Лекція № 1.3 Тема: Державна політика у сфері зайнятості населення

План:

1. Державна і територіальні програми зайнятості населення.

2. Напрямки активної та пасивної політики на ринку праці України.

Література:

1. Довжук Б.С. Організація діяльності служб зайнятості. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – С.21-26.

2. Енциклопедия социальной работы: В 3т./ Перевод с англ. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993-1994.

3. Концепція державної системи зайнятості населення.

4. Указ Президента України “Про основні напрями соціальної політики на період до 2004р.”

ВСТУП

Модель ринку праці і державна політики у сфері зайнятості населення – поняття взаємопов’язані і такі, що взаємно зумовлюють одне одного.

Держава регулює свою політику в галузі зайнятості населення через Міністерство праці і соціальної політики і підпорядковану йому ДСЗ. Однак зайнятість населення - проблема комплексна і тому інші структури державного управління не можуть відмежовуватись від неї. Саме проблема здійснення державної політики на загальнодержавному та регіональному рівнях є предметом сьогоднішньої лекції.

1. Розробка програм зайнятості в Україні відповідає рекомендаціям Міжнародної організації праці, зокрема, щодо питань політики в галузі зайнятості, які пропонують розглядати програми як засіб здійснення політики зайнятості. Найближче до нашого розуміння державної програми зайнятості є рекомендації МОП 1964р., де державам пропонується розробляти та фінансувати програми по наданню допомоги у справі пошуку роботи та пристосування до неї. Такі програми мають включати і організацію діяльності служб по працевлаштуванню, забезпеченню або сприянню можливостям для навчання та перенавчання, заходи щодо координації життєвої політики з політикою зайнятості.

З метою здійснення умов для повної реалізації громадянами права на працю держава передбачає заходи щодо інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності працівників, створення нових технологій, застосування гнучких режимів праці та інші заходи щодо збереження і розвитку мережі робочих місць. Проводяться наукові дослідження структури економіки і прогнозування майбутніх змін якості і розподілу робочої сили. Вдосконалюється законодавство про зайнятість населення, працю і заробітну плату.

Все це і є державна політика в галузі зайнятості населення, основним і безпосереднім провідником якої є ДСЗ, а основним комплексним документом, що відображає її (політику), є Державна програма зайнятості населення (ДПЗН).

Обов’язкова розробка ДПЗН обумовлена статтею 14 ЗУ “Про зайнятість населення”. Відповідно до цієї статті з метою сприяння зайнятості населення і задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими органами влади в регіонах розроблюються річні і довготермінові державна і територіальна програми зайнятості (перша програма в 1991р.).

ДПЗН і територіальні програми спрямовані на:

Ø сприяння структурній перебудові економіки, створення умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі економіки;

Ø запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

Ø поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

Ø захист безробітних та членів їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

Ø формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази ДПЗ;

Ø заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Відповідно до вказаних спрямувань проводяться аналітична та науково-дослідна робота, на підставі якої роблять проект. ДПЗН на плановий період розглядаються із залученням широкого загалу науковців, практичних працівників, органів державного управління, профспілок, громадськості. Після обговорення допрацьовується, розглядається колегією Мінпраці і подається на схвалення Кабінетом Міністрів та ВРУ з додатками і необхідними розрахунками.

Після схвалення її реалізацію здійснюють усі задіяні до виконання ДПЗН об’єкти, а також контроль за виконанням з боку Мінпраці і центрів зайнятості всіх рівнів

Всі заходи ДПЗН здійснюють за рахунок ДФСЗН. Державна програма зайнятості відображає державну політику в галузі зайнятості на ринку праці. Така політики може бути активною або пасивною.

Активна політика на ринку праці – це спрямування дії на підвищення конкурентоздатності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення кількості зайнятих.

Активна політики реалізується за допомогою активних заходів, які знаходять місце у програмі зайнятості і впливають на співвідношення попиту і пропозиції праці. Це такі конкретні заходи, як:

Ø введення в дію робочих місць;

Ø сприяння розвитку підприємництва, малого бізнесу і самозайнятості;

Ø професійна орієнтація і професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів, затримка до 6 місяців зі скороченням кадрів на підприємствах в необхідних випадках та ін.

Активна політика не менше підтримує існування тих, хто втратив роботу, а й заохочує активність людини, спрямованої на пошук робочого місця. Це, в свою чергу, скорочує його залежність від підтримки доходів за рахунок соціальної виплати, зменшує затрати державного бюджету, знімає напругу в суспільстві, підвищує продуктивність праці.

Пасивна політика передбачає відповідальність держави за положення працівників і роботодавців на ринку праці. В цьому випадку формується “ринковий” державний патерналізм. Пасивні заходи не впливають безпосередньо на попит праці, однак здійснюють такі форми підтримки безробітних, як:

Ø реєстрація незайнятих громадян, які шукають роботу;

Ø організація системи надання допомоги по безробіттю;

Ø здійснення форм підтримки безробіття і членів їх сімей.

Все ще залишається не достатньо гнучкою та швидко реагуючою на потреби ринку праці, завищені вимоги роботодавців до кваліфікації робочої сили, система освіти. Міністерством освіти для розв’язання цих проблем здійснено реорганізацію професійно-технічних училищ, розширено підготовку робітників за широко профільними та суміжними професіями, що забезпечує працевлаштування випускників на відносно високому рівні. Розроблено перелік професій, за якими буде здійснюватися навчання молоді на 15 років. У більшості вузів ведеться підготовка і перепідготовка фахівців за новими професіями та спеціальностями, що дають змогу займатися новою професією чи підприємницькою діяльністю. Стосовно навчанню основ підприємницької діяльності, то на базі вузів у 17 регіонах України створено 27 бізнес-інкубаторів та 68 бізнес-центрів. Міністерством у справах сім’ї та молоді започатковано проведення Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді тощо.

Фінансування заходів програм зайнятості здійснюється за рахунок коштів ДФСЗН, який відповідно до законодавства входить до Державного бюджету України.

Часто ДСЗ критикують у пасивній позиції, недостатній функціональності. При цьому слід пам’ятати, що аналогічні служби Німеччини, Швеції, Великобританії, Франції, Канади, США набирали досвід роботи та відповідно обладнувались 50-80 років, а в Україні – лише 15 років.