2015-02-18
334
Тема: Діяльність соціальних установ по захисту безробітних.
План
1. Передумови і причини створення Державної служби зайнятості в Україні.
2. Структура Державної служби зайнятості.
3. Завдання і обов’язки Державної служби зайнятості.
Література
1. Основы социальной роботы. Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: ИНФРА. – М, 1999. – С.153-165.
2. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи.: Навч.посібник. – К.: МАУП, 2002. – 136 с.
3. Старовойтова Л.М. Занятость населения и её регулирование./Л.М. Старовойтова, П.Ф.Золотарёва. – М., Академия, 2001. – 192 с.
4. Энциклопедия социальной роботы. В 3-х т./Перевод. с англ. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994.
ВСТУП
Безробіття, як свідчать дані багатьох соціологічних та соціально-психологічних досліджень, має виключно негативні соціальні наслідки для суспільства в цілому, окремих його груп і прошарків, для сімей, для кожної людини. Серед цих наслідків – збільшення смертності від серцевих захворювань, зріст числа самогубств і вбивств, чисельності пацієнтів в психіатричних закладах, погіршення відносин в родині, зріст злочинності. Люди гостро переживають незадіяність своїх знань, виробничого досвіду, перехід з однієї соціальної групи в іншу. Дослідженнями зафіксовані основні психологічні якості безробітного: невисокий рівень соціальної сміливості, поступливість, конформність, психімістичність і обережність в поведінці, недовіра або скептицизм, стійкий маргінальний емоційний стан.
Тому головним в соціальній політиці є попередження масового безробіття, що забезпечується перш за все нормальним функціонуванням суспільства.
1. В літературі називають найрізноманітніші причини безробіття. Одні початком безробіття як явища вважають ХVІІІ ст., інші – ХІХ. В наш час безробіття є досить дослідженим і науково обґрунтованим явищем. Так, припустимою вважається незайнятість в межах 2-5% (у деяких західних країнах цей показник сягає 7-10%). Хоча і в цьому випадку суспільство несе визначені втрати: зростає об’єм допомоги по безробіттю, функціонують біржі праці (центри зайнятості), зростає масштаб суспільних робіт, розширюються програми соціального захисту і т.ін. Однак масове безробіття (переважає нормативний показник в 2-4 рази і більше) може з’явитися детонатором соціального вибуху, що особливо загрозливо в сучасних умовах.
Місцева влада, керівники підприємств і закладів намагаються своїми силами стримати зріст безробіття. Окрім визначених вище мір (створення спеціалізованих підприємств для окремих категорій населення, використання надомних форм роботи, скорочений робочий день, неповний робочий тиждень), практикуються і відпустки без збереження заробітної плати, надання фінансової допомоги для розвитку самозайнятості, підприємництва, а також нових форм зайнятості, встановлення квоти прийому окремих категорій населення (молоді, інвалідів і т.ін.) на підприємствах. Дуже важливою є такий захід, як введення пільгових налогообкладень і кредитів підприємствам, створюються додаткові робочі місця для жінок та чоловіків, інших категорій громадян.
Органам служби зайнятості всіх рівнів необхідне широке розгортання профорієнтаційної роботи з молоддю для підготовки її до трудової діяльності в умовах ринку праці, що розвивається. Необхідно розширювати мережу учбових закладів професійного навчання, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації в вивільнюваних працівників і безробітних громадян.
У нашій країні ще досить слабко використовується проведення суспільних робіт для окремих категорій населення (звільнених з місць ув’язнення, бомжів і т.ін.) як правило, такі роботи загальнодоступні, не потребують довгої спеціальної професійної підготовки. Це догляд за дітьми, престарілими, допомога в обслуговуванні хворих, вирощування овочів, робота в дитячих садках і т.ін. Їх фінансують підприємства, для яких виконуються ці роботи, а також використовуються засоби з місцевого бюджету і державного фонду зайнятості.
2. Служби зайнятості почали створюватись в колишньому СРСР ще в 20-х роках ХХст. Це були бюро праці, які займалися працевлаштуванням тимчасово незайнятих громадян та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді служби зайнятості неодноразова реорганізовувалися, їхні функції розширювалися або звужувалися. Остаточно в СРСР служби зайнятості припинили існування в др.пол. 30-х рр., з цього часу питаннями працевлаштування громадян займалися органи державної влади.
Сучасна Державна служба зайнятості (далі - ДСЗ) створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, відповідно до ЗУ “Про зайнятість населення”.
На початок 1999р. Державна служба зайнятості складалася з:
Ø Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України;
Ø Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських;
Ø місцевих: районних, міськрайонних, міських та районних у містах центрів зайнятості;
Ø центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації;
Ø інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
До складу Державної служби зайнятості входять також центри профорієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.
3. Завдання і обов’язки ДСЗ:
Ø допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу;
Ø допомога власникам підприємств, що шукають працівників певного рівня кваліфікації;
Ø збір інформації про попит на робочу силу та його задоволення;
Ø реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу;
Ø заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних;
Ø організація оплачуваних робочих місць (громадські роботи);
Ø сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
Ø надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей та ін.
Послуги, що пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття надаються державною службою зайнятості безплатно.
Від цієї служби очікується також проведення аналізів та прогнозів розвитку ринку праці і на їх основі співробітництво з Міністерством праці і соціальної політики у визначенні територій пріоритетного розвитку, підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.
Практика доводить, що важливою ланкою в діяльності служб зайнятості являється також соціально-психологічна робота з клієнтом.
Для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг створено Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Основні принципи страхування на випадок безробіття: надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов’язковість страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору та на інших підставах, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами суб’єктами підприємницької діяльності; цільового використання коштів страхування; солідарності та субсидування; обов’язковості фінансування Фондом витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг; паритетність в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців; диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття; надання матеріального забезпечення у разі безробіття на рівні не нижче встановленого законодавством мінімуму.
Джерелами формування Фонду є:
- страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку передбаченому законодавчими актами;
- асигнування державного бюджету;
- суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до Законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
- інші надходження відповідно до законодавства України.
Кошти Фонду використовуються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених законодавством, відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом на пенсію осіб у період досягнення ними пенсійного віку, фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управляння Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази, створення резерву коштів Фонду.
