Розвиток здатностей

Будь-які задатки, перш ніж перетворитися в здатності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для багатьох людських здатностей цей розвиток починається з перших днів життя й, якщо людина продовжує займатися тими видами діяльності, у яких відповідні здатності розвиваються, не припиняється до кінця. У процесі розвитку здатностей можна виділити ряд етапів. На одних з них відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здатностей, на інші йде становлення задатків небіологічного плану, на треті складається й досягає відповідного рівня потрібна здатність. Всі ці процеси можуть протікати паралельно, у тім або іншому ступені накладатися один на одного. Спробуємо простежити ці етапи на прикладі розвитку таких здатностей, в основі яких лежать явно виражені анатомо-фізіологічні задатки, хоча б в елементарній формі представлені з народження.

Первинний етап у розвитку будь-якої такої здатності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їхній основі потрібних функціональних органів. Він звичайно ставиться до дошкільного дитинства, що охоплює період життя дитини від народження до 6-7 років. Тут відбувається вдосконалювання роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв'язків між ними й органів руху, насамперед рук. Це створює сприятливі умови для початку формування й розвитку в дитини загальних здатностей, певний рівень яких виступає як передумова (задатків) для наступного розвитку спеціальних здатностей.

Становлення спеціальних здатностей активно починається вже в дошкільному дитинстві й прискорених темпах триває в школі, особливо в молодших і середніх класах. Спочатку розвитку цих здатностей допомагають різного роду гри дітей, потім істотний вплив на них починає робити навчальна й трудова діяльність. В іграх дітей первісний поштовх до розвитку одержують багато рухових, конструкторських, організаторських, художньо-образотворчих, інших творчих здатностей. Заняття різними видами творчих ігор у дошкільному дитинстві здобувають особливе значення для формування спеціальних здатностей у дітей.

Важливим моментом у розвитку здатностей у дітей виступає комплексність, тобто одночасне вдосконалювання декількох взаємно доповнюють один одного здатностей. Розвивати яку-небудь одну зі здатностей, не піклуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних з нею здатностей, практично не можна. Наприклад, хоча тонкі й точні ручні рухи самі по собі є здатністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, де потрібні відповідні рухи. Уміння користуватися мовою, зроблене володіння нею також може розглядатися як відносно самостійна здатність. Але те ж саме вміння як органічна частина входить в інтелектуальні, міжособистісні, багато творчих здатностей, збагачуючи їх.

Багатоплановість і розмаїтість видів діяльності, у які одночасно включається людина, виступає як одне з найважливіших умов комплексного й різнобічного розвитку його здатностей. У цьому зв'язку варто обговорити основні вимоги, які пред'являються до діяльності, що розвиває здатності людини. Ці вимоги наступні: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її труднощів для виконавця, належна мотивація й забезпечення позитивного емоційного настроя в ході й по закінченні виконання діяльності.

Якщо діяльність дитини носить творчий, нерутинний характер, то вона постійно змушує його думати й сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки й розвитку здатностей. Така діяльність завжди пов'язана зі створенням чого-небудь нового, відкриттям для себе нового знання, виявлення в самому собі нових можливостей. Це саме по собі стає сильним і діючим стимулом до занять нею, до додатка необхідних зусиль, спрямованих на подолання виникаючих труднощів. Така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує впевненість у собі й почуття задоволеності від досягнутих успіхів.

Якщо виконувана діяльність перебуває в зоні оптимальних труднощів, тобто на межі можливостей дитини, то вона веде за собою розвиток його здатностей, реалізуючи те, що Л. С. Виготський називав зоною потенційного розвитку. Діяльність, що не перебуває в межах цієї зони, набагато в меншому ступені веде за собою розвиток здатностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише реалізацію вже наявних здатностей; якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненної й, отже, також не приводить до формування нових умінь і навичкаов.

Підтримка інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності в актуальну потребу людини. У руслі теорії, що розглядалася вже нами, соціального научения особливо підкреслювалася та обставина, що для придбання й закріплення в людини нових форм поводження, необхідно научение, а воно без відповідного підкріплення не відбувається. Становлення й розвиток здатностей - це теж результат научения, і чим сильніше підкріплення, тим швидше буде йти розвиток. Що ж стосується потрібного емоційного настроя, те він створюється таким чергуванням успіхів і невдач у діяльності, що розвиває здатності людини, при якому за не^ удачами (вони не виключені, якщо діяльність перебуває в зоні потенційного розвитку) обов'язково треба емоційно підкріплювані успіхи, причому їхня кількість у цілому є більшим, ніж число невдач.

Важливим моментом розвитку людських здатностей є їх компенсируемость, причому це ставиться навіть до тих здатностям, для успішного розвитку яких необхідні вроджені фізіологічні задатки. А.Н Леонтьев показав, що певного рівня розвитку музичного слуху можна домогтися й у тих людей, вухо яких з народження не дуже добре пристосовано для забезпечення звуковысотного слуху (такий слух традиційно розглядається як задаток до розвитку музичних здібностей). Якщо за допомогою спеціальних вправ навчити людини інтонувати звуки, тобто відтворювати їхню частоту за допомогою свідомо контрольованої роботи голосових зв'язувань, то в результаті різко підвищується звуковысотная чутливість і людина виявляється в стані розрізняти звуки різної висоти набагато краще, ніж він робив до цього. Правда, таке розрізнення відбувається не на тональної, а на тембральной основі, але результат виявляється тим самим: навчений подібним чином індивід демонструє майже такий же музичний слух, який характерний для людей, що мають чутливий з народження до висоти звуку орган слуху.

ЗДАТНОСТІ

По визначенню Б. М. Теплова, здатності – це индивиду-ально-психологические особливості, що відрізняють однієї людини від іншого й имеющие відношення до успішності виконання діяльності. Говорячи про здатності, необхідно мати у виді наступне:

1. Це особливості, що відрізняють однієї людини від іншого. Найважливішою ознакою здатностей Б. М. Теплов уважає індивідуальна своєрідність продуктивної діяльності, оригиналь-ность і самобутність прийомів, використовуваних у діяльності.

2. Здатності служать успішному виконанню діяльності. Деякі дослідники, наприклад Н. А. Менчинская, думають, що в цьому випадку логічніше говорити про навченість як успішності в придбанні вмінь, знань, навичок.

3. Для здатностей характерна можливість переносу вироблених умінь і навичок у нову ситуацію. При цьому нове завдання повинна бути подібна із завданнями, що дозволялися раніше, не послідовністю способів дії, а вимогами до тих же психічним властивостям людини.

Основу здатностей становлять задатки. Задатки - це природні передумови, які є умовою розвитку здатностей не тільки в змісті того, що вони надають своєрідність процесу їхнього розвитку, але й у змісті того, що вони у відомих межах можуть визначати змістовну сторону й впливати на рівень досягнень. До задатків ставляться не тільки анатомо-морфологічні й фізіологічні властивості мозку, але й психічні властивості в тім ступені, у якій вони прямо й безпосередньо обумовлені спадковістю.

Здатності - поняття динамічне. Вони формуються, розвиваються й проявляються в діяльності.

Загальні й спеціальні здатності

Спеціальні здатності – здатності до певних видів діяльності (математичні здатності, музичні здібності, педагогічні й т.д.).

Загальні здатності – це здатність до розвитку спеціальних здатностей.

Обдарованість – це якісно своєрідне сполучення здатностей, від якого залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї або іншої діяльності.

Поняття здатностей звичайно асоціюється з розумовою діяльністю. Але підстав для такого вузького тлумачення здатностей ні, хоча традиційно саме сфера розумової діяльності досліджувалася й продовжує досліджуватися у зв'язку зі здатностями.

Високий загальний розумовий розвиток може не супроводжуватися проявом у якій-небудь спеціальній області здатностей або яким-небудь видом спеціальної обдарованості. Однак прояв і досягнення високих спеціальних здатностей, спеціальної обдарованості немислимо без наявності загальних здатностей, загальної обдарованості.

ЛЕКЦІЯ