Таблиця 6. Типологія 7 періодів Церкви в історії

Таблиця 6. Типологія 7 періодів Церкви в історії.

№	Типологія 7 церков із книги Об’явлення (2-3 розділ)	Співвідношення 7 Церков Об’явлення із 7 періодами історії Церкви
	Єфеський період	Апостольська Церква
	Смирнський період	Апостольська Церква, яка ввійшла в пустелю спокус (від першого гоніння за часів Стефана)
	Пергамський період	В Римській Імперії за часів Деція та Діоклетіана
	Фіатірський період	III-IV століття, коли почали вводити іконовшанування.
	Сарідйський період	Мертва церква з папським престолом
	Філадельфійський період	Від часів Лютера (1517 р.) до Підхоплення
	Лаодикійський період	Ті віруючі, які не були Підхоплені, а залишились на Велику Скорботу

Таблиця 7. Сім диспенсацій історії Спасіння.

№	Диспенсації історії Спасіння	Хронологія історії людства
	Від Адама до Ноя	2000 років
	Від Ноя до Авраама
	Від Авраама до Христа	2000 років
	Сім періодів Церкви	2000 років
	Семилітка від Підхоплення до Пришестя з Христом
	Тисячолітнє Царство	1000 років
	Вічний спокій та мир на Новому Небі та Новій Землі	∞

 

Завдяки проведеним підрахункам вказаним методом стверджувалось, що людство має від Бога лише шість тисяч років, і відповідно формувалось переконання в наближенні часу Кінця світу.

Характерною особливістю всіх диспенсаціоналістських преміленариних систем є сформований перелік «ознак останнього часу». В ОЦХВЄ є теж такий перелік:

1) Проповідь Євангелія всім народам (Матв.24:14)

2) Тайна беззаконня в дії (2Фес.2:7, 2Тим:3:1-5, 2Пет.3:3-4)

3) Відновлення держави Ізраїлю (Ос.3:4-6, Лук.21:24, Іс.11:11-12).

4) Пізній дощ благодаті Духа Святого (Йоіл.2:28-29)

5) Мир та безпека (1Сол.5:3, 3:2-3)

6) Тяжкі часи (2Тим.3:1, Іс.24:20).

7) Екуменічний рух (Об’явл.7:9-13, Матв.24:9), який приведе до гонінь на істинних християн, перед початком Великої скорботи напередодні Підхоплення Церкви.

Сьогодні, в церквах ХВЄ наголос на есхатологічній хронології вже значно слабший. Зберігається загальне переконання в наближенні людства до Кінця світу. Є поодинокі спроби вирахувати приблизний час Другого приходу Христа, пов’язуючи цю подію із 70 річницею заснування держави Ізраїль, чи дивлячись на інші визначні події в політичному житті сучасного суспільства.

Усвідомлення себе частиною Божої драми перед Другим приходом Христа, мотивує ХВЄ до заглиблення в еклезіологічні формулювання. Під час лекцій з сотеріології в Українській теологічній семінарії (м. Вінниця), єпископ, відповідальний за відділ освіти ОЦХВЄ М. М. Чиж, неодноразово підкреслював, що віровчення «нереєстрованних» п’ятидесятників по своїй суті є еклезіоцентричним, адже вчення «про Церкву» займає центральне місце в переліку доктрин Братерства.

Головною тезою у вченні Братерства, є твердження, що всі дії Бога зорієнтовані на Церкву. За словами єпископа М. І. Котякова, весь матеріальний Всесвіт був створений заради Церкви (теза, яка дослівно вже звучала в «Пастирі» Єрми в II ст.). Таким чином, заради Церкви відбулося створення Всесвіту, Церква була вже в Христі під час Його народження у Вічності, Голгофський Хрест – є подвиг любові Христа заради Церкви [130, с. 33].

Як зазначає єпископ Г. А. Бабій, Церква Ісуса Христа обрана із середовища великої кількості віруючих (П.Пісен.6:8-9) [7, с. 117]. І підкреслюється, що Христос полюбив саме Церкву, залишив дім Свого Батька і прийшов вмерти за весь Світ заради Церкви, щоб придбати її собі як Наречену. В жертві Христа Церква отримала «спасительну благодать» подану в ранах Христа, Його смерті та Воскресінні.

Проголошується, що обов’язок Церкви в тому щоб прийняти повноту Божу через Благодать у Христі тобто прийняти святість Божу по вірі (Об’явл.19:8) і зберегти її тут на Землі при нашому житті (Кол.1:22).

Повнота Божа у Церкві проявляється: 1) «у Славі», 2) «в Істині», 3) «в Любові», 4) «в Лагідності», 5) «в Смиренні».

Підкреслюється, що Церква повинна своєю працею та жертовністю отримати право сяяти як Сонце. Тобто стверджується принцип сотеріологічного синергізму, на противагу монергізму магістерської реформації, що наближує Братерство нелегальних п’ятидесятників до сотеріології історичних церков східного обряду. Говорячи про смирення, підкреслюється, що християни має погодитись без обурення протести той жереб долі, який випав тобі від Господа (тобто твій особистий хрест Матв.10:38) [252, с. 244-250].

Еклезіологія у віровченні ОЦХВЄ ґрунтується на трьох ключових тезах: 1) Церква була обрана у Христі до створення Світу; Церква «обрана у Христі перше створення світу, для майбутнього Світу (Євр.2:5), щоб бути Нареченою, Дружиною та Тілом Господа нашого Ісуса Христа». Ключовими текстами є Єф.1:2-4, 2Тим 1:9, Єф.5:23, 30. 2) Церква обрана жити із Христом на Новому Небі на престолі Його та бути славою престолу Отця та Сина» (Об’явл.3:21, та 4 розділ). 3) Церква обрана царювати (фактично бути Царицею поряд із чоловіком-Царем) та володарювати над спасенними народами, що будуть населяти Нову Землю і буде для них Скинією. (1Петр.2:9, Об’явл.5:10).

Ідея про передвічне обрання, на перший погляд виглядає дуже близькою до вчення Ж. Кальвіна, але в ОЦХВЄ підкреслюється можливість втрати статусу обраності через втрату віри (М. І. Котяков).

В еклезіології ОЦХВЄ, Божа воля для Церкви виражається трьома діями, Бога по відношенню до Церкви, як нареченої Ісуса Христа:1) народити; 2) виховати; 3) випробувати.

Продовження думки в тому, що Христос полюбив Свою Наречену перше закладин Світу і прийшов виконати волю Отця – щоб вмерти на Голготі і викупити Церкву Собі у власність від рабства гріха та диявола.

Суть «есхатологічної еклезіології» глибше розкривається у тлумаченні п’яти обітниць для Церкви: 1. Вічне життя; 2. Жити в тілі новому та славному як у Ісуса Христа; 3. Церква буде суддею на суді Білого Престолу; 4. Церква – царі та священники на Новому Небі; 5. Ті хто з числа членів Церкви отримають в нагороду міста на новій землі для управління: комусь одне місто, комусь п’ять, а комусь десять (Лук.19:12-26)) [252, с. 246].

Особливою функціональною рисою в запропонованій моделі есхатологічної еклезіології – переконання в тому, що Церква повинна займатись «менеджментом Нової Землі» та виконувати роль «Губернаторів нових поселень-міст». Щоб пояснити над ким буде Царювати Церква, проводиться розділення спесенних на дві категорії – «Церкву» та «спасенні народи», які мають принципово різні шляхи спасіння, відмінну духовну природу та різні рівні блаженства, є фундаментом «есхатологічної еклезіології» Братерства.

«Подругами Церкви» називаються спасенні народи, що будуть виправдані судом Великого білого престолу по ділам віри після другого Воскресіння. Стверджується що спасенні народи будуть мати спілкування з Богом через Церкву, яка є «Скинією», тобто засобом, спілкування Бога з людьми (Іс.56:17, 2Пет.3:13, Об’явл.21:1). «Спасенні народи» – це люди із всіх народів та із всіх племен, що жили в усі часи від Адама і до кінця цієї землі та неба, що творили правду та робили добро, вони будуть поставлені по праву сторону, як вівці (Матв.25 р.) в той час коли діти Царя будуть сидіти не престолах царських і їм дано буде судити світ (1Кор. 6:2).

До спасенних народів зараховуються люди, які: 1) будуть знайдені записаними в Книзі Життя (Об’явл.20:12,15) та 2) почують заклик Судді наслідувати Царство (Матв. 25:34) [6, с. 5].

Важливо підкреслити, що у віровченні послідовників А. І. Бідаша визнається існування двох книг для запису різних категорій спасенних: книга життя та книга життя у Ягняти. Відповідно до першої записуються всі «спасенні народи», а до другої – члени Церкви. Цікаво, що ця ідея теж є присутньою у праці диспенсаціоналіста Тима Ла Гея [220, с. 114], що свідчить про очевидну спільність висновків при використанні однакової методології тлумачення Біблії.

Г. А. Бабій, навчаючи «про народження згори», наголошує, що в Західному богослов’і подібну тему не можливо знайти, адже до такого розуміння Писання можна прийти лише за умови ретельного дослідження Біблії по мірі відкриття Богом таємниці «Домобудівництва». Адже не знаючи цієї Таємниці, «багато конфесій претендують бути Церквою, але тільки Бог оцінить всіх по достоїнству» [6, с. 5]. Посилаючись на текст Об’явл.21:24 підкреслюється що народи, як окрема група людей, буде ходити у світлі Нового Єрусалиму (тобто Церкви, носіїв іншої природи). Тим самим обґрунтовується різниця між містом-Церквою та народами, для яких буде світло Нового Єрусалиму.

Спираючись на запропоновану есхатологічну модель Всесвіту, уточняється, що жителі Нової Землі будуть бачити замість звичайного неба Престол Бога Отця, поряд з Ним Його Сина, та Наречену – Дружину Агнця (Новий Єрусалим); довкола Престолу будуть десятки тисяч ангелів, херувимів, та серафимів. Спасенні народи будуть ходити в світлі слави Нового Неба і будуть на віки вічні служити Богові, споглядаючи красоту Нового Неба [130, с. 31].

Щоб пояснити різницю в сотеріологічному погляді на Церкву та «спасенних народів» проводиться диференціація між «святими» та «праведними». Де «святі» – це ті хто покаялись перед Богом, омиті кров’ю Христа, та освячені через хрещення Духом Святим (2Сол.2:13, 1Пет.1:2) із обов’язковою умовою присутності знамення – «інших мов» (1Кор.14:22, Дії.10:45-46, Дії 2 розділ).

Якщо людина не має хрещення Духом Святим з «ознакою інших мов» – то вона не є причасницею «Божого єства» (2Петр.1:4) і відповідно – відноситься до категорії «праведних», тобто тих хто прийняв лише викупительну жертву Христа, як юридичний акт виправдання.

«Праведники» є спадкоємцями /Нової/ Землі (Пс.36:29) згідно тексту Біблії «бо замешкають праведні землю» (Прит.2:21) спираючись на слова Христа: «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони» (Мат.5:5). В той час, коли «святі» є спадкоємцями Нового Неба, згідно слів Христа «де Я, там буде й слуга Мій» (Ів.12:26). А оскільки «Мені небо престол…» (Дії.7:49) то і «Переможцеві сісти Я дам на Моєму…» (Об’явл.3:21). Тобто охрещені Духом Святим є «святі», а не охрещені Духом Святим, але віруючі у замісну жертву Христа – «праведні» перед Богом. Таким чином, обґрунтовується есхатологічна модель, згідно якої дві групи людей мають різне місце перебування у Вічності.

«Есхатологічна еклезіологія ОЦХВЄ» як метаконструкція покликана стати джерелом обґрунтованої відповіді на всі ключові богословські запитання, в тому числі і питання «передобрання». Стверджується, що Бог наперед передбачив тих, кого обрав бути членом Церкви, а належність до «спасенних народів» визначається вільним вибором «прийняти чи відкинути» Божий заклик. Це є прикладом унікальної компромісної моделі між ключовими тезами кальвінізму та бажанням зберегти непорушною свободу вибору людини.

Яскравим типологічним текстом, який наводиться на підтвердження вчення про дві категорії спасенних, є Псалом 44, в якому оспівується весілля Царя.

У вишуканій поетичній мові псалмоспівця вбачається алегорична паралель із особою Христа та Його Церквою. Робиться наголос на тексті Пс.44:2-3 де сказано про Царя, «який кращий від людських синів» і робиться висновок, що це є Ісус Христос. Автор послання до Євреїв проводить паралель між текстом Пс.44:7-8 та текстом Євр.1:9.

Слідуючи за логікою подальшого алегоричного методу тлумачення, робиться твердження, що наречена царя – це образ Церкви. Робиться посилання на текст Пс.44:10 «…по правиці Твоїй стала цариця в офірському щирому золоті» з паралельним читанням тих текстів Біблії, де Церква називається нареченою Ісуса Христа (Об’явл.21:9, Єф.5:32, 2Кор.11:2). Щоб закінчити логічний ряд тлумачення із тексту Пс.44:15 «У шати гаптовані вбрану провадять її до Царя, за нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені» робиться висновок, що подруги Цариці – це ті християнські громади, які хоч і мали пізнання про Бога, але не сповнились повнотою благодаті Духа Святого і не ввійшли у число Церкви-Нареченої Христа.

Практика посилання на Пісню Пісень Соломона, як типологічне джерело ілюстрації стосунків Христа і Церкви була поширена в церквах ХВЄ Радянського Союзу давно [238, с. 122-123]. Але подальші кроки в деталізації тлумачення алегоричних образів призводить до підтвердження того, що Біблія навчає про існування двох категорій спасенних також знаходять в текстах Пісня Пісень 6:8-10, де оповідається про «Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа, та єдина вона….!». Тобто іде мова про Церкву та її подруг-дівчат, що є спасенними народами.

Згідно запропонованій герменевтиці стверджується, що нумерологічні вказівки про «шістдесят цариць» та «вісімдесят наложниць» – це пророцтво про різні християнські деномінації які «не далеко від істинної Церкви», а вираз «дівиць без числа» вказує на те, що існує велика кількість конфесій які не ввійдуть в число Церкви. Всі згадані «цариці», «наложниці», «діви» та «подруги» і представляють «спасенні народи».

Для доказу тези, що Церкві належить Нове Небо, як місце перебування у вічності, посилаються також на книгу Об’явлення, де в образі двадцяти чотирьох старців вбачають образ «спасенних через Церкву із Старого та Нового Заповітів із дванадцяти колін Ізраїлю і через вчення Ісуса Христа передане через дванадцять Апостолів» [130, с. 29].

Спираючись на типологію Старого Заповіту, знаходять додаткову вказівку на різні категорії спасенних, що можна побачити в організації табору (стану) народу Ізраїльського після виходу із Єгипетського рабства (Вих.20-40). Нащадки синів Левія (левити) та священики з покоління Ааронового були відокремленні в окрему групу, які мали особливий привілей служити/працювати при Скинії та наближатись до Бога, вчити народ Божому Закону згідно заповіту Левія (Мал.2:8). Згідно Закону Мойсея, посвячення священників відбувалось через: омивання тіла у воді в «мідяній вмивальниці», зодягнення в священні хітони, жертвоприношення, кроплення кров’ю, намащування оливою, та рукопокладення (Лев.8). Після проходження всіх етапів посвячення, кандидат у священники із синів Аарона отримував право та владу для священнодій при Скинії. В запропонованому прообразі, представниками «есхатологічної есхатології» покрокова інструкція прийняття «священства царського» (1Пет.2:9). Тобто, щоб стати священником царським (членом Церкви) людина повинна прийняти очищення через Благодать Слова Божого, Благодать Жертви Христа та Благодать Духа Святого [130, с. 41], а бути членом Ізраїльського суспільства людина може бути від народження (тобто бути в числі «спасенних народів»).

Узагальнюючи всю «есхатологічну еклезіологію», ми можемо звести до порівняльної таблиці яка наочно демонстрації різниці між двома категоріями спасенних.