Форми організації і методи технічного обслуговування машин

Під організацією тих або інших виробничих процесів звичайно розуміються організації праці працюючих або закони колективної праці. Даючи визначення організації праці, можна сказати, що це система заходів, що забезпечує раціональне використання робочої сили, що включає відповідне розміщення людей у процесі виробництва, поділ і кооперацію, методи, нормування й стимулювання праці, організацію робочих місць, їхнє обслуговування й необхідні умови праці. З визначення видно, що організація включає не тільки техніко-технологічні заходи, але й економічні, і соціальні. А якщо розглядати організацію стосовно до складної системи, якийсь є система поточного змісту й ремонту вантажно-розвантажувальної техніки, то мова повинна йти про організацію, що охоплює всі рівні системи - від робочих місць підприємства до ремонтної бази в цілому. Організація ремонтної бази в цілому виражається в концентрації ремонту, спеціалізації й кооперуванні ремонтних підприємств.

Під концентрацією (або централізацією) ремонтного виробництва розуміють зосередження ремонтних робіт певного виду, які раніше виконувалися на багатьох ремонтних підприємствах, на невеликому числі великих підприємств. Спеціалізація ремонтного підприємства полягає в заздалегідь обумовленому його обмеженні виробничої діяльності з ремонту меншого числа об'єктів. Спеціалізація може бути предметна й технологічна. Розрізняють предметну спеціалізацію по видах, маркам і конструктивним елементам машин.

Коли об'єктами ремонту є, наприклад, всі типи електронавантажувачів, говорять про спеціалізацію по видах машин. Якщо ж мова йде про ремонт двигунів внутрішнього згоряння або гідравлічного встаткування, то говорять про спеціалізацію по конструктивних елементах машин. При технологічній спеціалізації підприємство незалежно від марки машини й форми елемента виконує який-небудь технологічний процес (зварювання, наплавлення й т.д.).

Кооперування ремонтних підприємств складається в створенні такої організації виробництва, при якій кілька підприємств спільно беруть участь у процесі ремонту машин.

Концентрація, спеціалізація й кооперування ремонтного виробництва - взаємно зв'язані заходи. При підвищенні рівня концентрації ремонту якого-небудь об'єкта виникають сприятливі умови для спеціалізації, що, у свою чергу, повністю й найбільше ефективно не може бути реалізована без розвитку кооперування. А оскільки кожний парк машин, що обслуговуються, має свої особливості, виражені у вигляді його структурного состава, чисельності, дислокації, то організація ремонтної бази може мати різні форми.

Критерієм тої або іншої форми організації ремонтної бази є витрати на ремонт машин і їхню доставку на підприємства в цілому по всьому господарству. Тому при виборі форми організації ремонтної бази враховуються об'єктивні характеристики парку машин і його окремих груп, а також конструктивних елементів машин, їхня чисельність, однорідність, технологічність, транспортабельність і т.д.

Порівняно однорідними й групами, що транспортуються легко, машин у парку є групи малогабаритних електронавантажувачів і автонавантажувачів, агрегатів підвищеної складності козлових кранів і деяких інших. На цій підставі вважається, що принципова схема організації ремонтної бази полягає в тому, що основна роль приділяється 3-4 дорожнім механічним майстерням, де концентрується ремонт електронавантажувачів і агрегатів підвищеної складності козлових кранів, а також деяких інших машин, наприклад тракторних навантажувачів.

Такі підприємства з різновидом предметної спеціалізації й технологічною спеціалізацією являють собою комплекси, що складаються з основної технологічної лінії (однієї або декількох) із предметною спеціалізацією (ремонт електронавантажувачів, тракторних навантажувачів) і ділянок з технологічною спеціалізацією (ремонт простих агрегатів, агрегатів підвищеної складності, електронавантажувачів, козлових кранів, тракторних навантажувачів і ін.). В окремих випадках при достатньому обсязі виробництва ділянки з ремонту агрегатів підвищеної складності козлових кранів і деяких інших типів машин виділяються в самостійні.

На інших підприємствах дорожнього рівня ремонтуються ті машини, які не потрапили в номенклатуру базових. Тут також може мати місце деяка спеціалізація. Звідси видно, що одним з основних фактор визначальну форму організації ремонтного господарства, є загальний ремонтний фонд, а стосовно до конкретного підприємства — його потужність, що прийнята визначати натуральних або вартісних показниках. Останній показник дає відносне подання про масштаби продуктивності. Для реалізації тої або іншої форми організації виробництва рівні підприємства найважливіше значення має натуральний показник, тобто річне число ремонтованих машин конкретного типу або виду.

Для господарства контейнерних переклад і комерційна робота встановлені наступні положення:

§ раціональні потужності дорожніх майстерень, спеціалізованих на ремонті електронавантажувачів, повинні бути кратні 100 одиницям у рік, але не більше 500;

§ раціональні потужності дорожніх майстерень, спеціалізованих на ремонті тракторних навантажувачів, автонавантажувачів (у тому числі малогабаритних) і автокранів,— кратні 50 одиницям у рік, але не більше 400.

Залежно від цього показника дорожніх механічних майстерень реалізуються також різні форми організації виробничого процесу, які обумовлюються тим, що останній відбувається в просторі часу. Організувати процес у просторі — це значить порошно розмістити цехи й ділянки виробництва, розподілити процес між окремими цехами, ділянками й робітниками місцями, забезпечити між ними пропорції по продуктивності; поряд із цим створити умови, при яких потужності цехів і ділянок будуть найбільше повно використані.

Організація виробничого процесу в просторі знаходить своє вираження в плануванні й побудові структури підприємства. В основі планування ремонтного підприємства лежить вибір форми потоку виробничого процесу, що обумовлює взаємне розташування ділянці. Більш докладно типи потоків будуть розглянуті в главі XI Організація виробничого процесу в часі cкладається у тім, що рух об'єктів ремонту повинен бути таким щоб забезпечувалася мінімально можлива тривало простою машин у ремонті.

Тривалість ремонту машин, складається із двох частин: робітника періоду, протягом якого здійснюються технологічні операції, у тому числі й природні процеси (природне сушіння, остигання деталей і т.д.), і перерв. У перерви, крім залежних від змінності роботи підприємства, включаються проміжки часу, які також залежать від прийнятої форми організації процесів у часі. Таких форм організації три: послідовна, коли кожну наступну операцію виконують після того, як вся партія виробів закінчена обробкою на попередній операції; паралельна, коли на наступну операцію виробу передаються поштучно, не чекаючи закінчення технологічного впливу на всю партію на попередній операції; комбінація із цих форм організації процесів дає паралельно-послідовну форму, коли на більше коротких наступних операціях партія виробів обробляється частинами або повністю, а на більше трудомістких — поштучно або частинами. Мінімальну тривалість обробки дає паралельна форма організації, а максимальну - послідовна.

Ремонт вантажно-розвантажувальної машини також можна представити у вигляді сукупності операцій, які можна компонувати в групи (партії) і виконувати за будь-якою формою організації процесу. Складність реалізації тої або іншої форми організації технологічного процесу в часі полягає в повному завантаженні всіх позицій, що беруть участь у процесі. І тут головним фактором виступає потужність ремонтного підприємства. При мінімальних обсягах виробництва типовим буде послідовна або паралельно-послідовна форма організації процесу, а при близьких до граничного — паралельна й паралельно-послідовна.

Число закріплених за одним робочим місцем операцій характеризує тип виробництва, що ділиться на одиничне, серійне й масове. Для оцінки типу виробництва ремонтного підприємства існують певні залежності між тактом виробництва (т), під яким розуміється інтервал часу між двома суміжними моментами надходження машин на ремонтне підприємство, і тривалістю ремонту машини Т_р, тривалістю самої трудомісткої операції (t_max) і тривалістю найменш трудомісткої операції (t _min). Так, якщо τ> Т_р і τ> t_max, має місце одиничне виробництво. Якщо τ < Т_р і τ> t_max, має місце серійне виробництво. При τ < t_max має місце крупносерийное й при τ < t _min — масове виробництво. Ремонт вантажно-розвантажувальних машин в умовах дорожніх механічних майстерень за цією ознакою можна віднести до серійного, а точніше, до його різновиду — дрібносерійному виробництву. Воно характеризується коефіцієнтом закріплення операцій за одним робочим місцем від 20 до 40, а на підприємствах, спеціалізованих на ремонті електронавантажувачів, коефіцієнт закріплення операцій становить від 10 до 20 включно, що характерно для среднесерийного виробництва. Якщо ремонт машини розчленований на групи операцій, які виконуються на спеціалізованих робочих місцях у послідовності, передбаченої технологічним процесом, то говорять про потокову організацію виробництва. У чистому виді потокова організація виробництва не зустрічається на ремонтних підприємствах серійного виробництва через велику кількість закріплених операцій.

У ремонтній практиці одержала поширення так звана вузлова форма організації виробництва, або «вузловий метод», під яким варто розуміти групову організацію виробництва, характеризуемую членуванням виробничого процесу ремонту машин на групи операцій, у результаті виконання яких виходить повністю відремонтована складальна одиниця (вузол, агрегат) машини або закінчується окремий технологічний процес, наприклад зовнішнє очищення, розбирання й т.д. При цьому групи операцій виконуються також на спеціалізованих постах, які, в свою чергу, можуть бути стаціонарними або пересувними. У першому випадку об'єкт ремонту на наступний спеціалізований гост для виконання чергової групи операцій передається внутріцеховим транспортом, а в другому випадку - на пересувному стенді. У деяких випадках від поста до поста можуть пересуватися виконавці. Число спеціалізованих робочих місць визначається програмою ремонту, конструктивною й технологічною складністю машин.

Для вантажно-розвантажувальних машин, і зокрема для електронавантажувачів, визначено, що у випадку спеціалізованого підприємства число послідовних постів на основній технологічній лінії становить від двох до трьох, при кожному з таких послідовних постів може бути від двох до трьох паралельних постів.

Основні труднощі в реалізації тої або іншої форми організації виробництва складаються в забезпеченні синхронності роботи лінії, тобто в забезпеченні такого сполучення операцій, щоб межоперационные перерви були мінімальними. Для скорочення перерв і тим самим тривалості ремонту поряд з більше чітким плануванням роботи, ретельною підготовкою виробництва й безперебійним обслуговуванням робочих місць всім необхідним, скороченням підготовчо-заключного часу, що доводиться на одиницю продукції, впровадженням швидкодіючих пристосувань і навіть маніпуляторів не менш важливим є створення обмінного фонду складальних одиниць, а також правильний розрахунок партії деталей або складальних одиниць, що надходять на відновлення.

Організація виробничого процесу на самому нижчому рівні системи ремонтного господарства знаходить своє вираження в організації робочих місць і робочих постів. Робоче місце — це зона трудової діяльності виконавця, оснащена необхідними засобами й предметами праці, розміщеними в певному порядку. Робочий пост — це ділянка виробничої площі, призначена для розміщення об'єкта ремонту й включающий одне або кілька робочих місць. Звідси треба, що при організації робочих місць застосовують два методи виходячи з їхнього розміщення - на робочому пості, тобто біля об'єкта ремонту (предмета праці) і біля знаряддя виробництва - у стенда, верстата, верстата. Організація робочого місця включає систему заходів щодо оснащення робочого місця засобами й предметами праці і їхньому розміщенню в певному порядку, в основі якого лежить задоволення техніко-економічних і ергономічних вимог, що забезпечують оптимальні умови перебування й максимально можливе зниження стомлюваності кожного виконавця. Конкретною реалізацією цих заходів є підвищення рівня механізації на кожному робочому місці, зниження втрат часу виконавця на непродуктивну роботу (ходіння за запчастинами, інструментом і т.д.), дотримання необхідного рівня освітленості, зниження рівня шуму, раціональне фарбування виробничих приміщень, поліпшення стану повітряного середовища, а також погодженість параметрів робочого місця з антропометричними й силовими характеристиками людини, створення умов для надійного сприйняття зорової інформації.