Розшуки трипільської культури на Кам’янеччині

Останнім часом археологи українські й російські звернули особливу увагу на т. зв. трипільську культуру. На проведеній весною мин.[улого] 1925 року археологічній конференції в Києві було вказано на бажанні археологічних розкопок в місцевостях, де виявилась трипільська культура. І між іншим мені, як представнику Кам’янецького археологічного музею, було дано завдання дослідити поширення трипільської культури на Поділлю. Минулим літом київські археологи робили археологічні розкопки гол.[овним] чином в зах.[ідних] місцевостях, де були сліди трипільської культури, і, між іншим, – в самому Трипіллі, й тепер улаштували в Києві археологічну виставку.

У нас в Кам’янці й коло Кам[’янця] систематичні археологічні розкопки не робилися, бо не було на те коштів, але робилися, так би сказати, археологічні розшуки і дещо знайдено.

Нашими археологічними знахідками в напрямку розшуків трипільської культури зацікавилася Ленінградська Російська академія історії матеріальної культури і восени мин.[улого] року написали нам в музей прислати їм черепки трипільської культури для технічного аналізу. І такі черепки надіслали, але результати того аналізу ще невідомо музею. Минулої осені приїжджав до Кам’янця співробітник тої Ленінградської [академії історії матеріальної культури. – Упоряд.] Дінтес¹ й кілька днів розслідував черепки й інші знахідки трипільської культури. А на днях також приїжджала з тою же метою науковий регістратор тої же Академії Запіловська² і працювала в нашім музеї цілий тиждень.

Отже я і вважаю за необхідним зробити доповідь в Наук.[овім] Т-ві, що зроблено у розшуках трипільської культури на Кам’янеччині.

Але перше ніж я буду говорити про результати тих археол.[огічних] розшуків, треба сказати кілька слів, що таке трипільська культура й що знайдено по цій галузі археології на Поділлю.

Трипільська культура ця перш всього дуже давня культура, і вона відноситься до часів кінця неоліту, себто новокамінної доби й початку мідної доби, – хронологічно вона датується так: була вона приблизно за 5-6 тисяч літ до наших часів.

Сліди тої культури досліджені на Україні, в Галичині, Румунії і європейській Туреччині. Найперше та культура знайдена в Молдавії чеським ученим В. Пічем³, потім в Галичині Г. Оссовським⁴. Пізніше найвиразніші й найяскравіші помітки тої культури знайдено і досліджено на Україні, і найголовніше – в селі Трипіллі на Київщині, коло Дніпра, через що і та культура називається трипільською.

В розслідах тої культури прийняли участь українські археологи: В. В. Хвойко⁵ (нині покійний), М. Ф. Біляшівський⁶, проф. Е. Р. Штерн⁷, Ф. Вовк⁸ (нині покійний) та ін.

В археології трипільську культуру називають різно: культурою майданчиків, домікенською, передмікенською, бо вона трохи подібна з найдавнішою мікенською, себто старогрецькою культурою Пелопонеса та грецьких островів. А як мікенська культура перейменована в археології в егейську, то трипільську культуру називали також українсько-егейською, називали трипільську культуру дунайсько-дніровською, карпато-дніпровською, протоарійською, протослов’янською. Але більшість археологів найшли, що найкраще залишити стару назву – культура трипільська, бо такою назвою наперед рішається питання ні про народність, ні про місцеве розширення культури, бо для вирішення таких питань не зібрано ще досить фактів.

Трипільська культура виявляється в глинобитних будівлях ритуального значення, в житлових будинках і різному домовому начинню.

Конструкцію глинобитних будівель довго не вдавалося з’ясувати, через що рештки їх називали по формі долівки – майданчиками (площадками). Але Молчанову⁹ вдалося встановити, що на тих майданчиках – житлові будинки у вигляді землянок. Ті землянки будувалися так, що нижня частина їх була в землі, а верхня будувалася з ріща¹⁰ й обмазувалася глиною; глиною вимащувалася й долівка, при чому глина намащувалася в кілька шарів (пластів) і ті шари перемежалися соломою, або теж ріщам. З часом ті землянки обвалювалися й покривали площі румові(?). Оце і є майданчики.

В тих майданчиках знаходили глиняний посуд, керамічні вироби, камінні та кістяні знаряддя, кости звірини, а часом чоловічі, також рештки спалених чоловічих кісток, сліди їжі в посуді (зерна проса, пшениці та ін.).

Глиняний посуд вироблявся від руки, без гончарного круга, добре випалювався, навіть думають, що в закритих горнах. Форма посуду різноманітна. Між ними попадаються великі грушеподібні горшки з вузькими горлами, а часом зовсім без шийок. Часом ті горшки дуже череваті, розширені посередині, а дуже звужені зверху і знизу. Такі горшки подібні до урн чи ваз називають деякі археологи […]. Для підвішування та переноски посуду прироблялися вушка та ручки. Днища посуду – частіше рівні (плоскі), а часом круглі, так що їх на рівній поверхні поставити не можна. Попадається посуд якийсь загадковий: напр. бездонні подвійні посудини т. зв. біноклі.

Посуд виробляли дуже добре, вигладжували и розмальовували. Розмальовка посуду дуже інтересна, характерна для трипільської культури. Вигладжену поверхню посуду, а часом і всередині розмальовували різним орнаментом, найперше спіральними лініями, розмальовували фарбою чорною, червоною, коричневою. Попадається і посуд з орнаментом поглибленим та випуклим, ліпним, а часом з білою фарбою. Попадаються часом, але рідко, на посуді намальовані фігурки людей та звірів. Виконання орнаменту – сміле, художнє, гарне.

Особливою прикметою трипільської культури являються керамічні фігурки людей та звірів. Такі фігурки маленькі, ніби дитячі ляльки. Людські фігурки завжди жіночі з підкресленими статевими прикметами. Фігурки ці часом бувають зроблені добре зі скульптурного боку, дуже реально, а найчастіше ті фігурки дуже схематичні, так що фігурка являє саму далеку подібність до натури, так ніби тільки натяк на той предмет, що його зображають, – так, ніби якась дощечка з зазначенням голови й торсу жінки. Очі зроблені в вигляді наскрізних дірочок, чи в вигляді впадини, ніс – незначним підвищенням, зробленим щипком двох пальців; писок частіше зовсім не зазначено; руки ніби відрізані, а на плечах дірки, які служили певне для підв’язування фігурки шнурком; ноги позначалися видовженою нижньою частиною тіла, часом ті ноги закінчуються ніби п’єдесталом, чи обрубком, який може вставлятися в якусь підставку.

Призначення тих статуеток – не зовсім ясно. Більшість археологів додають, що то були ідоли чи божки, яких ставили чи вішали на шнурках в житлових поміщеннях і в тих поміщеннях, де ховали покійників, чи ставили урни-вази з попелом спалених покійників.

Трипільська культура в деякій мірі добре вивчена археологами і має досить велику літературу: російську, українську, польську, німецьку.

Деякі археологи розбирають що трипільська культура по місцевостях являється то давнішою, то пізнішою, розрізняють ту культуру хронологічно, а з цього роблять висновки, де ця культура зародилася, куди вона посувалася і де вона зникла чи перетворилася в іншу культуру.

Більшість археологів погоджуються на тому, що трипільська культура виникла на Україні. А потім посунулася на південний захід може під тиском іншого народу, потім перейшла Балканські землі до Греції та до островів Егейського моря і з тої культури зародилася мікенська чи егейська себто старогрецька культура, від якої виникла антична грецька культура.

Таким чином з трипільською культурою з’єднується багато історичних проблем, і, між іншим, проблема арійців, їх походження і дороги їх пересування.

На Поділлі розслідів трипільської культури зроблено дуже мало.

На західнім Поділлю коло села Крутибород у 1908 р. робив розкопки трипільської культури покійний дослідник тої культури на Київщині В. В. Хвойка разом з К. В. Хилінським¹¹ та П. П. Бордаковим¹². Село Крутибороди¹³, чи, як називає те село Хвойко, Крутибородинці лежить при річці Ушиці, вище містечка Зінькова. Описав знахідки (?) в Крутибородах Хвойко в виданню «Древности – Труды И. Московского Археологического Общества, том ХХІІ, выпуск 2-ой».^*) Тут знайдено такі ж майданчики, як в інших місцевостях зо слідами трипільської культури. Знайдено рештки землянок та сліди трупоспалення, кам’яне начиння, крем’яні ножі й скребки, кам’яні молотки-топори с просвердлинами, кістяні шила, глиняні пряслиці та грузила, камені-зернотерки, фрагменти статуеток людей та звірів і дуже багато черепків глиняних виробів і цілі горшки, миски, якийсь дзвоноподібний посуд, як називає його Хвойко. Горшки, як видно з поданих до статті Хвойка малюнків, мають форму широких банок, які звужуються вгорі коло горла й внизу коло днища. Дзвоноподібні посудини – це ніби миски з круглими випуклими днищами, які, по суті, не можна ставити так як ставлять теперішні миски, хіба би в пісок або в ямку. Глиняний посуд розмальований орнаментом то спіральним, то різним геометричним. На одному горшку намальовані чотири фігури звірів: кози, козла, оленя і ніби собаки.

Хвойко доводив, що трипільська культура, знайдена в Крутибородах, являє собою вищу ступінь розвитку тої культури в порівнянню з такою же культурою Придніпрянщини.

На Брацлавщині сліди трипільської культури знайдено коло містечка Немирова. Тут, коло Немирова, в 1909 р. розкопував велике городище археолог С. С. Гамченко¹⁴, а в 1910 р. – петроградський дослідник О. А. Спіцин¹⁵. Тут знайдено стоянки трипільського типу.**⁾ Але докладного опису тих розкопок не зроблено й досі. Наскільки мені відомо.

На Східнім Поділлю, на Балтщині, трипільську культуру знайдено коло села Коритна та Криничок.

Коло села Коритни Балтської в 5 вер. на північ від Балти, в 1909-1910 рр. той же С. С. Гамченко досліджував три глиняні майданчики (площадки) трипільського типу. Тоді той же археолог розслідував в суміжнім селі Криничках 11 глиняних майданчиків трипільського типу. Тут же він знайшов і культури пізніші – гальштадську й лятенську.*⁾

Докладного опису цих розкопок також нема.

Такі відомості про трипільську культуру на Поділлю маємо в археологічній літературі.

* * *

Як розглянути на мапі ті місцевості, де знайдено трипільську культуру, то не можна не звернути увагу на те, що найгустіше та культура виявляється, крім Східної Київщини, в Східній Галичині чи Галицькім Поділлю.**) Та культура зазначена польськими та українськими археологами в багатьох місцевостях лівих приток Дністра – Збруча, Ничлави і Серета.

Над Збручем і поблизу його треба зазначити такі, де знаходять трипільську культуру: Городниця й Васильківці Гусятинського повіту, Кудринці й Боришківці в нижній течії Збруча.

Над річкою Ничлавою трипільську культуру знайдено в селах: Сухоставі, Жабинцях, Козаччині, Ланівцях, Верхняківцях і Филипківцях, а також над Дністром, недалеко устя Ничлави, в с. Біскупім Устю і нижче по Дністру в м. Мельниці.

На поріччю Серета трипільську культуру зазначено в таких поселеннях: Зеленчу, Будзанові, Вигнанці, Капустинцях, Більчу Золотім й Щитівцях, а також над Дністром вище устя Серета на правому дністрянському боці в с. Городниці.***)

Оця гущина слідів трипільської культури на Галицькому Поділлі наводила на думку, що трипільська культура густо повинна би бути й по цей бік Збруча і це спонукало нас шукати слідів тої культури на Кам’янеччині. Бо Східна Галичина й Західне Радянське Поділля мають багато спільного у фізико-географічному відношенні. Це ж помічається і в археології, особливо за часів неоліту, – хоч би пригадати скриньові кам’яні гроби чи кисти, що попадаються найбільше на Поділлю Галицькому й Радянському.

Розвідки 1925 і 1926 рр. в західно-полудневому кутку Радянського Поділля, чи на Кам’янеччині, показали, що дійсно тут трипільська культура виявляється досить густо на поріччах Збруча, Жванця, Смотрича, Мукші, Тернави й Студениці в нижних течіях цих річок (бо у верхніх і середніх течіях розвідок поки-що не робилося).

Місцевості, де знайдено сліди трипільської культури на Кам’янеччині, такі:

По р. Збручу:

1) Чорнокозинці¹⁶. В самім селі на замковій горі над Збручем стоять мури – руїни давнього оборонного замку. По тій горі поміж мурів покопані військові окопи часів останньої русько-німецької війни. В тих окопах і на поверхні землі, де викладали землю з ровів, попадають розмальовані черепки трипільського типу і одбивні кремінні знаряддя. Зразки цих черепків зберігаються в Кам’янецькому історико-археологічному музею.

2) Кудринці¹⁷ – село над Збручем нижче Чорноркозинець; проти села цього за Збручем заграничне село називається теж Кудринці. В самім селі, в Кудринцях радянських коло річки Збруча, на городі селянина Максима Марчука, попадаються розмальовані черепки трипільського типу й фігурки людей. Коли там на садибі копали льох, то таких черепків знаходили багато. На сусідніх городах теж знаходять такі ж розмальовані черепки.

На поріччю Жванця:

3) Ріпинці¹⁸ – село над р. Жванцем, нижче м. Оринина, в 12 вер. від Кам’янця. Проти села, коло соші, що йде з Кам’янця до Оринина, на урочищу «Межи рудками» і «На поповім», попадаються розмальовані великі черепки.

4) Кадиївці¹⁹ – село над Жванцем в 8 вер. від Кам’янця. Вол.[олодимир] М. Георгієвський²⁰, що проживає тут, робив розвідки археологічні в різних місцевостях того села і знайшов трипільську культуру в кількох місцях, зібрав значну колекцію черепків, глиняних фігурок людей, кам’яного знаряддя відбивного і шліфованого. Ця колекція зберігається в Кам’янецькому іст.[орико]-арх.[еологічному] музею. В серпні 1926 р. робив у Кадиївцях розкопки площадок трипільського типу член-секретар Всеукраїнського Археологічного комітету М. Я. Рудинський²¹. Розкопки провадилися в самім селі, на т. зв. «Бавках» на горі, що виступає як мис між двома ярами, де течуть два потоки, що тут коло того мису сходяться. При тих розкопках знайдено розмальовані черепки глиняного посуду, фігурки людські і звірячі, кремінне знаряддя одбивне і шліфоване, зернотерки й т. ін. Результати розкопок ще не опубліковані. Друга місцевість в Кадиївцях, де попадаються мальовані черепки трипільського типу, находяться недалеко від Балок на «Бураківці», на горі, де міститься городище. На тому городищі був певне колись замок, бо на верху гори між валами попадаються фрагменти кахель з поливою. Городище має форму звичайну для замчищ Західного Поділля: гора, що виступає як мис або хребет між двома глибокими долинами, перерізана в двох місцях валами й ровами; таким чином городище займає приблизно продовгастий чотирикутник, довжина якого коло 250 метр.[ів] і ширина приблизно 70 метр.[ів] На цім городищі попадаються розмальовані черепки, особливо це помітно, де вали кінчаються на узбіччю; під тими валами й попадаються черепки трипільського типу.*) І в інших місцевостях села Кадиївець знаходять сліди трипільської культури, а саме: на полях, що називаються «Восьмушки», «Під Суржою» (Суржа – сільце в південно-східному напряму від Кадиївець), в лісі на уроч. «Городисько». На «Восьмушках» знайдено фрагменти «біноклів», молоток, сокирка з граніту та ін. (Кам’янецький музей).

5) Фридрівці²² – село коло Кадиївець на захід. Коло села на уроч. «Позасаддя» знаходять розмальовані черепки. В лісі «Запуст» селянин Федько Пшенишний при корчуванні дерева викопав тут горня трипільської культури. Воно з червоно-жовтої глини, розмальоване спіральними чорними лініями; висота 11 см.; дно кулясте; найбільша випуклість внизу 11 см.; найменше звуження під кресами 8,5 см.; вверху маленьке вушко у вигляді гудзка; зроблене без гончарного круга, стінки дуже тоненькі і міцні. В хаті того селянина, що його знайшов, вживали те горня для солі. Тепер це горня зберігається в Кам’янецькому іст.[орико]-арх.[еологічному] музеї.

6) Лисківці²³ – село над р. Жванцем, нижче Кадиївець. На уроч. «Деренівка» знаходять розмальовані черепки і великі уламки печини зі слідами дерева – брусків і патиків. Зразки черепків в Кам’янецькому іст.[орико]-арх.[еологічному] музеї (доставлені К. І. Кшемінським²⁴).

По р. Смотричу:

7) Довжок²⁵ – село коло Кам’янця. В лісі й під лісом, недалеко від шосе-шляху, що йде до містечка Жванця, попадаються розмальовані черепки.

8) Татариски²⁶ – село під Кам’янцем. Нагорі проти Кам’янецького замку знаходять великі черепки, деякі з розмальовкою. Сліди цієї стоянки ще не добре досліджено.

По р. Мукші:

9) Велика Мукша²⁷ – село при устю р. Мукші, над Дністром. У виїмці залізничної лінії, що проложена від Кам’янця до села Устя над Дністром, на 14-й верс.[ті] від Кам’янця у верхніх шарах землі видна позема лінія печини, і тут попадаються розмальовані черепки типу трипільського. Розвідка щупом показала, що печина тягнеться більш як на 75 метр.[ів] від лінії виїмки. Зразки черепків й печини зберігаються в Кам’янецькому іст.[орико]-арх.[еологічному] музеї (доставлено В. О. Гериновичем²⁸ і Ю. Сіцінським). Недалеко від того місця, де видно сліди трипільської стоянки, знайдено в серпні 1926 р. кам’яний скриньовий гріб, а ще дальше по тій лінії знайдено черепки іншого типу (римської епохи).

10) Велико-Мукшанська Слобідка²⁹ – село суміжне з Великою Мукшою, тягнеться по річці Мукші. Коло самого села (В. Мук. Слоб.) на урочищу «Хрещата» на полях попадаються розмальовані черепки й оброблені кремінці. Весною 1927 р. селянин того села [Іван Ілаш. – Авт.] викопав на своїм полі два горщики і доставив їх до Кам.[’янецького] музею. Обидва ті горщики з жовто-цинамонової (рудуватої) глини, виліплені без гончарського кружала, мають грубі стінки. Один горщик значно більший, має верхню половинку дуже розширену кулясту. А нижня половинка дуже звужена, виглядає ніби підставка для ложення горшка в яму. Креси відбив, коли викопував горщик. Вушок на горщику не помітно. Висота цього горщика (без крес) – 22,5 см., діаметр найбільшої випуклості – 27,5 см., діаметр отвору вверху – 12-13 (неправильної форми, бо креси відбиті). Діаметр дна зовні – 10 см. Стінки товсті, особливо внизу. Коли селянин знайшов цей горщик, то пробували в його хаті варити в тому горщику картоплі. Але вийшло невдало через грубість стінок горщика. Верхня половина горщика розмальована чорними лініями на цинамонному тлі. Другий горщик менший проти першого горщика. Він також значно звужений до низу. Але не в такій мірі як перший. Креси є і вони досить широкі. Вушка два коло крес ніби невеликі гудзи. Цей горщик також розмальований чорними лініями на цинамонному тлі [на окремому аркуші паперу Ю. Й. Сіцінський занотував, що висота горщика 12,5 см., діаметр біля крес – 13, діаметр дна – 5,5. – Упоряд.].

По р. Тернаві:

11) Теклівка, або Тернавка Супруньківська³⁰ – село на схід від села Супруньковець. Коло села Теклівки, на уроч. «Городисько» над рч. Тернавою, помітно сліди трипільської культури. На [уроч.] «Городиську» є городище, обведене валами (розвідка в 1926 р. М. Я. Рудинського).

12) Китайгород³¹ – містечко в 18 вер. від Кам’янця на схід. Сліди трипільської культури знайдено в самому містечку коло дороги з Кам’янця на горі, де кладовище (розвідка М. Я. Рудинського).

13) Фурманівка³² – село на правім боці р. Тернавки, проти м. Китайгорода. На фурмановецьких полях, в напрямку до села Баговиці, знаходять розмальовані черепки. В 1924 р. тут селянин знайшов глиняну жіночу фігурку, добре вироблену. Без голови (зберігається у зав. Кам’ян.[ецької] худ.[ожньо]-пром.[ислової] школи В. М. Гагенмейстера³³.

По р. Студениці:

14) Тарасівка, або Совий Яр, чи Вихватнівецький Яр³⁴, де паперова фабрика, на схід від села Вихватнівець та м. Китайгорода. В тім яру добувають розмальовані черепки, глиняні фігурки, кремінні знаряддя (розвідки В. М. Гагенмейстера).

15) Патринці³⁵ – село над р. Студеницею, в 5 вер. від м. Китайгорода на північний схід. Зібрані біля того села черепки трипільського типу й кремінні знаряддя зберігаються в Кам’янецькому іст.[орико]-арх.[еологічному] музею.

В таких місцевостях південної Кам’янеччини знайдено сліди трипільської культури.

Певне і в північній частині Кам’янеччини також повинна бути трипільська культура. Бо на лівім березі Збруча цю культуру знаходять дальше на північ аж до Тернопільського повіту. Але на північній частині Кам’янеччини археологічних розвідок тепер поки-що не провадилося. Тільки в північно-східному кутку Кам’янецької округи, в селі Крутибородах над р. Ушицею, вище м. Зінькова, в 1908 р. робив розкопки трипільських майданчиків покійний дослідник київських стоянок В. В. Хвойка. Тут знайдено рештки землянок зо слідами трупоспалення, кам’яні знаряддя – кремінні ножі і скребки, кам’яні молотки-сокирки з просвердлинами, кістяні шила, глиняні пряслиці та грузила, камені-зернотерки, фрагменти статуеток людей і звірів, багато черепків глиняних виробів і цілі горшки і миски. Спостереження Хвойки над культурою крутибородської стоянки таке, що ця культура являє собою вищу ступінь розвитку тої культури в порівнянню з культурою трипільського типу Придніпрянщини.*)

Таким чином можна гадати, що на Кам’янеччині стоянки трипільського типу часто містяться на високих пунктах – на мисах, або хребтах гір, де з двох боків такого мису обступають яри-кручі та скелі. На таких місцевостях в пізніші часи будували укріплення та оборонні замки. Такі місцевості, де разом зі слідами трипільської культури знаходяться й пізніші археологічні пам’ятки, як вали та рови (городища) і сліди мурів (замчища), бачимо в Чорнокозинцях, Кадиївцях (в трьох місцях – на «Бураківці», на «Бавках» і на «Городиську»), в Теклівці, в Китайгороді. Видно, що на Поділлю люди часів трипільської культури жили густими поселеннями (бо часто на території теперішнього одного села попадається дві – три стоянки), гуртувалися у великі громади і займали для своїх поселень такі пункти, де би можна було зручно відбиватися від ворогів (не звірів, – треба думати, – а людей). Щоби відбиватися на таких пунктах, як, – скажемо, – Чорнокозинецька замкова гора, або Кадиївське городище на Бураківці і держати в своїх руках такі бойові позиції, треба було організованості й багато людей для оборони. Археологи-історики гадають, що на початку металевої доби почалися серед людей масові війни. Але може такі війни були ще й раніше, за часів трипільської культури, коли люди займали великі бойові позиції…

Але для таких висновків потрібні не розвідки, а археологічні розкопки й досліди. Особливо це потрібно для Поділля, що було переходовою дорогою і трипільців, і інших народів.