Таблиця 8. Порівняння двох категорій спасенних: Церкви та спасенних народів

№	Спасенні народи	Церква
	В Біблії: народи (множина)	В Біблії: народ (однина)
	Праведні	Святі
	Ті, хто вклоняється в храмі	Царі та священники
	Омиті кров’ю Христа (1Пет.1:19, Єф.2:13, Кол.1:14)	Омиті кров’ю Христа та помазанні Духом Святим
	Освячені Словом	Освячені Духом
	Служать Богу на Новій Землі (Мат.5:5, Пс.36:9,29)	Царюють над народами Нової Землі, живучі на Новому Небі
	Виправдані Судом Великого Білого Престолу	Церква на Суд не приходить. Церква звершує Суд.
	Спасенні по ділам віри, виправдані та помилувані	Спасенні по вірі
	Живуть в містах на Новій Землі (Мат.5:5, Пс.36:9,29)	Керує з Неба невидним чином містами на Новій Землі (Лук.19:17)
	Дух Святий присутній «З Вами» (Іван.14:17)	Дух Святий «присутній в Вас» (Іван.14:17)
	Імена записані в книгу Життя (Об’явл.20:12)	Імена записані в книгу Життя в Агнці (Об’явл.21:27)
	Свобода волі обрати спасіння чи відкинути його (армініанство)	100% передвизначення для Церкви (кальвінізм)
	Споглядають престол (Об’явл.7:15)	Сидить на престолі (Об’явл.3:21)
	Народились від Слова (Яак.1:18)	Народились від Води (Слова) та Духа (Ів.3 розділ)
	Не приймають участі в Підхопленні	Церква буде Підхоплена
	Учасники Другого Воскресіння	Учасники Першого Воскресіння
	Свідки Весілля	Наречена на Весіллі
	На землі під час Великої Скорботи	На хмарах із Христом під час Скорботи
	Потребують посередника в Вічності	Посередник між Богом та Спасенними народами в Вічності

Розділивши спасенних на дві категорії, вносяться корегування у розуміння есхатологічних пророцтв. Традиційно, в диспенсаціоналізмі виділяється три варіанти вчення про Підхоплення Церкви: претрибуляціонізм, мітребуляціонізм та посттребуляціонізм (що відповідно означає, що Підхоплення відбудеться «до» Великої скорботи, «всередині» чи «після»). В локальному богослов’і ОЦХВЄ була розроблена унікальна четверта система: «Підхоплення відбудеться на початку періоду Скорботи», яка офіційно відповідає ідеї претрибуляціоналізму, із невеликими корегуваннями. Згідно вчення В. І. Бєлих: Церква для свого освячення ввійде в початок періоду Скорботи, але Церкви не буде на Землі в дні антихриста. Після Підхоплення, число Церкви ще буде доповнене мучениками, які будуть вбиті за своє свідоцтво і вірність Христу в тяжкі часи [170, с. 148-149]. Але повернення Христа та Церкви у славі відбудеться через сім років після Підхоплення. Тому узгодивши ці дві тези і стверджувати, що позиція ОЦХВЄ претрибуляційна до кінця – тяжко. Або гоніння Великої скорботи повинні розпочатись раніше останньої седмиці, або входження Церкви в Скорботу треба вважати різновидом мідтребуляцонізму.

Єдність в питанні про час Підхоплення порушується, ще через позицію очільника Братерства – Г. А. Бабія, який відкрито проповідує мідтребуляціоналізм, як свою особисту позицію: «Церква пройде три з половиною роки Великої Скорботи, проявить терпіння, очиститься і убілиться, після чого вступить в шлюб із Христом» [7, с. 187].

Важливо зауважити, що причиною гонінь на початку Скорботи визначається відмова від участі у екуменічному русі в якому мають об’єднатись католики та православні. «Буде виданий закон по всьому світові на всіх мовах: тих християн які не приймають екуменічний рух – знищити із землі. Цей закон буде «голосом нареченого», як сказано: опівночі почули крик: «Ось наречений іде!» [20, с. 9].

Загалом сповідується віра в те, що шостий період Церкви (Філадельфійський) є періодом Церкви, що буде підхоплена, хоч вона «не має багато сили» (Об’явл.3:8) але «Бог відкрив перед нею двері і збереже її від часу спокуси», тобто від «Великої Скорботи» (Об’явл.3:9). Це та Церква, якій, за текстом книги Об’явлення, вклоняться юдеї, коли вона прийде разом з Христом у видимому Пришесті в кінці великої Скорботи (п’ята печатка з книги Об’явлення – це Підхоплення Церкви) [170, с. 148].

Доктрина про Підхоплення Церкви нерозривно пов’язана із п’ятидесятницькою еклезіологією; адже робиться наголос на тому, що Підхоплення буде здійснювати Дух Святий, і відповідно – та людина, яка не охрещена Духом Святим із знаменням інших мов – не може бути Підхопленою разом з усією Церквою [6, с. 4].

М. І. Котяков вчив, що підхоплення – це праця Духа Святого, який є завдатком на день Підхоплення, коли сила Духа Святого змінить живих віруючих (а мертвих воскресить) так, що вони будуть подібні до славного тіла Христа воскреслого. Хто ж не охрещений Духом Святим, або охрещений але не зберігає святості і є обтяжений гріхами – не може бути Підхоплений і залишиться на землі на час Великої Скорботи. Підхоплена Церква на хмарах пройде через судилище Христове, і отримає нагороду відповідно праці на землі. Після чого відбудеться шлюб Христа і Церкви або інакше кажучи «велична Весільна Вечеря Агнця» (під час Великої Скорботи на землі), і Церква на віки посяде на престолі Його на Новому Небі [131, с. 17-18]. Паралельно із «Весіллям Агнця», на Землі пройдуть Суди Божі над світом та царством антихриста. Таким чином, стверджується, що Церква у Вічності буде займати третє місце: Бог Отець, Син Христос а потім Церква [131, с. 17-18]. Потім, Христос із Церквою повертаються на Землю (Об’явл.19). Звертається увага на текст Іс.4:2 «Того дня буде парость Господня красою та славою, плід же земний величністю та пишнотою для врятованих із Ізраїлю». Де, за тлумаченням В. І. Бєлих, парость Господня – це Христос, а плід землі – Церква.

Повернення Христа із Церквою підтверджується іншими також іншими текстами Священного Писання (Зах.14: 5-7, 2Сол.1:10, 1Сол.3:1). Згідно Зах.14:9 під час другого Пришестя, Христос зійде на Оливну гору біля Єрусалима, і коли ноги Христа стануть на цю гору вона розділиться утворивши велику долину. Таким чином, в Другому пришесті Христос та Церква на білих конях, зодягнені у білий вісон, прийдуть щоб захистити Ізраїль від антихриста [7, с. 123-128]. Після Великої скорботи, народ Ізраїльський, як «залишок який спасеться», буде святкувати Тисячолітнє царство на землі. І буде якийсь «той день», коли Церква із Христом на Небі буде явлена жителям землі – у величі та славі для уцілілих синів Ізраїлю, щоб вони вклонились перед Ними. [7, с. 123-128].

В «есхатологічній еклезіології ОЦХВЄ» доля Ізраїлю сприймається «як стрілка годинника на Божих часах». Відомо, що після зруйнування Єрусалимського храму в 70 р. та остаточного знищення Єрусалиму в 136 р., Ізраїль як держава перестала існувати майже на дві тисячі років. Пояснення цьому знаходили в тексті Біблії: Лук.13:34-35, Ос.3:4, 2Хрон.15:3-6, де стверджується що Ізраїль буде розпорошений по світу за свої гріхи та беззаконня.

 Відповідно, відродження Ізраїлю в травні 1948 р., як незалежної держави на своїй історичній землі сприйнялось, як важлива есхатологічна ознака (Матв.24:32).

Для реконструкції вчення ОЦХВЄ про есхатологічну долю Ізраїлю, звернемось до матеріалів лекцій із внутрішньо-церковної освіти «незареєстрованного Братерства» п’ятидесятників України [252, с. 474].

Перед настанням остаточних подій, перед Підхопленням Церкви, Ізраїль (невіруючий в Христа) має бути зібраний на своїй історичній Батьківщині в Палестині (Єзек.36:24-28). Біблійною основою виступає пророцтво про повернення євреїв із Півночі та Півдня (Іс.43:6). Зруйнований Божих храм в Єрусалимі має бути відбудований і в Тисячолітньому царстві Єрусалим стане центром правління Господа (Єрем.3:17; Міх.4:8). Пророчою мовою «Господь відбудує Скинію Давида, що була зруйнована» (Ам.9:11,12; Дії 15:16-17).

Відкидаючи теорію заміщення Ізраїлю Церквою, притаманну історичним церквам, очікується навернення Ізраїлю до Христа Ісуса в останню семилітку заповіту (період 70-ї семилітки і Великої Скорботи), про яку писав пророк Даниїл (9:24). Це має відбутись так: після Підхоплення Церкви, настає Велика Скорбота, в першій половині якої, для людей свідчать два пророки – Ілля та Єнох (?) – пояснюючи людям, що залишились на Землі про Підхоплення Церкви (Об’явл.11:5-12, Іс 4:4). Потім, після смерті, воскресіння та вознесіння, пророків прочитається 3,5 роки – війни із антихристом. Зібравши величезну армію з усіх народів, антихрист має піти війною проти Ізраїлю (Зах.13:8,9 та Зах.14:2,3,5), і зіткнувшись із загрозою повного знищення Ізраїль має навернутись до Христа із сльозами та в покаянні…В цей останній момент під час «битви Армагедон», Христос разом з Церквою прийде в Славі Отця (Іс.4:2), після чого Ізраїль навертається до Христа отримуючи хрещення Духом Святим; це і буде їхнє воскресіння з мертвих за Апостолом Павлом (Рим 11:15) [170, с. 147]. Це і є прихід Христа у Славі та Величі видимим чином для встановлення Тисячолітнього Царства. Всі хто залишаться на землі – побачать Христа і Церкву, яким вклониться Ізраїль (Матв.24:30, 39; Лук.21:27; Об’явл.1:7, 3:9; Зах.12:9-14; Іс.4:2-4; Ос.3:5; Іс.10:21) [20, с. 18].

В ОЦХВЄ не наголошується, що беззаконник має бути з коліна Дана, але підкреслюється, що він є «Син беззаконня», який сяде у відбудованому в Ізраїлі Храмі Божому як Бог, видаючи себе за Бога, і вклоняться йому всі хто живуть на землі, чиї імена не записані в Книзі Життя. Це і є «огида спустошення» про яку пророкував Даниїл. За словами Г. А. Бабія: «Беззаконник прийде таємно, замасковано а не з рогами, копитами та хвостом. Він прийде як ангел світла…Він приведе світову політику до досконалості, підніме економіку і всі йому вклоняться! Тільки ми не знаємо часу, коли це все відбудеться» [8, с. 5].

Згідно віровчення ОЦХВЄ антихрист діє завжди разом із лжепророком. Є в есхатології Братерства і пояснення, знаку 666, що визначається як повнота бісівська та хрещення духом бісівським. Г. А. Бабій пише: «Я розумію, що Об’явл.13:16 може виповнитись буквально… Але я все ж таки більше схиляюсь до того, що число 666 – це його повнота, число його ймення. Божа повнота визначається числом 7…тому 666 – це повнота бісівська» [7, с. 186]. Знак поставлений на чоло – це повна віддача сатані розумом, знак на правицю – повна віддача сатані ділами. Завдання антихриста – з’єднати всі релігії в одну через знамена та чудеса неправдиві [20, с. 14].

В питанні розуміння Тисячолітнього царства ОЦХВЄ сповідують преміленаризм, та віру в буквальне тлумачення біблійних пророцтв про настання Тисячолітнього періоду правління Христа на Землі, після видимого повернення Христа на Землю із ангелами та святими, щоб звершити суд над своїми ворогами та антихристом (Об’явл.20:1-10, Юда.1:14-15, Матв.13:41; Дан.2:34-35). Це переконання ґрунтується на визнанні, що людство не здатне своїми силами створити ідеальні умови для життя на землі (політика, економіка, суспільство…); навпаки, існує переконання, що населення планети швидкими кроками наближається до часу останнього Суду.

Ось такий опис Тисячолітнього царства Христа пропонується в есхатології ОЦХВЄ:

- Під час Тисячолітнього правління із людини та всього творіння буде зняте прокляття; вся земля стане надзвичайно плодючою та багатою (Рим.8:19-23, Єзек.36:30,35, Іс.35:1-2).

- Країна народиться за один день; Погани прийдуть під правління Христа (Іс.55,60).

- Земля наповниться славою та пізнанням Господа (Зах.14:9, Іс.2:2).

- Сатана буде зв’язаний; не буде того хто несе спокусу (Об`явл.20:1,2).

- Земля насолодиться миром та спокоєм без він та кровопролиття (Ос.2:18; Іс.2:4; Мих.4:3).

- Люди будуть жити дуже довго. Смерть буде виключення (Іс.62:20-23).

- Дух Святий буде вилитий на всяке тіло (Йоіл.2:28-29).

- Діти царства будуть сіяти наче Сонце (Мат 13:43).

- Всі народи в Тисячолітньому царстві будуть служити Господу і вклонятимуться Йому в Єрусалимі (Іс.19:18-25; Іс.66:23; Пс.21:28-29) [20, с. 19].

- Завдання Церкви в Тисячолітньому царстві бути царями та священиками для народів, що будуть жити на землі тисячу років, і вона «буде наставляти» спасенні народ невидимим чином так як Дух Святий сьогодні вчить Церкву [252, с. 268-274].

Після завершення тисячолітнього періоду, сатана буде звільнений і знову почне зводити народи, що будуть жити на землі, провокуючи їх на бунт проти регулярного поклоніння Богові в Єрусалимі. Це буде випробування для тих, хто народився в період Міленіуму. Тому буде розпочата остання Велика битва, з ворогами, які оточать Єрусалим. В цій битві Бог знищить всіх Своїх ворогів вогнем.

Фактично, за твердженням М. І. Котякова – це буде кінець історії людини на земній планеті. Останніми подіями визначаються: «Суд Великого Білого Престолу», після якого диявол вкинений до озера вогняного, та створення «Нового Неба та Нової Землі».

За сорок чотири роки проведених у ВРЄХБ есхатологія «легальних» п’ятидесятників була сформована під впливом загальновизнаного диспенсаціонального преміленаризму І. В. Каргеля. Цьому сприяло ряд вже визначених факторів (ЗБК, богословська література, радіо, періодика). Диспенсаціональна тенденція, як головна есхатологічна позиція зберіглась УЦХВЄ і до сьогодні.

Цьому сприяє світова есхатологічна традиція в євангельському середовищі, незмінність доктрини «Асамблеї Божої», яка через систему вітчизняної богословської освіти (ЄТС, КБІ, ЛБС, РДСА, СПБ, та інші школи) продовжує формувати розуміння про останні часи в кожному новому поколінні в дусі «Божих періодів доморядництва». В якості підручників використовується література, авторів-диспенсаціоналістів, або таких, в працях яких диспенсаціоналізм викладений дуже некритично (Г. Тіссен, М. Еріксон, У. Грудем, Ч. Райрі, П. Енс, Г. Сін, Р. Паш).

На зламі тисячоліття, важливу роль в поширенні диспенсаціоналізму в середовищі вітчизняних п’ятидесятників відіграє академічна та популярна богословська література закордонних п’ятидесятницьких авторів: С. Гортона та В. Мензіса, Д. Принса, Д. Йонгі Чо, Д. Вілкерсона.

Великою популярністю користується єдина у своєму роді п’ятидесятницька навчальна Біблія «Повноцінне жииття» із коментарями Д. Стемпса у численних коментарях та статтях популяризує диспенсаціональну доктрину як єдино вірну.

В навчальному посібнику «Засади віровчення Церкви ХВЄ України» викладена офіційна позиція найбільш чисельного Союзу п’ятидесятників, що дозволяє нам оцінити єдину есхатологічну доктрину як диспенсаціоналістичну, претрибуляційну, преміленаристичну із дотриманням віри в трифазний прихід Христа (таємно за Церквою до початку семи років Великої скорботи, під час Армагедону в Славі, та після Тисячолітнього царства) [97, с. 156-181]. Відповідно, ця позиція цілком співпадає із догматикою «Асамблеї Божої» (США). Завдяки праці відділу освіти, ця позиція залишається найбільш поширеною в середовищі церков ХВЄ України (формулювання «трифазний прихід» в віровченні «Асамблеї Божої» не вживається, адже прихід Христа після Тисячолітнього царства не розглядається як «фаза» Другого приходу).

Головна відмінність від позиції ОЦХВЄ – відсутність розділення спасенних на дві категорії «Церкви» та «спасенних народів» із всією деталізацією метатеми «есхатологічної еклезіології», позиція претрибуляціонізму, та ухиляння від деталізації посмертного життя (смерть, пекло та рай).

Інші есхатологічні тези двох найбільших п’ятидесятницьких союзів – подібні. Однак, незважаючи на декларативну єдність визнання есхатологічних доктрин, в УЦХВЄ відсутня крайня категоричність суджень, що виражена у відсутності категоричності розуміння хронології останніх подій і виглядає більш помірковано, порівняно із періодом розпаду СРСР.

Наприклад, позиція єпископа УЦХВЄ північно-західного регіону В. Д. Боришкевича, знаходиться в рамках загальних положень диспенсаціоналістської теорії (визнається Велика скорбота, Підхоплення, Тисячолітнє царство…). Але він, вже пропонує на вибір за розсудом читача палітру різних поглядів на час Підхоплення, та всі інші події, прогнозовані послідовниками концепції «Божого Домобудівництва». Його позиція виражена так: «Очевидно, що ніхто з людей досконально не знає про хід подій останнього часу, оскільки Біблія лише в де-якій мірі освічує ці питання» [33, с. 475-489].

Також своєрідну есхатологічну позицію має єпископ УЦХВЄ В. М. Боєчко [28]. У редагованій ним Біблії П. Куліша із коментарями Д. Стемпса («Fire Bible») чітко виражена преміленаристична, претрибуляціоналіістична позиція [26].Хоча сам В. М. Боєчко вчить про Підхоплення Церкви в середині Великої скорботи, та робить припущення, що індивідуальний податковий номер може бути використаним майбутнім антихристом для контроля над людьми. Таким чином, есхатологічна думка останнього «в’язня за Христа» має відмінності, але виглядає так, що це не впливає на його рівень визнання серед ХВЄ, і не стає причиною для масштабних протиріч. Самобутність поглядів В. М. Боєчко проявляється також у розумінні пневматології, коли він пропонує точку зору на значення «хрещення Духом Святим» в сотеріології, яка відрізняється від ОЦХВЄ та УЦХВЄ. Теза В. М. Боєчко полягає в тому, що «хрещення Духом Святим» не тотожне «народженню згори»; «хрещення Духом Святим» дається для «народження згори». Тобто, не всі люди, що мали досвід духовного хрещення із ознакою інших мов є народженими з гори «дітьми Божими». Таким чином, у сотеріологічній позиції В. М. Боєчко прослідковується ідея теозіса Отців Церкви (чи обожнення), як вчення про кінцеву мету спасіння, що наближає його позицію до віровчення Православної церкви.

Серед пострадянських п’ятидесятників, велику популярність мав єпископ ХВЄ (м. Барановичі, Білорусь), М. Куркаєв (1947-2013) який демонстрував своєрідний підхід тлумачення есхатологічної доктрини. Дотримуючись диспенсаціоналістичних основ, та спираючись на алегоричний метод тлумачення Старозавітних текстів (прообрази: Лот, Ной, Фарес та Зара, пророк Ілля, «Падіння Єрихону», «цар Єровоам – антихрист»…), він заперечує концепцію про «таємне підхоплення Церкви» чи таємний прихід Христа, та можливість доповнення числа Церкви (спасіння) після Підхоплення. В своїх есхатологічних дослідженнях, Микола Куркаєв використовує конспірологічні данні, критикуючи технологічний розвиток та засоби економіки для демонстрації актуалізації свого заклику до індивідуальної підготовки до Другого Пришестя Христа. Окремими темами в його книзі виступають: використання штрих-коду, супер комп’ютер «Звір» розташований в тринадцятиповерховому будинку в Брюсселі, масонська символіка на доларових банкнотах та інше. Визнаючи, що його власна богословська позиція не співпадає із загальноприйнятим вченням про останні часи, М. Куркаєв посилається на власне відкриття від Святого Духа, як авторитетне джерело пропонованих концепцій [133, с. 3-8]. Звичайно, що в критичних тезах М. Куркаєва, щодо використання технологій, легко впізнаються цитати іншого білоруського дослідника біблійних пророцтв – А. Сільвановича [207, с. 77]. Останній випустив ряд книг, із обґрунтуванням власної есхатологічної позиції, яка виражається в запереченні вчення про таємне підхоплення Церкви, конструюванні моделі відродження Римської імперії, походження Антихриста із племені Дана, причин та наслідків еміграції (де США – це країна створена для перебування поза владою Антихриста, в той час коли він підкорить десять країн Європи), та інше [206 с. 41]. Серед джерел, на які посилається А. Сільванович – дослідження грецького тексту, історичні джерела, пророцтва Муді, Гудсона Тейлора та В. Бранхама.

Наведені приклади демонструють динамічність п’ятидесятницької богословської думки, яка перебуває в постійних пошуках нових аргументів, та нових поглядів на вже визначені елементи диспенсаціоналістського преміленаризму. Доктринальна єдність декларативного віровчення може бути легко відкоригованою через пророцтво чи видіння отримане харизматичним лідером.

Різні есхатологічні моделі «реєстрованих» та «нереєстрованих» п’ятидесятників створюють різну модель побудови взаємостосунків із іншими конфесіями. «Есхатологічна еклезіологія» ОЦХВЄ зосереджена на виявлені ознак правдивої церкви (перш за все хрещення Духом Святим та практичну святість життя) від наявності яких залежить подальша можливість молитовного чи євхаристійного спілкування а також реалізація різних проектів. УЦХВЄ визнає покаяння перед Богом достатньою умовою для входження в Церкву (хрещення Духом Святим розглядається як джерело сили для побожного життя та свідчення), відповідно ознаки церкви не включають в себе глосалалію, як обов’язковий пункт. Відповідно, еклезіологія УЦХВЄ значно розширяє можливості церковної співпраці притримуючись принципу взаємного визнання суті не зважаючи на зовнішню форму звершення обряду. Фактично описана богословська модель дозволяє українським п’ятидесятникам, яких очолює єпископ М. Паночко зберігати церковну єдність при широкій палітрі різних форм служіння на Заході чи Сході країни. Підкреслена унікальність ОЦХВЄ стає причиною внутрішнього загострення стосунків, розділень через культурні особливості, пошук нових форм святості.

Присутність різних локальних богословських систем в межах одного Союзу церков створює умови для розвитку богословського діалогу, навпаки монополія на богословську думку провокує або штучні форми підтримки панівної позиції, як прояв світоглядного колабораціонізму або призводить до чергових розділень.

Форма есхатологічного плюралізму створює додатковий механізм убезпечення проти проявів фанатизму і асоціальних моделей поведінки, доводячи до свідомості вірян, що в питанні про останні часи неможливо притримуватись єдино вірної концепції. Більш детально вплив есхатологічних концепцій на місцеву культуру ми розглянемо у наступному підрозділі.