Зайнятості населения

Рис. 14.2. Класифікація форм безробіття

Види безробіття

Безробіття — це складне, багатопланове явище, яке мае безліч форм та виявів.

Безробіття проявляється у двох формах: абсолютне і відносне.

Форми безообіття

	відносне
добровільне
вимушене
конверсійне
технологічне
сезонне
інституційне
застійне

функціональне

структурне

циклічне

До абсолютного належить:

фрикційне безробіття, яке пов'язане з переміщенням осіб з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості — до іншої. Отже, це своєрідна соціальна, суперечність, яку розуміють як проблему пошуку відповідної роботи;

структурне безробіття, яке виникає в результаті структурних зрушень в економіці, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на одні професії попит підвищується, на інші — падає;

циклічне безробіття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за

власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і перепрофілюванням підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції.

Технологічне — пов'язане з переходом до нової техніки і технологи, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)

Інституційне - це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введениям гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.)

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Відповідно, міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.

14.8. Призначення державних, територіальних і базових програм

Основним комплексним документом, котрий відображає реалізацію політики зайнятості в Україні, є Державна програма зайнятості населения (ДПЗН).

ДПЗН і територіальні програми спрямовані на:

• сприяння розвиткові структурної перебудови економіки, створенню умов для направления вивільнюваних працівників, у першу чергу, на рентабельні виробництва і в приоритеты галузі економіки;

• запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

• поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населения, ефективне використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

• формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази ДПЗ;

• заходи сприяння зайнятості населения, яке проживає в сільській місцевості [3].

Розробляються програми зайнятості на базовому, територіальному та державному рівнях.

На базовому (районному) рівні здійснюються специфічні заходи і формуються показники, що характеризують обсяги роботи з незайнятим населениям, яке звертається до центрів зайнятості, та безробітними. На основі базових програм зайнятості формуються територіальні (обласні) програми зайнятості. Вони складаються щорічно і вивчають співвідношення

попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. У кожному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складаються структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості. На основі територіальних програм зайнятості складається Державна програма зайнятості населения із залученням широкого загалу науковців, практичних працівників, органів державного управління різного спрямування, профспілок, громадськості. Після обговорення ДПЗН доопрацьовується, розглядається колегією Мінпраці і подається на схвалення Кабінетові Міністрів з додатками і необхідними розрахунками.

Після схвалення здійснюється реалізація всіма задіяними суб'єктами виконання ДПЗН і контроль за виконанням з боку Мінпраці і центрів зайнятості всіх рівнів.

Всі заходи ДПЗН здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Державна програма зайнятості відображає державну політику в галузі зайнятості на ринку праці. Така політика може бути активною і пасивною.

Активна політика на ринку праці — це спрямування дій на підвищення конкурентоздатності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення кількості зайнятих. Активна політика реалізується за допомогою активних заходів, які знаходять місце в програмі зайнятості і впливають на співвідношення попиту і пропозиції праці. Це такі конкретні заходи: введения в дію нових робочих місць, сприяння розвиткові підприємництва, малому бізнесу і самозайнятості; професійна орієнтація і професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів, затримка до 6 місяців зі скороченням кадрів на підприємствах в необхідних випадках та інші.

Активна політика не тільки підтримує існування тих, хто втратив роботу, а й заохочує активність людини, яка спрямована на пошук робочого

місця. Це, в свою черту, скорочує залежність громадян від підтримки доходів за рахунок соціальних виплат, зменшує затрати державного бюджету, знімає напругу в суспільстві, підвищує продуктивність праці.

Пасивна політика передбачає відповідальність держави за становище працівників і роботодавців на ринку праці. До них належать: реєстрація незайнятих громадян, які шукають роботу, організація систем і надання допомоги по безробіттю, здійснення негрошових форм підтримки безробітних і членів їх сімей.