Наказ господарського суду і порядок його виконання

Відповідно до ст. 116 ГПК виконання рішення госпо­дарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата ви­дачі наказу має збігатися з датою набрання рішенням госпо­дарського суду законної сили згідно з вимогами ст. 85 ГПК, а строк дії наказу має становити відповідно до ст. 118 Кодексу три роки.

Згідно зі статтями 116, 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спору у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апе­ляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 Кодексу.

Якщо судове рішення прийнято на користь кількох по­зивачів або проти кількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за цим наказом.

Відповідно до ст. 117 ГПК наказ господарського суду має відповідати вимогам, встановленим Законом «Про виконавче провадження» до виконавчого документа.

Так у наказі господарського суду мають бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий до­кумент;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стя­гувана і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувана та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифі­каційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб — платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконав­чий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою

посадовою особою і скріплений печаткою.

Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до ви­конання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК).

У разі пропущення строку для пред'явлення наказу до ви­конання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до госпо­дарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомля­ються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не

підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника без­підставно одержане стягувачем за наказом.

Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Нез'явлення стягувача і боржника не є пере­шкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до на­казу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на ви­могу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржникові у п'ятиденний строк з дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому ГПК.

У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернув­ся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

• довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

• при втраті наказу стягувачем — довідка стягувача, підпи­сана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено (ст. 120 ГПК).

10.3. Порядок виконання судових актів

Відкриття виконавчого провадження є першою стадією в системі процесуальних дій державного виконавця, інших суб'єктів цього провадження, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети. Його відкриття слід тлумачити як стадію, що визначає такий порядок дій з виконання постанов

суду та актів інших державних та недержавних органів, який забезпечує правомірність застосування заходів примусового

виконання'.

Відкриття виконавчого провадження розпочинається на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді, в інших передбачених законом випадках. Державний виконавець зокрема відкриває виконавче провад­ження при надходженні виконавчого документа за місцезна­ходженням суб'єкта господарювання або його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачеві.

Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здій­снення таких дій.

Державний виконавець вправі вчиняти виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фі­нансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

М. Щтефан зазначає, що для реалізації права на звернення до Державної виконавчої служби із заявою про відкриття вико­навчого провадження необхідна наявність певних обставин:

1) віднесення виконання рішення, ухвали, постанови судових і несудових органів до компетенції Державної виконавчої служ­би (підвідомчість рішення Державній виконавчій службі);

2) втілення звернення до Державної виконавчої служби у формі заяви з додаванням до неї виконавчого документа;

3) відповідність виконавчого документа вимогам, встанов­леним ст. 19 Закону «Про виконавче провадження»;

4) подання заяви за місцем виконання;

5) подання такої заяви в межах строків, встановлених для пред'явлення виконавчого документа до виконання².

Перелік рішень, підвідомчих Державній виконавчій службі, містить ст. З Закону «Про виконавче провадження».

¹ Див.: Хотинська О. Загальні аспекти відкриття виконавчого провад­
ження // Право України. — 2003. - № 2. — С 92—96.

² Див.: Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання
судових рішень. — К., 2001. — С. 66.

До заяви, її форми і змісту, яка подається на примусове виконання рішення, закон не висуває жодних вимог, але, враховуючи специфіку виконавчого провадження, така заява іає бути письмовою, а за змістом містити: назву органу Де-жавної виконавчої служби, до якого подається заява; назву особи, яка подає заяву; зміст заявленого клопотання; підпис особи, яка подає заяву, із зазначенням дати її подання. Всі інші відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, є у відповідному виконавчому документі, який обов'язково до­дається до заяви і разом з нею подається до органу Державної виконавчої служби.

Як у господарському процесі в цілому, так і у виконавчому процесі зокрема, важливе значення мають строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, оскільки їх пропущен-ня призводить до небажаних для стягувача наслідків. Строк, протягом якого можуть бути пред'явлені виконавчі докумен­ти, становить три місяці — для наказів господарських судів (з наступного дня після набрання рішенням господарського суду законної сили).

У ст. 22 Закону «Про виконавче провадження» передбачено три випадки переривання строку давності пред'явлення вико­навчого документа до виконання:

а) пред'явлення виконавчого документа до виконання;

б) часткове виконання рішення боржником;

в) надання судом, який видав виконавчий документ, від­
строчки виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зара­ховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до ви­конання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачеві.

Якщо строк пред'явлення документа для примусового вико­нання пропущений, то державний виконавець відмовляє у прий­нятті виконавчого документа, про що протягом трьох днів з дня надходження документів виносить відповідну постанову. Копія постанови надсилається або вручається стягувачеві, боржникові та органу, який видав виконавчий документ. Постанова де­ржавного виконавця про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду, які можуть її скасувати.

Якщо виконавчий документ відповідає усім вимогам, зазна­ченим у Законі «Про виконавче провадження» і не закінчився строк пред'явлення його до виконання, державний викона­вець зобов'язаний прийняти його до виконання. У триденний строк з дня надходження виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій встановлює строк для добровільного виконання рішення. Цей строк не може перевищувати 7 днів, а стосовно рішень про примусове виселення — 15 днів. Державний виконавець попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього вико­навчого збору і втрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачеві, боржни­кові та органу, який видав виконавчий документ.

Якщо за майновими стягненнями є ризик невиконання рішення, то за заявою стягувача або з власної ініціативи од­ночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описується майно боржника й на нього накла­дається арешт, про що зазначається в цій постанові.

Сторони можуть оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження протягом 10 днів до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до господарського суду.

Після того, як державний виконавець прийняв виконавчий документ до свого провадження, він зобов'язаний здійснити виконавчі дії щодо виконання рішення майнового характеру протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а щодо виконання рішення немай-нового характеру — у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провад­ження та на період реалізації арештованого майна боржника.

У ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» зазначено випадки, коли державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Це відбувається у разі:

— пропущення встановленого строку пред'явлення доку­ментів до виконання;

— неподання виконавчого документа про виконання рі­шення, зазначеного у ст. З цього Закону (наприклад подання судового рішення без наказу);

— якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

— пред'явлення виконавчого документа до органу Дер­
жавної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю
виконання рішення;

— якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення,
І надана судом, яким постановлено рішення;

\ — невідповідності виконавчого документа вимогам, пере­дбаченим ст. 19 цього Закону;

— наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження;

— наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження. Отже, цей перелік не є вичерпним, що на сьогодні є джерелом виник­нення спірних ситуацій та порушень прав та інтересів сторін виконавчого провадження.

Перевіряючи додержання строку для пред'явлення виконав­чого документа до виконання, суд має виходити із положень як ст. 21 Закону «Про виконавче провадження», так і з інших актів законодавства, якими врегульовано цс питання.

У передбачених законом випадках примусовому виконанню підлягають рішення й інших органів державної влади, якщо це покладено на Державну виконавчу службу.

До інших обставин, що можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, можна віднести зокрема звернення за виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» щодо попе­реднього звернення стягувача до компетентного суду з клопо­танням про визнання й виконання рішення вказаного суду.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження держав­ний виконавець виносить постанову, яку не пізніше наступ­ного дня надсилає заявникові, і яка може бути оскаржена останнім до начальника відповідного відділу Державної ви­конавчої служби або до суду в десятиденний строк з моменту

її одержання.

Якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, пере­дбаченим Законом «Про виконавче провадження» (ст. 19), то державний виконавець відкладає відкриття виконавчого провадження з того моменту, коли стягувач подав заяву. У триденний строк він повертає цей виконавчий документ органу, який його видав, і виносить постанову про відкла­дення відкриття виконавчого провадження. У цій постанові чітко вказується: чому відкладається провадження (підстави) і встановлюється строк для усунення порушень. Копія поста-

мови надсилається заявнику та органу, який видав виконавчий документ. У разі усунення допущених порушень у встановле­ний строк виконавчий документ вважається поданим у день первісного надходження. Порушення встановленого строку не перешкоджає повторному надсиланню виконавчого документа державному виконавцю в загальному порядку. Якщо заявник не згоден з відкладенням виконавчого провадження, він може оскаржити цю постанову до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби чи до суду у десятиденний строк з моменту її одержання.

Державний виконавець може звернутися до господарського суду із поданням (заявою), а стягувач, боржник — із заявою про здійснення у виконавчому провадженні дій, питання про які вирішує господарський суд (зокрема, заяви про: роз'яснення рішення; видачу дубліката виконавчого документа; відновлен­ня строку пред'явлення виконавчого документа до виконання); заміну сторони, яка вибула, її правонаступником; псгановлен ■ ня чи зміну способу й порядку виконання рішення; відстроч­ку та розстрочку його виконання; закінчення виконавчого провадження; поворот виконання; у будь-який момент цього провадження, якщо спеціальною нормою закону (наприклад ст. 120 ГПК) не встановлено обмежень у часі.

Заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу, виданого на підставі рішення, ухвали чи постанови господарського суду, заяви чи подання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали чи постанови господарського суду, затвердження мирової угоди при виконанні останніх, поворот виконання, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання зазначених рішень, ухвал, постанов подаються до господарського суду, який постановив рішення, у порядку, визначеному в ГПК (статті 119, 121, 121-2, 122 Кодексу).

Так, Закон «Про виконавче провадження» наділив держав­них виконавців правом звертатися до господарського суду, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішень, що підлягають примусовому виконанню, у випадку, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому до­кументі, є незрозумілою.

Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у деся­тиденний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу, не змінюючи зміст рішення. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК.

В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Виходячи з аналізу статей 28, 35 Закону «Про виконавче ^провадження», державний виконавець повинен відкрити виконавче провадження; факт звернення державного вико­навця до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення чи змісту виконавчого документа дає йому право зупинити ви­конавче провадження. Термін, з якого державний виконавець звернувся до суду або іншого органу (посадової особи) про роз'яснення рішення до моменту надходження роз'яснення до відділу Державної виконавчої служби, до строків здійснення виконавчих дій не зараховується. Роз'яснення рішень відбу­вається за правилами ст. 89 ГПК.

Якшо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (ч. З ст. 85, ст. 116 Кодексу), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого ч. 1 ст. 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей сірок та прийме скаріу до провадження, то копія відповідної ухвали має бути надіслана органу Державної вико­навчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до ст. 40-1 Закону «Про виконавче провадження» повертається до суду, який його видав.

У разі якщо за результатами апеляційного розгляду оскар­жене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно зі ст. 119 ГПК

10.4. Відстрочка або розстрочка виконання

судового рішення.

Зміна способу і порядку виконання рішення.

Зупинення виконання судового рішення.

Поворот виконання рішення, постанови

Господарський суд на підставі ст. 121 ГПК має право за за­явою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять

його неможливим, у виняткових випадках залежно від обставин І справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі — рішення), змінити спосіб та порядок їх] виконання. Відповідне право господарського суду може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Відстрочка — це відкладення чи перенесення виконання рі­шення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарський суд визначив певний термін зві/іьнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встанов­леними господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись госпо­дарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; кілька індивідуально визначених речей тощо).

П ід 'зміною способу і порядку виконання рішення слід розумі­ти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі нємояоїивості його виконання у порядку і в спосіб, що встановлені раніше. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або гро­шових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та по­рядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможчивим у строк або в спосіб, що встановлені господарським судом.

Задоволення заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які господарський суд визначає, ви­ходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (відсутність у боржника майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачеві, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених у ст. 121 ГПК, не вимагається, і гос­подарський суд законодавчо не обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку ви­конання рішення, зміну способу і порядку його виконання,

господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у ви­никненні спору, інфляційні процеси в економіці держави та інші обставини.

Заява про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення розглядається за правилами ГПК. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обгрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви.

Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питан­ня про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку його виконання, має встановлюватися з урахуванням того, що передбачений у ч. 1 ст. 121 Кодексу деся­тиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, посвідченого державним виконавцем (ст. 40 Закону «Про виконавче провадження»), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення). Якщо у відповідача відсуші кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки перелік майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, визначає державний виконавець у порядку, визначеному Зако­ном «Про виконавче провадження», наказ господарського суду не повинен містити такого переліку, має бути лише вказівка про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського суду.

У ч. З ст. 121 ГПК передбачено винесення господарським судом ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішен­ня, зміну способу і порядку його виконання. Оскільки форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду цього питання, не залежить від вирішення справи по суті, то як прийняття, так і відхилення вимог заявника щодо відстрочки, розстрочки або зміни способу і порядку виконання рішення, має оформлюватись ухвалою господарського суду, яку може бути переглянуто на загальних підставах згідно з розділами XII і XII-1 цього Кодексу.

Питання про відстрочку чи розстрочку виконання поста­нови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наяв­ності обставин, передбачених у ч. 1 ст. 121 ГПК, вирішує сама

апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

В інших випадках, тобто якщо відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку ви­конання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постано­ви підлягає виконанню на підставі п. 6 ч. 2 ст. З Закону «Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду, яка подається на затвердження гос­подарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Отже, у випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної у процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухв&чи, якою затверджено цю мирову угоду.

Якшо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до ч. З ст. 11-1 Закону «Про виконавче провадження» мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

Можливості оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення не передбачено.

Якшо заходів забезпечення позову до прийняття рішення зі спору вжито не було, господарський суд згідно з ч. 2 ст. 121 ГПК має право одночасно з вирішенням питання про від­строчку, розстрочку або зміну способу і порядку виконання рішення вжити заходів щодо забезпечення його виконання, про шо зазначається в цій же ухвалі. В разі незгоди сторони

чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду, вони вправі звернушсь відповідно зі скаргою або з поданням на таку ухвалу.

Загальні умови зупинення виконання судового рішення передбачені у главі 4 Закону «Про виконавче провадження». Зокрема, відповідно до приписів ст. 34 виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках:

1) смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступ-ництво;

2) визнання стягувача або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших вій­ськових формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах Ук­раїни або інших військових формуваннях;

4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (поса­дових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення;

6) зупинення виконання відповідного рішення або вико­навчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право;

7) подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту;

8) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного гос­подарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошо­вих сум (зокрема одержаних від реалізації майна боржника);

9) сплати боржником або іншим гарантом у порядку,
передбаченому законодавством (зокрема за договорами про
відшкодування ядерної шкоди), коштів на відшкодування
ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену
законом межу відповідальності оператора ядерної установки.
Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у
Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнарод­
ним валютним фондом, за офіційним курсом Національного
банку України на день сплати;

10) внесення касаційного подання прокурора на рішення суду;

11) звернення до суду із заявою про заміну сторони, яка вибула, правонаступником у порядку, встановленому ч. 4 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»;

12) надання судом, який видав виконавчий документ, від­строчки виконання рішення;

13) наявності коштів боржника на депозитних, вкладних та інших подібних рахунках боржника, з яких боржник не вправі вимагати видачі чи списання коштів до спливу певного строку, в разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

14) внесення підприємства паливно-енергетичного комп­лексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комп­лексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 р. «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»;

15) призначення тимчасової державної допомоги відповідно до ч. 5 ст. 181 Сімейного кодексу України.

Виконавче провадження з підстави, передбаченої у п. 7 ч. 1 ст. 34 Закону «Про виконавче провадження», зупиняється лише в частині звернення стягнення на майно, щодо якого до суду подано позовну заяву про виключення його з опису.

Водночас згідно з приписами ст. 35 вказаного Закону дер­жавний виконавець має право зупинити виконавче провад­ження у випадках:

1) звернення державного виконавші до суду, який видав вико­навчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

3) перебування боржника у тривалому службовому відряд­женні;

4) знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;

5) прийняття скарги на дії державного виконавця або від­мову в його відводі;

6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

7) знаходження боржника або стягувача у відпустці за ме­жами населеного пункту, де вони проживають:

8) призначення експертизи;

9) надання сторонам строку для запрошення перекладача. Державний виконавець виносить мотивовану постанову про

зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених у статтях 34, 35 Закону «Про виконавче провадження», яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 34 зазначеного Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Водночас виконавче провадження зупиняється: у випадках, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 34 — до визначення право­наступників боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 9, 13, 14, 16 ч. 1 ст. 34, пунктами 2—4, 6, 7—9 ст. 35, — до закінчення існування зазначених обставин; у випадках, передбачених пунктами 5—8, 10, 11 ч. 1 ст. 34, пунктами 1, 5 ст. 35 — до розгляду питання по суті; у випадках, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 34 — до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного ком­плексу, визначеного Законом «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний сірок. Строки зупинен­ня виконавчого провадження можуть бути скорочені судом. Впродовж строку, на який виконавче провадження зупи­нено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому статтями 28, 32, 33, 78—80 Закону «Про виконавче провадження», а також вживати заходів щодо розшуку боржника або його майна.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупи­нення виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче про­вадження за власною ініціативою або заявою стягувача, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам.

Якщо арештоване майно боржника передано на реалізацію, копії постанов про зупинення виконавчого провадження та про поновлення виконавчого провадження надсилаються до підприємства, установи, організації, які здійснюють реалізацію майна боржника.

Відповідно до вимог ст. 121-1 ГПК повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням проку­рора або за своєю ініціативою, до закінчення його перегляду в порядку касації. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції.

Відповідна заява чи подання розглядаються колегією суд­дів без повідомлення сторін та прокурора, які беруть участь у справі.

За результатами розгляду заяви чи подання виноситься ухвала.

Питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається у постанові касаційної інс­танції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскаржено­го судового рішення і ухвалення судом касаційної інстанції постанови.

Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржни­ком про закінчення виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого до­кумента, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стяп'вачеві в натуру,

6) закінчення передбаченого законом строку для такого виду стягнення;

7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника — юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

8) фактичного повного виконання рішення згідно з вико­навчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали, виконавчий документ, у випадку, передбаченому ч. З ст. 76 Закону «Про виконавче провадження».

Водночас необхідно зазначити, що у випадку надіслання виконавчого документа ліквідаційній комісії або арбітражному керуючому арешт з майна боржника знімається за постано­вою державного виконавця, що затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Так, у січні 2004 р. НП «Фірма «Берил» звернулося до суду зі скаргою на неправомірні дії відділу Державної виконавчої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18—29 березня 2004 р. частково задоволена скарга НП «Фірма «Берил»: визнані неправомірними дії відділу Державної вико­навчої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука щодо здійснення виконавчих дій за наказом від 26 травня 2003 р. № 14/88 про стягнення на користь НП «Фірма «Берил» за рахунок майна боржника — ПКФ «Азов Лтд» 16 000,76 грн; скасована постанова відділу Державної виконавчої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука від ЗО грудня 2003 р. про закінчення виконавчого провадження за наказом від 26 травня 2003 р. № 14/88; відділ Державної виконавчої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука зобов'язаний усунути допущені порушення прав і законних інтересів стягувача. В іншому скарга залишена без задоволення. В обгрунтування ухвали суд посилався на те, що відділ Держав­ної виконавчої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука у встановлений шестимісячний строк не виконав судового рішення, шо призвело до неможливості стягнення присудженої суми на користь стягувача.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 січня 2005 р. зазначену ухвалу скасовано, а в

задоволенні скарги відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дії виконавчої служби й вине­сення постанови від ЗО грудня 2003 р. про закінчення виконавчого провадження за наказом від 26 травня 2003 р. № 14/88 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження» повністю відповідають чинному законодавс­тву. Крім того, суд вказав, що господарським судом Пол­тавської області були прийняті вимоги скаржника, які не підлягають розгляду в господарських судах України, а саме: щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження й зобов'язання відділу Державної виконав­чої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука усунути допущені порушення прав і закон­них інтересів стягувача.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 січня 2005 р. скасовано, ухвалу господарського суду Полтавської області від 18—29 березня 2004 р. залишено без змін.

7 липня 2005 р. Верховний Суд України порушив про­вадження за касаційною скаргою Крюковського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, у якій ставиться питання про скасу­вання постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. й надіслання справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування скарги зроблене по­силання на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції.

Касаційна скарга Крюковського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції була задоволена на таких підставах.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції й залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України послався на те, що апеляцій­ний суд дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального й процесу­ального права, однак у порушення вимог ст. 111-11 ГПК касаційний суд в обгрунтування такого висновку не вказав мотивів, з яких він не застосовує закони й інші норматиш-іо-правові акти, на які посилався відліт Державної виконав­чої служби Крюковського районного управління юстиції м. Кременчука й якими керувався апеляційний суд, при­ймаючи постанову, не навів жодної норми права, що була помилково застосована або безпідставно не застосована, або неправильно витлумачена апеляційним судом.

Водночас висновки апеляційного суду про необґрунто­ваність скарги НП «Фірма «Берил» і незаконність визначен­ня суду першої інстанції відповідають вимогам закону.

Постанова відділу Державної виконавчої служби Крю­ковського районного управління юстиції м. Кременчука від ЗО грудня 2003 р. про закінчення виконавчого провадження за наказом господарського суду від 26 травня 2003 р. № 14/88 відповідала п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче проваджен­ня», в якому встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню при передачі виконавчого документа ліквідаційної комісії у випадку ліквідації боржника — юридичної особи або арбітражному керуючому у випадку визнання боржника бан­крутом, і положенням частин 2, 3 ст. 65 цього Закону, де було встановлено зокрема, що у випадку ліквідації боржника — юридичної особи, у том)'числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається ліквідацдйнш комісії або арбітражному керуючому для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. У випадку надіслання виконавчого документа ліквідаційній комісії або арбітражному керуючому арешт на майно боржника знімається постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

У разі надіслання виконавчого документа ліквідаційній комісії або арбітражному керуючому виконавче провад­ження підтягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судами, постановою господарського суду Полтавської області від 4 грудня 2003 р. ПКФ «Азов Лтд» була визнана банкрутом, а ухвалою цього само суду від 15 грудня 2003 р. призначений ліквідатор ПКФ «Азов Лтд».

Отже, висновок апеляційного суду щодо обгрунтованості постанови відділу Державної виконавчої служби Крюковсь­кого районного управління юстиції м. Кременчука про закінчення виконавчого виробництва й про помилкове його скасування судом першої інстанції відповідає вимогам закону.

Крім того, виходячи з положень законодавства, що ре­гулює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, у випадку визнання неправомірними (незаконними, недійсними) рішення, дій або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи Державної виконавчої служби суд зобов'язує усунути допущені порушен­ня або іншим шляхом відновлює порушені права або свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених

осіб до здійснення тих дій, які відповідно до Закону «Про виконавче провадження», можуть здійснюватися тільки на розсуд державного виконавші або відповідної посадової особи державної виконавчої служби, або скасовувати їх акти.

Обгрунтовано й інші висновки апеляційного суду, зокрема шодо законності об'єднання у єдине виконавче провадження, порушене за заявою НП «Фірма «Берил», і раніше порушене за заявою АППБ «Аваль» на підставі виконавчого напису нотаріуса за договором застави й щодо законності дій державної виконавчої служби при здійсненні виконавчих дій.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону «Про виконавче провадження» у випадку, якщо в районному або міському відділі Державної виконавчої служби відкрито кілька ви­конавчих проваджень щодо того самого боржника, вони поєднуються у зведене виконавче провадження.

Крім того, апеляційним судом зроблений правильний висновок щодо того, що виконавча служба при виконанні судового рішення, прийнятого на користь НП «Фірма «Бе­рил», не порушила черговості задоволення вимог стягувачів, встановленої у ст. 44 зазначеного Закону.

Отже, постанова Вищого господарського суду України у цій справі суперечить вимогам чинного законодавства й підлягає скасуванню, а постанова апеляційного суду як законна і обгрунтована має бути залишена без змін.

Про закінчення виконавчого провадження державний вико­навець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому пін безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триден­ний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Постанова державного виконавця про закінчення вико­навчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служ­би, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у десятиденний строк.

Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов зали­шено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою (ст. 122 ГПК).

Господарський суд на підставі рішення про поворот вико­нання скасованого (зміненого) рішення видає наказ. Наказ видається після подання боржником відповідної заяви, до

якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасо­вані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву за­лишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

10.5. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби

Законами «Про державну виконавчу службу», «Про вико­навче провадження» до компетенції судів віднесено розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб Державної виконавчої служби та вирішення деяких питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників.

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконав­чої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов госпо­дарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги розглядаються за правилами ст. 121-2 ГПК, якщо вони стосуються примусового виконання документів, перелік яких наведений у ч. 2 ст. З Закону «Про виконавче проваджен­ня», звернення — за правилами, встановленими Законом «Про виконавче провадження», статтями 89, 118—122 ГПК, якщо цими й іншими актами законодавства передбачено вирішення судом порушуваних у зверненнях питань.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провад­ження за умови, що в передбачених ст. 36 Закону «Про про­куратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»).

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного ви­конавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Зако-

ном «Про виконавче провадження» випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції).

Стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу у першій інстанції (ст. 121-2 ГПК). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськи­ми судами, згідно зі ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» та ст. 2 Закону «Про виконавче провадження» здій­снюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 121-2 ГПК. Оскільки відповідно до ст. 11-1 Закону «Про виконавче провадження» інші учасники цього провадження також наділені правом оскарження дій (бездіяльності) де­ржавного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 вказаного Закону підлягають розгляду начальником відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним •господарським судом.

Скарги, заяви, подання мають відповідати загальним ви­могам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ГПК, та містити відомості, перелічені в пунк­тах 3—5 ч. З ст. 85 Закону «Про виконавче провадження», а саме: реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа); зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена; виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення пев­них питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв, скарг, подань учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів XI—XII-1 ГПК.

Відповідно до статей 18, 121-2 Кодексу учасник виконав­чого провадження (особа, залучена до проведення виконавчих дій), який звернувся до суду зі скаргою, заявою, поданням, бере участь у їх розгляді як заявник, а інші учасники цього

провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, — як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність по­садових осіб органів Державної виконавчої служби розгляда­ються господарськими судами — (ст. 121-2 ГПК) — за участю відповідного органу цієї служби (ст. З Закону «Про державну виконавчу службу»).

Нез'явлення в судове засідання в зазначених справах за­явника або заінтересованої особи, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги, заяви чи подання.

Необхідно зазначити, що в тому разі, коли законом встановле­но спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону «Про ви­конавче провадження» ст. 121-2 ГПК), їх перебіг має визначатися за цими нормами. Відповідно до ст. 53 Кодексу у разі відмови у відновленні пропущеного строку приймається ухвала.

Розгляд зазначених скарг, заяв, подань господарським судом здійснюється в строки, визначені у статтях 69, 121 ГПК, якщо інше не встановлено Законом «Про виконавче провадження».

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому зазначеним Кодексом порядку.

Заяви, подання учасників виконавчого провадження ви­рішуються господарським судом мотивованою ухвалою від­повідно до вимог статей 86, 121-2 ГПК.

У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби, дії чи бездіяль­ність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Господарський суд розглядає справи за такими скаргами в передбаченому ст. 121-2 ГПК порядку незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні. Такий спір не може бути підставою для залишення скарг без розгляду або будь-яким чином впливати на останній.

У справах за скаргами стягувача чи боржника на дії дер­жавного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону «Про виконавче провад-

ження». При цьому необхідно враховувати, що оцінка майна боржника провадиться самим державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами на день її проведення, крім випадків, коли застосовуються регульовані ціни. У разі складності оцінки чи наявності у стягувача або боржника запе­речень проти її результатів до участі у виконавчому провадженні та складенні висновку залучається експерт (спеціаліст).

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден, а також майна, вартість якого перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець зобов'язаний залу­чити до участі у виконавчому провадженні оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та про­фесійну оціночну діяльність в Україні»¹.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржник)' май­на, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 12 ГПК позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під аре­шту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Під час розгляду скарг надії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, господарський суд перевіряє їх відповідність як положенням ст. 61 Закону «Про виконавче провадження», так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема Порядку реалізації аре­штованого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5²; Порядку накладення арешту на цінні папери від 22 вересня 1999 р. № 1744, затверд­женому постановою Кабінету Міністрш України³; Положенню про порядок і умови зберігання, цінних паперів, на які накладено арешт, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. № 489⁴; Тимчасовому поло­женню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженому наказом Міні­стерства юстиції України від 27 жовтня 1999 p. № 6S/5⁵.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 251.

² Офіційний вісник України. — 1999. — № 29. — Ст. 1511.
' Там само. — 1999. — № 38. — Ст. 57.

⁴ Там само. — 1999. — № 44. — Ст. 2194.

⁵ Там само. — 1999. — № 44. — Ст. 2214.

Так, рішенням господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 р. позов ТОВ ВКФ «ЛМ» до відділу Держав­ної виконавчої служби Ворошилівського районного управ­ління юстиції, спеціалізованого ДП «Укрспец'юст»; (треті особи — ДК РБП «Укрпромбудремонт», ТОВ «Вираж») ц_ро зобов'язання здійснити дії було задоволено, відділ Державної виконавчої служби Ворошилівського районного управління юстиції зобов'язано затвердити та видати позивачеві акт про проведені прилюдні торги з реалізації майна — бази відпо­чинку «Лада», яка розташована за адресою: Донецька обл. м. Красний Лиман, с Щурове, вул. К. Маркса.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 р. рішення господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 р. було скасовано, в позові відмовлено.

В касаційних скаргах ТОВ ВКФ «ЛМ» та Донецька філія спеціалізованого ДП «Укрспец'юст», не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом апеляційної інстанції, просила його скасувати, посилаючись на неправильне за­стосування судом норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 р. залишити без змін. Суд дійшов виснов­ку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Арбітражним судом Донецької області було видано наказ на примусове виконання рішення суду від 2 грудня 1999 р. у справі № 7/302, який було пред'явлено для виконання у встановленому законодавством порядку до відділу Дер­жавної виконавчої служби Ворошилівського районного управління юстиції.

Постановою відділу Державної виконавчої служби Во­рошилівського районного управління юстиції від 14 грудня 1999 р- було відкрито виконавче провадження.

Після проведення 29 березня 2003 р. прилюдних торгів з реалізації майна, що належить ДК РБП «Укрпромбудре­монт», відділ Державної виконавчої служби Ворошилівсь­кого районного управління юстиції відмовився скласти акт про проведення прилюдних торгів, на підставі якого нотаріус видає свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, з тих підстав, шо 25 березня 2004 р. від­ділом Державної виконавчої служби була отримана ухвала господарського суду Донецької області від 2 червня 2003 р. про порушення справи про банкрутство ДК РБП «Укрпром­будремонт» та того ж дня було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 34, ст. 36 Закону «Про виконавче провадження» з при-

мусового виконання рішення арбітражного суду Донецької області від 2 грудня 1999 р. № 7/302, на виконання якого були проведені вказані прилюдні торги.

Вважаючи, що такі дії відділу Державної виконавчої служби Ворошилівського райнного управління юстиції не ґрунтуються на вимогах закону, позивач просив зобов'язати відділ Державної виконавчої служби Ворошилівського районного управління юстиції затвердити та видати акт про проведені прилюдні торги з реалізації майна — бази відпочинку «Лада», яка розташована за адресою: Донецька обл., м. Красний Лиман, с Щурове, вул. К. Маркса.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону «Про виконавче про­вадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (зокрема одержаних від реалізації майна боржника).

За цих обставин на момент проведення прилюдних тор­гів виконавче провадження було зупинене і підстави для проведення торгів були відсутні, оскільки згідно зі ст. 36 вказаного Закону впродовж строку, на який виконавче провадження зупинене, виконавчі дії не здійснюються.

"У зв'язку з цим відділом Державної виконавчої служби Ворошилівського районного управління юстиції правомірно не було складено акт проведення прилюдних торгів.

Отже посилання скаржника на неправильне застосу­вання Донецьким апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті су­дового акта є безпідставним.

Таким чином, постанову Донецького апеляційного гос­подарського суду від 21 червня 2005 р. у справі № 8/177в було залишено без змін, а касаційні скарги ТОВ ВКФ «ЛМ» та Донецької філії спеціалізованого ДП «Укрспец'юст» — без задоволення.

Оскільки дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, до таких правовідносин мають застосову­ватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз'яснює заявникові можливість вирішення спору в позов­ному провадженні.

Відповідно до статей 45, 46 Закону «Про виконавче провад­ження» витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установле­ний для цього строк і воно було виконане примусово.

Господарський суд може визнати стягнення виконавчо­го збору необгрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 зазна­ченого Закону, і був нереальним.

Згідно зі ст. 121-2 ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у пер­шій інстанції.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби-У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним ми­том. Інші витрати, пов'язані з розглядом таких скарг, зокрема витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, відповідно до ч. 5 ст. 49 Кодексу пок­ладаються судом у разі задоволення скарг на відділ Державної виконавчої служби, а в разі відмови в цьому — на заявника.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Водночас відповідно до по­ложень ст. 121-2 ГП К представляти в судах Державну виконавчу службу мають органи, зазначені у ст. З вказаного Закону.

Встановлений у ч. 1 ст. 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним, і тому відповідно до вимог ст. 53 цього Кодексу може бути відновлений за наявності поважних причин його пропущення.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби господарському суду слід зобо­в'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Неви­конання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

Судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів мають проводитися гос­подарськими судами окремо за різними справами.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визн