Основи вчення про Конституцію

Розходження між фактичною та юридичною конституцією свід­чить про те, що частина норм стала або спочатку була і залиша­ється фіктивною. Постає необхідність або юридичну конститу­цію привести у відповідність до фактичної, або навпаки. Остан­нім часом дедалі більше значення у подоланні розбіжностей між фактичною та юридичною конституцією відіграють органи кон­ституційної юстиції.

Фіктивність конституції, як правило, характерна для дер­жав з авторитарними та тоталітарними політичними режима­ми¹. У демократичних країнах у випадку існування розбіжності між фактичною та юридичною конституцією вживають відповід­них заходів для якнайшвидшого її подолання.

При цьому слід мати на увазі, що не всі дослідники підтри­мують думку про розмежування юридичної та фактичної кон­ституцій. Так, наприклад, О. Ф. Фрицький критикує ідею ви­окремлення фактичної конституції і зауважує, що вона є «аб­стракцією, що суперечить основним засадам юридичної теорії та практиці застосування», оскільки, за його переконанням, предмет конституційно-правового регулювання включає дві взаємопов'язані складові — суспільні відносини і норми, що їх регулюють. Фактична конституція — це власне суспільні відно­сини, які існують поза нормативним регулюванням, тому не мо­же бути так званої фактичної конституції, доки її не буде «одягне­но» у відповідну правову форму².

Конституції виконують чимало функцій, зокрема: юридич­ну, політичну, ідеологічну, установчу, правотворчу, регулятив­ну, охоронну, економічну, культурну, інформативну тощо.

Характеристика Конституції України має охоплювати визна­чення її формально-юридичних властивостей та основних рис.

Формально-юридичні властивості Конституції — це її озна­ки як основного нормативно-правового акта держави. До цих властивостей належать такі ознаки.

1) Конституція України є Основним Законом держави. Це означає, що Конституція посідає найвищу сходинку в ієрархії нормативно-правових актів.

¹ Маклаков В. В. Зазнач, праця. — С. 46—47.

² Фрицький О. Ф. Конституційне прано України: Підручник. — К.: Юріп- ком Інтер, 2004. - С 77-78.

2) Вона має найвищу юридичну силу. Необхідно відмежо­вувати поняття «найвища юридична сила» від «верховенства Конституції», оскільки останнє визначає місце Конституції не тільки в правовій системі, а й у суспільстві та державі. Термін «найвища юридична сила Конституції» визначає її місце лише в системі нормативно-правових актів. Найвища юридична сила Конституції закріплена у ч. 2 ст. 8 Конституції України та про­являється у двох аспектах:

а) усі нормативно-правові акти приймаються органами, пе­ редбаченими Конституцією та в установленому нею порядку;

б) норми Конституції мають пріоритет над нормами законів та інших нормативно-правових актів, тобто жоден нормативно- правовий акт держави не може суперечити положенням Кон­ ституції. Хоча у ч. 2 ст. 8 Конституції України йдеться про не­ обхідність відповідності, а не несуперечності нормативно-пра­ вових актів Конституції¹.

Терміни «відповідність» та «несуперечність» Конституції різні за обсягом (останній має більш широке тлумачення). Не-вдалість використання терміна «відповідність» у Конституції України, як підкреслюють вітчизняні дослідники, зумовлена тим, що він може застосовуватися лише щодо тих актів, предмет ре­гулювання яких закріплено в Конституції. Стосовно всіх інших актів, про предмет яких у Конституції не згадується (оскільки Конституція містить тільки загальні норми), то доцільніше го­ворити про «несуперечність».

Слід також відрізняти поняття «вища юридична сила» та «обов'язковість конституційних норм». Так, обов'язковість — це абсолютна властивість кожного нормативного акта, тоді як вища юридична сила — властивість конституції, зміст якої ми розглянули вище, зумовлена її особливим предметом регулю­вання. Тому твердження деяких авторів про те, що консти­туційне регулювання має найвищий ступінь обов'язковості, є хибним².

¹ Оніщенко О. В. Конституція України як основне джерело конституцій­ ного права України: Автореф. дис.... канд. юрнл- наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К.. 2005. - С 9-Ю.

² Китафип О. Е. Предмет конституционного права. — М.: Юристі,, 2001. -

С 174-175.

Глава II

Основи вчення про Конституцію

3) Конституція є юридичною базою законодавства. Це про­являється у тому, шо:

а) Конституція визначає зміст усіх нормативно-правових актів, що приймаються у державі;

б) Конституція визначає види нормативно-правових актів, що приймаються в розвиток її положень;

в) Конституція визначає ієрархію нормативно-правових актів.

4) Конституція характеризується особливим порядком прий­няття та внесення змін до неї.

5) Конституція має особливий зміст та структуру.

6) Конституція характеризується прямою дією норм, тобто для реалізації конституційних норм не потрібні спеціальні ак­ти, які б їх конкретизували. Крім того, відповідно до ч. З ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Основні риси Конституції характеризують зв'язок Консти­туції як політико-юридичного документа з суспільним розвит­ком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і, на­впаки, роль Конституції в реальних процесах життя. До них на­лежать:

1) особливий суб'єкт, що приймає Конституцію (народний характер);

2) основоположний (установчий характер);

3) всеохоплюючнй характер конституційної регламентації (широта предмета регулювання);

4) стабільність, поєднана з динамізмом;

5) реальність¹.

§ 2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму

Конституціоналізм — це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі, су­спільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та ха­рактері впливу на суспільні відносини.

¹ Опіщенко О. В. Зазнач, праця. — С 9.

За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі держави, тобто верховен­ство Конституції та її статус як Основного Закону держави.

За змістом конституціоналізм — це конституційне будівни­цтво, реалізація Конституції та її охорона, гарантування.

За формою конституціоналізм опосередковує конституцій­ний лад, тобто державний і суспільний устрій, форми безпосе­реднього народовладдя, держави тощо.

Загальними принципами українського конституціоналізму є принципи:

• верховенства Конституції у правовій системі;

• верховенства права у суспільстві та державі;

• розподілу та обмеженості державної влади;

• суверенітету Українського народу;

• взаємної відповідальності держави і особи;

• реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гаранто-ваності;

• відкритого громадянського суспільства;

• наступності конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

1) чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

2) теорія, історія, ідеологія Конституції України;

3) існуючий конституційний лад.

У своїй сукупності ці елементи формують нормативно-пра­вові, наукові, історичні, ідеологічні та організаційні основи кон­ституціоналізму.

Нормативно-правові основи конституціоналізму перш за все визначаються Конституцією як нормативним актом найвищої юридичної сили, Основним Законом держави, що регулює най­важливіші суспільні відносини і має власну структуру, особли­вий порядок прийняття та внесення змін.

Наукові основи формує теорія конституціоналізму, що охоп­лює: досягнення зарубіжної наукової думки, вчення вітчизня­них мислителів минулого, сучасні ідеї і концепції українського конституціоналізму.

Історичні основи конституціоналізму утворені такими скла­довими, як: передумови, витоки, основні етапи, тенденції, напря­ми і форми, результати й досягнення становлення і розвитку українського конституціоналізму.

Глава II

Основи вчення про Конституцію

Ідеологічні основи конституціоналізму складає система право­вих ідей, поглядів, понять, теорій, заснованих на певних науко­вих і політичних знаннях та уявленнях, яка має за мету вплив на формування і розвиток правової, політичної і моральної культури.

Організаційні основи опосередковує конституційний лад як система суспільних відносин, установлених на основі і відповід­но до Конституції, основними складовими якого є державний і суспільний лад.

Сучасний український конституціоналізм найповніше вияв­ляється у конституційних правах, свободах і обов'язках людини і громадянина, в якісно новій організації державної влади, в реа­лізації чинної Конституції і в системі її охорони¹.

Як слушно зауважує Ю. М. Тодика, слід ураховувати, що наявність конституції ще не означає існування конституціона­лізму як масового політичного руху, зацікавленого у забезпе­ченні в країні демократичного конституційного ладу. Стосовно України можна сказати, що за певними параметрами він є (на­явність Конституції, актів і таких демократичних інституцій, як парламент, Президент, Конституційний Суд, Уповноважений з прав людини тощо). Але навряд чи масова конституційна сві­домість громадян, населення в цілому, його прошарків, і, найго­ловніше, конституційний порядок як процес та стан реалізації конституційних норм відповідають високим стандартам кон­ституціоналізму. Можна говорити, що в країні відбувається процес становлення конституціоналізму, заснованого на нор­мах Конституції України 1996 р., напрацюваннях вітчизняних державознавців та політичних діячів, у тому числі й минулого (Б. Хмельницького, М. Драгоманова, Ф. Франка, М. ґрушевсь-кого та ін.)і а також через засвоєння і впровадження в конститу­ційну структуру України західних моделей конституціоналізму². Співвідношення конституції і конституціоналізму тісно по­в'язане з проблемою конституційиості самої конституції, тобто якою мірою конституційний текст відповідає принципам гума­нізму, справедливості, демократизму, забезпечення прав і сво­бод особистості.

¹ Словська І. Є. Український конституціоналізм: етапи станошіення і роз­ витку: Аитореф. лис.... канд. юрид. наук / Ін-т держанії і прана ім. В. М. Ко- реиького НАМ України. - К., 2004. - С. 7-12.

² Тодыка Ю. //. Зазнач, праця. - С 126-127.

Проблема конституційиості конституції пов'язана з пробле­мою конституційності держави. Значення цього поняття розгля­дається з двох точок зору:

1) позитивістський підхід, за яким конституційною визна­ється та держава, в якій є конституція як основний закон (зако­ни), що закріплює певний державний лад, структуру і повнова­ження органів державної влади, наділені реальною практичною дією, і має вищу юридичну силу та змінюється шляхом особли­вої (ускладненої порівняно із звичайним законодавчим проце­сом) процедури;

2) природно-правовий підхід, за яким конституційною ви­знається держава, в якій забезпечено гарантії прав людини та по­діл влади.

Отже, поєднуючи наведені підходи, можна дійти висновку, що конституційна конституція — це не просто основний закон держави, прийнятий шляхом належної процедури, а й закон, що забезпечує в державі панування права, тобто такий закон, що установлює та гарантує мінімальну та невідчужувану міру сво­боди і формальну рівність учасників соціального спілкування.

У проблемі співвідношення конституції та конституційнос­ті є один дуже важливий аспект: чи може народ вийти за межі конституційного поля, якщо, на його думку, чинна конституція не відповідає принципам справедливості, гуманізму? Стаття 5 Конституції України встановлює, що тільки народ має право визначати та змінювати конституційний лад в Україні. І це мо­же відбуватися шляхом прийняття нової конституції. Але поки діє нині чинна, ніхто не має права виходити за межі конститу­ційно-правового поля. В тому числі й народ¹.

§ 3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій

Форма конституції — це спосіб організації і вираження кон­ституційних норм.

Перш за все, форма конституції визначається тим, що вона може складатись з одного або кількох нормативних актів (так, Конституція Швеції містить 4 нормативних акти, Ізраїлю — 11

¹ Тодыка Ю. //. Зазнач, праця. — С. 131 — 135.