Соціальна комунікація

Оскільки людським істотам доводиться пристосовуватися до свого довкілля, їм потрібна здатність до спілкування один з одним. І дійсно, будь-яка соціальна взаємодія припускає комунікацію. Комунікація - це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки і душевні стани. Вона включає все ті вербальні і невербальні процеси, за допомогою яких чоловік посилає і приймає повідомлення. Не маючи здатності спілкуватися, людина виявилася б замкнутий у власному приватному маленькому світі. Комунікація дозволяє нам встановити "спільність" один з одним, об'єднуючи "відправника" і "одержувача" повідомлення. Це невід'ємний механізм, за допомогою якого люди домагаються соціальних цілей. Комунікація допомагає людям координувати складну групову діяльність і є вираженням інституціонального життя.

Вербальна комунікація. Мова дозволила людським істотам, єдиним з усіх тварин, переступити межі біологічної еволюції. Якщо біологічна еволюція здійснюється тільки за допомогою генів, то культурна відбувається шляхом вербальної передачі інформації.

Протягом багатьох років представники громадських наук стверджували, що немовлята з'являються на світ без природжених здібностей до використання мови. Але потім лінгвісти почали простежувати риси схожості в різних мовах. Мабуть, в усіх мовах світу є іменники і дієслова, в усіх мовах люди можуть ставити питання, віддавати команди і заперечувати твердження. Більше того, діти освоюють свою мову практично без зусиль, хоча їм доводиться вивчати ціле зведення надзвичайно складних і абстрактних правил, за допомогою яких і відбувається смислове перетворення звукових ланцюжків. Навіть у глухих дітей спостерігається сильне тяжіння до спілкування за допомогою мовних засобів. Люди також здатні розуміти і відтворювати незліченну безліч пропозицій, навіть таких, які вони до того ніколи не чули і не вимовляли.

У 1957 р. прославлений лінгвіст Ноэм Хомский підсумовував усі ці спостереження і висунув припущення про те, що людські істоти мають природжений мовний механізм, який Хомский визначив як прийоми засвоєння мови. На думку Хомского, базова структура мови має біологічні канали; вони утворюють щось на зразок природженої "заповнюючої" системи, що відповідає за впорядковування слів і фраз, з яких складається людська мова. Дитині залишається тільки засвоїти особливості мови, прийнятої в його суспільстві.

Гіпотеза Хомского викликала як інтерес, так і заперечення. Соціологи вказували, що біологічна схильність людей до освоєння мови повинна коренитися в людському мозку, але це ще не означає, що чинники оточення людини не грають ніякої ролі в процесі освоєння мови. Приміром, не схоже, що діти можуть вивчитися мові, просто слухаючи, як хтось говорить на цій мові. Наступні два приклади ілюструють це твердження.

Хлопчика з нормальним слухом, але що народилося від глухих батьків, які спілкувалися за допомогою американської мови жестів, щодня залишали грати поряд з включеним телевізором сподіваючись на те, що таким чином він навчиться говорити по-англійськи. У дитини була астма, тому він був вимушений постійно сидіти удома, де його спілкування обмежувалося людьми, объяснявшимися з ним і між собою на мові жестів. До трьох років дитина добре освоїла мову жестів, але так і не навчилася ні розуміти англійський, ні говорити на нім (Московичи, 1978).

Ще один приклад. Дитина, що народилася з нефункціонуючою імунною системою, протягом перших чотирьох років життя містився в стерильних умовах спеціального ізолятора. Коли хлопчикові були чотири роки, імплантований йому трансплантат кісткового мозку забезпечив йому нормальну імунну систему і дал можливість повернутися додому. У роки вимушеної ізоляції дитина спілкувалася із зовнішнім світом за допомогою жестів. Змінивши лікарняну обстановку на домашнє середовище, хлопчик випробував значні труднощі з мовним спілкуванням і рідко починав розмову першим. Хоча в період госпіталізації в хлопчику намагалися заохочувати бажання говорити, його ізольоване життя не розташовувало його до використання мови (Холланд, 1983).

Описані випадки дозволяють припустити: для того, щоб навчитися мові, діти повинні мати можливість спілкуватися з іншими людьми на цій мові. Загалом, придбання мовних навичок неможливо зрозуміти, якщо вивчати генетичні чинники і процеси навчання у відриві один від одного. Біохімічні процеси, чинники дозрівання, стратегії навчання і соціальне середовище знаходяться в постійній складній і динамічній взаємодії. Жоден аспект сам по собі не в змозі зробити так, що людина почне говорити на своїй рідній мові. Хоча немовлята мають генетично закладений в них початковий план, що направляє їх до мови і мови, ця здатність може бути придбана тільки в соціальному контексті.

Невербальна комунікація. У житті ми отримуємо величезну кількість невербальних повідомлень і "учитуємося" в них, не завжди навіть усвідомлюючи це. На базі своїх експериментів психолог Альберт Мерабян зробив висновок про те, що загальна дія від повідомлення на 7% складається з мовних сигналів, на 38% - з голосових і на 55% з мімічних. Інший фахівець, Реймонд Л. Бердуистелл (Birdwhistell), припустив, що "не більше 30-35% соціального значення розмови або взаємодії передається за допомогою слів". Невербальну комунікацію дуже часто можна спостерігати на вечірці або в пани, де влаштовуються зустрічі для самотніх людей.

Наприклад, якщо, блукаючи поглядом по кімнаті, чоловік і жінка помітять один одного і виявлять взаємний інтерес, вони сигналізують один одному про це очима. Приміром, чоловік затримає погляд на жінці, потім відведе очі, а після цього кине на неї ще декілька швидких поглядів. Якщо жінка виявить інтерес у відповідь, ці двоє зможуть як би ненавмисно підійти досить близько один до одного, щоб зав'язати розмову. Жінка теж може послати "фліртуючий" сигнал - це раптова посмішка або легкий нахил голови вниз або убік.

Якщо ви встановлюєте і утримуєте зоровий контакт з незнайомою людиною на ескалаторі метрополітену, це розглядається як знак загрози. У російській культурі так само дивитися людині прямо в обличчя прийнято тільки при розмові. Ви можете встановити зоровий контакт з людьми, що знаходяться на досить великій відстані від вас, але при наближенні до них ви відводите погляд убік.

Існує безліч невербальних комунікативних систем. Представимо деякі з них.

Мова рухів тіла. Рухи тіла і жести виконують роль сигналів. Хорошим прикладом може служити поведінка", що "чепуриться, супроводжуюча залицяння. Жінки часто збивають волосся, перевіряють макіяж, поправляють одяг або відкидають волосся з лиця. Чоловіки можуть пригладжувати волосся, поправляти краватку, обсмикувати одяг або підтягувати шкарпетки. Усі ці сигнали говорять: "Ви мені подобаєтеся. Звернете на мене увагу. Я приваблива людина".

"Параязык". Невербальні звукові сигнали, що оформляють мову, - тональність, гучність голосу, темп мови, паузи і зітхання - є багатим джерелом інформації. "Пара-мова" має відношення не до того, що саме сказане, а до того, як це сказано. Найменш очевидним типом "параязыка" є мовчання. За допомогою мовчання люди здатні передавати такі почуття, як презирство, ворожість, виклик і суворість, але також пошану і добре відношення.

Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний і особистий простір, теж є свого роду повідомленням. Наприклад, студенти, що розсаджуються в перших рядах аудиторії, як правило, вважаються найзацікавленішими в заняттях; що сидять в задніх рядах - більше схильними до усіляких витівок і порушення порядку; студенти, які сідають близько до проходу, сприймаються викладачем як охочі потихеньку піти до кінця лекції.

Дотики. Шляхом фізичного контакту, наприклад дотиків, погладжувань, поплескувань і рукостискань, ми передаємо свої почуття до інших людей. Проте дотик може бути порушенням прав особи або стати символом влади, коли люди хочуть підкреслити відмінності в статусі. Наприклад, персона високого рангу має право протекційно поплескати підлеглого по спині або плечу, але підлеглий не може дозволити собі нічого подібного.

Артефакти. Нам властиво використовувати предмети, у тому числі деякі види одягу, косметику, парики, моноклі, прикраси, духи і коштовності, щоб дати таким, що оточує уявлення про своє поле, ранг, статусі і про свої смаки. Наприклад, в пани для самотніх людей одяг і зачіски можуть розповісти потенційним партнерам про те, які ми, і подати сигнал "зверни на мене увагу" або "не підходь до мене ".

Деякі аспекти невербальної комунікації, наприклад багато жестів, особливо схильні до впливу культури. Американський жест, "о'кей", що означає, і що складається із зігнутих в гурток великого і вказівного пальців, в різних культурах має абсолютно різні значення: якщо в Америці - це дружній жест, то у Франції і Бельгії він має образливу коннотацию: "Ти просто нуль"!, у південній частині Італії він означає "ти тупиця", а в Греції і Туреччині є образою або вульгарним сексуальним запрошенням.

Проте деякі вирази обличчя мають універсальне значення. Наприклад, в ситуаціях загрози і залякування люди часто використовують погляди, що дуже нагадують пильний загрозливий погляд, типовий для поведінки мавп. З метою досліджувати цей аспект Пол Экман зі своїми співробітниками відібрав серію фотографій людей, на лицях яких були написані такі почуття, як здивування, відраза, страх, гнів, смуток і щастя. Ці фотографії вони показували людям, що належать до п'яти різних культур, і запитували у них, які почуття переживають люди, збережені на кожній з фотографій. Переважна більшість випробовуваних ідентифікували емоції абсолютно однаково. Навіть форі - корінні жителі віддалених районів Нової Гвінеї, у яких майже не буває контактів з іноземцями і які практично не стикаються із засобами масової інформації, визначили відбиті на фотографіях емоції так само, як і представники інших культур.

Таким чином, способи вираження і інтерпретації певних почуттів можуть бути універсальними, що припускає наявність сильного біологічного компонента. Але в кожній культурі існують власні "правила вирази почуттів", що визначають, яким чином і коли личить виражати ті або інші емоції і до яких наслідків це приведе.