Особистість і характер людини

Після обговорення питання про формування характеру природно тепер звернутися до з'ясування того, як співвідносяться характер й особистість, тим більше що подібне питання ми вже обговорювали у зв'язку з розглядом темпераменту.

У загальній структурі особистості характер займає центральне місце, поєднуючи всі інші властивості й особливості поводження. Характер людини, безсумнівно, впливає на його пізнавальні процеси - сприйняття, увага, уява, мислення й пам'ять. Цей вплив здійснюється через вольові й інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини перебуває під прямим впливом характеру. Те ж саме можна сказати про мотивації й про саму волю. У першу чергу характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.

Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю стійкістю й, як ми змогли переконатися, більше раннім формуванням. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть мінятися практично протягом всього людини життя, то його характер, один раз сформувавшись, залишається вже більш-менш стійким. Виключення, мабуть, становлять тільки випадки важких захворювань, що захоплюють мозок людини, а органічні зміни, що також відбуваються з віком глибокі, у центральній нервовій системі, слідом за якими по чисто органічних причинах може мінятися характер людини. Нарешті, деякі його зміни можуть відбуватися в період життєвих криз, які також не можна розглядати як цілком нормальні явища.

Однієї з рис характеру людини, що виявляють особливу вікову й тимчасову стійкість, є товариськість або пов'язана з нею за змістом чорта — замкнутість^ а також більше загальні риси характеру, до складу яких дві названі входять як складові, — экстраверсия й интроверсия. Багато корисного в розуміння генезису й функціонування цих рис характеру вніс К. Юнг. «Розглядаючи плин людського життя, — писав він, — ми бачимо, що долі одного обумовлюються переважно об'єктами його інтересів, у той час як долі іншого — насамперед його власним внутрішнім життям».

Перший тип людей можна назвати экстравертированным, другий — интровертированным.

Экстраверсия й интроверсия як риси особистості виражають, відповідно, відкритість або замкнутість людини стосовно миру, до інших людей. У випадку экстраверта ми маємо справу з товариською людиною, що проявляє завжди й скрізь особливий інтерес до того, що відбувається навколо. У випадку інтроверта, навпаки, ми зауважуємо, що вся увага людини направляється на самого себе й він стає центром власних інтересів. Интровертированная особистість ставить себе й індивідуальний внутрішній мир вище того, що відбувається навколо. Экстраверт же, навпаки, зовнішній мир ставить вище своїх внутрішніх суб'єктивних переживань. Така сама загальна характеристика цих двох, найпоширеніших типів особистості, заснованих на різних рисах характеру. Розглянемо докладніше їх інші психологічні особливості.

З экстраверсией зв'язані певні акцентуації характерів, зокрема екзальтованість, демонстративність, збудливість, гипертимность, сензитивность. Всі ці риси характеру, разом узяті, звичайно утворять єдиний комплекс і зустрічаються в людини спільно. Людини, що володіє таким комплексом характерологических чорт, відрізняє підвищена активність й увага до того, що довкола нього відбувається. Він жваво відгукується на відповідні події і як би ними живе. Интроверсия корелює з іншою сукупністю особистісних рис, у першу чергу із тривожністю, педантичністю, шизоидностью, истероидно-стью, психастеничностью. Люди, що мають цей комплекс характерологических особливостей, відрізняються отстраненностью від происходящего навколо, відчуженістю, незалежністю.

Майже таку ж стійкість, як экстраверсия й интроверсия, виявляє комплекс характерологических особистісних рис, що проявляються у вже розглянуті нами захисних механізмах.

Характер людини пов'язаний з його інтересами, потребами й найбільше проявляється в тім, що для людини значимо. Тому правильно судити про характер людини можна, уважно спостерігаючи за тим, як він поводиться в значимих життєвих ситуаціях, які дозволяють йому задовольняти найбільш сильні й актуальні потреби.

ХАРАКТЕР

Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається й проявляється в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

Поняття характеру досить розрізняється в різних теоретичних побудовах. У сучасній закордонній характерології можна виділити три напрямки:

1) конституційно^-біологічне (пов'язане з ім'ям Э. Кречмера. Характер, власне кажучи зводиться до суми конституції й темпераменту);

2) психоаналітичне (З. Фрейд, К. Г. Юнг, А. Адлер і т.д. Характер порозумівається, виходячи з несвідомих потягів людини);

3) ідеологічне (психоэтическая теорія Робека: Характер полягає в гальмуванні інстинктів, що визначає етико-логічними санкціями. Те, які інстинкти і які санкції гальмуються, залежить від внутрішніх іманентних властивостей особистості. Бауд: характер визначається соціальним станом людини й т.д.).

У вітчизняній психології дослідження характеру пов'язане з іменами Н. О. Лосского, П. Ф. Лесгафта, А. Ф. Лазурского, А. П. Нечаєва, В. И. Страхова, Б. Г. Ананьева, Н. Д. Левитова й т.д.). Тут також можна виділити різні напрямки: ідеалістичні, биологизаторские, матеріалістичні. Опираючись на різні підходи до цієї теми, можна відзначити соціально-оцінний відтінок при визначенні характеру; значну стійкість психологічних характеристик.

Характер формується на основі темпераменту під впливом умов життя. У характері риси темпераменту втримуються в перетвореному виді. Вони зрозумілі й прийняті або не прийняті людиною.

Особливе значення для формування характеру мають перші роки життя людини (див. З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорни, Б. Г. Ананьев).

Структура характеру

У структурі характеру різні автори виділяють різні властивості.

Так, Б. Г. Ананьев уважає характер вираженням й умовою цілісності особистості й до основних його властивостей відносить спрямованість, звички, комунікативні властивості, емоційно-динамічні прояви, сформовані на основі темпераменту.

А. Г. Ковальов, В. Н. Мясищев включають у структуру характеру такі пари властивостей:

¨ урівноваженість - неврівноваженість;

¨ сензитивность - агресивність;

¨ широту - вузькість;

¨ глибину - поверховість;

¨ багатство, змістовність - бідність;

¨ силу - слабість.

Н. Д. Левітів виділяє визначеність характеру, його цілісність, складність, динамічність, оригінальність, силу, твердість. Ці й безліч інших спроб виділення структурних властивостей характеру вимагають аналізу й узагальнення.

Лекція 15