Проблеми, що виникають при фiнансовому плануваннi

114.Проблеми, що виникають при фiнансовому плануваннi.

Проблеми, що виникають при фінансовому плануванні пов´язані з тим, що при фiнансовому плануваннi використовують ряд моделей, в бiльшостi з яких викладено бухгалтерське бачення речей. В моделях також вiдсутнi такi iнструменти, як прирощенi потоки грошових коштiв, приведена вартiсть, ринковий ризик. Моделi фiнансового планування не дають нiяких сигналiв, що вказують на оптимальнi фiнансовi рiшення. Не iснуе нi теорiї, нi моделi, яка б безпосередньо забезпечувала вибiр оптимальноi фiнансової стратегiї. Фiнансове планування здiйснюеться методом проб i помилок. Ряд рiзних стратегiй буде прораховано при рiзних припущеннях i про майбутнi умови, перш нiж в кiнцi кiнцiв буде зроблено вибiр.

36.Вплив дивідендної політики на прибутковість сплаченого капіталу.

Дивід.пол-ка-це складова фін.пол-ки корпорації,яка полягає в оптимізаії пропорції між тією частиною прибутку.що спожив-ся і тією,яка капіталізується з метою максимізації ринкової оцінки корпорації.

Шляхом обрання відповідного виду ДП(див.пол-ки) корпорація формує таку якісну структуру капіталу, яких влаштовує така ДП. Політика виплати дивідентів припускає прийняття рішень про виплату прибутку фірми акціонерам або її реінвестування; це рішення може вплинути на ціну акцій фірми як позитивним так і негативним чином.

Формування ефективної дивідентної політики акціонерного товариства складається з таких етапів: 1) врахування основних факторів, які визначають передумови формування дивідентної політики; 2) вибір типу дивідентної політики у відповідності до фінансової стратегії акціонерного товариства; 3) розробка механізму розподілення прибутку у відповідності до вибраного типу дивідентної політики; 4) визначення рівня дивідентних виплат на одну акцію; 5) оцінка ефективності дивідентної політики.

В практиці фінансового менеджмента розглядаються три принципових підходи до формування дивідентної політики акціонерного товариства: 1) консервативний – залишкова політика дивідентних виплат та політика стабільного співвідношення дивідентних виплат; 2) помірний – політика стабільних розмірів дивідентів та політика мінімального стабільного розміру дивідентів з надбавкою в окремі періоди; 3) агресивний – політика постійного приросту розміру дивідентів. Типи дивідентної політики: Залишкова дивідентна політика. Ця політика будується на першорядному врахуванню інвестиційних можливостей корпорації, обмеженості зовнішніх джерел фінансування чи їх високій вартості Політика фіксованого дивідентного виходу. Це метод регулярних виплат дивідентів в незмінному розмірі протягом значного періоду часу незалежно від змін курсової вартості акцій. Політика дивідентів на акцію, які не знижуються та залишкового підходу до нерозподіленого прибутку. Суть політики – ніколи не знижувати щорічний розмір дивідента на акцію. Політика може виражатися 1) в постійному чи слабо збільшуваному розміру дивідента на акцію, 2) у стабільних виплатах невисоких дивідентів і відсоткових надбавок у вдалі роки. Політика стабільних дивідентів означає низький ризик інвестування і невисоку дохідність. Акції корпорацій, які притримуються такої політики, високоліквідні, так як мають постійний попит на них з боку фінансових компаній. Політика виплати дивідентів акціями. Ця політика може проводитися як при неблагодійному фінансовому стані, так і при тимчасовому недоліку фінансових засобів для реалізації інвестиційних програм при загальній фінансовій стійкості. Для керівництва виплата дивідентів акціями має сенс, так як не розмивається число акціонерів, як при публічному розміщенні додаткової кількості акцій. Ще одна ціль – підвищення ліквідності акцій через зниження ринкової вартості замість дріблення. Політика викупу власних акцій. Викуп власних акцій означає використання чистого прибутку на виплати володарям капіталу і може розглядатися як дивідентна політика, альтернативна грошовим виплатам дивідентів. Викуп акцій як регулярна дивідентна політика може здійснюватися наступними способами: а) покупка на фондовому ринку, якщо акції котируються на біржі, або через брокерські контори покупка у тримачів; б) зкупка по фіксованій ціні в оголошений період часу (тендер); в) аукціонна скупка; г) прямий викуп пакету акцій у одного крупного акціонера по договірній ціні. Політика автоматичного реінвестування дивідентів. Політика є опціоном на реінвестування частини чи усієї суми належної дивідентної суми до виплати. Акціонер має вибір між отриманням дивіденту у грошовій формі і покупкою на вказану суму додаткової кількості акцій. В ряді випадків акціонери отримують можливість придбати нові акції з дисконтом, тобто нижче ринкової ціни, що підвищує популярність цих програм. Політика низької дивідентної доходності і непрямих виплат окремим акціонерам. Ця політика проводиться корпораціями і має основну ціль – утримання контролю над товариством.

Періодичність виплати дивідентів регулюється законодавством країни. В українському законодавстві передбачено, що дивіденти виплачуються щорічно по результатам роботи акціонерного товариства за рік, але сама процедура виплат законодавчо не регулюється. Для оцінки ефективності дивідентної політики акціонерного товариства використовуються наступні показники:

Дивідент на одну акцію = Дивідентний фонд / Середня кількість звичайних акцій в обороті;

Ставка дивіденту,% = (Дивідентний фонд / Акціонерний капітал)*100%;

Доход на одну звичайну акцію = Чистий прибуток / Середня кількість звичайних акцій в обороті;

Коефіцієнт «ціна-доход» = Ринкова вартість акції (курс) / Доход на одну звичайну акцію;

Дивідентний доход = Дивідент на одну акцію / Ринкова вартість акції;

Коефіцієнт виплати дивідентів = Дивідент на одну акцію / Доход на одну акцію.

При оцінці ефективності дивідентної політики можуть бути використані також показники динаміки ринкової вартості акцій.

 

39. Конкурентна позиція, як визначний фактор направлення довгострокових вкладень у реальні активи.

Першорядним завданням управляючих корпорацією є розвиток здорової конкурентної позиції, яка конкретно визначається під час розробки іноваційного, маркетингового, цінового, збутового, організаційного та інших напрямів як стратегії так і політики. Загальна стратегія грунтується на врахуванні можливостей зміцнення КП на ринку конкретних товарів і послуг. Точкою відрахункувартісного циклу, є конкурентна позиція, яка випливає безпосеред­ньо із суті ринкових відносин. Конкурентна позиція кож­ної конкретної корпорації—це місце її на ринку даного то­вару (або товарної групи). Вона визначається цінами, за якими корпорація реалізує свою продукцію, географічними межами збуту, якістю вироблюваних товарів та послуг, які нею надаються, можливістю фінансування для сут­тєвого поліпшення якості продукції або створення її нових видів, що не мають аналога в конкуруючих фірм, вартісною структурою продукції, що виробляється. Конкурентна по­зиція корпорації визначає її «місце під сонцем», а це місце, у свою чергу, характеризує прибутковість корпорації.

 

40. Оцінка вартості інвестицій у реальні активи.

Існують 2 основні принципи оцінки:

-Очікуваний прибуток включає оцінку ризику грошових потоків

-Погодженість у застосуванні форм дисконтної ставки до грошових потоків,що оцінюються.

Оцінка загального обсягу інвестицій здійснюється шляхом дисконтування ставки, яка показує очікуваний доход усіх інвесторів. Оцінк ж тієї частини інвестицій, яка профінансована коштами акціонерів(оплачений капітал), потребує, щоб ця частина капіталу корпорації була дисконтована ставкою очікуваного доходу тільки акціонерів, а не всіх інвесторів.

37.Методи проведення дивідендної пол-ки(ДП).

Дивід.пол-ка-це складова фін.пол-ки корпорації,яка полягає в оптимізаії пропорції між тією частиною прибутку.що спожив-ся і тією,яка капіталізується з метою максимізації ринкової оцінки корпорації.

Існують такі методи проведення дивідендної пол-ки:

1).Стабілізація дивід.виплат.цей метод передбачає виплату незмінної суми див-в на протязі дового періоду

при високих темпах інфляції див-д коригується на ставку інфляції.

Як правило,виплачуються мінімальні дивіденди для того,щоб уникнути ризику їх скорочення.

Така ДП сприяє залученню акціонерів,які орієнтують на стабільність та прогнозованість виплат.В той же час вона слабо пов'язана з поточним фін-м станом корпорації.інколи проводить у вигляді "стабілізація дивід.виплат+екстрадивіденд".Екстра-виплати зд-ся за сприятливої кон'юнктури ринку,коли вони не скорочують інвестиц.можливостей корпорації.

2).Стабілізація дивід.виходу.Ця пол-ка передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивід.виплат по відношенню до суми прибутку; проста у використанні та має чіткий орієнтир - прибуток.Основним недоліком є циклічний хар-р виплат,оскільки розмір прибутку змін-ся за періодами відповідно дивіденди дуже нестабільні.Зростання прибутку може носити короткострок.характер і не свідчити про довгострокові перспективи компанії.Найчастіше цей метод викор-ся зрілими компаніями,які отримують стабільні прибутки.В чистому вигляді викор-ся дуже рідко.

3).Принцип залишкового дивіденда.Це пол-ка,відповідно до якої компанія виплачує дивіденди тільки після того,як задаволить всі свої інвестиційні потреби,при цьому підтримуючи обрану структуру капіталу.Ця пол-ка реалізується в кілька етапів:

-всиановлюється об'єм коштів,які крмпанія може генерувати без додаткового продажу акцій.

-Порівняння отриманої суми фін.ресурсів та величини їх потреб для інвестиц.проектів,які планується впроваджувати.

-Визначення суми дивід.фонду.що буде спрямована на виплату власникам простих акцій.необхідний обсяг прибутку порівнюється з наявним.якщо виникає дифіцит,то зд-ся випуск нових акцій або відкладаються певні витрати.Залишок прибутку розподіл-ся у вигляді дивід-в.Головний недолік цієї пол-ки - нестабільність див-в або їх повна відсутність.Прийнятним є її викор-ня на ранніх стадіях фін-ня фірми,коли вона потребує значних інвестиц.ресурсів.При цьому треба враховувати,що рентабельність активів фірми пппппппповинна>= доход-ті,яка може бути отримана акціонерами ринку самостійно.