Право притулку

Надання притулку є традиційним інститутом міжнародного права. Історично інститут права притулку вперше виник у період Великої французької революції. У Конституції Франції 1793 року зазначалося, що Франція надає «притулок іноземцям, вигнаним зі своєї батьківщини за справу свободи».

Право притулку одержало свій розвиток і правову регламентацію як у національному законодавстві держав, так і в міжнародному праві. В Україні це право закріплене в Конституції України: «Іно­земцям і особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом» (ч. 2 статті 26). Аналогічні по­ложення містяться в конституціях багатьох держав світу, напри­клад, у ч. 1 статті 28 Конституції Російської Федерації, ч. З статті 10 Конституції Італії, п. 1 статті 16-а Основного Закону ФРН, п. 4 статті 13 Конституції Іспанії та ін. Звичайно в основних законах держав закріплюється саме право притулку. Процедура ж одержання цього права регламентується поточним законодавством.

У статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року визна­чено:

«1. Кожна людина має право шукати притулку від переслідуван­ня в інших країнах і користуватися цим притулком.

2. Це право не може бути використане у разі переслідування, дійсно заснованого на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй».

Подібні правоположення містяться й у ряді інших міжнародних актів, наприклад, у Декларації ООН «Про територіальний приту­лок», прийнятій на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2312 (XXII) 14 грудня 1967 року, у Декларації про територіальний притулок, прийнятій Радою Європи в 1997 році.

Відповідно до останнього документа право притулку надається будь-якій особі, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, грома­дянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Слід зазначити, що надання притулку є мирним і гуманним актом і не вважається недружнім актом стосовно будь-якої держави.

На практиці право притулку реалізується шляхом надання пра­ва в'їзду на територію даної держави і законного там перебування. Особа, яка одержала притулок, за своїм статусом дорівнюється до іноземця, але її відмінність від іноземця полягає в тому, що:

— по-перше, час перебування такої особи в державі, що надала йому притулок, не обмежений;

— по-друге, особа, яка одержала притулок, не може бути вислана з держави, що надала їй притулок;

— по-третє, особа, яка одержала притулок, не може бути видана як своїй патримоніальній державі, так і будь-якій третій іно­земній державі.

Притулок надається лише тим особам, які не вчинили загально-кримінальних або міжнародних злочинів. Це випливає зі змісту згаданого пункту 2 статті 14 Загальної декларації прав людини.

Але в ряді випадків державами обмежується перелік причин і умов, за яких може бути наданий притулок. Так, у статті 63 Кон­ституції РФ зазначено, що притулок надається іноземцям, які переслідуються за свою діяльність на користь свободи і позбавлені у своїй країні основних прав і свобод. Конституція ФРН наголо­шує на політичних переслідуваннях, нелюдському або ганебному поводженні або покаранні (п. З статті 16-а). Конституція Іспанії відсилає до спеціального закону, що встановлює умови, за яких громадяни інших держав і апатриди користуються в цій державі правом на притулок. Хоча Конституція України і не передбачає якихось обмежувальних умов для надання притулку, очевидно,

що він не може бути наданий кримінальним злочинцям, так само як і особам, які переслідуються за фашистську і подібного роду ді­яльність або людиноненависницьку пропаганду.

У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипло­матичний притулок. Перший означає надання будь-якій особі (особам) можливості укритися від переслідувань політичного харак­теру на території конкретної держави; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на іноземному військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави.

Потрібно враховувати звичайний характер надання диплома­тичного притулку. Відповідно до загального міжнародного права недоторканність помешкання дипломатичного представництва або консульської установи, а також екстериторіальність іноземного військового корабля не дають права надавати в їхніх помешканнях притулок особам, переслідуваним владою держави перебування за правопорушення політичного характеру. Дане положення відобра­жене і в договірному праві. Так, відповідно до п. З статті 41 Віден­ської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року встановлена заборона на використання дипломатичного представництва з метою, не сумісною із його офіційними функціями. Проте дипломатичний притулок набув значного поширення в договірній практиці дер­жав Латинської Америки, що у Гаванській конвенції 1928 року і Каракаській конвенції 1954 року визнали право дипломатичного притулку і розробили процедуру його надання. Є випадки надання такого притулку й у Європі. Так, загальновідомий факт надання під час угорського повстання в жовтні 1956 року дипломатичного притулку посольством США католицькому кардиналу Міндсенті, а деяким міністрам тимчасового уряду Угорщини — посольством Югославії.

Література Бояре Ю.Р. Вопросы гражданства в международном праве. — М.,

1986.

Броунли Я. Международное право. В 2-х книгах. Кн. 2. — М.,

1977.

Буроменський М.В. Міжнародний захист прав людини та права

біженців. — К., 2002.

Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР. — М.,

1982.

Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые

вопросы). — М., 1968.

Гудвин-Гилл Г.С. Статус беженца в международном праве. — М.,

1997.

Курс международного права. В 7 т. Т.З. — М., 1990.

Лазарев Л.В., Марышева Н.И., Пантелеева И.В. Иностранные граждане (правовое положение). — М., 1992.

Микитаев А.К., Рыжонков Д.И. О концепции двойного граждан­ства // Актуальные проблемы гражданства. — М., 1995.

Потапов В.И. Беженцы и международное право. — М., 1986.

Тимченко Л.Д. Международное право. — X., 1999.

Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. — X., 1998.

Тодыка Ю.Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект.— X., 2002.

Тиунов О.И. Международное гуманитарное право. — М., 1999.

Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. — Одесса, 2004.

Черниченко СВ. Международно-правовые вопросы граждан­ства. — М., 1968.

Спеціальні терміни

Апатрид (аполід), біженець, біпатрид, виселення, змушений переселенець, депортація, дипломатичний захист, дипломатичний притулок, іноземець, іноземний громадянин, натуралізація, націо­нальний режим, оптація, дарування громадянства, політичний при­тулок, принцип «правакрові», принцип «праваґрунту», принцип рівності громадянств, принцип ефективного громадянства, режим найбільшого сприяння, спеціальний режим, реінтеграція, репатріа­ція, територіальний притулок, трансферт, філіація, екстрадиція.

Контрольні питання

Дайте характеристику джерел права, що регулюють питання громадянства.

Як співвідносяться міжнародно-правове регулювання питань громадянства й внутрішньодержавне регулювання питань грома­дянства?

На яких принципах засноване громадянство України?

Які основні напрямки співробітництва держав у галузі регулю­вання питань громадянства?

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері грома­дянства? Дайте їм коротку характеристику.

Чи застосовується звичай при регулюванні питань громадян-

СТВЙ.*^

Яким чином міжнародне право регулює питання набуття й втрати

громадянства?

У яких випадках виникає необхідність у дипломатичному за­хисті?

У яких випадках виникає подвійне громадянство /

У чому полягають негативні наслідки наявності в особи подвій­ного громадянства?

Які способи вирішення проблеми подвійного громадянства ви­користовуються в міжнародному праві?

У яких випадках виникає безгромадянство?

У чому полягають негативні наслідки безгромадянства?

Які способи вирішення проблеми безгромадянства використову­ються в міжнародному праві?

У чому полягають особливості правового положення інозем­
ців? ₉

Який механізм дії режиму найбільшого сприяння і

У чому складаються особливості правового положення біжен­
ців?. „

Які особливості правового статусу змушених переселенців/

У яких регіонах визнається право на дипломатичний приту­лок?

Який правовий статус особи, що отримала політичний приту­лок?

Розділ 13 ТЕРИТОРІЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

13.1. Поняття і види територій

Слід зазначити, що в міжнародному праві вже цілком чітко склалися загальновизнані поняття, що стосуються території.

У широкому розумінні слова під територією в міжнародному праві визнають різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін «територія» використовується в міжнарод­ному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

Поняття «правовий статус» і «правовий режим» викорис­товуються як критерій для юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнародників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони все ж мають різне тлумачення. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристи­ку, визначення її основної належності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.). Правовий режим використовується у вигляді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання. Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просто­рову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води і територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів — відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції і т.д. І навпаки, правовий режим територій, що мають

різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.

Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території пе­реважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовища проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосуються природокористування.

Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнарод­ному праві відіграє важливу роль із позицій її належності або не-належності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства. Звідси виділяють два види територій:

а) державну;

б) міжнародну.

Деякі автори виділяють ще території зі змішаним і з особливим режимом.

Державна територія — це територія, що правомірно перебуває під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство.

Міжнародна територія — це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави. Таких територій небагато: відкрите море; міжнародний район морського дна — морське дно і його над­ра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції); повітряний простір за межами державних територій; Антарктика; космічний простір, Місяць та інші небесні тіла. На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права.

Територія зі змішаним режимом — це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.

Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи:

1) ті, що прилягають, виняткові економічні зони і континенталь­ний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав;

2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються те­риторіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.

Своєрідним різновидом територій є території з особливим між­народним режимом — демілітаризовані й нейтралізовані зони і

зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій має суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла тощо.