double arrow

ВИСНОВКИ. ДИСЕРТАЦІЯ ЕСХАТОЛОГІЯ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ(П’ЯТИДЕСЯТНИКІВ)

 

 

Здійснений у дисертаційнійроботі комплексний аналіз джерел, умов розвитку, процесу формування та суті есхатологічної доктрини п’ятидесятників України дає підстави до відповідних узагальнень та висновків.

Перш за все, здійснено аналіз теоретичних напрацювань вітчизняних та закордонних науковців, що дозволило висвітлити стан наукової розробки теми, дати характеристику основних джерел і визначити теоретико-методологічні основи роботи.

Аналізується чотири причини виникнення дефіциту досліджень у сфері історії та богослов’я вітчизняного п`ятидесятницького руху загалом і п’ятидесятницької есхатології зокрема (закритість церковних громад, панування дискредитуючих штампів про ХВЄ, недооцінка суспільної ролі п’ятидесятників, відсутність достатньої кількісті кваліфікованих кадрів із числа самих протестантів). Тому з метою аналізу еволюції п’ятидесятницьких досліджень пропонується історіографія у послідовному хронологічному порядку. Перша група досліджень включає в себе праці радянських науковців, що виконані в ключі діалектично-матеріалістичного світогляду і пропонують критичний, переважно упереджений, аналіз світогляду та методів проповідницької діяльності ХВЄ СРСР. Друга група досліджень належить до напрацювань вітчизняних науковців, що були виконані за період незалежності України, в яких з’являються тенденції до виокремлення суспільно-політичної ролі п’ятидесятників та спроби богословської ідентичності. Третя група досліджень була виконана конфесійними авторами-ентузіастами і спрямована на фіксацію фактажу історичного матеріалу, з педагогічною метою виховання наступних поколінь вірян ХВЄ через ствердження у конфесійній самоідентичності. До четвертої групи досліджень належать праці закордонних науковців, які зосереджені на вивченні п’ятидесятницького руху як сучасного релігійного феномену. П’ятою групою досліджень богослов’я п’ятидесятників є праці конфесійних авторів, які шляхом богословського самоаналізу проблематизували сферу розвитку віровчення та конкретизували існуючі віронавчальні положення, забезпечивши тим самим можливості для подальшого аналізу й синтезу п’ятидесятницького догматичного дискурсу.

Оскільки темою-маркером у вивченні формування локального п’ятидесятницького богослов’я в Україні була обрана есхатологія, то далі здійснимо огляд ступеня наукової розробки питань есхатології (в світовому та вітчизняному вимірах). З метою відтворення основних напрямків есхатологічних досліджень були вказані й охарактеризовані найбільш впливові конфесійні автори з середовища православного, католицького та протестантського напрямків. З метою виявлення проблемної сфери досліджень були охарактеризовані ключові дослідження, які проводяться з есхатології в Російській Федерації, Білорусі та Україні. Окремо була виділена група авторів, які займаються дослідженням п’ятидесятницької есхатології, на основі чого була додатково підтверджена актуальність запропонованого дослідження.

Подана типологізація та характеристика чотирьох основних джерел з історії та богослов’я вітчизняного п’ятидесятницького руху.

До першої групи джерел про історію та богослов’я вітчизняних п’ятидесятників належать роботи закордонних авторів (США, Швейцарія).

Другою групою джерел є біографічні публікації лідерів п’ятидесятницького руху чи книги, написані за матеріалами їхніх свідчень та спогадів.

Третьою групою джерел відтворення життя та віри п’ятидесятників в СРСР є дослідження архівних матеріалів слідчих справ СБУ та ФСБ РФ, а також наявні історичні документи (протоколи з’їздів, особисті листи, творча спадщина лідерів ХВЄ) та інтерв’ю з керівниками п’ятидесятницького руху або людьми, що були безпосередньо учасниками досліджуваних подій.

До четвертої групи джерел зараховано матеріали, написані релігійними опонентами п’ятидесятників – православними та баптистськими авторами.

Опозиційні джерела, співставленні із п’ятидесятницькими джерелами, дозоляють максимально об’єктивно реконструювати головні етапи розвитку п`ятидесятництва в Україні та зрозуміти взаємозв’язок духовної і соціальної активності віруючих із їхнім розумінням есхатологічних доктрин.

Оскільки есхатологія є метатемою для віровчення більшості християнських конфесій, то її дослідження демонструє джерела, умови розвитку, процеси і механізми поширення та суті всього п’ятидесятницького віровчення в контексті відношення до всієї богословської традиції пізніх протестантів.

Слідуючи Р. Шрайтеру, центральним завданням богословського аналізу є концептуалізація трьох базових понять: «Євангеліє», «Церква» та «Культура». І через визначення суті богословської «Традиції» (диспенсаціоналізму), «форм попереднього богослов’я» (есхатологія Євангельських віруючих у Російській імперії) та «паралельних форм богослов’я» (есхатологія ЕХБ й американських п’ятидесятників) визначається відношення до «Культури» (історико-культурного контексту п’ятидесятників в СРСР). Наступним кроком після визначення змісту п’ятидесятницької есхатології визначається відношення її до загальної богословської «Традиції» та вплив на оточуючу «Культуру».

Використання запропонованої методології дозволило структурувати процес розвитку п’ятидесятницької доктрини в контексті розвитку загальної есхатологічної «Традиції» пізніх протестантів як у світі, так і в Україні зокрема, а також виявити вплив літературних джерел, богословської освіти, радіопередач та періодичних видань (що завжди заперечувалось всередині конфесії через наголос на надприродній сутності власного віровчення). Використання моделі Р. Шрайтера дозволило класифікувати вітчизняну есхатологію та фактично все віровчення п’ятидесятників як форму локального богослов’я, яке має власну історію розвитку, формулювання та тенденції до трансформацій під дією нових «культурних» напружень та ідейних викликів.

 Контекстуалізація наратології Н. Райта дозволила сформулювати ідеї «есхатологічного наративу» п’ятидесятників СРСР, який мав потужні соціо-культурні наслідки в протистоянні тоталітарному режиму і масовій релігійній міграції до США.

З’ясовується історія розвитку і суть диспенсаціоналістського преміленаризму як спільної богословської традиції пізніх протестантів. Окреслено основні причини поширення есхатології Д. Н. Дарбі, особливості погляду євангельських християн та баптистів, описаний механізм поширення есхатологічних ідей в СРСР.

Запропоновано визначення «диспенсаціоналізму» та зроблений детальний аналіз змісту цього поняття й окреслений його богословський контекст. Введені та пояснені такі базові поняття для дослідження: «Підхоплення», «Велика скорбота», «Тисячолітнє царство» та «диспенсаціоналістський преміленаризм». Продемонстровано, що диспенсаціоналістський преміленаризм є молодою богословською системою, яка первинним аргументом мала містичний аргумент, що був посилений раціональною аргументацією та популяризований через праці Д. Н. Дарбі.Реконструйовано історичний шлях поетапного розвитку диспенсаціоналізму в зв’язку із рухом пізніх протестантів (пуритан, баптистів, руху ревайвалізму, плімутських братів). Розкрито вплив творчості таких богословів-диспенсаціоналістів як В. Блекстоун, І. Сейс, К. Ларкін, С. Скоуфілд та інші, а також доведено вплив російських перекладів цих публікацій на процес формування віровчення вітчизняних баптистів і п’ятидесятників. Доведено, щоприйняття й поширення диспенсаціоналістського преміленаризму як визнаної есхатологічної «Традиції» в середовищі євангельських богословів Північної Америки та Західної Європи визначило вектор розвитку есхатології в середовищі вітчизняних ЄХБ та ХВЄ.

Проаналізовано есхатологічну складову у віросповідних документах «штундистів», молокан, «пашковців» баптистів та євангельських християн і доведено вплив віровчення Г. Онкена та Гамбурзької семінарії на поширення уніфікованого вчення, що сформувало дискурс «попереднього» локального богослов’я. Доведено, що постміленіаризм І. С. Проханова поступився диспенсаціоналістській доктрині, яка була репрезентована у віровченні І. В. Каргеля і стала визнаним віровченням ВРЄХБ СРСР та ХВЄ, залишаючись до сьогодні панівною доктриною.

Доведено, що віровчення, зокрема есхатологічна доктрина, євангельського руху було систематизоване та сформульоване людьми, які мали богословську освіту західного зразка, та зміцнилось через поширення диспенсаціоналістської богословської літератури (видавництво GBV) як найбільш популярного напряму в середовищі американського та європейського баптизму та підкріплювалось протягом десятиліть через емігрантські радіопередачі (А. І. Майер, М. О. Воднєвський, І. В. Магаль Я. Пейсті) і лекції біблійного радіоінституту. Значну увагу приділено аналізу періодичних видань, на кшталт «Братерського вісника» (статті А. І. Міцкевича та О. В. Карева), та змісту ідей богословської літератури, виданої Б. Геце, В. Маловим (В. Фетлером), П. Т. Плешко, Н. Ерном, І. Барчуком, М. Саловим-Астаховим, Іваном-Марком Галустянецем, П. Рогозіним, П. Харчлаа, Е. Зауером та Я. В. Канатушою. Таким чином, у радянський період вітчизняними та закордонними есхатологами ЄХБ була сформована «паралельна» у відношенні до ХВЄ система вчення про «останні дні».

Визначаються умови та процес формування п’ятидесятницької доктрини в «Асамблеях Божих» та в середовищі українських п’ятидесятників-емігрантів, а також вплив цих ідей на доктрину вітчизняних ХВЄ.

Продемонстровано атмосферу есхатологічного очікування, яка панувала в перших десятиліттях розвитку п’ятидесятницького руху. Підкреслено позитивну роль для поширення п’ятидесятницького руху поглибленого аналізу суспільно-політичних катастроф та природних катаклізмів із метою ілюстрації «ознак останнього часу». Реконструйований процес формування есхатологічної доктрини «Асамблеї Божої» та роль С. Хортона, В. Мензіса, Д. Стемпса у поширенні п’ятидесятницьких доктрин у масштабах світу. Окремо проаналізовано зміст і вплив В. Бранхама та Д. Вілкерсона як діаметрально протилежних моделей донесення есхатологічної звістки. Доведено, що есхатологічна доктрина «Асамблеї Божої» США повністю відповідає офіційному віровченню УЦХВЄ під головуванням М. С. Паночка.

Продемонстрована доктрина «про останні часи» у віровченні Ф. Смольчука, Д. Беспалова, Д. Кіріча та Н. Мазана. Доведено, що п`ятидесятницькі автори-емігранти з США, Канади та Франції розробляли власний есхатологічний погляд, залишаючись у межах загального русла диспенсаціоналістського преміленаризму, не вступаючи в доктринальні протиріччя з офіційним віровченням «Асамблеї Божої», який вони поширювали на ХВЄ в СРСР через особисті контакти, друк літератури та радіопрограми.

Висвітлюється розвиток доктрини про останні часи українських п’ятидесятників через реконструкцію історико-культурних умов та змісту вчення. В розділі розкритий зміст наративу «СРСР – Апокаліптичний Вавилон» та систематизовано викладена доктрина «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників. Також репрезентовані суспільні наслідки поширення есхатологічних моделей із визначенням тенденцій розвитку вчення про «останні дні» сьогодні.

Продемонстрована роль особистостей І. Ю. Воронаєва та Г. Г. Шмідта у становленні п’ятидесятницького руху в СРСР. Проаналізовані методи розповсюдження ними п’ятидесятницької есхатології в межах церковних союзів у міжвоєнний період. Реконструйовано масштаби антирелігійних репресій у СРСР та їхній вплив на формування світогляду п’ятидесятників через аналіз нормативних текстів й уточнення «ознак останнього часу». Проаналізовані причини та наслідки «Серпневої угоди» (1945) між ХВЄ та ВРЄХБ. Продемонстрована роль А. І. Бідаша, В. І. Бєлих та їхніх послідовників у формулюванні «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників. Реконструйовані історико-культурні умови поширення й уточнення есхатологічної доктрини «п’ятидесятників-бідашевців». Доведено, що розвиток «есхатологічної еклезіології» як локальної богословської системи був богословською відповіддю на питання можливості перебування в ВРЄХБ, а за інших історико-культурних обставин міг мати й іншу форму вираження.

Була зроблена класифікація джерел п’ятидесятницької есхатології і виділені такі складові: богословська освіта лідерів п’ятидесятницького руху, періодичні видання, популярна богословська література (В. Блекстоун, І. Я. Бокмелдер, І. Сейс) та містичний досвід надприродного відкриття. Доведено, що п’ятидесятницьке віровчення сформувалось під впливом закономірних факторів і має прямий взаємозв’язок із «Традицією» диспенсаціоналістського преміленаризму через постійні контакти з носіями «паралельних» форм богослов’я у напрузі історико-культурних умов.

Продемонстровано шлях і зміст формування есхатологічного наративу про тотожність СРСР та метафори Вавилону з книги Об’явлення (Апокаліпсису). Для розуміння фону наративу був зроблений огляд традиції тлумачення образів «Гог» та «Магог», а також співпадінь пророчих «ознак» між історичною особою В. І. Леніна та біблійними пророцтвами. Наратив проілюстровано на прикладі позиції В. Ф. Марцинковського, В. Барки, П. Мельничука, В. І. Бєлих, М. В. Окари, М. Горетого, С. Кобзаря та Я. Громова-Луценко. Розкрита суть «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників і доведено відповідність цієї доктринальної системи опису локального богослов’я Р. Шрайтера. Виявлені вузлові компоненти цього віровчення (категоризація усіх спасенних на піднесену на небеса Церкву та спасенні на землі народи, безумовна вимога присутності «глосолалії» для визнання приналежності до Церкви, підхоплення на початку Великої скорботи, христологічні проблеми формулювання розуміння природи вічності Сина Божого).

Доведено використання цитування богословської літератури початку ХХ ст. в тексті «Тематичній програмі» ОЦХВЄ, що вказує на причетність авторів віровчення нелегальних п’ятидесятників до спільної есхатологічної «Традиції» на противагу декларованій унікальності. Проаналізовано суть та напрямки есхатології УЦХВЄ (окрім офіційних документів, розглянута позиція В. Д. Боришкевича, В. М. Боєчко, М. Куркуаєва, А. Сільвановича). Доведено, що нелегальними п’ятидесятниками було сформоване локальне богослов’я, а представниками «зареєстрованих» п’ятидесятників була збережена на офіційному рівні «Традиція» диспенсаціоналістського преміленаризму, із локальними трансформаціями окремих лідерів. Проаналізовано, що різні есхатологічні моделі «реєстрованих» та «нереєстрованих» п’ятидесятників зумовлені різними історико-культурними умовами інтерпретації біблійного тексту, що в результаті створює різну модель побудови взаємостосунків із державою, іншими конфесіями й суспільством.

Продемонстровано мотиваційний потенціал есхатології в процесі очікування й організації еміграції. Виявлено, що модель міжцерковних стосунків, яка базується на усвідомленні власної доктринальної унікальності, є суспільно важливим наслідком локального богослов’я радянських п’ятидесятників. Встановлено, що результатом поширення локальної есхатології в СРСР стала підкреслено аполітична й асоціальна позиція євангельських віруючих, що поєднувалась із культурним ізоляціонізмом. Продемонстровано, що наслідком перманентної есхатологічної напруги як вираження практичних порад представників «есхатологічної еклезіології» є практика високих моральних стандартів повсякденного життя кожного християнина. Зазначено, що суттєвим суспільно-культурним наслідком есхатологічної доктрини п’ятидесятників є практика масової євангелізації на початку 1990-х років. Доведена тенденція сучасної п’ятидесятницької есхатології до поступової зміни диспенсаціоналістського преміленаризму на користь інших концепцій «Міленіуму» (постміленаризму, аміленаризму) та зміни моделі тлумачення Об’явлення  (популяризується претерістичний підхід в апокаліптиці, за яким усі пророцтва із Мтв. 24 розділ були виконані у 70 р.; також поширюється ідеалістичний підхід тлумачення замість футуристичного).

Здійснений у дисертаційнійроботі комплексний аналіз джерел, умов розвитку, процесу формування та суті есхатологічної доктрини п’ятидесятників України дає підстави до відповідних узагальнень та висновків.

Доведено, що практичне застосування теоретичної методології Р.Шрайтера для комплексного аналізу есхатології українських п’ятидесятників дозволяє ідентифікувати її як локальну богословську систему, виявляючи ідейно-генетичний зв’язок із паралельними богословськими системами світового п’ятидесятницького та євангельсько-баптистського руху. Визнання вітчизняного п’ятидесятницького віровчення як локальної богословської системи деконструює основи популярного наративу надприродного походження есхатологічної системи п’ятидесятників, відкриваючи можливість до глибокої общинної саморефлексії і богословської ревізії формулювання догматичних положень. Виконане дослідження створює прецедент проведення аналогічних досліджень інших догматичних положень українських пізніх протестантів.

Аналіз богословсько-історичного аспекту розвитку та поширення диспенсаціоналізму, як спільної богословської традиції для вітчизняного пізнього протестантизму, дозволив уточнити зміст доктрини диспенсаціоналізму та базових есхатологічних понять, виявити містичні елементи генезису диспенсаціоналістського преміленаризму та конкретизувати, які елементи вплинули на розвиток есхатологічної думки вітчизняних баптистів і п’ятидесятників. Після з’ясування історико-культурних умов та джерел формування есхатологічних переконань українських євангельських християн і баптистів було встановлено причини й наслідки зміни есхатологічного курсу ВРЄХБ від постіміленаризму І. С. Проханова до диспенсаціоналістського преміленаризму І. В. Каргеля, через зміну історико-культурних умов в атеїстичному СРСР та популяризації диспенсаціоналізму як єдиної визнаної герменевтичної традиції серед вітчизняних євангельських християн, баптистів та п’ятидесятників.

Досліджено, що диспенсаціоналізм радянських баптистів відігравав функцію «паралельної богословської системи» у відношенні до локального богослов’я ХВЄ і поширювався через багатоскладовий механізм (національних лідерів, що отримали богословську освіту західного зразка, сучасну популярну богословську літературу, радіопередачі та біблійні радіоінститути, періодику та контакти з авторитетними представниками світового богословського товариства), який призвів до створення гомогенного догматичного середовища.

Проаналізовано, що богословські очікування, в світлі яких тлумачились історико-культурні події початку ХХ століття, зіграли ключову роль у прийнятті північноамериканськими («Асамблеї Божі») та європейськими п’ятидесятниками диспенсаціоналістського преміленаризму як базової есхатологічної доктрини, яка була продубльована більшістю вітчизняних п’ятидесятників.

Узагальнено, що есхатологічна позиція українських п’ятидесятників-емігрантів у США, Канаді та Європі є сублімацією ідей американських диспенсаціоналістів, які через друковану літературу і християнські радіопередачі здійснювали вплив на формування богословських концептів вітчизняних п’ятидесятників.

Простежено, що історико-культурні умови розвитку й унікальні джерела українських п’ятидесятників стали визначальним фактором для формування есхатологічних наративів і «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників. На основі аналізу джерел формування п’ятидесятницької есхатології доведено, що п’ятидесятницька есхатологія головним чином сформувалась під впливом встановлених закордонних російськомовних літературних джерел, а освіта лідерів ХВЄ моделювала відповідний фон поширення есхатологічного наративу та догматики, що свідчить про богословсько-генетичний зв’язок із популярними на початку ХХ століття континентальними та американськими есхатологічними системами. Також обґрунтовано вплив містичного досвіду на формування есхатологічних очікувань п’ятидесятницьких громад як одного із ключових факторів, що пояснює специфічність використання герменевтичних принципів і логіки тлумачення біблійного тексту. Названі фактори роблять догматику ХВЄ спадкоємницею світової диспенсаціоналістичної традиції, на основі якої була створена власна локальна богословська система. Тим самим руйнується стереотип про відсутність впливу західної богословської думки та про автономність розвитку есхатології вітчизняних п’ятидесятників в умовах інформаційної ізоляції в радянський період. Відповідно, можна спрогнозувати, що зміна історико-культурних умов і поява інших богословських джерел неодмінно призведе до ревізії сформульованої концепції у відповідності до потреб часу та узгодження з панівними популярними богословськими формулюваннями й концепціями.

Реконструйовано суть п’ятидесятницької есхатології та систематизовано концепцію «есхатологічної еклезіології» нереєстрованих п’ятидесятників як прикладу локальної української п’ятидесятницької есхатології. Зазначена концепція була сформована в умовах ідеологічної боротьби на межі існування релігійного руху, в умовах інформаційного ізоляціонізму як відповідь на унікальні історико-культурні обставини войовничого атеїзму СРСР. Для радянських п’ятидесятників-бідашевців «есхатологічна еклезіологія» стала організуючим принципом, що мотивувало вірних ХВЄ до протистояння режиму з непохитною вірою в переможний есхатологічний фінал.

Представлено функцію «есхатологічної еклезіології» як богословського обґрунтування неможливості об’єднання нелегальних п’ятидесятників та баптистів в один Союз в радянський період, на основі різного розуміння та практики пневматологічної. Оскільки проголошувалось, що обов’язковою умовою приналежності до Церкви як містичного тіла Христа є необхідність наявності практики «говоріння іншими мовами» (головної фізичної ознаки «хрещення Духом Святим»), то, за такою логікою, баптисти, які відкидали п’ятидесятницьке розуміння «глосолалії», не могли бути класифіковані та визнані ХВЄ як церкви (Наречена Христа) і класифікувались як «спасенні народи» (есхатологічні подруги Нареченої-Церкви). Відповідно, така інтерпретація есхатології формувала богословське підґрунтя необхідності окремого церковного союзу ХВЄ.

Продемонстровано розуміння причин поширення есхатологічного наративу як засобу протистояння антирелігійним тенденціям секулярного суспільства й тоталітарному режиму в світлі ідеї «Теології надії» Ю. Мольтмана. Есхатологічна надія на швидкий прихід Христа пояснює джерело моральної сили для протидії атеїстичній політиці, спрямованій проти проявів релігійності громадян. Радянські п’ятидесятники, як і євангельські християни-баптисти, перпіли всі страждання із незламним переконанням у близькому часі виконання біблійних пророцтв про другий прихід Христа та виконання усіх встановлених «ознак останнього часу». «Есхатологічна еклезіологія» нелегальних п’ятидесятників є втіленням впливового п’ятидесятницького наративу, де кожен член церкви відчував себе частиною есхатологічної драми і міг ідентифікувати себе в ній як «воїн світла від Бога» у боротьбі із «вселенським злом диявола». Логічність, біблійна обґрунтованість та різні графічні моделі есхатологічних карт і схем забезпечували візуалізацію догмату й стійкість альтернативного світогляду п’ятидесятників у відношенні до тез державних антирелігійних-агітаторів. Занепад усвідомлення актуальності «есхатологічної еклезіології» ОЦХВЄ став причиною кризи есхатологічного наративу та виявив необхідність пошуку актуальних формулювань віронавчальних положень.

У результаті аналізу впливу есхатології ХВЄ, як локального богослов’я на церковну громаду і культуру, доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між есхатологічними переконаннями п’ятидесятників СРСР і релігійною міграцією, яка ґрунтувалась на стійкому переконанні в апокаліптичній ролі Радянської держави, сформованій через поширення серед ХВЄ особливих містичних об’явлень, есхатологічного наративу та специфічній «симфонічній синодальній герменевтиці», що дозволило ідентифікувати СРСР із образами Вавилону з книги Апокаліпсис. Також була уточнена різниця між есхатологічною позицією двох найбільших п’ятидесятницьких союзів УЦХВЄ та ОЦХВЄ як паралельних богословських систем, яка полягає у визнанні спадкоємцями нелегальних п’ятидесятників двох категорій спасенних, відповідно до концепції «есхатологічної еклезіології».

Відзначено вплив есхатологічних ідей на активність ХВЄ у суспільно-політичній сфері, побудові міжцерковних стосунків, розвитку підкреслено аполітичної та асоціальної позиції з фаталістичним сприйняттям майбутнього, що приводить до культурного ізоляціонізму, унеможливлює активний розвиток ідей християнської соціальної концепції. Позитивним наслідком локальної есхатології є формування високих моральних стандартів у повсякденному житті як спільної вимоги до всіх членів церкви ХВЄ та зосередженість на масовій євангелізації. Продемонстрована тенденція до узгодженості зі світовою богословською традицією, що виражається у ревізії диспенсаціоналістських ідей і пошуку альтернативних моделей із підкресленою ідеєю впливу Церкви на сучасне суспільство.

Отже, в цілому вперше у вітчизняній теології продемонстровано практичне застосування методології Р. Шрайтера для комплексного аналізу есхатології українських п’ятидесятників. Це дозволило ідентифікувати есхатологію нелегальних п’ятидесятників як локальну теологію, встановивши ідеологічний генетичний зв’язок з іншими богословськими системами світового п’ятидесятницького руху та євангельсько-баптистського руху, що, в свою чергу, руйнує основи популярного стереотипу надприродного походження догматичних положень п’ятидесятників, відкриваючи можливість до глибокої саморефлексії та богословської ревізії формулювання догматичних переконань. В роботі доведено, що п’ятидесятницька есхатологія сформувалась під впливом встановлених закордонних російськомовних літературних джерел, через лідерів, що були носіями моделей західної богословської освіти в унікальних історико-культурних умовах, що робить догматику ХВЄ спадкоємницею світової диспенсаціоналістичної традиції. В результаті дослідження руйнується стереотип про відсутність впливу західної богословської думки та про автономність розвитку есхатології вітчизняних п’ятидесятників в умовах інформаційної ізоляції в радянський період. В дисертації систематизовано концепцію «есхатологічної еклезіології» нереєстрованих п’ятидесятників як прикладу локальної української п’ятидесятницької есхатології, яка була сформована в умовах ідеологічної боротьби на межі існування релігійного руху як відповідь на унікальні історико-культурні обставини войовничого атеїзму СРСР. Для радянських п’ятидесятників-бідашевців «есхатологічна еклезіологія» стала організуючим принципом, що мотивував вірних ХВЄ до протистояння режиму із непохитною вірою в переможний есхатологічний кінець. Виявлено богословське обґрунтування неможливості об’єднання нелегальних п’ятидесятників та баптистів в один Союз в радянський період, на підставі різного розуміння пневматологічної доктрини та практики, оскільки обов’язковою умовою приналежності до Церкви як містичного тіла Христа проголошувалась необхідність практики «говоріння іншими мовами» як фізичної ознаки «хрещення Духом Святим». Згідно такого формулювання, баптисти, які відкидали п’ятидесятницьке розуміння «глосолалії», не могли бути визнані ХВЄ як частина Церкви і зараховувались до категорії есхатологічних «спасенних народів». Таким чином, така інтерпретація есхатології формувала богословське підґрунтя необхідності окремого церковного союзу ХВЄ. В роботі також доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між есхатологічними переконаннями п’ятидесятників СРСР і релігійною міграцією, яка ґрунтувалась на стійкому переконанні в апокаліптичній ролі Радянської держави, сформованій через поширення серед ХВЄ особливих містичних об’явлень та специфічній «симфонічній синодальній герменевтиці», що дозволило ідентифікувати СРСР з образами Вавилону із книги Апокаліпсис.

Доведено, що практичне застосування теоретичної методології Р.Шрайтера для комплексного аналізу есхатології українських п’ятидесятників дозволяє ідентифікувати її як локальну богословську систему, виявляючи ідейно-генетичний зв’язок із паралельними богословськими системами світового п’ятидесятницького та євангельсько-баптистського руху. Визнання вітчизняного п’ятидесятницького віровчення як локальної богословської системи деконструює основи популярного наративу надприродного походження есхатологічної системи п’ятидесятників, відкриваючи можливість до глибокої общинної саморефлексії і богословської ревізії формулювання догматичних положень. Виконане дослідження створює прецедент проведення аналогічних досліджень інших догматичних положень українських пізніх протестантів.

Аналіз богословсько-історичного аспекту розвитку та поширення диспенсаціоналізму, як спільної богословської традиції для вітчизняного пізнього протестантизму, дозволив уточнити зміст доктрини диспенсаціоналізму та базових есхатологічних понять, виявити містичні елементи генезису диспенсаціоналістського преміленаризму та конкретизувати, які елементи вплинули на розвиток есхатологічної думки вітчизняних баптистів і п’ятидесятників. Після з’ясування історико-культурних умов та джерел формування есхатологічних переконань українських євангельських християн і баптистів було встановлено причини й наслідки зміни есхатологічного курсу ЄХБ від постіміленаризму І. С. Проханова до диспенсаціоналістського преміленаризму І. В. Каргеля, через зміну історико-культурних умов в атеїстичному СРСР та популяризації диспенсаціоналізму як єдиної визнаної герменевтичної традиції серед вітчизняних євангельських християн, баптистів та п’ятидесятників.  

Досліджено, що диспенсаціоналізм радянських баптистів відігравав функцію «паралельної богословської системи» у відношенні до локального богослов’я ХВЄ і поширювався через багатоскладовий механізм (національних лідерів, що отримали богословську освіту західного зразка, сучасну популярну богословську літературу, радіопередачі та біблійні радіоінститути, періодику та контакти з авторитетними представниками світового богословського товариства), який призвів до створення гомогенного догматичного середовища.

Проаналізовано, що богословські очікування, в світлі яких тлумачились історико-культурні події початку ХХ століття, зіграли ключову роль у прийнятті північноамериканськими («Асамблеї Божі») та європейськими п’ятидесятниками диспенсаціоналістського преміленаризму як базової есхатологічної доктрини, яка була продубльована більшістю вітчизняних п’ятидесятників.

Узагальнено, що есхатологічна позиція українських п’ятидесятників-емігрантів у США, Канаді та Європі є сублімацією ідей американських диспенсаціоналістів, які через друковану літературу і християнські радіопередачі здійснювали вплив на формування богословських концептів вітчизняних п’ятидесятників.

Простежено, що історико-культурні умови розвитку й унікальні джерела українських п’ятидесятників стали визначальним фактором для формування есхатологічних наративів і «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників. На основі аналізу джерел формування п’ятидесятницької есхатології доведено, що п’ятидесятницька есхатологія головним чином сформувалась під впливом встановлених закордонних російськомовних літературних джерел, а освіта лідерів ХВЄ моделювала відповідний фон поширення есхатологічного наративу та догматики, що свідчить про богословсько-генетичний зв’язок із популярними на початку ХХ століття континентальними та американськими есхатологічними системами. Також обґрунтовано вплив містичного досвіду на формування есхатологічних очікувань п’ятидесятницьких громад як одного із ключових факторів, що пояснює специфічність використання герменевтичних принципів і логіки тлумачення біблійного тексту. Названі фактори роблять догматику ХВЄ спадкоємницею світової диспенсаціоналістичної традиції, на основі якої була створена власна локальна богословська система. Тим самим руйнується стереотип про відсутність впливу західної богословської думки та про автономність розвитку есхатології вітчизняних п’ятидесятників в умовах інформаційної ізоляції в радянський період. Відповідно, можна спрогнозувати, що зміна історико-культурних умов і поява інших богословських джерел неодмінно призведе до ревізії сформульованої концепції у відповідності до потреб часу та узгодження з панівними популярними богословськими формулюваннями й концепціями.

Реконструйовано суть п’ятидесятницької есхатології та систематизовано концепцію «есхатологічної еклезіології» нереєстрованих п’ятидесятників як прикладу локальної української п’ятидесятницької есхатології. Зазначена концепція була сформована в умовах ідеологічної боротьби на межі існування релігійного руху, в умовах інформаційного ізоляціонізму як відповідь на унікальні історико-культурні обставини войовничого атеїзму СРСР. Для радянських п’ятидесятників-бідашевців «есхатологічна еклезіологія» стала організуючим принципом, що мотивувало вірних ХВЄ до протистояння режиму з непохитною вірою в переможний есхатологічний фінал.

Представлено функцію «есхатологічної еклезіології» як богословського обґрунтування неможливості об’єднання нелегальних п’ятидесятників та баптистів в один Союз в радянський період, на основі різного розуміння та практики пневматологічної. Оскільки проголошувалось, що обов’язковою умовою приналежності до Церкви як містичного тіла Христа є необхідність наявності практики «говоріння іншими мовами» (головної фізичної ознаки «хрещення Духом Святим»), то, за такою логікою, баптисти, які відкидали п’ятидесятницьке розуміння «глосолалії», не могли бути класифіковані та визнані ХВЄ як церкви (Наречена Христа) і класифікувались як «спасенні народи» (есхатологічні подруги Нареченої-Церкви). Відповідно, така інтерпретація есхатології формувала богословське підґрунтя необхідності окремого церковного союзу ХВЄ.

 Продемонстровано розуміння причин поширення есхатологічного наративу як засобу протистояння антирелігійним тенденціям секулярного суспільства й тоталітарному режиму в світлі ідеї «Теології надії» Ю.Мольтмана. Есхатологічна надія на швидкий прихід Христа пояснює джерело моральної сили для протидії атеїстичній політиці, спрямованій проти проявів релігійності громадян. Радянські п’ятидесятники, як і євангельські християни-баптисти, перпіли всі страждання із незламним переконанням у близькому часі виконання біблійних пророцтв про другий прихід Христа та виконання усіх встановлених «ознак останнього часу». «Есхатологічна еклезіологія» нелегальних п’ятидесятників є втіленням впливового п’ятидесятницького наративу, де кожен член церкви відчував себе частиною есхатологічної драми і міг ідентифікувати себе в ній як «воїн світла від Бога» у боротьбі із «вселенським злом диявола». Логічність, біблійна обґрунтованість та різні графічні моделі есхатологічних карт і схем забезпечували візуалізацію догмату й стійкість альтернативного світогляду п’ятидесятників у відношенні до тез державних антирелігійних-агітаторів. Занепад усвідомлення актуальності «есхатологічної еклезіології» ОЦХВЄ став причиною кризи есхатологічного наративу та виявив необхідність пошуку актуальних формулювань віронавчальних положень.

У результаті аналізу впливу есхатології ХВЄ, як локального богослов’я на церковну громаду і культуру, доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між есхатологічними переконаннями п’ятидесятників СРСР і релігійною міграцією, яка ґрунтувалась на стійкому переконанні в апокаліптичній ролі Радянської держави, сформованій через поширення серед ХВЄ особливих містичних об’явлень, есхатологічного наративу та специфічній «симфонічній синодальній герменевтиці», що дозволило ідентифікувати СРСР із образами Вавилону з книги Апокаліпсис. Також була уточнена різниця між есхатологічною позицією двох найбільших п’ятидесятницьких союзів УЦХВЄ та ОЦХВЄ як паралельних богословських систем, яка полягає у визнанні спадкоємцями нелегальних п’ятидесятників двох категорій спасенних, відповідно до концепції «есхатологічної еклезіології».

 Відзначено вплив есхатологічних ідей на активність ХВЄ у суспільно-політичній сфері, побудові міжцерковних стосунків, розвитку підкреслено аполітичної та асоціальної позиції з фаталістичним сприйняттям майбутнього, що приводить до культурного ізоляціонізму, унеможливлює активний розвиток ідей християнської соціальної концепції. Позитивним наслідком локальної есхатології є формування високих моральних стандартів у повсякденному житті як спільної вимоги до всіх членів церкви ХВЄ та зосередженість на масовій євангелізації. Продемонстрована тенденція до узгодженості зі світовою богословською традицією, що виражається у ревізії диспенсаціоналістських ідей і пошуку альтернативних моделей із підкресленою ідеєю впливу Церкви на сучасне суспільство.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: