єкти, за допомогою яких та або інша потреба може бути досить повно задоволена в даної людини, а також предпочитает спосіб задоволення цієї й іншої потреб. Наприклад, пізнавальна потреба однієї людини може бути задоволена в результаті систематичного перегляду тільки розважальних передач по телебаченню. Іншому для повного задоволення аналогічної потреби мало читання газет, книг, прослуховування радіо й перегляду телепередач. Третьому крім перерахованого необхідно систематичне спілкування з людьми - носіями корисної інформації пізнавального характеру, а також включення в цікаву самостійну творческо-поисковую роботу.
Відповідно до описаних параметрів, що характеризують систему людських потреб, можна індивідуально представити й описати сукупність діяльностей, характерних для окремо взятої людини й для груп людей. У цьому випадку по кожному з названих параметрів і по розмаїтості їхніх сполучень можна скласти й запропонувати класифікації видів людської діяльності.
Але є й інший шлях: узагальнити й виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, які можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, у які неминуче включається кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання й праця. Їх варто розглядати як основні види діяльності людей.
Спілкування — перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним ідуть гра, навчання й праця. Всі ці види діяльності носять розвиваючий характер, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається його інтелектуальний й особистісний розвиток.
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, що спілкуються. Воно також переслідує мети встановлення взаєморозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання взаємодопомоги й навчально-виховного впливу людей один на одного. Спілкування може бути безпосереднім й опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосереднім спілкуванні люди перебувають у прямих контактах один з одним, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною або невербальною інформацією, не користуючись для цього ніякими допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису й відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс і т.п.).
Гра — це такий вид діяльності, результатом якого не стає виробництво якого-небудь матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих людей і дітей). Гри часто мають характер розваги, мають на меті одержання відпочинку. Іноді гри служать засобом символічної розрядки напряженностей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які він не в змозі послабити іншим шляхом.
Існує кілька типів ігор: індивідуальної й групової, предметної й сюжетної, рольові й гри із правилами. Індивідуальні ігри являють собою рід діяльності, коли грою зайнятий одна людина, групові — включають трохи індивідів. Предметні ігри пов'язані із включенням в ігрову діяльність людини яких-небудь предметів. Сюжетні ігри розвертаються по певному сценарії, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри допускають поводження людини, обмежене певною роллю, що у грі він бере на себе. Нарешті, гри із правилами регулюються певною системою правил поведінки їхніх учасників. Нерідко в житті зустрічаються змішані типи ігор: рольовий^-рольові-предметно-рольові, рольовий^-рольові-сюжетно-рольові, сюжетні ігри із правилами й т.п. Відносини, що складаються між людьми в грі, як правило, носять штучний характер у тому розумінні цього слова, що навколишніми вони не приймаються всерйоз і не є підставами для висновків про людину. Ігрове поводження й ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини людей, принаймні серед дорослих.
Проте гри мають велике значення в житті людей. Для дітей гри мають по перевазі розвиваюче значення, а в дорослих служать засобом спілкування, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності здобувають характер ритуалів, учбово-тренувальних занять, спортивних захоплень.
Навчання виступає як вид діяльності, метою якого є придбання людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватися в спеціальних освітніх установах. Воно може бути неорганізованим і відбуватися попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може здобувати характер самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Особливе місце в системі людської діяльності займає працю. Саме завдяки праці людин побудував сучасне суспільство, створив предмети матеріальної й духовної культури, перетворив умови свого життя таким чином, що відкрив для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. Із працею насамперед зв'язані створення й удосконалювання знарядь праці. Вони у свою чергу з'явилися фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної й художньої творчості.
Коли говорять про розвиток людської діяльності, то мають на увазі наступні аспекти прогресивного перетворення діяльності:
1. Філогенетичний розвиток системи діяльності людини.
2. Включення людини в різні види діяльності в процесі його індивідуального розвитку (онтогенез).
3. Зміни, що відбуваються усередині окремих видів діяльності в міру їхнього розвитку.
4. Диференціацію діяльностей, у процесі якої з одних діяльностей народжуються інші за рахунок відокремлення й перетворення окремих дій у самостійні види діяльності.
Філогенетичне перетворення системи людських діяльностей збігається власне кажучи з історією соціально-економічного розвитку людства. Інтеграція й диференціація суспільних структур супроводжувалися появою в людей нових видів діяльності. Те ж саме відбувалося в міру росту економіки, розвитку кооперації й подолу праці. Люди нових поколінь, включаючись у життя сучасного їм суспільства, засвоювали й розвивали ті види діяльності, які характерні для даного суспільства.
Цей процес інтеграції зростаючого індивіда в діючу систему діяльностей називається соціалізацією, і її поетапне здійснення припускає поступове залучення дитини в спілкування, гру, навчання й працю — ті чотири основні види діяльності, які були коротко описані вище. При цьому кожний з названих видів діяльності спочатку засвоюється в самому елементарному виді, а потім ускладнюється й удосконалюється. Спілкування дорослого з оточуючими людьми так само мало схоже на спілкування дитини або молодшого школяра, як трудова діяльність дорослих людей на дитячу гру.
У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. Її об'єктом і відповідно засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної й духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, які прискорюють її плин й удосконалюють результати. Так, наприклад, засвоєння нової мови розширює можливості для запису й відтворення інформації; знайомство з вищою математикою поліпшує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій й інших компонентів діяльності, вони перетворюються в уміння й навички. Нарешті, по-четверте, у результаті розвитку діяльності з її можуть виділятися, відокремлюватися й далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності описаний А. Н Леонтьевим й одержав назву зрушення мотиву на мету.
Дія цього механізму представляється наступної. Деякий фрагмент діяльності - дія - спочатку може мати усвідомлювану індивідом мета, що у свою чергу виступає як засіб досягнення іншої мети, що служить задоволенню потреби. Дана дія й відповідна йому ціль є привабливими для індивіда остільки, оскільки вони обслуговують процес задоволення потреби, і тільки із цієї причини. Надалі мету цієї дії може придбати самостійну цінність, стати потребою або мотивом. У цьому випадку говорять, що в ході розвитку діяльності відбулося зрушення мотиву на мету й народилася нова діяльність.
Лекція 6
