Закономірності та організація педагогічного процесу

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педа¬гогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні.
Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємодія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на перший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, ор¬ганізаційні форми і методи, які щоразу враховують закономірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки.
Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:
1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу по¬требами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).
2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу
3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунто¬ваності й характеру коректуючих впливів на вихованців.
4. Закономірність стимулювання. Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін) стимуляторів
5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого
6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців.
7. Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільне зумовленою загальною ме¬тою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу.
8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх.
9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.
Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльності. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педагогічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний.
На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проекту¬вання та планування розвитку процесу.
Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогічного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педагогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под.
Правильно визначити завдання процесу неможливо без діагностики. Педагогічна діагностика (від гр. diagnostik — здатний розпізнавати) — це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме педагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.
Наступний крок етапу підготовки — прогнозування результатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можливу результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків.
Завершується цей етап скоректованим на основі результа¬тів діагностики і прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно визначе¬но, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практиці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління навчально-виховним процесом у школі та ін.
Основним етапом є етап здійснення педагогічного процесу. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і вихованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стимулювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогічного процесу з іншими процесами. Результативність педагогічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті.
На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.
Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що найбільше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діагностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає.

Література:

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991.

2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997.

3. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993.

4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989.

5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996.

6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984.

7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996.

8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4.

Контрольні питання:

1. Що означають поняття “процес”, “педагогічний процес”?

2. Якими термінами у педагогіці позначається взаємна активність вихователів і вихованців?

3. Що таке рушійна сила педагогічного процесу?

4. Яка будова педагогічного процесу?

5. В чому полягає суть компонентів педагогічного процесу?

6. Чим зумовлена специфіка педагогічного процесу?

7. Що таке закономірність педагогічного процесу?

8. Що таке педагогічна діагностика?

Питання для роздумів

1. У чому полягає своєрідність педагогічної взаємодії?

2. У чому полягає різниця між поняттями “навчально-виховний процес” і “педагогічний процес”?

3. Чому успіх в діяльності педагога залежить від врахування найважливіших закономірностей педагогічного процесу?

4. Чому педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання?

Творчі завдання

1. На основі аналізу досліджень П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна розкрийте сутність поняття “педагогічний процес”.

2. Доведіть, що педагогічний процес є системою?

3. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу.

4. Виділіть і проаналізуйте основні етапи організації педагогічного процесу.

5. Охарактеризуйте найважливіші закономірні зв’язки педагогічного процесу.

1. Вступ до курсу «Історія педагогіки»
1.1. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки»
1.2. Принципи історії педагогіки
1.3. Джерела історії педагогіки
Розділ I. Історія зарубіжної школи і педагогіки
Тема 1. Виховання у первісному суспільстві
1.1. Основні теорії походження виховання
1.2. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства
Тема 2. Виховання, школа і зародження педагогічної думки в державах Стародавнього Світу
2.1. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу
2.2. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму
2.3. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів
2.4. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана
Тема 3. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації
3.1. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя
3.2. Схоластика і її вплив на зміст і методику навчання
3.3. Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя
3.4. Школа i педагогічна думка у Європі в епоху Відродження
3.5. Реформація. Єзуїтське виховання
Тема 4. Педагогічна система Яна Амоса Коменського
4.1. Практична і теоретична діяльність Я. А. Коменського
4.2. Формування й основні риси світогляду Я. А. Коменського
4.3. Загальнопедагогічні ідеї Я. А. Коменського
4.4. Вчення Я.А.Коменського про школу
4.5. Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи
4.6. Дидактичні погляди Я.А.Коменського
4.7. Вимоги до підручників. Підручники Я.А.Коменського
4.8. Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Я.А.Коменського
4.9. Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього
Тема 5. Шкільництво та педагогічна думка у Європі XVII-XVIII ст.
5.1. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка
5.2. Французьке просвітництво XVIII ст.
5.3. Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо
5.4. Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.
5.5. Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст. Моніторіальна система Белл-Ланкастера
Тема 6. Розвиток школи і педагогіки у зарубіжних країнах у XIX ст.
6.1. Педагогічні погляди і діяльність Й.Песталоцці
6.2. Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині
6.3. Педагогічна система А.Дістервега
6.4. Педагогічна теорія Йогана Фрідріха Гербарта
6.5. Педагогічні погляди і діяльність соціалістів-утопістів Р.Оуена та Ш.Фур’є
6.6. Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля
6.7. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст. (Л.Толстой, П.Лесгафт, С.Шацький)
Тема 7. Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX — XX ст.
7.1. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.
7.2. Характеристика основних наукових напрямків у зарубіжній реформаторській педагогіці кін. XIX – XX ст.
7.2.1. Педагогіка “вільного виховання“
7.2.2. Експериментальна педагогіка. Педологія
7.2.3. Педагогіка прагматизму
7.2.4. Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“
7.2.5. Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
Розділ II. Історія української школи і педагогіки
Тема 8. Виховання, школа і педагогічна думка Київської Русі
8.1. Виховання дітей у східних слов’ян
8.2. Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
8.3. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
8.4. Педагогічна думка Київської Русі
8.5. Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі
Тема 9. Розвиток освіти і педагогічної думки в епоху українського Відродження (XVI- перша пол. XVIII ст.)
9.1. Загальна характеристика розвитку шкільництва
9.2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні
9.3. Зародження вищої освіти в Україні
9.3.1. Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві
9.3.2. Острозька школа-академія
9.3.3. Києво-Могилянська академія
9.4. Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі
9.5. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII- 1 пол. XVIII ст.
9.6. Розвиток педагогічної думки
Тема 10. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII — першій половині XIX ст.
10.1. Система освіти в Україні під Російською імперією
10.2. Розвиток освіти на Правобережній та Західній Україні
10.3. Розвиток педагогічної думки
Тема 11. Педагогічна система Костянтина Дмитровича Ушинського
11.1. Практична і теоретична діяльність, світогляд
11.2. Теоретичне обґрунтування педагогіки
11.3. Принцип народності виховання
11.4. Дидактичні погляди
11.5. Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості
11.6. Ушинський про вчителя і його підготовку
Тема 12. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX — на поч. XX ст.
12.1. Освіта на територіях підросійської України
12.2. Освіта на західноукраїнських землях
12.3. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
12.4. Розвиток педагогічної думки
Тема 13. Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX ст.
13.1. Шкільництво в Українській державі 1917-1919 рр.
13.2. Освіта у перші роки становлення радянської влади в Україні (1917-1920 рр.)
13.3. Розвиток українського шкільництва у період між першою і другою світовими війнами
13.4. Українська школа в роки другої світової війни і в повоєнний час
Тема 14. Розвиток української педагогічної науки у XX ст.
14.1. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди діячів української революції (М.Грушевський, І.Стешенко, С.Русова)
14.2. Педагогічні погляди і діяльність П.Блонського
14.3. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина А.Макаренка
14.4. Педагогічна спадщина Г.Ващенка
14.5. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина В.Сухомлинського
Тема 15. Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України у кінці XX- початку XXI ст.
15.1. Демократизація суспільного життя в Україні у середині 80-х років та початок відродження національної школи. Закон України “Про освіту”
15.2. Концепція середньої загальноосвітньої школи в Україні
15.3. Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”)

1.1. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки»

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання — процеси соціальні, історично зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів.

Відомий німецький історик педагогіки К.Шмідт говорив, що лише той в змозі зрозуміти істинну науку сучасної педагогіки, хто сам вжився в історію педагогіки. Вона вчить бути об’єктивним, правильно оцінювати думки, що циркулюють в літературі. Вона допомагає усвідомлювати, що багато з того, що приймається тим чи іншим дослідником за своє нове, оригінальне творіння, давно вже існувало раніше і робилося часом чи намічалося ще вірніше і краще, ніж сьогодні, чи, навпаки, визнане неправильним, давно засуджене багаторічним досвідом. Педагогіка без її історії те ж саме, що будівля без фундаменту. Відсутністю твердих знань з історії педагогіки можна пояснити немало помилок в діяльності педагогів-практиків і вчених-педагогів.

Історія педагогіки — одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях, шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб’язкового хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну, «утилітарну» з педагогічної точки зору.

Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки насамперед слід назвати француза К.Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців К.Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі виховання», 1779), Ф.Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К.Шмідта («Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання тих чи інших мислителів — з другого.

В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки кінця XIX — початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності.

Як окремий предмет викладання історія педагогіки входить в програму педагогічних закладів з другої половини XIX ст.

Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів. Тут слід звернути увагу на три принципово важливі особливості. По-перше, на послідовність слів: виховання, школа і педагогічна думка, яка зовсім не випадкова. Як буде показано далі, у такій послідовності і відбувався складний процес їх становлення і розвитку. По-друге, на те, що виховання, школа і педагогічна теорія розглядаються в процесі їх взаємозв’язку і розвитку. По-третє, історія педагогіки вивчає історичні закономірності цього розвитку, тобто намагається встановити все, що є спільним для виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди.

Основні завдання історії педагогіки

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:

• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

У контексті поставлених завдань історія педагогіки дає змогу зрозуміти зв’язок педагогічних явищ із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє глибше, критичніше і більш всебічно оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та інтернаціоналізму.

Структура курсу «Історія педагогіки»

Курс складається із двох розділів:

1. Історія зарубіжної класичної школи і педагогіки;

2. Історія української школи і педагогіки.