Способи підготовки до публічного мовлення

Способи підготовки до публічного мовлення

Вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох чинників: досвіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних чинників підготовка може бути завершена на будь-якому етапі):

1) обдумування теми;

2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій тощо, опрацювання їх (підготовка виписок - цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту (дослівного, реферативного або комбінованого);

3) систематизація матеріалу;

4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам’ятовування;

5) написання тез виступу - найважливіших положень, які мають бути обґрунтовані, доведені, проілюстровані;

6) написання повного тексту виступу;

7) коригування написаного тексту:

- довгі речення слід замінити короткими або поділити;

- вставити риторичні запитання, які збагатять інтонацію, пожвавлять виклад, змусять стежити за ходом думки;

- смислові зв’язки між частинами промови треба виразити словами: по-перше..., по-друге..., з одного боку..., а з другого..., отже..., таким чином...;

- потрібно постійно називати предмет думки;

- слід визначити, де потрібні паузи;

- увести в текст звертання до слухачів;

8) пробне читання промови вголос;

9) виголошення промови.

Етика усного професійного спілкування

Кожний зі схарактеризованих вище видів усного професійного мовлення передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у по­єднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення.

Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються вислов­люваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об'єднання різних за структурою мовних оди­ниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку:

- привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Вітаю Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати!);

- подя­ки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб’язні!);

- вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода, вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

- відмови (На жаль, не можу..., Мені дуже шкода, але..., З радістю допоміг би, проте..., Мені незручно відмовляти, однак...);

- прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

Кожне тематичне об'єднання є частиною досить розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального статусу, статі, освіти, віку учасників спілкування.

За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблено основні постулати безконфліктно­го спілкування, яке є частиною сучасної корпоративної культури:

— постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

— новизна інформації у викладі поглядів на проблему;

— уникання зайвої деталізації;

— постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

— постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки для обох співрозмовників);

— обізнаність із минулим;

— прогнозування майбутнього;

— істинність у словах і діях, словах і реаліях.

Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

Для початку майбутній оратор не повинен обтяжувати себе великою кількістю правил і методичних рекомендацій, що можуть лише заважати, якщо намагатись засвоїти їх “галопом”. Замість цього слід підшукати цікаву тему, попрацювати над нею, поки вона не оживе і в такому вигляді не стане набутком слухачів. Наступні підказки про підготовку промови, її репетицію і виступ стануть у пригоді при перших кроках на шляху до красномовства.

Вибирайте пов’язану з вашим досвідом і з якої ви можете в разі потреби отримати інформацію в бібліотеці.

Тема має бути:

- доступна за вашими знаннями та інтересами;

- доцільна

- враховувати:

а) основні інтереси, зацікавлення аудиторії;

б) групові інтереси;

в) злободенні інтереси;

г) конкретні інтереси.

- з елементом новизни та сенсаційності;

певною мірою конфліктна

Мета (цільова установка): Пояснити? – Розповісти? – Переконати?

Розважальна.

- Інформативна:

а) нічого дискусійного;

б) викликати інтерес;

в) задоволення запитів слухачів;

г) актуальність.

- Заклична до дії:

А) чи викличе інтерес?

Б) чи здатні слухачі до неї?

В) чи не сильна опозиція?

- Переконлива:

А) дискусійне питання;

Б) змістовна тема;

В) питання, що вирішується.

- Заохочуюча.

Види промов:

1. Написані і завчені напам’ять.

2. Написані і зачитані з рукопису.

3. Сказані експромтом.

4. Сказані з підготовкою, але не вивчені.

Назва промови:

1. Коротка.

2. Наводить на мету промови.

3. Доцільна.

4. Конкретна.

5. Цікава.

Джерела збору інформації:

1. Особистий досвід.

2. Роздуми й спостереження.

3. Інтерв’ю та бесіди.

4. Читання.

Важливими критеріями майстерності оратора є такі якості ним сказаного, як об'єктивність, ясність, образність і цілеспрямованість.

Об'єктивність. Оратор має повідомляти лише достовір­ну, ретельно перевірену інформацію. Якщо промовець на­водить конкретні статистичні дані, його виступ виграє від посилань на джерела інформації. Якщо порушуються питан­ня, які сприймаються слухачами неоднозначне, оратор по­винен бути підкреслено об'єктивним у наведенні фактів, не-упередженим і толерантним у їхній оцінці.

Ясність мовлення — це смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність, безперешкодне засвоєння аудиторією.

Образність — наявність у тексті виступу живих картин, які дають можливість не тільки осмислювати почуте, а й, уявляючи його, ніби сприймати всіма почуттями — бачити, чути тощо. Пам'ять більшості людей краще утримує образи, ніж логічні поняття. Крім того, саме образність, справляючи на слухачів сильне враження, активізує увагу й сприяє міц­ному запам'ятовуванню.

Цілеспрямованість. Конкретний задум виступу, його ме­та та головна думка мають бути висловлені граничне чітко або ж легко простежуватись у підтексті сказаного. Якщо слу­хач змушений розгадувати наміри оратора, промова спра­вить на нього негативне враження. Ще гірше, коли оратор сам не усвідомлює мети власних слів.

Ще від часів Арістотеля розрізняють три основні фази діяльності оратора — докомунікативну (підготовчу), комуні­кативну (діяльність оратора перед аудиторією) та посткомунікативну (аналіз сказаного після виступу).