2015-05-10
347
Перш, ніж «вставляти своїх 5-ть копійок» у серйозну розмову, мова про яку піде нижче, визначимося у головних поняттях. Ми пропонуємо той зміст пгонять, який нас повністю задовольняє. Так викладений зміст розуміють всі з ким нам доводиться сьогодні діяти. Запозичили ми таку «транскрипцію» у відомого сучасного місіонера, кандидата богословія, ієрея Даниїла Сисоєва.* [13]
«Что такое душа? Многие считают, что внутри нас живёт какой-то отдельный «человек» а в душу верить не хотят. Но помните, что душа – это ум, обладающий волей и чувствами. Очеведно что, если человек не верит, что у него есть ум, он называется безумным, что логично. С таким человеком разговаривать не о чём, потому что с безумным, безвольным чурбаном о чём говорить? На самом деле душа – это ум, обладающий волей и чувствами, который при этом обладает некой жизненной способностью, оживляющей тело.
Иоан Дамаскин различает в нашей душе разумную часть и неразумную. Разумная часть – это высщая часть души. Выше всего в душе ум, который ещё называют духом, потому что именно в него входит Дух Святой. Через ум Он освящает всего человека. Поэтому приходит человек в Церковь по вере, которая сначала преображает ум, потом покоряет волю и чувства. Вот так и неразумная часть нашей души делится на подвластную (Свидому? и несвыдодму, ту що по Фрейду звуть подсвыддомыстю!) разуму и неподвласную. Подвласная часть разу ума, например, гнев. Он создан Богом и блажен в нас для того, чтобы мы с его помощью отганяли от себя грехи. И есть вещи,, просто неподвласные нашому разуму, но они тоже относятся к нашей душе. Это, например, та сила, которая даёт нам возможность расти, развиваться. Эта сила непідвласна нашому телу (розуму? П. Д.), но и она есть проявление нашей души, обладающей волей и чувством. Те представления, корда душа описысает в виде отельного человека, живущого внутр. Нас, имеют под. собой здравый смисл. (З здоровою душею – здорове тыло а не навпаки! П. Д.).
Душа имеет как бы другой духовный механізм управления телом. Есть такое понятие: фантомне боли. Например, у челоовека ампутируют ногу, а она у него болит, потому что низшая часть души, неподвласная разуму, продолжает искать недостающий орган. Как говорит Григлорий Нисский, душа несёт на себе от печаток лютезного ей тела, так как для человека ненормально бать бестелесным существом». (Звідси й «душа болить при дубовому здоров’ї. П. Д.).
Ще раз про дитину, душу, тіло, державу та церкву
… виховання сьогодні – навіть не провина, а проблема всіх нас
Протоієрей Василій Русинка
Саме так поставили проблему учасники Круглого столу Києво-Святошенського району, що відбувся 9 грудня 2009 року у Боярці. Нас найбільше тішить саме те, що цю проблему зібралися «побороти» усім миром, як і було колись традиційним в Україні. (Доба Братств, часів князів Острожських, П. Сагайдачного, П. Могили). Учасники: Асоціація батьківської громади області, батьківського районного комітету, керівник районного відділу освіти, благочинний. Простіше, найбільш зацікавлені та найперше відповідальні за те, аби «Формування духовно-моральних цінностей учнів» сталося кінець-кінцем за рахунок «впровадження в освіту християнської культури». Чи скоро наше телятко почне вовка їсти, - ми не знаємо, та радіємо що «лід тронувся». Скористаємося думками та зауваженнями професіоналів, по скільки їх оцінка проблем є більш об’єктивною.
Благочинний протоієрей Василь Русинка:
«Ми підняли соціальний пласт проблем сім’ї, дитини в сім’ї, проблем школи відносно батьків і дитини в школі <…. > та проблеми, хто ж має викладати в загальноосвітніх школах, для того, щоб формувати людину як особистість. Насамперед таким богословським правом володіє Церква, і така, дякувати Богу, її місія: берегти віру в чистоті і правді. На цьому Церква стоїть. І цю Церкву освятив Господь наш Іісус Христос, Який і показав нам усі ті християнські моральні цінності, якими має керуватись наше суспільство. Основними орієнтирами, законом для суспільства, є дані Богом десять заповідей. І на тій межі, де починаються заповіді, які стосуються людей, стоїть п’ята заповідь: поважай батька та матір твою, і благо тобі буде на землі. Повертаючись до проблеми виховання дітей ( виділення наші П.Д.), треба поставити таке питання, яке колись поставили преподобному Серафиму Саровському. Одного разу до нього підійшла жінка і запитала: Батюшка, а коли мені потрібно почати виховувати свою дитину, якій вже три роки? «І святий на це відповів: «Ви запізнилися рівно на три роки». Виховання залежить від того, як мама носить дитину в своїй утробі. Як вона ще тоді генетично виховує. Адже саме на генетичному рівні закладається можливість того, щоб людина, якій Господь дає таланти, дає основний дар – життя, даруючи його через маму, (а батько що ж? П.Д.) через жінку, цей талант розкрила. Тому виховання сьогодні – навіть не провина, а проблема всіх нас.
Ми, батьки, народивши своїх дітей, навчаємо їх, хочемо, щоб вони виросли людьми освіченими, були вихователями чи політичними діячами, були науковцями. Адже саме вони складають державу. І всі ті моральні катаклізми, які відбуваються в нашому суспільстві, це – наша загальна провина. Тому що вихователі в школі – такі ж батьки. Тому дуже гарні слова преподобного Єфрема Сиріна я можу навести як приклад: «Даруй мені, Господи, бачити свої гріхи, а не засуджувати свого брата». <…>.
