Херсон 2012

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Теми рефератів

Питання для дискусії та міркування

1. За яких умов людина праці стає суб'єктом історичної дії?

2. Чи правомірне твердження Гесіода: «Справді велика та людина, яка змогла опанувати час»?

3. До чого спонукає людину Хілон, говорячи: «Не осягай того, що не взмозі осягнути»?

4. М. Монтень, відповідаючи на запитання: «Як прожити життя гідно?», писав: «Не можна бути суворими ані до самого себе, ані до інших, заради можливості безсмертя душі». Як вважаєте ви?

5. Чи може людина не думати про одвічне?

6. Чи правильно Ортега-і-Гассет порівнює сучасну людину із біснуватим дикуном?

1. Людина - найвища цінність суспільства.

2. Діалектика взаємодії особистості та суспільства.

3. Людина як природна і соціальна істота.

4. Проблема особистості як соціальний феномен історичного поступу.

Література:

1. Апресян Р.Г., Барулин В.С., Борзенков В.Г., Гаранина О.Д., Гиренок Ф. И. Философская антропология: Учеб. пособие. — М., 2005.
2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.
3. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — 5 вид., випр. і доп. — К., 2005.
4. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.
5. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.
6. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.
7. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.
8. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.
9. Плотников В.И. Онтология: Хрестоматия. — М.; Екатеринбург, 2004.
10. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — 2.вид., випр., доп. – К., 2007.

КАФЕДРА ”ФІНАНСИ І КРЕДИТ”

з дисципліни

Фінанси, гроші та кредит

Література.

1. Гроші та кредит. За редакцією М.І.Савлука. К. КНЕУ 2001р.

2. Гроші та кредит. За редакцією Б.С.Івасів. К. КНЕУ 2001р.

3. Теорія грошей. А Гальчинський. К. Основи. 1996р.

4. Долан Э. Деньги, банковское дело и денежно – кредитная политика. М. 1991г.

5. Деньги, кредит, банки. Под ред. О.И.Лаврушина. М. 1998г.

6. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. К. Основи 1999р.

7. В.М.Иванов. Деньги и кредит. К. МАУП 1999г.

8. Общая теория денег и кредита. Под ред. Е.Ф.Жукова М. 1995.

9. Деньги, кредит, банки. Под ред. Е.Ф.Жукова М. Банки и биржи. 1999г.

10. В.В.Усов. Деньги, денежное обращение, инфляция. М. Банки и биржи. 1999г.

11. Междунеродные валютно – кредитные и финансовые отношения. Под ред. Красавиной Л.Н. М. Финансы и статистика 2000.

12. Націоналшьний банк і грошово – кредитна політика. Під ред. А.М.Мороза. К.КНЕУ. 1999.

13. В.Д. Лагутін. Гроші та грошовий обіг.К. Знання 1998.

14. С.Я.Боринець.Міжнародні валютно – фінансові відносини.К. Знання 1999.

15. В.А.Ющенко В.І.Міщенко Валютне регулювання. К. Знання. 1999.

16. В.Д.Лагутін Кредитування: теорія і практика. К. Знання. 2000.

17. В.А.Ющенко В.І.Лисицький Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. К. Скарби, 1998.

Тема 1. Роль грошей в економіці, їх необхідність, сутність та функції.

Питання, які необхідно розглянути.

1. Необхідність та еволюція грошей

2. Сутність грошей.

3. Функції грошей.

4. Сутність раціонування.

5. Грошові потоки в кругообігу продуктів і доходів, їх балансування.

Додаткова література

1. Долан Э. Деньги, банковское дело и денежно – кредитная политика. М. 1991г.

2. В.Д. Лагутін. Гроші та грошовий обіг.К. Знання 2002.

1. Необхідність та еволюція грошей.

Гроші (анг.money, нім. Geld) – один з найдавніших та значущих винаходів людства.

Фактично всі сучасні економічні науки беруть свій початок з вивчення проблем грошей, з намагання зрозуміти їх природу та суть.

Існує дві концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна.

Раціоналістична пояснює походження грошей угодою між людьми, які впевнилися в тому, що для руху вартості в міновому обороті необхідні спеціальні інструменти.

Еволюційна концепція доводить, що гроші з’явилися незалежно від волі людей в результаті тривалого розвитку обміну, коли із маси товарів виділялися особливі товари, які починали виконувати роль грошей.

В період панування первіснообщинного ладу, коли общини вели натуральне господарство, обмін носив випадковий характер, і потреби в грошах не було. З поділом праці з’являється товарне виробництво. Поступово учасники обміну почали виділяти окремі товари попит на які був найбільший, (сіль, зерно, хутро, худоба та ін.), а відтак вони поступово набувають нової споживчої вартості – властивості бути загальним товарним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквіваленту означало появу грошей в їх найпростішому вигляді.

З подальшим розширенням товарного виробництва та розвитком обміну ці товари, в силу своїх специфічних фізичних якостей перестали задовольняти потреби ринку. Зокрема, вони, в основному, були громіздкі, мали низьку питому вартість, не могли ділитися та зберігати свої фізичні якості.

Перелічені недоліки привели до того, що роль загального еквіваленту поступово перейшла до металів, спочатку простих (міді, заліза), потім до благородних (срібла, золота). Спочатку металеві гроші виступали в вигляді безформенних шматків або різних виробів. Однак, такі форми грошей обумовлювали певні незручності.

Щоб їх уникнути, зливки стали робити однієї ваги і засвідчувати їх ваговий вміст та пробу штемпелем, тобто відповідним зображенням. Такі зливки дістали назву монет.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей. Вона обслуговувала економічні відносини людей майже протягом трьох тисячоліть.

Карбування монет із дорогоцінних металів, їх висока питома вартість обумовили необхідність виготовлення монет надто малих розмірів. Однак така монета була незручна в користуванні оскільки легко губилася, що приводило до додаткових витрат монетарного металу. Таким чином з’явилися передумови до виникнення неповноцінної розмінної монети з дрібною вартістю та паперових грошей.

В подальшому з розширенням потреб ринку в засобах обігу, роль грошей перейшла до нематеріальних носіїв, тобто до безготівкових грошей.

В основі сучасних форм безготівкових розрахунків лежить система “жиророзрахунків” (“жиро” від італ. Giro – коло, оборот), яка виникла в Італії у 16 ст. Вони здійснювалась жиробанками шляхом перерахування грошових сум з одного рахунку на інший без застосування готівки.

Розвиток форм грошей проходив у напрямку від повноцінних до неповноцінних.

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості того металу, з якого вони виготовлені.

Неповноцінні – це гроші, номінальна вартість яких вище вартості матеріалу який в них міститься. При чому, неповноцінні гроші набувають своєї вартості виключно в обігу.

Між епохами використання повноцінних і неповноцінних грошей, знаходиться період використання змішаних форм.

Аналізуючи вищесказане можна зробити висновок, що між обома концепціями існує багато спільного. Звичайно, гроші мають товарне походження, але в процесі розвитку вони часто густо губили свою внутрішню вартість і ставали тільки знаками, вартість яких декретується державою, тобто ставали продуктом згоди між людьми.

Виникнення грошей – це тривалий історичний процес зумовлений розвитком товарного виробництва та обміну. Як результат тривалого історичного процесу, гроші не можуть бути застиглим явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формою. Вони не можуть бути створені або відмінені рішенням державних органів поки не з’явились адекватні їм суспільні відносини.

Необхідність грошей в економіці пояснюється тією роллю, яку гроші виконують в економіці.

По – перше, суспільна роль грошей, їх функції в економічній системі, призводять до того, що гроші виступають в якості пов’язуючої ланки між товаровиробниками.

По друге, гроші виконують роль саморостучої вартості, тобто стають капіталом. Вони функціонально включені в кругообіг промислового капіталу, і є вихідним пунктом і кінцевим результатом останнього.

По третє, за допомогою грошей відбувається створення та перерозподіл національного доходу.

По четверте, гроші є об’єктом грошово – кредитного регулювання економіки промислово розвинених країн, економічна політика яких базується на монетариській теорії грошей.

2. Сутність грошей.

Незважаючи на багатовікову історію грошей, на сьогоднішній день в економічній теорії нема єдиного визначення що таке гроші, в чому їх суть.

Виходячи з економічної теорії, виникнення грошей пов’язане з розвитком протиріччя товару і його споживчої вартості.

З розвитком товарного виробництва, коли продукт завідомо виготовляють на продаж, появилось протиріччя між індивідуальними витратами праці та суспільною потребою в їх результатах. На цьому етапі виникла потреба в реалізації товару, тобто вирішенню протиріччя між вартістю та споживчою вартістю продукту. Економічною формою вирішення цього протиріччя стало виділення з товарної маси особливого товару – грошей, що взяв на себе специфічну функцію – реалізації суспільної вартості. Таким чином гроші являють собою специфічний засіб реалізації вартості. Вартість є тією базою, що робить гроші і товар економічно тотожними структурами.

Метаморфоза Т – Г – Т можлива тому, що ці ринкові величини мають спільну основу - вартість.

В розглянутій площині гроші виступають не тільки як втілення вартості, але і як суспільний еталон виміру останнього. Здійснення в товарному обігу функції еталона виміру вартості є суспільною монополією грошей.

Однак зазначене вище призначення грошей не може обмежуватися лише цією функцією. В процесі обміну за їх допомогою забезпечується реалізація не лише вартості, а і споживчої вартості товару. У зв’язку з цим складовою ознакою грошей є їх здатність обслуговувати технічний бік обміну – рух споживчої вартості.

Це свідчить про подвійну природу грошей, розвиток двох їх форм – гроші, як уособлення загального вартісного еквіваленту, і гроші, як технічний інструмент обміну товарів.

Аналізуючи вище сказане можна зробити висновок:

Гроші, за своїм місцем у товарному виробництві й обміні – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь – який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

3. Функції грошей.

В питаннях що до функцій грошей, трактування окремих їх положень, а також кількості, серед представників різних теоретичних шкіл на сьогоднішній день нема єдиної точки зору.

Розглянемо п’ять відомих на сьогодні основних функцій: міри вартості; засіб обігу; засіб платежу; засіб накопичення та збереження вартості;. світові гроші.

Міра вартості – це функція, за допомогою якої гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи ім форму ціни. За допомогою міри вартості вартість товарів визначається так же, як за допомогою кілограма і метра визначаються вага і відстань.

Найчіткіше сутність міри вартості проявлялась в умовах використання благородних металів в ролі грошей. Всі товари виражали свою вартість через золотий або срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу.

З початком централізованого карбування монет державами виник масштаб цін - вагова кількість монетарного металу, що закріплюється державою за певною грошовою одиницею.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошових знаків механізм дії міри вартості дещо змінився. Золото перестало виконувати роль монетарного товару, воно уже не є посередником в обміні товарами. Тепер гроші безпосередньо вимірюють вартість товарів. Економічний суб’єкт виходячи на ринок із своїм товаром і бажаючи поміняти його на інший необхідний йому товар, через механізм ціни визначає в кінцевому варіанті мінову вартість товарів, або суму грошей, якою ці товари оцінюються на ринку і задовольняють побажання обох суб’єктів операції. В цьому в загальних рисах і полягає економічний зміст вираження функції грошей як міри вартості в сучасних умовах.

Гроші перестають виконувати функцію міри вартості в період високого рівня інфляції в державі.

Засіб обігу – це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують просування вартості в міновому обороті, тобто забезпечують обіг товарів.

На сьогоднішній день обміну товарів за допомогою грошей нема альтернативи, тобто обмін товарів за схемою Т – Г – Т є найбільш економним. Використання грошей в якості засобу обігу дозволило відійти від бартерної форми розрахунків і значно зменшити витрати обігу. Таким чином, зменшуючи витрати обігу гроші стимулюють розвиток виробництва, що в свою чергу створює додаткову масу прибутку в державі і сприяє загальному росту добробуту суспільства.

Гроші дають можливість в процесі обміну товару на товар робити розрив як в просторі, так і в часі. Важливою ознакою грошей є те, що вони забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу, а гроші залишаються, переходячи від одного суб’єкта до іншого. В певних економічних умовах сфера застосування грошей в їх функції засобу обігу звужується.

Швидкий розвиток ринкових відносин в тому числі широке застосування кредиту приводить до звуження сфери використання грошей як засобу обігу і розширення сфери застосування грошей як засобу платежу.

Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Дана функція виникла в результаті розвитку кредитних відносин в ринковому господарстві і походить з товарообороту. Якщо при функціонуванні грошей як засобу обігу має місце зустрічний рух грошей і товарів, то при їх використанні в якості засобу платежу в цьому русі мається розрив.

Використання грошей в якості засобу платежу відбувається не тільки при продажі в кредит товарів. Функцію засобу платежу гроші виконують в усіх випадках коли не відбувається безпосередній обмін товару на гроші і вони виступають в якості самостійної мінової вартості. Характерними ознаками функції грошей як засобу платежу є їх односторонній рух і наявність розриву в часі між фактором передачі товару покупцеві і грошей продавцю товару. Такий рух грошей називається платежем, а гроші виступають в функції засобу платежу, яка відображає більш високий стан в розвитку товарного виробництва і обігу.

Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі. В цій функції гроші перетворюються в особливий актив, який накопичується та зберігається після продажу товарів або послуг і забезпечує його власнику купівельну спроможність в майбутньому.

Ця функція виникла на певному історичному етапі, коли виробники змогли деяку частину доходу в грошовій формі зберегти, відкласти на майбутні витрати. Звичайно накопичувати вартість можна не тільки в грошовій формі. Але гроші найбільше підходять для виконання цієї функції, оскільки вони мають абсолютну ліквідність. Ліквідними називаються такі активи, які легко можуть бути використані як засіб платежу, або легко перетворитись в засіб платежу і мати фіксовану номінальну вартість.

Процес розвитку функції грошей, як засобу нагромадження, можна умовно розбити на три етапи.

На першому етапі нагромадження грошей мало одну визначену ціль – збереження вартості на випадок політичних, економічних, природних потрясінь.

На другому етапі, поряд із збереженням вартості, скарб почав задовольняти потреби людини в самовираженні та естетичному задоволенні.

Однак скарб у вигляді кусків чи брусків дорогоцінного металу чи в естетичній формі не приносить своєму власнику прибутку, тому на третьому етапі сформувалась ще одна форма нагромадження - заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому.

Необхідно відмітити, що і в таких умовах нагромадження продовжує здійснюватися як в естетичній так і в класичній формі, тобто в вигляді брусків чи монет із дорогоцінного металу особливо золота. Значні запаси золота зберігаються в державних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-фінансових центрах, в приватній тезаврації.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Світові гроші – це комплекс функцій, який по суті повторює всі функції властиві грошам на внутрішньому ринку. Вони мають трояке значення і служать загальним платіжним засобом, загальним купівельним засобом, засобом перенесення багатства із однієї країни в іншу.

Найскладнішим, до сьогоднішнього дня не вирішеним, є питання про форму в якій світові гроші виконують свої функції. На сучасному етапі розвитку світової економіки роль світових грошей в основному виконують національні валюти провідних держав світу.

Суб’єкти міжнародних економічних відносин зацікавлені в формуванні високої довіри до національних валют, і поки в них буде впевненість у тому, що вони зможуть купувати за цю валюту необхідні їм товари, вони будуть брати їх у платіж, що підтверджується в широких масштабах сучасною практикою міжнародних розрахунків.

Однак і на сьогоднішній день золотий запас держави відіграє значну роль в стабільності національних валют і при оцінці економічного потенціалу держави обов’язково враховується золотий запас.

4. Сутність раціонування.

Як альтернативу грошовому обігу чи бартеру, уряд країни може ввести талони на розподіл товарів першої необхідності, так зване раціонування. Така система досить часто використовувалася в різних країнах світу і відігравала свою позитивну роль. Однак вона має ряд суттєвих недоліків.

По – перше, дуже важко досягти того, щоб кількість товарів відповідала кількості випущених в обіг талонів.

По – друге, така система обмежує право громадян на вибір товару по його кількості та якості.

По - третє, в разі довгого використання ця система рушиться, оскільки при неякісному задоволенні потреб населення в товарах, в кінцевому рахунку талони стають новою грошовою одиницею і починають виконувати функції грошей з новою ринковою вартістю.

Таким чином зникають химерні переваги раціонування, і залишаються лише незручності, пов’язані з використанням двох папірців замість одного.

5. Грошові потоки в кругообігу продуктів і доходів, їх балансування.

В процесі відтворення рух вартості проявляється як два самостійні процеси - як рух продуктів і як рух грошей. Ці два поняття взаємопов'язані, тобто рух продуктів опосередковується відповідним оборотом грошей. Таким чином виникають протилежні за напрямком але взаємопов'язані товарні та грошові потоки. Для з'ясування особливостей та закономірностей руху грошей в процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель відому як кругообігу продуктів і доходів.

На схемі відображені напрямки грошових потоків між суб'єктами ринку, які згруповані в укрупнені групи: фірми, сімейні господарство, уряд, центральний банк, фінансові ринки, ринок продуктів, ринок ресурсів, світовий ринок.

(15) (13)

(8) (14) (3)

(7) (10)

(4)

(6) (5)

(12) (11)

(2) (1)

Рис. 1. Схема кругообігу продуктів і доходів

1. Національний доход.

2. Платежі за ресурси

3. Споживання.

4. Чисті податки.

5. Заощадження.

6. Інвестиції.

7. Затрати на інвестиції.

8. Затрати на національний продукт

9. Державні позики.

10. Державні закупки.

11. Емісія грошей.

12. Вилучення грошей.

13. Імпорт

14. Експорт

15. Рух капіталу.

Звичайно відносити між суб'єктами ринку здійснюються через різноманітні ринки, які на схемі згруповані в чотири види ринків. Ринок продуктів, де реалізується створений фірмами внутрішній валовий продукт. Ринок ресурсів, де фірми купують необхідні для процесу виробництва ресурсів. Фінансові ринки, де акумулюються вільні фінансові ресурси, які в подальшому використовуються урядом та фірмами, та світовий ринок.

Сімейні господарства виставляють на ринок ресурсів та реалізують трудові, інтелектуальні, сировинні, матеріальні ресурси тощо, за що отримують оплату, яка в сумі своїй буде дорівнювати національному доходу, на схемі відображена як грошовий потік 1. Фірми купують ресурси на ринку ресурсів, в результаті формуються грошовий потік 2 в вигляді плати за ресурси.

Національний доход, отриманий сімейними господарствами, в подальшому розподіляється на декілька окремих грошових потоків. Найбільша його маса направляється на споживання, таким чином формується грошовий потік 3, затрати на внутрішнє споживання.

Частину національного доходу сімейні господарство витрачують на сплату податків. Слід зауважити, що частина податків повертається до сімейних господарств в вигляді трансфертних платежів (державних пенсій, допомоги малозабезпеченим сім'ям і інше), в результаті формується грошовий потік 4, чисті податки, тобто, загальна сума податків за мінусом трансфертних платежів.

Частина національного доходу залишається в сімейних господарствах і може в вигляді заощаджень направлятися на фінансові ринки, тобто капіталізуватися. Цей грошовий потік відображено на схемі під номером 5, заощадження. Частина коштів повертається в вигляді видатків по вкладах та дивідендів.

Якщо в сімейних господарствах накопичуються тимчасово вільні грошові ресурси, то фірми для розширення виробництва їх, як правило, не вистачає. Таким чином формується грошовий потік 6, інвестиції, в результаті якого фінансові ресурси поступають до фірм і беруть участь в розширенні виробництва. Отримавши інвестиції фірми витрачають їх на купівлю необхідних їм матеріальних цінностей (машин, приладів тощо). Таким чином формується грошовий потік 7, затрати на інвестиції.

Створивши додаткові потужності виробництва за рахунок "затрат на інвестиції" і придбавши необхідні ресурси за рахунок "плати за ресурси", фірми створюють внутрішній національний продукт, який поступає на ринок продуктів на реалізацію. В результаті реалізації фірмами ВНП створюється ще один грошовий потік 8, затрати на національний продукт (ВНП).

Держава, відображена на схемі як "Уряд", як правило витрачає більше, коштів ніж отримує. Дефіцит грошових ресурсів вона може покрити в результаті запозичення коштів на фінансових ринках. В результаті формується грошовий потік 9, державні позики. Уряд, отримавши податкові кошти та позики, проводить державні закупки на ринку продуктів, сформувавши грошовий потік 10, державні закупки.

Використовуючи свої зв'язки з економічною системою, держава може значно впливати на кругообіг продуктів і доходів. Одним із важелів впливу на процес кругообігу є фіскальна політика, тобто політика яка відноситься до податків та державних затрат. Збільшують чисті податки уряд збільшує розмір коштів, які вилучаються в сімейних господарств. Тим самим спонукає їх зменшувати або затрати на споживання, або заощадження. У всякому разі результатом буде зменшення об'єму національного продукту (ВНП). В свою чергу зменшення податків стимулює ріст заощаджень та споживання і позитивно впливає на ріст національного продукту.

Іншим важливим важелем впливу держави на кругообіг продуктів і доходів є грошово-кредитна політика, тобто вплив на грошову масу в обігу. Уряд через центральний банк впливає на грошову масу в державі. В результаті формуються грошові потоки 11 та 12 відповідно емісія грошей та їх вилучення із обігу. Збільшуючи або зменшуючи кількість грошей в обігу, уряд може регулювати рівень інфляції, швидкість обігу грошей інші показники, які значною мірою впливають на соціально - економічний стан в державі.

Україна - відкрита економічна система. Вона пов’язана з навколишнім світом через експорт, імпорт, а також через рух капіталу.

Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і виходить на світові ринки. В результаті формується грошовий потік 13, імпорт. Однак зв’язок з зовнішньою економічною системою неминуче приведе і до продажу національних товарів за кордон, в результаті чого формується грошовий потік 14, експорт.

Експортні та імпортні грошові потоки як правило не врівноважуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації внутрішнього валового продукту. Для збалансування можливих диспропорцій між імпортом і експортом держава може використати зв’язки з світовими фінансовими ринками. У разі перевищення імпорту над експортом і виникнення від’ємного сальдо платіжного балансу уряд може використати механізми зовнішнього кредитування, залучення коштів через займи, кредити, реалізації фінансових активів. У разі перевищення експорту над імпортом і виникнення позитивного сальдо, уряд може спрямувати частину коштів із внутрішнього на зовнішній ринок через надання позичок іноземним імпортерам та купівлю іноземних фінансових активів. Такі грошові потоки відображені на схемі під номером 15 – рух капіталу.

Таким чином через рух капіталу досягається збалансування грошових потоків які пов’язують національну економіку із світовою і врешті решт забезпечується збалансування двох ключових потоків - національного доходу і національного продукту.

Розглядаючи схему можна зробити деякі висновки і припущення. По - перше, весь національний доход, отриманий в економічній системі концентрується в сімейних господарствах. В подальшому він розподіляється на податки, які поступають в розпорядження уряду, заощадження, які поступають на фінансові ринки та платежі по імпорту. Ці три способи використання грошових ресурсів носять назву "втеч". Загальна сума вказаних трьох втеч, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному доходу.

По - друге, весь національний продукт вироблений фірмами концентрується на ринку продуктів. Тобто там сконцентрована сумарна вартість всіх готових товарів та послуг вироблених в економічній системі які сімейні господарства, уряд, фірми мають можливість придбати. На схемі відображені основні грошові потоки, через які реалізується національний продукт, це затрати на інвестиції, державні закупки та експорт. Ці три види грошових потоків носять назву "ін’єкцій". Загальна сума вказаних трьох ін’єкцій, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному продукту.

Із залежності між цими компонентами можна вивести деякі корисні рівняння. Нехай: С - споживання, І-інвестиції, G- державні закупки, X -експорт, S-заощадження, T- чисті податки, М - імпорт. Тоді:

С+І+G+X= національний продукт

С+S+T+М= національний доход

Виходячи із рівності національного продукту та національного доходу, можна зробити висновок, що:

С+І+G+X=С+S+T+М

Це рівняння, в свого чергу, може бути перетворене в інше, яке показує що сума "втеч" дорівнює сумі "ін’єкцій":

І+G+X=S+T+М

Важливо відмітити, що тільки сумарні показники "втеч" та "ін’єкцій" повинні бути рівні. В окремих парах баланс частіше за все відсутній. Тобто, не обов’язково, щоб державні закупки збалансовувалися чистими податками, інвестиції - заощадженнями, затрати по імпорту - експортними надходженнями.

Для розуміння залежностей між різними грошовими потоками необхідно з’ясувати поняття номінальний та реальний дохід.

Номінальний дохід – дохід у грошовому вираженні, обчислений без врахування купівельної спроможності грошей, рівня цін, інфляції.

Реальний дохід – дохід у грошовій формі скорегований на рівень купівельної спроможності грошей, цін та інфляції.

Незважаючи на те, що в наведеній моделі зроблено деякі припущення, вони в достатній мірі розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, що дає можливість глибше зрозуміти це складне економічне явище.

Задача

За звітній період в державі грошові потоки проводились по таких напрямках: національний дохід – 20 млрд. грн., держзамовлення – 2 млрд. грн., заощадження – 3 млрд. грн., податки – 8 млрд. грн., трансферні платежі – 1 млрд. грн., імпорт – 2 млрд. грн., експорт більше імпорту в 1,5 рази. Визначити розмір споживання та суму інвестицій.

Рішення задачі

При вирішенні завдання будемо виходити з того, що національний доход дорівнює національному продукту, тобто:

НД = НП;

Крім того:

НД = С + G + М + Т

HП = С + S + Х + І

А також чисті податки Т будуть дорівнювати загальній сумі податків за мінусом трансфертних платежів:

Т = Н – t

Контрольні питання

1. Які існують концепції походження грошей?

2. Охарактеризуйте еволюцію грошей.

3. В чому проявляється необхідність грошей?

4. В чому проявляється подвійна природа грошей: гроші, як уособлення загального вартісного еквіваленту, і як технічного інструменту обміну товарів?

5. Які Ви знаєте функції грошей?

6. Чим відрізняється функція обігу грошей як засобу обігу і як засобу платежу?

7. Які інструменти виконують функцію світових грошей?

8. В чому сутність раціонування?

9. Через які грошові потоки реалізується національний дохід?

10. Назвіть склад „ін’єкцій”.

11. Які грошові потоки будуть відбуватися в разі виникнення позитивного та негативного сальдо платіжного балансу?

Тема 2. Формування попиту на гроші, закон грошового обігу.

Питання, які необхідно розглянути.

1. Сутність попиту на гроші.

2. Фактори, що формують попит на гроші.

3. Закон грошового обігу.

4. Маса грошей в обороті та грошова база.Грошові агрегати.

5. Швидкість обігу грошей.

Додаткова література.

1. Теорія грошей. А Гальчинський. К. Основи. 1996р

2. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. К. Основи 1999р.

1. Сутність попиту на гроші.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.

Тобто, попит на гроші можна трактувати як бажання економічних суб”єктів мати певну частину сво­го портфеля активів (багатства) в ліквідній формі.

Якщо власни­ки портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі своїх активів, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.

Наяв­ність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єк­ти триматимуть гроші в себе, не «викинуть» на товарний, валют­ний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

2. Фактори, що формують попит на гроші.

У теорії грошей най­актуальнішим є питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші?

У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:

—задля яких цілей економічні суб'єкти накопичують гроші;

—які мотиви спонукають їх до цього.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із са­мих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства).

Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійс­нення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання).

Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізич­ні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спро­можності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задоволь­нити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями — хвороба членів сім'ї, поло­мка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильни­ки, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запро­вадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе значення для їх жит­тєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні пев­ний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов - перетворити їх знову у грошову фор­му.

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запа­си грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів (багатства), які дають не однаковий дохід і містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максималь­ний захист від ризику. Зберігаючи гроші, індивіди втрачають до­ходи, які називаються альтернативною вартістю зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасом грошей. Щоб не допустити зростання втрат доходів (альтернативної вартості) у разі підви­щення норми процента, індивіди повинні зменшувати запас гро­шей, тобто попит на гроші.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть при­носити значний дохід, проте одержання його пов'язане з істот­ними ризиками. Якщо доходи від фінансових інструментів недо­статньо високі чи знижуються при відчутних ризиках, пов'язаних з їх одержанням, то альтернативна вартість зберігання грошей знизиться, економічним суб'єктам буде вигідно мати запаси гро­шей, і їх попит на гроші зростатиме. І навпаки, при високих чи зростаючих доходах від фінансових інструментів та стабільності їх ризиковості альтернативна вартість грошей зростатиме, вони будуть віддавати перевагу накопиченню запасів цих інструментів і попит на гроші знижуватиметься.

Значним досягненням в теорії попиту на гроші є визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процен­та, оскільки зростання процентного доходу супроводжується зро­станням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб'­єктів до одержання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу нако­пиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.

Ці ідеї розвинув М. Фрідман, який зосере­див своє дослідження на грошах як на одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і звичайні товари. По­пит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношен­ням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи.

Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні зручності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень про­центного доходу, що виплачується за поточними вкладами.

Очікуваний дохід за фінансовими активами забезпечується процентами та дивідендами.

Очікуваний дохід за товарними активами — рівнем інфляції. Якщо очікувана зміна їх співвід­ношення буде на користь грошей, то попит на гроші зростатиме, а якщо на користь негрошових активів — то скорочуватиметься.

Чинники впливу на попит на гроші.

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви.

Ключовим чинником впливу на попит вважається зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу): чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг опе­рацій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу ВНП, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін, тобто рівнем інфляції, та рівннем реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного.

Вплив кожного з цих чинників є прямо пропор­ційним — у міру зростання цін чи збільшення фізичного обся­гу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

MД = f (Q,P)

Де МД – попит на гроші;

Р – рівень цін;