Іоан (1 - 7)

Сторінки:?? та 60.

І на сторожі коли них поставлю СЛОВО.

Т. Шевченко

Пустіть до Мене дітей і не смійте їх затримувати,

а хто хоч одне із них (малих цих) введе в оману –

Тому краще з каменем на шиї бігти до глибокого лиману.

Вільний переспів із Євангеліє

… На початку будо Слово, і було у Бога, і Слово було – Бог!

Іоан (1 - 7)

Предметом дослідження є сучасні проблеми, пов’язані з «духовним станом» та пошуком ефективних дій їх подолання з метою прищеплення (реалізації) комплексної програми самонавчання (автодидактика) та виховання на основі дитячого, календарно-обрядового фольклору та «Обіходних святців» як процесу формування та виховання духовно-патріотичного світогляду дітей та їх батьків.

Для розв'язання поставленних завдань передбачається використання таких методів дослідження:

1. Аналітичний – вивчення української та зарубіжної музично-педагогічної, «духовної», духовно-християнської та культурологічної літератури з питань навчання та виховання на основі церковно-громадських традицій, дитячого й календарно-обрядового фольклору, «Святців»; народної педагогіки, та музичної творчості;

2. Експерементальний – безпосередня участь дослідника у експерименті щодо адаптації комплексної програми самонавчання та виховання на основі церковно-громадських традицій, дитячого йкалендарно-обрядового фольклору, народної педагогіки, та музичної творчості з метою вивчення ефективності її впливу на фізіологію свідомість та душу (духовний світ) дітей (та їхніх батьків) та формування національного формулюванням грифу Міністерства освіти та науки, №№???) патріотичного світогляду (на базах Вишнівської Дитячої школи Мистецтв, Дитячого дошкільного закладу «Діти Світла» (Київ), Дитячого будинку міста (Боярка), Дитячого будинку сімейного типу с. Шпитьки Києво-Святошинського р-ну).

3. Порівняння – у вивченні розбіжностей та спільних рис між типовими програмами шкіл, дошкільних закладів естетичного напрямку навчання та виховання та комплексною програмою (далі НВК - «Навчально виховний комплекс» (за текстом Грифу МОтН!)) з метою виявити рентабельні, ефективні засоби навчання та виховання; а також співставити їхні ідеологічні (світотворчі та духовносвітоглядні) основи у контексті формування духовно-патріотичного світогляду та національної самоусвідомленості.

4. Філософські, культорологічні та ідеологічні аспекти дослідження.

Практична значимість дослідження ( зокрема цієї роботи, публікації ) полягає в: висвітленні (дослідницької й експерементальної) роботи в сфері діяльності в царині створенню умов для Воскресіння в КОЖНІЙ ДУШІ ЖИВОГО СЛОВА та відродженні Живої мови-речі.

За останніх десять років нам пощастилося організувати своє (наше поспільне повсякденне життя-буття, опираючись на засади церковного календаря Індикту та його народній (фольклорній) версії Святцях, проживаючи його за національними церковно-громадськими традиціями, навчитися азам християнського вчення та відчути на собі тягар, (хрест) реальних обов’язків та відповідальності кожного члена сім’ї-громади, яка колись називалася, а точніше діяла як громадська церковно-приходська.

Крім щонедільних уроків «Християнська етика» та «Історія Православної культури», з Божою поміччю, ми спромоглися відродити, воскресити народно-церковні традиції підготовки та проведення більшості християнських свят, як громадських так і родинно-сімейних. За цей час і діти, і дорослі, кожна вікова група зокрема і всі гуртом вивчили більше півсотні творів, приживили (воскресили) свята: “Святого Миколая” (Великого, зимового та малого, весняного); втілили «Вертеп», «Йорданські та Новолітні обряди щедрування». А головне, всі 7 років дитяча ватага колядницьким поїздом, інколи протягом кількох днів, обколядовувала і засівала оселі всіх членів нашої нової сім’ї-родини – «роду». Такими традиційними сімейно-родинними святами стали таож Масляна, Великодень, Трійця, Георгієвська, Михацлівська та Покровська ярмарки. НЕ ЗАБУДЬ ФОТОСЕСІЮ! Із файлу «КОЛОГРАЙ».

Досвід такого, «нового» буття, сподіваємося, буде цікавий широкому загалу та професіоналам. Ми переконані, що майбутнє нашого громадського, родинно-сімейного буття (повсякдення) та духовно-патріотичного самоусвідомлення коріниться саме на відродженні церковної громади як єдиної сім’ї на чолі із отцем настоятелем, добрим пастирем і духовним батьком всієї громади – і дорослим і маленьким її членам.

Для тих, хто лише розпочинає розбудовувати своє реальне життя та діяльність на основі родинно-громадських стосунків та організовувати процеси навчання і виховання себе і своїх чад на засадах православної антропології (В. Зєньковский)* [1], для тих, хто потребує повернути своє власне і сімейно-громадське життя у річище християнського духовно-патріотичного світобачення і світосприйняття, для тих, хто вже готовий до щоденного і повсякденного проживання за церковним та соціально-родинним (Святці) календарями їх обов’язковими і невмирущими звичаями, обрядами, традиціями, – ми в першу чергу адресуємо цю роботу.

Дослідження може бути використано у дитячих закладах та молодшій загальноосвітній школі, дитбудинках (сирітницях) й кожній сім’ї України; є цікавим для теоретиків та практиків керівників фольклорних, вокально-хорових, театральних колективів, народо та краєзнавчих гуртків (клубів), недільних церковно-приходських шкіл; викладачів ДШМ; освітян, вихователів, філологів, фольклористів, лікарів, психологів та всіх, хто цікавиться питаннями виховання, культури, філософії, богослов’я, музики.

На наш погляд, немає ґрунту благодатнішого за усну народну творчість – фольклор. Він ключ до пізнання, втілення та одухотворення = відродження, пробудження таїн створеня умов для пробудження, (воскресіння) духовної генетичної пам’яті етносу - мудрісті досвіду й умінь й переконань.

Фольклор – це колективна, поспільна, щоденна форма та спосіб буття і діяльності (те, що вальдорфці називають проживанням) на основі розумних і корисних (бажано національно-традиційних, обрядово-звичаєвих) ПРАВИЛ, на засадах СпівТворчості, де кожен серед усіх є КЛІТИНОЮ (і одночасно ЛЕПТОЮ у Божій скарбниці неповторних і унікальних талантів-особистостей) у безкінечному і нерозривному (синкретичному) ланцюжку, що веде із допотопних віків до Царства Божого. Такий ХОР – О - ВОД та СПІРАЛЬ-КОЛО-ВЕРТЬ і є вічним рухом від моєї бабусі Теклі Луценко 1903 р. н., яка посіяла в мені 5-ти річному колядку, якою мені пощастилося “заражувати” дітей протягом 30 років, які, в свою чергу, цю колядку записали на звуконосій, який, у свою чергу “навчив” тих, хто його купив – як славити, поклонятися, обдаровувати і любити Новонародженого. І ДЯКУВАТИ Богу і бабусі, яка зберегла шедевр любові, татові-мамі за подарований взаємною любовію талант дітям, які прийняли в серденько і зростили, оживили, озвучили, одухотворили власною душею та серцем і подарували іншим, аби і у них “возрадувалися душі і зацвіли в них райськії цвіти”.

Пам’ять – це зафіксовані емоції. Звідси емоційне переживання обряду (звичаю, гри тощо) найкращий відгук, “інерватор-провокатор” для етнічно-духовного ДНК. Ці генетичні духовно-етнічно-емоції (пам’ять) відроджують зміст і суть втілюваних протягом віків подій і їхніх смисловий ряд. У таких відроджених нововтілених обставинах ідеологічні викрутаси, направлені на абстрактні ідеї (покутями кажуть – «байки») політика, ідеологічні піари та «навіювання» усіх мастей та «шкіл», впливи на підсвідомість через інтелект і психіку (а потім на розум та емоції через вербально-понятійний ряд) не дадуть бажаного результату ні ідеологу, ні шаману, ні факіру, аби повністю оволодіти серцями (духом та генетичною пам’яттю) людини. Тих дітей, яких навчають, виховують, формують, забуваючи освічить та (образовывать) відповідно Образу та науково обгрунтованому.

Обрядова календарна церковно-обіходна усно-письмова духовна музика і «жива Музика» зокрема, як обов’язкова і чи не найважливіша компонента впливу на усі три, згадані вище зони впливу Пісня, як навчатель історії та кардіограма національної історичної пам’яті, а головне співана душею й Духом мова) “Як спотворюється наша історія”, (згадаймо М. Гоголя!) була, є і залишиться важливою складовою усіх навчально-дійових процесів та важливим засобом (аудіо та й відео посібником) процесу виховання і навіть способом і формою передачі ЗНАНЬ та УМІНЬ. Вона ж відіграє чи не найважливішу роль у відродженні генетичного духовного (та й біоритмологічного, простіше психо-ментального) коду етносу, народу, нації. Під визначенням жива музика ми розуміємо те, що називають «хлібои насущним». А ще традиційним, національним, народним тощо. Музика як повітря про яке ми ніколи не думаємо, поки не почнемо задихатися у атмосфері «вихлопних газів» цивілізації та прогресу. Лише тоді спонтанно відкриваються точніше відчуваються поняття-знання – кисень та вуглекислота (?!), біоатмосфера, ЧИСТЕ повітря, озон і т. д. Прикладна, повсякденна й повсякчасна Музика – це те без чого не може бути буття (життя). Її ми сміливо називаємо – райською, містичною. Поети й філософи люблять називати: музикою сфер або космічною музикою. Парадоксальним прикладом) такої музики є тиша молитви пустельників, симфонія зоряного неба, пісня новонародженої людини, вужче колискова, Херувімська, осьмогласіє, колядка, веснянка, похоронний плач, закличка, многолітня тощо.

Безперервність і головне (!) нерозривність (синкретизм) розвитку фольклору (мудрості) чи не єдиний “живий свідок” і історії, і розуму-мудрості, і обрядо-звичаєвості, і сьогодення, і, як би нам не хотілося, – майбутнього. Фольклор – позачасове явище, буття!

Фольклор неділимий (синкретичний) щодо конфесії, патріархату, політичних партій. Він невмістимий в ідеологічні рамки, не може бути об’єктом державної законності чи юридично-правової відповідальності. І слава Богу.

Фольклор – незліченний скарб народної КОЛЕКТИВНОЇ мудрості зокрема – духовної (психічної, інтелектуальної, ментальної, далі культурної, політичної, соціальної тощо. Народна (зокрема історична) пісня – єдиний незаперечний, “не заангажований” не заплямований ідеологічними пересмикуваннями та не зіпсований авторською (політичною) обробкою ІСТОРИЧНИЙ ДОКУМЕНТ, у якому живе духовно-емоційне співпереживання історичного факту, подій, особистостей тощо. Свідчить про КОЛЕКТИВНУ ОЦІНКУ історичної події через призму християнського вчення сімейно-поспільних (часто неписаних) моральних норм та правил і духовно-патріотичної свідомості. На наше глибоке переконання, програмне вивчення і навіть виконання народних пісень на усіх щаблях освіти (в Японії це є законом Міністерства освіти) набагато швидше і якісніше привело би людей України (і великих і маленьких) не лише до Европи, але спочатку до самих себе, до своїх духовно-історичних джерел, естетично-емоційних витоків, до свого коріння, до усвідомлення найголовнішого – хто ми є і чиїх батьків діти.

Саме тому наша методика (школа) першою із основ буття декларує діяльність на фольклорній ниві в межах Індикту (церковне річне коло, календар) за регламентом та за «схемою» колективного історичного народного досвіду – «Святців». Ми мусимо усвідомити, пізнати, затямити суть цього навчально-виховного предмету і як спосіб (зміст), і як завдання (тема та ідея) буття (проживання).

Підтвердження своєї думки знаходимо у культуролога, музикознавця В. Груб’яка: [ ]

“Провідна роль землеробства й пов’язаних з ним інших галузей сільського господарства (тваринництво, садівництво, бджільництво тощо) знайшла своє відображення в традиційному побутовому календарі, що був своєрідною енциклопедією народної мудрості, неписаним розпорядком життя хлібороба протягом року. Усний календар українського селянина XIX — початку XX ст. — це є складна і багатопрофільна система фольклорної творчості, де раціональний досвід та позитивні знання, нагромаджені в результаті багатовікової трудової практики суперечливо поєдналися з релігійними віруваннями і забобонами, християнськими і язичницькими уявленнями.

В українців канвою землеробського календаря XIX cт. служили православні святці — список християнських свят, розподілених по днях і місяцях всього року. Сільськогосподарське осмислення святців призводило до створення “побутових святців”, які хоч і мали з церковними спільні дні і назви (щоправда теж у народній редакції), але виконували більш приземлену (виробничо-побутову) функцію. Православні святці замінили календар дохристиянських свят, частково витіснивши або трансформувавши давні язичницькі вірування і обряди східних слов’ян. Засвоюючи елементи православного віровчення, християнські обряди, народні маси пристосували їх до реальних потреб свого господарства та повсякденного побутового вжитку. Яскравим свідченням цього є існування двох систем та обрядів, об’єднаних в річному календарному циклі, суто церковна і народна. Протягом віків християнська обрядово-звичаєва сфера перероблялась, набувала нового змісту та соціального призначення. В переосмисленому вигляді вона і включалась в християнський культ».

Вичення, «реанімація», відродження, розшифрування коду етнічної свідомості українців як нації можливе і обов’язкове, нагальне (!) завдання для тих, хто з волі Божої служить дітям. Історична цінність давнього язичницького фольклору незрівнянна. Він [фольклор] становить не просто суму пісень та обрядів, а є глибинним кодом, що несе інформацію від палеоліту, через усі подальші епохи аж до наших днів», за словами М. Гоголя.

<….> фактично вся обрядовість язичницьких часів була повнорю мірою підпорядкована трьом солярним фазам – зимовому сонцестоянню, весняному рівноденню, літньому сонцестоянню. Вчені припускають, що саме в язичницьких уявленнях, патріархальному побуті (що є архаїчним шаром фольклору) і «заховано» найцінніше із обрядової музики, в ньому ми знаходимо факти прадавнього музичного мислення і світогляду, адже обрядові наспіви мають ту неповторність, коріння якої проросло у пласти індоєвропейських племен – (ІІ-І тис. до н. е.).

Багатовікову систему календарної обрядовості змінило запровадження в Україні-Русі Християнства (І ст. н. е.), <….> після чого наступив період «притерання» двох вір. <….> Розумне, виважене нашими пращурами пристосування давніх обрядів до нововведених християнством свят не може нас не дивувати, це є беззаперечним фактом, що здійснився, і який у повній мірі зафіксувала історія людства.