Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.1-1.2

Тексти лекцій

„Основи сценарної роботи соціального педагога”

Модуль 1. Тема: „Сценарно-режисерські основи технології культурно-дозвіллєвої діяльностіˮ

Розділ 1.1-1.2.

Тема: „ Драматургія культурно-дозвіллєвих програм ˮ

Зміст:

1. Драматургія культурно-дозвіллєвих програм як важлива частина технології культурно-дозвіллєвого процесу.

2. Сценарій культурно-дозвіллєвих програм.

3. Основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми

Ключові слова: «драматурія», «культурно-дозвіллєвий процес», «сценарій», «сценарист», «культурно-дозвіллєва програма».

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Чітко усвідомлювати та визначати теоретичні засади драматургії культурно-дозвіллєвих програм.

Характеризувати драматургію культурно-дозвіллєвих програм як важливу частину технології культурно-дозвіллєвого процесу.

Мати уявлення про сценарій культурно-дозвіллєвих програм.

Знати основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми.

Володіти ключовими поняттями: «драматурія», «культурно-дозвіллєвий процес», «сценарій», «сценарист», «культурно-дозвіллєва програма».

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.1-1.2.

При вивченні Розділу 1.1-1.2. важливо чітко усвідомлювати теоретичні засади драматургії культурно-дозвіллєвих програм.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на особливостях драматургії культурно-дозвіллєвих програм як важливої частини технології культурно-дозвіллєвого процесу.

Вивчаючи пункт 2, розкрийте питання: «В чому є сутність сценарію культурно-дозвіллєвих програм?».

Вивчаючи пункт 3, визначити основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми.

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Генкин Д. М., Конович А. А. Массовые театрализованные праздники и представления: Учебное пособие. – М.: ВНМЦ НТиКПР, 1985.

2.Генкин Д. М. Массовые праздники: Учебное пособие для студентов ин-тов культуры. – М.: Просвещение, 1975.

3.Генкин Д. М., Конович А. А. Сценарное мастерство культпросветработника. – М.: Сов.Россия, 1984.

4.Жарков А. Л. Организация культурно-просветительной работы: Учеб. пособие для студентов ин-тов культуры. – М.: Просвещение, 1989.

5.Рубб А. А. Пока занавес закрыт. – М.: Сов. Россия, 1987.

6.Чечетин А. И. Искусство театрализованных представлений. М.: Сов. Россия, 1988.

7. Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений: Учеб. для студентов высш. театр, учеб. заведений. – М.: Просвещение, 1986.

Навчальний матеріал:

1. Прочитайте текст та законспектуйте драматургію культурно-дозвіллєвих програм як важливу частину технології культурно-дозвіллєвого процесу

Сучасне розуміння технології культурно-дозвіллєвої діяльності як комплексного, гнучкого педагогічного інструменту дії на людину, з урахуванням її психології, у тому числі і в умовах домашнього дозвілля, привело до необхідності визначення меж діяльності установ культури. Відомча роз'єднаність установ культури, відсутність координуючого центру, роз'єднаність в діяльності різних відомств, хаотичність використання форм і методів роботи породжують багато негативних проблем. Особливо гостро встає питання про драматургію культурно-дозвіллєвої діяльності.

Драматургія є основою, єднальною тканиною, на якій в різних формах можна реалізовувати різноманітні напрями культурно-дозвіллєвої діяльності. Підбір і використання драматургічного матеріалу є найважливішим чинником ефективності культурно-дозвіллєвоїй діяльності. Перш за все тут слід враховувати: форму діяльності (масова, групова, індивідуальна); місце проведення (домашнє дозвілля або установа культури); склад аудиторії. З погляду драматургії, культурно-дозвіллєва програма – це результат традиційної, своєрідної продукції, створеної на основі сценарно-режисерського задуму, що збагатився соціально-культурною творчістю самих учасників програми і глядачів.

У житті країни, регіону, міста, селища, сіла, в кожному трудовому колективі, в кожній сім'ї є неповторний дієвий матеріал, який дозволяє фахівцям визначити тему культурно-дозвіллєвої програми.

У сучасних умовах соціальна обстановка в суспільстві досить суперечлива, напрями розвитку дозвіллєвої діяльності не адекватно виражають напрями розвитку суспільства. Люди, молодь, що в першу чергу вчиться, проявляють ініціативу і самодіяльність у виборі змісту і форм вільного проведення часу. Практика свідчить, що через відсутність необхідного досвіду культурно-дозвіллєвої діяльності, обмеженість загальної культури, вузькості духовних інтересів особа обирає не далеко найконструктивніші форми наповнення свого дозвілля. Часто в неформальних об'єднаннях молоді виявляються екстремізм, груповий егоїзм, елементи націоналізму, деструктивні форми поведінки. І це з ставить проблему коректного і конструктивного драматургічного впливу на культурно-дозвіллєву діяльність.

Розглядаючи драматургію культурно-дозвіллєвих програм як важливу частину технології культурно-дозвіллєвого процесу, слід підкреслити, що вона має свою специфіку. Ще на початку століття на зміну що отримав у той час визнання теоретичним установкам в області театрального дійства, що затверджували схематизм, канонізацію драматургічної побудови культурно-дозвіллєвої програми, прийшла дієва теорія, що розкриває процес драматургізації культурно-дозвіллєвої діяльності.

Драматургія – це сюжетно-образна концепція (погляд) культурно-дозвіллєвої програми, будь то проглядання спектаклю, кінофільму, естрадного номера, обряду і так далі.

Драматургія – це сюжетно-образна концепція масового дійства, де само драматургічна дія створюється через вибудовування і програвання сюжетно-образного вирішення програми.

Але якщо в театральній творчості як початковий матеріал виступає конкретна п'єса і на основі її літературного матеріалу створюється ідейно-насичений, співзвучний сучасності, органічний у виконанні акторів спектакль, то в культурно-дозвіллєвій програмі це відбувається за допомогою виразних засобів на основі самого життя, реального фактичного матеріалу, реальних героїв, якими є і аудиторія. Звичайно, сфери застосування тут різні: у одному випадку – п'єса, на основі якої будується спектакль з урахуванням ідейно-тематичної основи, закладеної автором, в іншому – конкретна початкова реальна ситуація. У одному випадку режисер йде від п'єси до життя, а в іншому навпаки – від життя до п'єси, де уявлення організовується по законах театру, не своїми специфічними засобами.

У театрі драматургічна концепція спектаклю зумовлюється межами матеріалу п'єси, а в культурно-дозвіллєвій програмі – висхідною, суспільно значущою подією, де вона виступає як спосіб донесення соціальній інформації, вираженій в художній формі.

Специфічні особливості драматургії культурно-дозвіллєвих програм наочніше буде представити в порівняльному аналізі діяльності установи культури і театру.

В установі культури: професійна творчість сценариста; драматургічна творчість здійснюється колективно і індивідуально; драматургія культурно-дозвіллєвих програм динамічна і оперативна; багатогранність і оперативність вирішуваних установою культури завдань дає їм право використання в сценарії опублікованих літературно-художніх, документальних і історичних творів або їх фрагментів; драматургія культурно-дозвіллєвих програм – документальна (обов'язковим є включення в сценарій фактів з життя конкретної аудиторії); побудова сценарію здійснюється по епізодах; завдання драматурга – створити найбільш ефективну інтелектуальну і емоційну дію на аудиторію; у сценарії використовується все різноманіття виразних засобів як професійного, так і самодіяльного мистецтва, а так само і спеціальних виразних засобів; використання документального і художнього матеріалу здійснюється на основі методу монтажу; у сценарії культурно-дозвіллєвої програми герой – конкретна, реальна людина або художній образ; завдання сценариста створити ідеальне проектування майбутньої програми, яка може бути здійснена не тільки на сцені, але і в залі для глядачів, на вулиці, в будинку.

У театрі: творчість драматурга носить індивідуальний характер; написання п'єси вимагає оригінальної творчості; використання документального матеріалу буває украй рідко, але в основному, творчістю драматурга є художня вигадка; п'єса будується по актах; завдання драматурга створити п'єсу як художню цінність (витвір мистецтва); театральна драматургія сценічна; герой п'єси – художній узагальнений образ; завдання драматурга наділити конкретного героя соціальними рисами, створити типовий образ.

Драматургія культурно-дозвіллєвих програм має багато специфічних відмінних рис від драматургії театру. Але незаперечним фактом, що говорить на користь її існування, є те, що найпопулярніші форми культурно-дозвіллєвих програм проводилися на основі добре драматургічно розроблених сценаріїв.

2. Прочитайте та законспектуйте особливості сценарію культурно-дозвіллєвих програм.

Сценарій – це докладна літературна розробка змісту, де конкретно указується, що говорять і як поступають дійові особи, які художні твори виконуються, в якій обстановці відбувається дія і так далі Сценарій доповнюється різноманітними джерелами, життєвими фактами, документальними і художніми матеріалами. Проте навіть найцікавіші з них в первозданному вигляді "сируваті". Кожен фахівець повинен практично оволодіти основами драматургії культурно-дозвіллєвих програм. Основною формою драматургії культурно-дозвілєвих програм є сценарій.

А в основі драматургії наочної діяльності, тобто на заняттях в колективах художньої самодіяльності або технічної творчості (повчальних методиках), лежить сценарний план. І тут всі виразні засоби використовуються відповідно до законів драматургії.

Роботу над сценарієм слід починати з визначення теми і ідеї. Ці два поняття тісно зв'язано, але відмінні один від одного. Тема – це коло явищ, відібраних і освітлених автором.

Ідея – це основний вивід, думка, оцінка подій, що зображаються.

Тема зазвичай задана із самого початку, а до ідеї, як загальному головному виводу, сценаристові і режисерові слід ще поступово підвести учасників і глядачів програми. Типова помилка деяких практичних працівників полягає в тому, що вони нерідко із самого початку прагнуть подати глядачеві ідею в готовому вигляді. Але їх творче завдання полягає в іншому – збудити активне сприйняття дії, змусити кожного як би стати учасником події і самому осмислити ідею. Тоді завдання усвідомлення ідеї підпорядковане розвитку дії.

Одна із специфічних особливостей сценарію культурно-дозвіллєвої програми полягає в її документальній основі. Тому для вибору сюжету потрібно знайти основну подію, наступним кроком є продумування композиції сценарію, тобто реалізація конфлікту, сюжету в сценічній дії.

Композиція – це організація дії і відповідне розташування матеріалу. Вона заслуговує спеціального розгляду.

Особливості драматургії культурно-дозвіллєвої програми, її творчий характер збільшують значення методу монтажу при створенні сценарію. Для того, щоб сценарій не розпадався на окремі епізоди, щоб художні ілюстрації не виглядали вставними номерами, а усні виступи не здавалися непотрібними доповненнями до них, необхідно як стрижень знайти єдиний сюжетний хід. Особливе значення це має для масового свята, що тяжіє до символічних образів, великих узагальнень. Заданий хід, рушійний розвиток сюжету, є основним моментом, що пов'язує, при монтажі сценарію.

Для того, щоб подібний матеріал не страждав зайвою строкатістю, був строєний, важливо відпрацювати "містки" від одного епізоду до іншого. Вдалий мостик створює відчуття цілісності двох абсолютно різних елементів – пісні і кінокадрів, музики і драматургічного фрагменту, зливає воєдино художню ілюстрацію і документальний виступ.

Одна з особливостей драматургії культурно-дозвіллєвих програм – наявність в сценарії конкретних фактів життя. Слідує, зрозуміло, звертатися і до художнього задуму, і до використання узагальнених образів героїв минулого і майбутнього.

Для того, щоб покласти конкретні факти в основу сценаріїв, треба добре знати життя даного колективу або району, черпати з нього сюжети і факти.

Документальна основа – також специфічна для драматургії культурно-дозвіллєвих програм, і вона потрібна для того, щоб на близькому і зрозумілому матеріалі розкрити важливі політичні і етичні проблеми, відобразити загальні процеси в долях реальних людей, додати дії особливе емоційне забарвлення і переконливість.

3. Прочитайте та законспектуйте основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми

Сценарії культурно-дозвіллєвої програми створюються двома способами: збірним і виборчим.

Збірна типізація – та, при якій автор створює узагальнений образ на реальній основі. В цьому випадку завдання сценариста полягає в створенні уявного образу, що несе в собі узагальнення – характер сучасного позитивного героя: ветерана, учасника Великої Вітчизняної війни, відомої людини.

Виборча типізація дозволяє на прикладі розповіді про одну людину запропонувати спосіб життя багатьох людей.

Але у будь-якому випадку сценаристові необхідно знайти спосіб збудити у глядача активне сприйняття дії. До елементів активізацій відносяться: пряме звернення до аудиторії, колективного виконання пісень, здійснення різних цивільних ритуалів, винесення прапорів, питання у аудиторії і так далі Успішне втілення в життя принципу документальності, вдале використання місцевого художнього та публіцистичного матеріалу створюють можливість імпровізації в масових діях, яка будить ініціативу людей, створює атмосферу творчості і невимушеного спілкування і як би знімає бар'єр між залом для глядачів і сценою. Одним із способів імпровізації є внесення до сценарію елементу гри, в яку при умілому підході організаторів програми включаються і діти, і дорослі.

Одне із завдань сценариста культурно-дозвіллєвої програми полягає в тому, щоб створити оригінальний художньо-освітній твір шляхом з'єднання різних виразних засобів: віршів, музики, пісень, фрагментів із спектаклів і кінофільмів в єдину логічну композицію, підпорядковану загальному задуму, темі, ідеї.

Важливо з'ясувати, що поняття художності майбутньої програми визначається сценарієм. Основні показники художності – це реалізація в ньому основних принципів образного віддзеркалення життя. Отже, сценарій – поняття комплексне, таке, що синтезує воєдино роботу драматурга, режисера, художника, композитора, організатора й активу.

Важливе питання для сценариста – визначення форми культурно-дозвіллєвої програми, хоча тут важлива „не сама по собі форма, величина, колір матеріалу і засобу діяльності, а її значення для даної діяльності і вирішення практичних завдань, що і визначає їх збереження в представленнях глядачаˮ. Практика дії на наочний світ виражається в значенні, яке в даному випадку виступає критерієм вмісту в єдності з формою культурно-дозвіллєвої діяльності.

Форма культурно-дозвіллєвої програми – це точка зору фахівця на проблему, структура, що утворюється на основі організації матеріалу і аудиторії. Форма не може бути реалізована без змісту, без сенсу.

Якщо трактувати всю цю проблематику в інших термінах, то можна представити форму культурно-дозвіллєвої програми як один з художніх способів моделювання, за допомогою якого можна проектувати справжню дійсність, минулу і майбутню, „в термінах суб'єктивних переживань якоїсь реальної або вигаданої особи, з якою глядач, слухач має можливість ототожнюватися в процесі сприйняття відповідного змістуˮ

Можна зробити вивід про те, що форма культурно-дозвіллєвої програми трансформується в продукт, коли творчий процес завершується створенням гостросюжетного твору, в реалізації якого в зв'язному ланцюзі виступів, дій, зорових образів розкривається та або інша тема, де немає однозначного ділення на виконавців і публіку.

Звідси, культурно-дозвіллєва програма – це найбільш універсальна і всеосяжна форма художнього моделювання, що "розігрується перед публікою, звернена до всіх здібностей плотського сприйняття, така, що допускає у відомих ситуаціях безпосереднє залучення публіки до сценічної дії самого життя, де кожен індивід виступає одночасно і як актор, і як глядач.

Культурно-дозвіллєва програма, створена з самих різних виразних засобів (зображення, слова, музики і так далі), здатна володіти цілісністю, гармонійністю частин, пронизаних єдиним авторським початком.

Отже, драматургія культурно-дозвіллєвої програми включає наступні обов'язкові елементи: мета як очікуваний ефект від організовуваного спілкування учасників; характеристику відповідного методичного принципу (або принципів); логіку використання форм, засобів і способів організації діяльності учасників; набір умов її ефективної реалізації.

Тоді в структурному відношенні кожен сценарій культурно-дозвіллєвих програм може відповідати вимогам ціннісно-орієнтованого, активно-діяльністного підходу до цілісного технологічного процесу в установі культури.

І тут обов'язковими компонентами драматургії є кількісні і якісні показники, які володіють наступними характеристиками:

- актуальність культурно-дозвіллєвих програм з позицій поточних суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних завдань, що стоять перед суспільством;

- спадкоємність і послідовність в їх підготовці і проведенні, що виражаються в органічному зв'язку попередніх і подальших програм як в організаційному, так в педагогічному і художньому аспектах;

- жанрова різноманітність програм, можливість модифікації однієї і тієї ж програми.

Драматургію культурно-дозвіллєвої програми можна розглядати як унікальний організм, як галерею живих осіб. А сценарна майстерність характеризується наявністю у фахівця художнього мислення як основи сценарної діяльності. Специфіка драматургії визначається художньо-виразними засобами культурно-дозвіллєвої діяльності, методикою роботи над сценарієм, його сюжетно-композиційною побудовою і сценічним втіленням програми.

Питання для самоперевірки:

1. У чому специфіка драматургії культурно-дозвіллєвих програм?

2. Які основні напрями в драматургії культурно-дозвіллєвих програм?

3. Які відмінні риси драматургії культурно-дозвіллєвої програми і театру?

Висновки (стисле резюме):

У даному розділі розглядається один з найважливіших компонентів технологічного процесу – драматургія. Особлива значущість цього компоненту полягає в тому, що саме тут починається зародження проекту культурно-дозвілєвої програми.

Усвідомлення проекту культурно-дозвіллєвої програми з'являється на рівні розуму, який ставить мету. Спонукальним мотивом тут служить конфлікт, тобто суперечність між заявленою потребою, бажанням і фактичним їх незадовільним станом. Усвідомлення суперечності і формує проблему, яка може співпадати з назвою культурно-дозвіллєвої програми. Тут і усвідомлюється основоположний елемент технологічного процесу – мета, яка виражає сенс передбачуваної дії і починає її формування. Далі мета конструктивно деталізує як структурна система і наповнюється певним змістом. Побудова культурно-дозвіллєвої програми відбувається по законах літературного задуму як ідеального проектування.

Зрозуміти механізм побудови сценарію культурно-дозвіллєвої програми означає навчитися програмувати дію, по режисерськи управляти ним, свідомо його будувати. Оскільки драматургія первинна, а режисура вторинна, то сценарист дістає можливість вирішальної думки в проектуванні програми.