Місце церкви в системі соціальних інститутів та їх взаємодія з державою

Релігійність це характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп та спільнот, що вірять у надприродне і поклоняються йому.

Лідерство — соціальні відносини домінування і підпорядкування в групі, організації, суспільстві, що ґрунтуються на здатності лідера приймати рішення і здійснювати вплив.

М. Вебер вирізняє три типи релігійного лідерства:

• бюрократичний — коли авторитет лідера пов’язаний з його статусом в певній церковній ієрархії;

• харизматичний — коли авторитет залежить від особистісних властивостей. Поява харизматичних лідерів притаманна для періодів революцій та інновацій в суспільстві;

• традиційний — коли авторитет освячений віковими традиціями чи звичаями вибору релігійних лідерів.

Соціологічний підхід до вивчення релігії має свої особливості, зумовлені самим предметом вивчення, унікальним місцем релігії в культурі людини й суспільному житті. Основний методологічний принцип полягає в тім, щоб об’єктивно, без ідеологічних і політичних упереджень досліджувати місце й роль релігії в суспільстві. Цей принцип досить складно реалізувати, бо різні соціальні та політичні угруповання нерідко по-різному оцінюють релігію.

Вихідним пунктом соціологічного аналізу релігії має бути розуміння її сутності як соціально-культурного інституту, що починається з тлумачення самого терміна «релігія», визначення його змісту.

Те, що людству понад 1 млн років, а релігія з’явилася лише 50—100 тисяч років тому, свідчить, що релігія зв’язана з достатньо зрілою свідомістю людини.

Існування релігії в різних суспільних системах, еволюція її форм, усезагальний і універсальний характер дають право стверджувати, що оцінка її як «опіуму для народу» є надто поверховою та упередженою. Досвід переконує, що релігія зв’язана з життєвими реаліями, такими як смерть і народження людини, із сенсом її перебування на землі, добром і злом, стражданнями та іншими доленосними моментами.

Саме релігія протягом усієї історії виступає як хранителька національних традицій, формує світосприйняття більшості людей, норми їхньої поведінки.

64. Сім'я як об'єкт соціологічного аналізу.

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї.

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті рр. XX ст., розвивалась досить успішно. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім’ї є досить широке і

різноманітне коло питань:

* загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї

* взаємозв'язок сім'ї і суспільства;

* типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;

* фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;

* зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;

* суспільні функції сім’ї, її структура та особливості як соціального інституту, і як малої соціальної групи;

* мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;

* інтеграція та дезінтеграція сім'ї;

* історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;

* умови життя сім’ї, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.

Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії.

* Моногамія - форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

* Полігамія - форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії.

* Полігінія - форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж: одну жінку.

* Поліандрія - форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно.

65. Функції сім'ї.

Функції сім'ї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Одна із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім'ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім'ї.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім'ї, яка зв'язана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки.

Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв'язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім'я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок.

Водночас сім'я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім'ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім'ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

Функції:

- репродуктивна

- побутова

- сексуальна

- первинний соціальний контроль

- духовно-емоційна

- виховна

- економічна

66 Структура та види сім'ї.

Існують два найпоширеніших типи сім'ї: нуклеарна та розширена.

Нуклеарна сім'я є найбільш поширеним типом сім'ї в сучасному індустріальному суспільстві. Вона складається із дружини, чоловіка та їхніх дітей.

Розширена сім'я — це сім'я, яка складається із кількох поколінь родичів. Вона становить клан (чоловіків разом із їх дружинами і дітьми).

Усі суспільства обмежують коло, з якого можна вибирати собі шлюбного партнера. Правильний вибір регулюється двома типами матримоніальних норм: ендогамією та екзогамією.

Ендогамія — це правила, які дозволяють вибирати собі подружнього партнера всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віро сповідування, національність, плем'я та ін.).

Екзогамія — це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв'язки із членами своєї родини.

Моногамія і полігамія. Моногамія — подружжя, що складається з одного чоловіка й однієї жінки.

Полігамія — така форма подружжя, при якій у шлюб вступають більше ніж два партнери. Існує три форми полігамії. Найпоширенішою є полігінія, або багатоженство.

Структура сім’ї – це спосіб і організація зв’язків між її складовими частинами (батьками, дітьми, подружжям і т. Ін.), характер їх взаємовідносин у процесі життєдіяльності, типи авторитету.

В залежності від структури:

- моногамні

- полігамні

- елітарні

- авторитарні

- патріархальні

- матріархальні

- ендогамні(за межами групи)

- екзогамні(у своїй групі)

-гомогенні(один етнос)

- гетерогенні(різні етноси)

За складом