2015-05-15
425
Дискусійним є подане визначення «реєстру». Так, у п. 1.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру подано визначення цього поняття «Реєстр – це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у п. 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру».
Стосовно змістовної сторони поняття «реєстр». По-перше, поняття необхідно було давати не реєстрові взагалі, а Єдиному реєстру досудових розслідувань, як це передбачено в ст. 214 КПК України і тільки потім використовувати слово Реєстр далі по тексту. По-друге, з метою вичленування важливої сутнісної сторони цього поняття та процесуального призначення його необхідно було завершити наступною фразою: «Факт внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру виступає підставою для початку досудового розслідування».
Крім цього, згідно з п. 1.3 вказаного Положення, «Реєстр утворено та ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення:
– єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;
– оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;
– аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі».
Однак, на наш погляд, Єдиний реєстр досудових розслідувань повинен мати також своєю метою забезпечити:
– облік підстав для початку кожного кримінально-процесуального провадження;
– систематизацію відомостей про злочини та перебіг розслідування по кожному з них;
– облік профілактичної діяльності слідчого, прокурора, судді;
Викликає також здивування розширення переліку випадків у «Положенні…», за яких необхідно також проводити негайно досудове розслідування, зокрема, п. 2.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру необґрунтовано доповнює ч. 3 ст. 214 КПК України словами: «У разі виявлення правопорушення на військовому кораблі, а також у миротворчому контингенті та серед персоналу, що перебуває за межами України, під час виконання міжнародних миротворчих місій поза межами України, досудове розслідування проводиться негайно». По перше, у ч. 3 ст. 214 нового КПК України зазначається, що досудове розслідування розпочинається у разі виявлення ознак кримінального правопорушення, а не правопорушення взагалі. По-друге, у статтю закону можна внести доповнення, але тільки рішенням законотворчого органу, який прийняв КПК, а саме Верховною Радою України. Крім цього, перелік випадків знову не повний, наприклад, а як бути у випадках виявлення кримінального правопорушення на полярних станціях в Антарктиді?
На завершення, необхідно наголосити на тому, що:
– перші дві частини ст. 214 КПК України потребують більш детального висвітлення у відповідності до реалій практики;
– у КПК України необхідно перерахувати повний перелік тих обставин, де має проводитися досудове розслідування у разі виявлення ознак кримінального правопорушення (морське торговельне судно, на військовому кораблі, у складі миротворчого контингенту та персоналу, що перебуває за межами України тощо) та визначитися, хто буде проводити досудове розслідування у даних випадках та в якій формі;
– підстави для внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початку досудового розслідування можна було викласти більш детально в ст. 214 КПК України або тимчасово в Положенні про Єдиний реєстр.
Список використаної літератури: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2012. 2. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань: наказ Генерального прокурора України № 69 від 17.08.2012. 3. Див.: Татаров О. Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): [монографія] / Татаров О. Ю. – Д.: Промінь, 2012. 4. Басиста І. В.Кримінальний процес України: навч. посіб. / Басиста І. В., Галаган В. І., Удовенко Ж. В. – К.: ЦУТ, 2010.
Одержано 01.10.2012
L
УДК 343.123.12
Дмитро Петрович Письменний,
професор кафедри кримінального процесу
Національної академії внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент
Регламентація слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій в Кримінальному процесуальному кодексі України
В статті викладається процесуальний порядок проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у забезпеченні досудового провадження у кримінальному процесі. Автор аналізує новели Кримінального процесуального кодексу України стосовно цих процесуальних дій.
Ключові слова: слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, досудове розслідування.
Новий Кримінальний процесуальний кодекс, який вводиться в дію з 19 листопада 2012 року, запроваджує нову ідеологію досудового провадження. Запропонована в ньому модель розслідування включає проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які в новому КПК України відповідно називаються слідчі (розшукові) дії – (гл. 20) і негласні слідчі (розшукові) дії – (гл. 21) [1].
З цього приводу професор Шумило М. Є. слушно зауважує, «….чи стане досудове розслідування ефективнішим у встановленні фактів і обставин вчинення злочину, чи надійно охоронятимуться і захищатимуться права фізичних і юридичних осіб?» [2, с. 452].
Відомо, що в юридичній літературі радянського періоду загальновизнаною була точка зору, що оперативно-розшукову і кримінально-процесуальну діяльність змішувати небезпечно. Наприклад, професор А. Я. Дубинський в 1984 році підкреслював, що «…зрощування цих двох функцій недопустимо, бо воно може негативно позначитися на оцінці доказів, об’єктивності розслідування, формуванні висновків у кримінальній справі…» [3, с. 89].
Ми поділяємо думку М. Є. Шумила про те, що причиною такого явища були багато чисельні факти свавілля і беззаконня сталінських репресій в 30–50-х роках минулого століття. Поза всяким сумнівом, такі явища вплинули на формування кримінально-процесуального законодавства СРСР та союзних республік зразка 1958–1960 роках: попереднє розслідування мало заформалізований характер, дізнання унормовувалося як процесуальна діяльність, участь захисника в ньому обмежувалася, слідчі стали підвладними прокурорам і керівникам органів дізнання силових відомств, а їхня самостійність і незалежність набула фіктивного характеру, а формування доказової бази вимагало дотримання ретельно відпрацьованої процесуальної форми [2, с. 453].
Тривалий час в КПК УРСР, а потім і в КПК України про розшукову діяльність згадувалося лише в зв’язку з діяльністю органів дізнання. Так, в ст. 103 КПК (1960 р.) говорилося, що на органи дізнання покладається прийняття оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочин і осіб, що його вчинили.
Зазначимо, що в зв’язку з істотною зміною структури злочинності, підвищення рівня її професійності в чинний КПК України було внесено норми, які прямо приписують використання оперативно-розшукових заходів для вирішення завдань кримінального судочинства. Так, у ст. 66 КПК йдеться про доручення підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі. В ст. 97 КПК передбачається перевірка заяв і повідомлень про злочини шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.
У сучасних умовах органам розслідування нерідко приходиться долати протидію з боку осіб, які вчинили злочини та прагнуть знешкодити сліди, ухилитися від слідства та суду. Це вимагає проведення різного роду розшукових дій, направлених на виявлення злочинців і обкатів, що можуть мати доказове значення.
|
Кримінальний процесуальний кодекс України, ухвалено Закони України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури».
На сучасному етапі розвитку нашої держави завдання науки кримінального процесу полягає у виявленні та узагальненні недоліків і прогалин чинного законодавства, які визнаються практикою, а також у формуванні наукової моделі досудового провадження з огляду на європейський досвід та на нашу українську реальну ситуацію. Йдеться про те, щоб правова форма досудового розслідування оптимального співвідносилась з умовами нашої реальної дійсності, а це, як слушно зазначає професор Шумило М. Є., вимагає дати відповідь на питання про функціональне призначення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, а також з’ясувати яким саме чином ця наукова модель досудового розслідування може вплинути на формування інших інститутів досудового провадження.
В частині першій ст. 223 КПК України зазначається, що «слідчі (розшукові) дії діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні».
В сучасній кримінально-процесуальній науці є декілька визначень поняття слідчих дій. Зокрема, Погорецький М. А. визначає слідчі дії як вид процесуальних дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, що здійснюються у визначеному ним порядку уповноваженими на це особами, які наділені владними повноваженнями примусового характеру для отримання доказів (виявлення фактичних даних та їхніх джерел, їх перевірки й оцінки та надання їм статусу доказів), перевірки й оцінки самих доказів та їх використання у кримінальній справі.
Стахівський С. М. розглядає слідчі дії як частину процесуальних дій, котрі спрямовані на збирання і перевірку доказів у кримінальній справі та відрізняються від решти дій слідчого силою процесуального примусу.
На думку Шибіки В. П., слідчі дії – це частина процесуальних дій, які пов’язані із виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у кримінальній справі.
Ні в Юридичній енциклопедії, ні в Міжнародній Поліцейській енциклопедії не знаходимо визначення поняття «розшукові дії». В п’ятому томі Юридичної енциклопедії наведено визначення поняття «розшук» – це «діяльність уповноважених органів чи посадових осіб, спрямована на встановлення місцезнаходження певних осіб, предметів чи документів» (с. 364).
В теорії кримінального процесу не розглядається така правова категорія як «розшукові дії». Вона є предметом вивчення науки про ОРД, де вивчається правове регулювання організації та здійснення оперативного розшуку в інтересах кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.
В ст. 103 чинного КПК України зазначається, що на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Частина третя ст. 114 передбачає, що «слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій».
Зазначимо, що тривалий час (з 1960 р. до кінця ХХ сторіччя) розшукові заходи регулювалися відомчими нормативними актами МВС СРСР або КДБ СРСР і були таємними.
Лише з прийняттям Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з’явилась правова основа оперативно-розшукової діяльності (ст. 3).
Різка зміна структури злочинності, підвищення її професійного рівня, а також якісні зміни в структурі злочинності, коли агресивна злочинність стає жорстокішою, а економічна – організованою та транснаціональною зумовила необхідність доповнити чинний КПК України нормами, які однозначно і прямо приписують використання оперативно-розшукових заходів для вирішення завдань кримінального судочинства (ст. 67; ст. 97).
Все це свідчить про значимість розшукових заходів під час досудового провадження в кримінальному судочинстві.
В ст. 246 КПК України говориться про негласні слідчі (розшукові) дії. Під ними розуміють різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факти та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК. Вони проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.
Для проведення негласних слідчих (розшукових) дій необхідні підстави, перелік яких передбачено законодавством. Питання про наявність достатніх підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України
вирішується слідчим суддею за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого,
погодженого з прокурором, які приймають рішення про наявність чи відсутність фактів або обставин, що потребують проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій вирішується на основі вже отриманої гласної чи негласної інформації, письмових доручень правоохоронних органів, слідчих і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, запитів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав. Закон дозволяє проведення негласних слідчих (розшукових) дій за наявності необхідних підстав для їх проведення і використання відповідних засобів, тобто для початку цих дій суб’єкти їх проведення повинні мати законні приводи. Законні підстави негласних слідчих (розшукових) дій є гарантією дотримання законності при їх проведенні.
Законодавець дає перелік приводів для застосування підстав проведення оперативно-розшукової діяльності в ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», але не дає переліку підстав для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, тому практично негласні слідчі (розшукові) дії мають підстави, тотожні до підстав проведення оперативно-розшукової діяльності. Необхідно підкреслити, що проведення будь-якої негласної слідчої (розшукової) дії допускається тільки за наявності одночасно і приводу, і підстави. Приводи - це передбачені законодавством або нормативними актами фактичні відомості, які надійшли від джерел (гласних або негласних), оформлені документально та містять відомості про підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Першою з підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами. Інформацію про злочини, що готуються, суб’єкти кримінального судочинства отримують із різних джерел. Це можуть бути заяви і повідомлення громадян, підприємств, установ та організацій, службових осіб, представників влади про підготовку злочину, що є приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У низці випадків така інформація може стати приводом для порушення кримінального провадження. Проте в більшості випадків отримана з таких джерел інформація потребує перевірки, підтвердження достовірності викладених фактів чи встановлення інших даних, що вказують на наявність ознак злочину. У цих випадках і виникає необхідність залучення оперативних підрозділів для перевірки й оцінки отриманої інформації. Приводами для проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо попередження, виявлення та припинення злочинів можуть бути також письмові доручення, ухвали слідчого, слідчого судді, вказівки прокурора, ухвали суду.
Відомості про підготовку злочину правоохоронні органи отримують також із оперативно-розшукових джерел при конфіденційному співробітництві, матеріали спостереження тощо. Це також може слугувати приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Отже, наявність гласної чи негласної інформації про підготовку злочину буде не тільки приводом до порушення кримінального провадження, а й приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, діяльності оперативних підрозділів для перевірки повноти і правильності отриманої інформації, пошуку першоджерел отримання фактичних даних та їх формування як доказів.
Як підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає і наявність інформації про злочини, які вчинені невстановленими особами.
Інформація про вчинення невстановленими особами злочину може бути отримана від очевидців, результатів огляду місця події, заяв або повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Інформація про злочин також може бути отримана із негласних джерел, тобто коли оперативними підрозділами безпосередньо виявляються ознаки злочину, або вона поступає від конфідентів інших оперативних підрозділів.
Другою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає наявність інформації про осіб, які готують або вчинили злочини.
Це можуть бути: виконавці - особи, які безпосередньо вчинили злочин; організатори - особи, які організували чи керували його вчиненням; підбурювачі - особи, які схиляли інших до вчинення злочину; пособники - особи, які сприяли вчиненню злочину (порадами, вказівками, наданням засобів вчинення злочину); приховувачі - особи, які укривають злочинця, знаряддя і засоби вчиненого злочину, сліди злочину або предмети (речі), добуті злочинним шляхом.
Інформація про таких осіб надходить оперативними підрозділами як з гласних, так і негласних джерел, визначених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Але на відміну від попередньої підстави - наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами, інформація про осіб, які готують або вчинили злочин, містить більш конкретні відомості про фізичну особу, яка підозрюється у підготовці або вчиненні злочину. Від неї гласно можуть бути отримані пояснення щодо факту протиправного діяння, вона може бути фізично затримана на місці вчинення злочину, відносно неї може бути вжито запобіжний захід - процесуальне затримання за підозрою у вчиненні злочину, взяття під варту (арешт), інші засоби процесуального примусу.
Третьою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій є наявність інформації про осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінальної відповідальності. У кожному випадку, коли надходить інформація про таких осіб, підрозділи правоохоронних органів мають усі підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою їх розшуку. Послідовність і цілеспрямованість негласних слідчих (розшукових) дій та інших спеціальних заходів залежить від категорій осіб, що розшукуються.
До осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання і потребують розшуку, належать: особи, які втекли з-під варти, конвою або караулу; обвинувачені та підсудні, які ухиляються від слідства та суду; особи, обвинувачені у злісному порушенні правил адміністративного нагляду; які переховуються; обвинувачені військовослужбовці, які ухиляються від військової служби; обвинувачені в ухиленні від відбування покарання; засуджені, яким було дозволено короткострокову відпустку з місць відбування покарання; особи, які були направлені судами на примусове лікування до психіатричних лікарень, лікувально-трудових профілакторіїв для хронічних алкоголіків, наркоманів, а також спеціальних виховно-трудових установ, якщо вони втекли звідти; умовно засуджені, умовно звільнені з обов’язковим залученням до праці, які ухиляються від виконання покарань; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі та такі, що злісно ухиляються від виконання покарання; засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку суду, які ухиляються від виконання ухвали суду про скасування відстрочки вироку та відбування покарання, визначеного вироком; неповнолітні, які самовільно залишили спеціальні навчально-виховні заклади, домівку та інші правопорушники, які розшукуються за вчинення правопорушень.
Достатня інформація про осіб, які переховуються від органів розслідування або відбування покарань, – це офіційні дані, що дають підстави для заведення розшукової справи або термінового проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Негласні слідчі (розшукові) дії, які передбачені статтями 269, 270, 271, 272 КПК, а також ті, рішення про проведення яких приймає слідчий суддя, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 246 КПК).
Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом, буде приймати слідчий суддя за клопотанням слідчого, яке має бути погоджене з прокурором.
Слідчий, відповідно до ч. 3 ст. 246 КПК, зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Частина 4 ст. 246 КПК передбачає, що виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії має бути зазначено строк її проведення. Відповідно до ч. 5 ст. 246 КПК строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:
‒ прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням до вісімнадцяти місяців;
‒ керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням – до шести місяців;
‒ відповідним начальником головного (самостійного) управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління МВС України та органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;
‒ Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, керівником органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;
‒ слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 КПК.
Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи. (ч. 6 ст. 246 КПК).
Відповідно до ст. 247 КПК розгляд клопотань, які віднесені згідно положень глави 19 до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду АРК, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання (ст. 248 КПК). Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання.
Клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії має містити всі реквізити, які вказані в частині 2 ст. 248 КПК України [3, с. 58–59].
До клопотання слідчого, прокурора обов’язково додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам, передбаченим КПК (ч. 4 ст. 248).
Крім цього, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна також містити відомості, які зазначені в частині четвертій ст. 248 КПК України.
Якщо слідчим суддею постановлена ухвала про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, то це не перешкоджає потворному зверненню слідчого або прокурора з новим клопотанням про надання такого дозволу.
Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що під час проведення досудового розслідування практичним працівникам слідчих підрозділів варто враховувати, що будь-які слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії проводяться лише після внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, зазначені вище процесуальні дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК України. Проведені з порушенням цих правил слідчі (розшукові) і негласні слідчі (розшукові) дії визнаватимуться недійсними, а встановлені внаслідок їх проведення докази – недопустимими [6].
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI //Голос України. – 19.05.2012. – № 90–91. 2. Шумило М. Є. Оперативно-розшукові заходи у структурі досудового розслідування в проекті КПК України (проблеми унормування і правозастосування) / Шумило М. Є. //Право України. – 2012. – № 3–4. – С. 452–462. 3. Письменний Д. Порядок розгляду клопотання про дозвіл на проведення негласної (розшукової) дії в проекті Кримінального процесуального кодексу України / Д. Письменний //Становлення системи негласного розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України: матеріали круглого столу (Київ, 7 жовт. 2011 р.) – К.: ФОП Ліпкан О. С., 2011. – 168 с. 4. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / А. Я. Дубинская. – Киев: Наукова думка, 1984. – 183 с.
5. Фаринник В. Слідчі (розшукові) дії за новим Кримінальним процесуальним кодексом України /
Василь Фаринник //Юридичний вісник України. – 2012. – 14–20 лип. – № 28. – С. 4.
Одержано 24.09.2012
В статье излагается процессуальный порядок производства следственных (розыскных) и негласных следственных(розыскных) действий в обеспечении досудебного производства в уголовному процессе. Автор анализирует новеллы Уголовного процессуального кодекса Украины относительно этих процессуальных действий.
Ключевые слова: следственные (розыскные) действия, негласные следственные (розыскные) действия, досудебное расследование.
In article the procedural order of production of investigatory (search) and private investigatory (search) actions in ensuring pre-judicial production in criminal process is stated. The author analyzes short stories of the Criminal procedural code of Ukraine concerning these procedural actions.
Keywords: investigatory (search) actions, private investigatory (search) actions, pre-judicial investigation.
L
УДК 343.1
Олександр Миколайович Музичук,
начальник факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ,
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
Окремі питання оптимізації системи органів
досудового слідства та правового статусу слідчих в контексті прийняття нового КПК України
Оптимізація системи органів досудового слідства та удосконалення статусу слідчих розглянуті як фактори підвищення ефективності кримінального провадження. Запропоновані зміни до чинного законодавства.
Судово-правова реформа, яка була розпочата в Україні у 1992 році, через двадцять років з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України практично отримала свого логічного завершення. Однак, при реформуванні нормативної основи правової системи країни організаційний аспект цієї реформи, на думку автора, так і не був завершений. Зокрема, поза увагою не може не залишитися необхідність удосконалення, а з часом і оновлення, форми та методи здійснення правоохоронної діяльності в умовах оновленого законодавства. Зокрема, додаткового опрацювання потребують питання визначення та уточнення процесуальних повноважень органів внутрішніх справ, прокуратури, формування служби пробації тощо.Частиною цього питання єпроблема належного опрацювання питання системи органів досудового слідства. На наш погляд, його вирішення безпосередньо пов’язано із таким практичним завданням як впровадження положень нового КПК України у безпосередню діяльність судових та правоохоронних органів.
Дослідженню цих питань присвячено зокрема, праці О. М, Бандурки, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, О. Ю. Татарова, Л. Д. Удалової, В. І. Фаринника, В. І. Шакуна та інших науковців. У їх роботах сформовано теоретичний фундамент щодо визначення подальших напрямів розвитку органів досудового слідства та статусу слідчого. Але на цей час і досі відсутня серед науковців та практиків чітка позиція щодо структури цих органів та функцій слідчого. В контексті наведеного окремої уваги заслуговує питання щодо оптимізації системи органів досудового слідства в Україні та забезпечення процесуальної самостійності і незалежності слідчого, що і обрано нами в якості мети цього дослідження.
