2021-10-23
42
Польща. А.Рихард у своєму дослідженні нової фразеології політичного життя дійшов висновку, що інститути не виникають на пустому місці, вони мають якусь вкоріненість в культурі. Щодо Польщі, то вкоріненість у ній демократичних цінностей залишається досить слабкою. Рихард навіть вважає, що можливо тут формується нова модель демократії, яка включає в себе елементи популізму, авторитаризму та «демократії більшості».
Прикладом для нього стала Польща 2005 року, коли до влади прийшли ультраправі, отже, механізми демократії виявились надто слабкими. Відбулись події, які можна назвати не просто радикальними, а навіть революційними. Сформувалась нова еліта. Вона почала створювати «специфічну мову опису дійсності, не адекватної реаліям. Ця мова створює атмосферу, яка сприяє певному відступу від сформованої в Польщі моделі демократії та ринкової економіки».
Ця еліта намагається розділити Польщу на дві частини: Польщу солідарну та Польщу ліберальну. Такий поділ є не тільки неправильним, але й політично шкідливим. Він працює проти тих, хто є рушійною силою розвитку країни – класу середніх та дрібних виробників (40% з них – колишні робітники), групи спеціалістів та професіоналів.
Показником популярності цієї фразеології стала популярність ПіС, саме вона є головним пропагандистом вище перерахованих постулатів. Цікаво, що ще одною улюбленою мішенню ПіС стало громадянське суспільство. Лех Качиньський декілька разів наголошував, що ГС не вписується в польські історичні традиції.
Для періоду правління Качиньських характерною стала також націоналістична фразеологія. Вона досить легко знайшла підтримку в молоді, яка до цього мало цікавилась політикою. Одне з опитувань засвідчило, що серед молоді лише меншина знала, що діюча польська конституція відкидає етнічну версію народу й декларує: «Польський народ – всі громадяни Речі Посполитої».
Але спроба братів Качиньських сформувати нову, IV Річ Посполиту, може наразі розглядатись в минулому часі. Очевидно, що вона провалилась, польське суспільство недовго дало себе обманювати популістськими гаслами. Це може розглядатись як певний позитивний результат. Але, разом з тим, є й достатньо негативних результатів. Так, традиційна для Східної Європи проблема, - недовіра до властей, у сучасній Польщі різко поглибилась. У 2007 році 66% поляків негативно оцінили роботу сейму, 54% - критикували президента.
Професор Познанського університету М.Жулковський вважає, що на поляків продовжує дуже сильно впливати далеке минуле. Саме воно викликає неповагу до державної влади, яка в Польщі тривалий час асоціювалась з іноземними загарбниками. «Поляки, якщо створюють спільноту, то, перш за все, спільноту «романтичного патріотизму», боротьби й самовідданості, переживань, символів, а також надзвичайних масових маніфестацій і виступів. Зате значно рідше це спільнота «органічної праці», повсякденної, колективної, практичної, іноді навіть рутинної діяльності. Це також пов’язано зі слабко розвинутим етосом праці. У польській культурній традиції праця рідко визнавалась цінністю, привілеєм, джерелом почуття власної гідності, засобом виявлення творчих устремлінь»
Говорячи про відношення поляків до демократії, Жулковський відмічає прагматичність поляків: більшість з них вважає, що демократія корисна тільки тоді, коли вона приносить добробут; значно менше вони цінять свободу, пов’язану з демократією.
До 52% поляків навіть після 2004 року мали схильність до авторитаризму. Лише 10% поляків приймають участь в діяльності інститутів громадянського суспільства, що є найнижчим показником у Центральній Європі. За опитуванням 2005 року 84% поляків більше всього в житті цінують родинне щастя, 69 - здоров’я, 23 – роботу, 20 – спокій, 19 – віру в Бога, 13 – освіту, 3 – свободу виражати свої погляди, 1 – можливість участі в суспільно-політичному житті, 1 – добробут.
У цілому для Польщі характерними є схильність до традиційних цінностей та глибокий вододіл між суспільством та політичними елітами. Патерналізм, егалітаризм та пасивність з одного боку (ті, хто програв), і позитивне відношення до реформ у дусі лібералізму з іншого (ті, хто виграв). Усе це певним чином свідчить про ідеологічний розкол у сучасній Польщі, на подолання якого може піти ще життя одного-двох поколінь.
Позитивною ознакою є те, що рівень підтримки ПіС, ЛПР та «Самооборони» наразі менше, аніж в 2005 році. За соціологічним опитуванням 2007 р. недовіру Гертиху висловили 59%, Лепперу – 53%. Вірність їм зберігають люди небагаті й малоосвічені, отже, відповідь на більшість сучасних викликів лежить в площині вирішення соціально-економічних проблем.
Румунія. Румунія демонструє зразок посткомуністичного транзиту країни, у якій навіть порівняно з Польщею відсутній історичний досвід демократії. Десятиліття авторитаризму від Антонеску до Чаушеску призвичаїли румун до очікування сильного лідера, який призваний вирішити всі їхні проблеми. Не дивно, що цю роль після революції посів Бон Ілієску, та й сьогодні є чимало політиків, які використовують емоційні настрої публіки.
Новим явищем в суспільно-політичному житті Румунії стало створення у 2004 році бізнесменом Джордже Бекалі партії «Нове покоління –християнські демократи» (ПНП). На сьогодні вона є найяскравішим зразком популістської партії. За неї виявляють готовність голосувати близько 10% виборців.
Соціологічна служба INSOMAR провела дослідження, яке виявляє найбільш принадні для публіки риси в характері політиків. Політичний успіх Бекалі виявився заснованим на рекламі в ЗМІ, більш усього на телебаченні, його філантропічної діяльності. 34% опитуваних заявили, що Бекалі «завжди поряд з людьми». За параметром «близькості до народу» з ним може конкурувати лише президент Т.Бесеску. Обох політиків румуни вважають також «чесними та рішучими». К.В.Тудора наділяють характеристиками «розумний, освічений, хороший оратор», але йому закидають багатослівність, грубість, агресивність.
Отже, у Румунії популярним є образ «політика-спасителя», якому ліпше всього відповідають Бесеску та Бекалі. Бесеску – колишній капітан морського флоту – спаситель «професійний», а Бекалі –«містичний»: «він надає гроші й купує душі», як писал соціал-демократична газета «Адевирул».
На думку соціолога М.Ківу жорстка манера висловлювання асоціюється у виборців із щирістю людини, розчарованої в політикумі. Масову свідомість підкоряє сьогодні образ не класичного політика, а людини, за плечима якої – життєвий досвід.
Отже, новітні тенденції в суспільно-політичному житті Румунії все ще не дозволяють стверджувати, що румуни зробили свій вибір на користь ліберально-демократичних цінностей.
Чехія. Наріжним каменем ліберальної демократії в Західній Європі є ГС. Головна проблема сучасної Чехії, яка традиційно розглядається як зразкова демократія в Східній Європі, це – негативне ставлення до ідей громадянського суспільства.
Не є збігом обставин, що президент Вацлав Клаус є одночасно і європесимістом, який виступає проти Європейської конституції, розпоряджень, обмежень, бюрократії ЄС, і суворим критиком чеських неурядових організацій. По словам Клауса, неурядові організації є так само недемократичними як і комуністичні: «Головна небезпека полягає в тому, що громадяни втрачають довіру до парламентської системи й шукають допомоги в «проповідників» громадянського суспільства й неурядових організацій».
Місце громадянського суспільства займає у свідомості східноєвропейців нація. Французький політолог чеського походження Жак Рупнік писав: «У міжвоєнний період побоювання, що свобода та демократія є загрозою для нації, стало перепоною на шляху вкорінення істинно демократичних цінностей в регіоні». Така загроза зберігає свій деструктивний потенціал і наразі.
Інша загроза полягає в тому, що в Чехії люди стають все більш апатичними, не приймають участі у виборах, бо не бачать різниці в ідеології партій – як владних, так і опозиційних. Чеський публіцист Вацлав Зак писав: «Якщо хтось починає займатись політикою, то ми всі розуміємо: єдиним мотивом цього є самозбагачення». У свідомості людей укорінюється уявлення, що об’єктивної правди немає. Є тільки влада, маніпулювання та піар.
ГС має стати альтернативою загальній зневірі. Якщо на сучасному етапі суспільного розвитку очевидним є зниження виборчої активності громадян, рівня підтримки ними політичних партій та груп, то водночас виникають нові невиборні форми громадянської участі, які орієнтовані на нематеріальні цінності – боротьбу за мир, екологію, права тварин і т.п. Сьогодні до найбільш розвинутих форм політичної участі громадян відносяться підписання петицій або бойкот товарів з політичних причин.
Одна з найбільш цікавих сучасних теорій пов’язує такий транзит посткомуністичних країн з їхнім загальним переходом від модерного до постмодерного суспільства. «Постмодерністська політична участь формується під впливом гедоністичної раціональності та має експресивні форми».
Чеські соціологи Клара Влахова та Томаш Лебеда, дослідивши в 2006 році невиборні форми політичної активності, поділили країни на чотири географічних групи. Перша – Скандинавія – характеризується найвищим ступенем активності; друга – Західна Європа (Німеччина, Франція, Велика Британія) трохи меншим; далі йде регіон Середземномор’я (Іспанія, Португалія, Італія, Греція), та остання група – посткомуністичні країни Європи – характеризується найнижчим ступенем невиборчої активності. Найвищий рівень (Норвегія) у чотири рази вище ніж найнижчий (Угорщина).
Загальний рівень невиборної політичної активності визначається співвідношенням активного та апатичного населення. Важливим також є такий фактор як цікавість населення до політики: на 1 місці опинились голландці (66%), на останньому – чехи (32%). Крім того, цікавою є різниця між східно- та західноєвропейцями в тому, хто є більш активним – представники лівої чи правої ідеології. Дослідження довело, що в Західній Європі активніше ведуть себе ліві, у Східній - праві. І останній дуже значний фактор, що впливає на політичну активність – довжина демократичного досвіду. Існує своєрідна «пам'ять суспільства», тому в Чехії, єдиній демократичній країні в Східній Європі в міжвоєнний період, політична активність до сьогодні найвища в регіоні.
Соціологічні опитування 2007 року виявили, що половина респондентів задоволена станом демократії в Чехії й вважає її найкращім способом державного правління. Але при певних умовах чверть населення готова віддати перевагу авторитаризму; тобто, у порівнянні з 2004 роком позиції тих, хто виступає за авторитаризм, посилились.
Таким чином, проведений аналіз довів, що на сьогодні вкоріненість ідей ліберальної демократії в усіх країнах Східної Європи залишається великим викликом майбутньому. У цьому сенсі необхідно провести також аналіз ролі зовнішнього фактору, зокрема ЄС. Теоретично вона є найбільш позитивною, особливо на тлі загальної недовіри східноєвропейців до власного політикуму.
