Урок як форма організації навчання
Урок — це така організаційна форма навчальної роботи в школі, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним
Розділ 2. ДидактиІ
г
складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує пев
ні навчально-виховні завдання. На уроці досягається логіко-пси-
хологічна завершеність пізнавальної діяльності щодо визначення
конкретного навчального завдання. j
«Урок — більш або менш закінчений відрізок, або «клітинка», педагогічного процесу. В ньому, як сонце у краплині води, відображаються всі його боки. Якщо не вся, то значна частина педагогіки концентрується на уроці»1. Урок дозволяє реалізувати всі ланцюги процесу навчання: засвоєння нових знань, умінь, їх удосконалення, застосування, перевірку тощо.
Типологія уроків
Уроки, що є складними педагогічними утвореннями, як і всі складні явища, можуть бути поділені на типи за різними ознаками. Тому в сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної типології (класифікації) уроків не існує. Автори визначають типи уроків за різними основами: за дидактичною метою, ланками процесу навчання, методами навчання тощо.
За дидактичною метою і ланками процесу навчання можна визначити такі типи уроків:
Урок— культорологічний феномен, оброблений людськими зусиллями, він створений педагогічною думкою, він — продукт підняття людини до безкінечного процесу пізнання й осмислення світу. Н.Є. Щуркова |
1 тип. Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;
2 тип. Урок закріплення, удосконалення, узагальнення, систематизації наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;
3 тип. Урок засвоєння інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних і практичних умінь і навичок);
4 тип. Урок закріплення, удосконалення і узагальнення інтелектуальних і практичних способів діяльності;
5 тип. Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти;
6 тип. Урок з декількома різнозначними дидактичними завданнями (комбіновані уроки).
Структура уроку
Оскільки урок є певною педагогічною системою, під структурою уроку слід розуміти функціональні зв'язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку,
Скаткчн М.Н. Совершенствование процесса обучения в школе. — М, 1971. — С. 149.
2.6. Форми організації навчання
мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріплення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань тощо.
Шкільний урок— це частина життя дитини і одночасно це урок життя для нього. Це саме життя, повне проблем і радості відкриття. Н.Є. Щуркова |
Дидактичний елемент являє собою логічно завершений процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидактичним завданням, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.
Організаційний елемент уроку. Будь-який урок починається з попередньої організації, яка виконує функції забезпечення нормальної зовнішньої обстановки для роботи та психологічного настрою учнів на заняття (привітання вчителя з учнями, перевірка відсутніх робочих місць).
Повідомлення учням про тему, мету і завдання уроку. Способи повідомлення можуть бути різними. Тут немає стандарту. Це може бути проблемна ситуація, пізнавальне завдання, попередній запис плану на дошці тощо.
Мотивація мети. Вчитель не лише повідомляє про тему, мету, завдання, але і стимулює пізнавальні інтереси школярів, розкриваючи значення матеріалу, що вивчається.
Вивчення нового матеріалу. Це найголовніший елемент будь-якої форми навчання. Вчитель продумує питання підготовки учнів до засвоєння нового.
Закріплення вивченого, засвоєного. Щоб забезпечити усвідом-леність, міцність засвоєння, розвиток самостійності, необхідне постійне закріплення матеріалу, що вивчається.
Перевірка засвоєного, контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів.
Домашнє завдання.
В.А. Онищук називає і такий компонент, як актуалізація опорних знань учнів, тобто відновлення попередніх знань, які необхідні для засвоєння нових.
Варіанти сполучень елементів уроку здійснюються в певній залежності від його мети, завдань, змісту, методів, прийомів навчання, рівня підготовки школярів.
Академік І. Звєрев конкретизує такі структурні елементи (етапи) уроку: постановка пізнавальної задачі (що буде вивчатися; мотивація (чому треба вивчати, знати й уміти); відбір змісту, визначення послідовності вивчення; застосування способів та засобів (як, за допомогою чого досягати результату, включаючи конт-
Розділ 2. Дидактика |
роль, самоперевірку, розуміння, усвідомлення та застосування знань і вмінь, а також відпрацювання навичок). (Див. Й. Зверев. Урок: каким ему бьіть? Учительская газета. — 19.VI.1986).
Наведемо орієнтовну структурну побудову уроків різних типів.
Таблиця 27 Дидактичні завдання і зміст дидактичних елементів уроку
Елементи уроку | Дидактичні завдання елементів уроку | Зміст дидактичного елемента |
Організаційний | Підготовка учнів до роботи на уроці. Забезпечення нормальної для навчальної роботи зовнішньої обстановки; психологічний настрій учнів на заняття. | Привітання вчителя і учнів, фіксація (якщо в цьому є необхідність) тих, хто не присутній; перевірка зовнішніх факторів для забезпечення навчальної діяльності (наявність засобів навчання, наочності); виявлення готовності учнів до уроку (робоче місце, поза, зовнішній вигляд, організація уваги). |
Підготовка учнів до розв'язання завдань уроку | Ознайомлення школярів із завданнями, котрі вони повинні розв'язувати, доведення їх значущості для оволодіння знаннями, способами діяльності, стимулювання пізнавальних інтересів учнів, актуалізація раніше засвоєних знань, умінь. | Повідомлення теми, мети, завдань уроку, обґрунтування значення їх вирішення; актуалізація опорних знань, способів діяльності; активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів. |
Засвоєння нового навчального матеріалу | Забезпечення засвоєння школярами різних видів знань, оволодіння способами діяльності, їх закріплення. | Формування, закріплення, узагальнення, систематизація нових знань і умінь інтелектуального і практичного характеру у процесі цілеспрямованої системи взаємодії учителя й учнів. Забезпечення активного сприйняття, осмислення, активної самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів. |
Перевірка засвоєння учнями нового матеріалу | Перевірка розуміння учнями змісту навчального матеріалу, зв'язків між поняттями, явищами, здійснення індивідуальної допомоги. | Перевірка вчителем глибини розуміння учнями навчального матеріалу, внутрішніх закономірностей, зв'язків елементів знань; корекція. |
Підведення підсумків уроку | Узагальнення елементів засвоєних знань, способів діяльності інтелектуального і практичного характеру, пред'явлення їх у вигляді певної цілісності. | Узагальнення засвоєного різними способами навчального матеріалу, оцінка роботи класу. |
Домашнє завдання | Інформація про домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання. | Повідомлення про зміст домашнього завдання, пояснення методики його виконання. |
2.6. Форми організації навчання_______________________ ______341
Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності:
— організація початку роботи; •
— повідомлення про тему, мету, завдання уроку;
— мотивація мети; 'f
— при необхідності актуалізація опорних знань;
— організація сприйняття й осмислення нової інформації;
— закріплення (при необхідності); "1
— перевірка розуміння; [
— підведення підсумків;
— домашнє завдання. \
Урок засвоєння інтелектуальних і практичних засобів діяльності:
— організація початку роботи;
— повідомлення теми, мети, завдань уроку; '
— мотивація мети; ^
— актуалізація опорних знань;
— виконання різноманітних вправ за допомогою вчителя; 2
— самостійне виконання школярами вправ як центральна ланюі Уроку;
— перевірка виконаного, підведення підсумків;
— завдання додому.
Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти:
— організація початку роботи;
— повідомлення теми, мети, завдань уроку;
— мотивація діяльності;
— перевірка знань, умінь, навичок різними методами;
— підведення підсумків;
— завдання додому. Комбінований урок:
— організація початку роботи;
— повідомлення мети, завдань уроку;
— мотивація (на різних етапах);
— перевірка виконання домашніх завдань;
— підготовка до засвоєння нового матеріалу;
— при необхідності — актуалізація опорних знань;
— організація сприйняття та осмислення нової інформації;
— закріплення, виконання вправ за зразком;
— застосування знань і способів діяльності шляхом розв'язання пізнавальних завдань, проблем;
— узагальнення вивченого на уроці і введення його в систему раніше засвоєного;
— контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяльності.
Структура уроку не може бути шаблонною, стандартною. Уроки проблемного характеру мають свою структуру, яка відповідає
Розділ 2. Дидактика |
особливостям пошукової пізнавальної діяльності, тому включає компоненти: створення проблемної ситуації, формування проблеми, висунення гіпотез та їх обґрунтування, обговорення висунутих гіпотез, обґрунтування правильного розв'язання проблеми, закріплення знань, застосування за нових умов.
Своєрідному «розкріпаченню» побудови уроків сприяв досвід липецьких учителів (у 60-ті роки). Сутність досвіду передових учителів Липецької області була в тому, що вони, відмовившись від традиційної обов'язкової форми комбінованого уроку, об'єднали роботу щодо формування нових знань з удосконаленням і перевіркою раніше засвоєного, використовуючи для цього різні за формою і змістом види самостійної діяльності учнів на уроці. Це дозволило найбільш раціонально використовувати навчальний час, підвищувати інтенсивність роботи учнів на уроці, забезпечувати безперервність повторення, закріплення засвоєного, виробляти стійкі навички самостійної роботи учнів, повсякденно оцінювати її результати.
Якість уроку визначає не скільки структура уроку і тип його, стільки особливість учителя, який організує урок.
Прикладом можуть бути дії Ш.О. Амонашвілі на уроці:
1. Перед початком кожного уроку він, як правило:
. — повідомляє дітям, які їх чекають важливі справи;
— повідомляє і часто записує план (хід) уроку, погоджує його з дітьми;
— іноді пропонує визначити, з якого завдання починати урок.
2. Коли має на меті перевірити новий для себе спосіб, метод, форму, заздалегідь повідомляє учнів про це, просить допомогти, сприяти успішній роботі.
3. Коли урок проходить напружено, в пізнавальній боротьбі і він відчуває внутрішнє задоволення, то в кінці уроку:
— дякує дітям;
— пояснює, чому сам навчився на уроці, чому діти його навчили;
; — буває, що діти дякують учителю за цікавий урок, і це прино
сить радість.
4. Час від часу просить дітей оцінити урок:
— як він пройшов і чи захопив їх;
— які завдання найбільш сподобалися; '- ' •-. — які вони хотіли б дати поради вчителю, чого чекають від нього;
— яке «домашнє завдання» хотіли б запропонувати вчителю.
5. У кінці уроку вчитель, як правило, пропонує підвести підсумки:
— до чого прагнули на уроці, чи задоволені своєю участю;
— хто чому навчився, чим оволодів, чим задоволений, або неза-
доволений;
, —у кого які виникли проблеми, інтереси. 1(
2.6. Форми організації навчання 343
6. Якщо Ш.О. Амонашвілі відчуває, що урок пройшов невдало, то
s в кінці уроку повідомляє про це дітям, по можливості називає причину.
,, 7. Часто пропонує дітям на уроках альтернативні навчальні мате-
\.. ріали, завдання і задачі (вибрати вірш, яким задачам і завданням від
дати перевагу, пакет із завданням різного рівня складності).
,, 8. Часто звертається дітей з прохання допомогти:
.] — підготовити завдання (задачі, приклади, кросворди);
— знайти розповідь, вірш на певну тему.
„ 9...................................................................................................
І» 10. Іноді при написанні творів сам сідає за вільну парту і пише
.,:. з ними твір, потім читає його, діти аналізують його.
11..................................................................................................
•;. 12. Заохочує в дитині:
і — сміливість розуму, вміння сумніватися;
•'"; — прагнення до самостійності, готовність захищати свою точку зору;
— творчий підхід;
— допитливість.
13, Допитливість придає суспільну значущість пізнавальним успіхам дитини'.
Останнім часом у педагогічній літературі широко вживається поняття «нетрадиційний урок», «нестандартний урок». До них відносяться: інтегровані, коли вивчається матеріал декількох тем одним блоком; міжпредметний, який об'єднує споріднений матеріал декількох предметів; урок-есе; театралізований урок; урок-кон-курс; урок-аукціон; урок КВК; урок-телеміст; урок — прес-конференція; урок-ділова гра; урок-концерт; урок-вечорниці; урок-суд; урок-практикум; урок-семінар; урок-екскурсія; урок-діалог; урок-гра «Поле чудес»; урок-брейн-ринг тощо.
Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, а також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оп-тимальність розв'язання навчально-виховних завдань.
Нетрадиційні форми навчання дозволяють урізноманітнювати форми і методи роботи з учнями, відходити від шаблонів, сприяють вихованню творчої особистості школяра, розширенню функцій учителя, дають можливість враховувати специфіку навчального матеріалу та індивідуальні особливості учнів.
Специфіка нетрадиційних форм навчання передбачає розробку адекватної технології кожного уроку, а це, в свою чергу, вимагає певної їх класифікації.
Амонашвшш Ш.А. Размьішления о гуманной педагогике. — М., 1995. — С. 410—414.
344 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика
На основі аналізу наукової літератури та досвіду проведення нетрадиційних уроків учителями можна визначити дві основні групи таких уроків: 1) «пульсуючі», тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна (урок-диспут, уроки-семі-нари, уроки-конференції); 2) «нестандартні уроки», які відзначаються оригінальністю їх організації та проведення. Вони в основному виникли в останні роки під впливом засобів масової інформації — телебачення, радіо (урок-КВК, урок — «Слідство ведуть знавці»).
У залежності від реалізації основних компонентів навчання при розв'язанні його дидактичних завдань визначаються наступні види уроків:
нетрадиційні уроки цілісного розв'язання завдань навчання: сприйняття мети, організація сприйняття, осмислення, закріплення, застосування знань, умінь, здійснення контролю і самоконтролю (урок-змагання, урок-аукціон, бінарні, міжпредметні);
«пролонговані» уроки, які не реалізують цілісно-дидактичних завдань за час проведення, тому що вимагають довгої попередньої підготовки (вечорниці, прес-конференції, театралізовані уроки тощо).
За способами організації взаємодії суб'єктів навчального процесу визначаються такі моделі нетрадиційних уроків:
Модель «А», яка забезпечує однобічність, вплив на учня: вчи-тель->учень, учень-»учень.
Модель «В» забезпечує взаємодію в процесі спілкування суб'єктів навчання в умовах парної роботи, роботи в малих групах, міжгруповій роботі. В цій моделі учень не є об'єктом діяння, а рівноправним суб'єктом.
Модель «С», що передбачає як однобічне діяння, так і взаємодію суб'єктів навчання1.
Експериментальні дослідження свідчать про вплив нетрадиційних форм навчання на якість навчально-пізнавальної діяльності школярів при різних способах організації спілкування суб'єктів навчання.
Встановлено, що позитивні зміни основних показників якості знань (повноти, міцності, усвідомленості, глибини, системності), у формуванні загальнонавчальних умінь, рівнів пізнавальної і комунікативної активності більш значущі при застосуванні нетрадиційних форм навчання моделей «В» і «С». Тим самим доведено, що взаємодія суб'єктів навчання є фактором, який суттєво впливає на якість навчального процесу.
Це можна пояснити тим, що застосування нетрадиційних форм сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів; учень без-
Див.: Стяглчк Н.І. Нетрадиційні форми навчання та їх вплив на якість навчального процесу в школі. Автор дис. к.п.н. — Харків, 1994. — С. 12—13.
2.6. Форми організації навчання 345
посередньо бере участь у діяльності, в якій оволодіває знаннями, вміннями та навичками. Пізнавальна діяльність учнів у таких способах її організації в основному має колективний характер, який створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість обміну інтелектуальними цінностями, порівнянню і узгодженню різних точок зору про об'єкти, які вивчаються.
При проведенні нетрадиційних форм, які забезпечують однобічне діяння на учня (модель «А»), не виявлено значних змін якості знань учнів, але підвищилася успішність невстигаючих учнів, тому що однобічне діяння відбувалось в основному в парах «слабкий—дужий», що дозволяло враховувати індивідуальні особливості школяра, його реальні навчальні можливості, створювати атмосферу «комфорту» в навчанні. Підвищується також успішність тих школярів, які виконують функції вчителя.
При використанні нетрадиційних форм всіх трьох моделей були досягнуті значні позитивні результати у формуванні загальнонав-чальних умінь, але кожна модель організації навчально-пізнавальної діяльності школярів по-різному впливає на групи цих умінь (навчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-інтелектуальні).
Теоретичний аналіз проблеми, експериментальна робота по застосуванню нетрадиційних форм навчання дозволили виявити педагогічні умови, які забезпечують позитивний вплив нетрадиційних форм навчання на якість навчального процесу, а саме:
а) чітке визначення мети для оптимального обґрунтування доцільності застосування нетрадиційних форм навчання;
б) адекватність нетрадиційних форм навчання типу навчального предмета (предметам, провідним компонентом змісту яких є:
— знання основ наук;
— способи діяльності;
— художня освіта, естетичне виховання);
в) урахування при застосуванні нетрадиційних форм навчання особливостей основних етапів навчання (сприйняття, осмислення, закріплення, застосування, контроль);
г) органічне поєднання нетрадиційних форм навчання з традиційним уроком;
д) відповідна підготовка вчителя до застосування форм навчання:
— глибоке знання свого предмета, методики його викладання, структури процесу навчання, психолого-педагогічних особливостей учнів, способів організації взаємодії вчителя і учнів;
— постійне прагнення до підвищення своєї професійної майстерності, яке передбачає ознайомлення з новинками педагогічної та методичної літератури;
— творчий підхід до розв'язання завдань навчання;
346 ____________________________________ Розділ 2. Дидактика
— високий рівень культури спілкування;
— створення позитивного мікроклімату в класі. Нетрадиційні форми навчання пред'являють певні вимоги і до учнів: оволодіння інтелектуальними вміннями (самостійно добувати потрібну інформацію, узагальнювати, виділяти головне) і комунікативними (вміння слухати, ставити питання), що створює умови для колективної пізнавальної діяльності;
е) якість навчального процесу визначається також оптимальною кількістю нетрадиційних форм навчання протягом місяця, півріччя.