Глава II. Розділ І. Загальні положення

Преамбула

Розділ І. Загальні положення

Глава 1. Конституційні основи статусу та повноважень Авто­номної Республіки Крим, принципи і гарантії Автономної Рес­публіки Крим

Глава 2. Територія, символи і столиця Автономної Респуб­ліки Крим

Глава 3. Забезпечення прав і свобод громадян України, прав національностей в Автономній Республіці Крим

Глава 4. Забезпечення безпечних і здорових умов життя на­селення. Охорона навколишнього природного середовища

Розділ II. Повноваження Автономної Республіки Крим

Глава 5. Основні повноваження Автономної Республіки Крим

Розділ НІ. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Ра­да Міністрів Автономної Республіки Крим. Правосуддя і про­куратура в Автономній Республіці Крим

Глава 6. Верховна Рада Автономної Республіки Крим

Глава 7. Рада міністрів Автономної Республіки Крим

Глава 8. Правосуддя та органи прокуратури в Автономній Республіці Крим

Розділ IV. Місцеве самоврядування в Автономній Респуб­ліці Крим

Глава 9. Здійснення місцевого самоврядування в Автоном­ній Республіці Крим

Розділ V. Гарантії статусу і повноважень Автономної Рес­публіки Крим.

Всього Конституція Автономної Республіки Крим містить 48 статей.

Співвідношення Конституції України та Конституції Авто­номної Республіки Крим визначається тим, що:

1) Конституція України є Основним Законом незалежної су­веренної держави, Конституція Автономної Республіки Крим — нормативно-правовим актом адміністративно-територіальної одиниці, що має особливий правовий статус. Дія Конституції України поширюється на територію всієї держави, а Конститу­ції Автономної Республіки Крим — тільки в межах територіаль­ної автономії;

2) Конституція України має панівне становище в правовій системі України, в тому числі й щодо актів Автономної Респуб-

Основи вчення про Конституцію __________________ 69

ліки Крим. Це передбачено у ч. 2 ст. 135 Конституції України, відповідно до якої нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Отже, Конституція Автономної Республіки Крим є норма-і ивпо-правовим актом, що більш детально порівняно з Консти­туцією та законами України, але в їх межах, закріплює специфіку конституційно-правового статусу цього автономного утворення як складової України та суттєво відрізняється від Конституції України за юридичною силою, предметом правового регулюван­ня, територією дії, порядком прийняття.

Разом із тим, для Конституції України та Конституції Авто­номної Республіки Крим характерні такі спільні ознаки:

1) єдина спрямованість правового регулювання, що є неод­наковою за обсягом;

2) повага до демократичних конституційно-правових цінно­стей;

3) повага до прав та свобод людини і громадянина;

4) визнання невід'ємних прав націй та народностей, що про­живають на території країни та Автономної Республіки Крим;

5) єдині принципи організації та функціонування держав­ного механізму;

6) збереження єдності та територіальної цілісності України¹. Відповідно до Конституції Автономної Республіки Крим

(статті 4, 27) Конституція Автономної Республіки Крим прий­мається на основі і відповідно до Конституції України. Консти­туцію Автономної Республіки Крим, зміни і доповнення до неї приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим більшіс­тю голосів (що становить 51 голос) депутатів від їх загального складу. Вони набирають чинності після затвердження їх Верхов­ною Радою України та опублікування.

Відповідно до ст. 4 Конституції Автономної Республіки Крим її норми є нормами прямої дії. Нормативно-правові акти Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автоном-

¹ Тодыка Ю. Н. Зазнач, праця. - С 21-25.

Глава II

Основи вчення про Конституцію

ної Республіки Крим або їх положення, які суперечать Консти­туції Автономної Республіки Крим, не мають юридичної сили.

Відповідно до ст. 5 Конституції Автономної Республіки Крим вирішення питань про відповідність Конституції Автономної Республіки Крим, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України здійснюється відповідно до Конституції України Конституційним Судом України. З мо­тивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих норматив­но-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. Крім Президента України, до Кон­ституційного Суду України для вирішення питання про відпо­відність Конституції України нормативно-правових актів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим (у тому числі й Кон­ституції Автономної Республіки Крим) мають право звернутися: не менш як сорок п'ять народних депутатів України; Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим (ч. 2 ст. 150 Конституції України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Конституції Автономної Респуб­ліки Крим контроль за дотриманням Конституції та норматив­но-правових актів Автономної Республіки Крим та роз'яснен­ня порядку їх застосування перебуває у віданні Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

§ 6. Правова охорона Конституції України

Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпе­чення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах — конституційний контроль та конституційний нагляд. Існують дві точки зору на співвідношення цих понять:

1) контроль — це така система відносин між органами пуб­лічної влади, за якої контролюючий орган має право скасовува­ти акти підконтрольного органу, а нагляд — така система відно­син, за якої наглядовий орган має право лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку та найбільше — зупини-

ти дію його акта, але скасовувати або змінювати акт повинен сам піднаглядний орган;

2) контроль — це перевірка діяльності підконтрольного ор­гану, що проводиться контролюючим органом або вибірково, за пласною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд — по­стійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу.

Такі відмінності розуміння зазначеного поняття зумовлені неоднаковим його застосуванням у законодавстві зарубіжних країнах або ж однієї і тієї самої країни.

Надалі під конституційним контролем ми будемо розумі­ти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а також об'єднань громадян, що здійснюють публічні функції або створені для участі у здійс­ненні публічних функцій.

Необхідність конституційного контролю обумовлена тим, що конституція в державі має вищу юридичну силу, а отже всі правові акти повинні їй відповідати або не суперечити (відмін­ність між цими поняттями було з'ясовано вище).

Вважається, що ідея конституційного контролю з'явилася у XVII ст. у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таєм­ної ради, яка визнавала закони легіслатур колоній недійсни­ми, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, инданим для цих колоній, або загальному праву. Однак кон­ституційний контроль у сучасному розумінні вперше з'явився у США у 1803 p., коли Верховний суд США у справі У. Мербе-|іі проти Дж. Медісона оголосив, що будь-який закон Конгресу, котрий суперечить Конституції США, може бути визнаний су­ді >м неконституційним.

Після Першої світової війни у Європі було вироблено власну модель конституційного контролю, яку, зокрема, запозичили ба­гато постсоціалістичних країн, у тому числі й Україна. Автором ЦІЄЇ моделі є австрійський юрист Хане Кельзен.

Найчастіше конституційний контроль здійснюється судови­ми або квазісудовими органами.

Судовий конституційний контроль має дві моделі: t) американська (децентралізована) модель, за якої консти-ivцінність законів та інших актів перевіряють суди загальної Юрисдикції при розгляді конкретних справ (конкретний наступ­нії іі контроль). За цієї моделі в деяких країнах конституційність