Вибори за жеребкуванням, повторність зайняття посад

Шевченко Q.O.

Ш 37 Історія держаки і права зарубіжних країн: Хрестома­тія для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі, 1995. - 176с.

ISBN 5-7707-9051-2

Хрестоматія складена на основі програми з курсу історії держави і права зарубіжних країн юридичного факультету Київського уні­верситету імені Тараса Шевченка. У ній містяться найважливіші документи, які висвітлюють історію держави і права зарубіжних країн з найдавніших часів до наших днів.

Хрестоматія розрахована на студентів юридичних вузів і всіх, хто цікавиться історією держави і права.

1204000000-13 95

ISBN 5-7707-9051-2                       © О.О.Шевченко, 1995

 

 

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Закони Хаммурапі, царя Вавілону

§1. Якщо людина почне, клянучись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не докаже, то її треба вбити.

§2. Якщо людина звинуватить іншу людину в чаклунстві, але не докаже цього, то звинувачений має піти до Ріки і ки­нутись у воду. Якщо Ріка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Ріку одержує дім того, хто його звинувачував.

§3. Якщо людина виступить у судовій справі свідком зви­нувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа сто­сувалася життя, то цю людину треба вбити.

§4. Якщо ж вона виступила свідком у судовій справі стосов­но хліба або срібла, то вона повинна зазнати кари, що засто­совується у такій судовій справі.

§5. Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме
рішення, виготовить документи з печаткою, а потім своє
рішення змінить, то цього суддю треба викрити у зміні рішен­
ня, і він повинен сплатити суму позову у цій судовій справі у
12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий із
свого судового місця і не повинен повертатися і засідати із
су ддями у суді._________________      ' • ' •_____

§6. Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба вбити; а також того, хто прийме із її рук вкра­дене, треба вбити.

§7. Якщо людина купить з руки сина людини або із руки раба людини без свідків і договору або візьме на зберігання срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або осла, або що-небудь інше, то ця людина — злодій, її тре­ба вбити.

§8. Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або човна, то, коли це боже або двірцеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить

мушкенуму, — вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити. §9. Якщо людина, у якої щось пропало, схопить пропалу річ у руках іншої людини, і той, у чиїх руках буде захоплена пропала річ, скаже: «Мені, мовляв, продав продавець, я ку­пив, мовляв, при свідках», а господар пропалої речі скаже: «Я, мовляв, представлю свідків, що знають мою пропалу річ», то покупець повинен привести продавця, що продав йому річ, і свідків, при яких він купив; також і господар пропалої речі повинен привести свідків, що знають його пропалу річ. Судді мають розглянути їх справу, а свідки, при яких було здійснено покупку, і свідки, що знають пропалу річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і тоді продавець — злодій, і його треба вбити; господар пропалої речі має одер­жати свою пропалу річ назад; покупець має взяти відважене ним срібло із дому продавця. §10. Якщо покупець не приведе продавця, що продав йому, і свідків, при яких він купив, а лише господар пропалої речі приведе свідків, що знають його пропалу річ, то покупець — злодій, його треба вбити; господар пропалої речі має одержа­ти свою пропалу річ. §11. Якщо господар пропалої речі не приведе свідків, які знають його пропалу річ, то він брехун, зводить наклеп; його треба вбити. §12. Якщо продавець чужої речі пішов до долі (помер — О.Ш.), то покупець одержує у п'ятикратному розмірі позов, поданий у цій справі, із дому продавця. §13. Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді при­значають їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць своїх свідків вона не приведе, то вона брехун, повинна зазнати кари, що накладається у такій судовій справі. §14. Якщо людина вкраде малорічного сина людини, то її треба вбити. §15. Якщо людина виведе за міські ворота раба двірця, або рабиню двірця, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити. §16. Якщо людина сховає у своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать двірцеві або мушкенуму, і не приведе їх на клич глашатая, то цього господаря будинку треба вбити.

§17. Якщо людина спіймає у степу раба-втікача або рабиню і доставить його панові його, то пан раба повинен дати їй два сиклі (сикль (1/60 міни) — одиниця ваги, що дорівнює 8,4 г) срібла.

§18. Якщо цей раб не назве свого пана, то мають привести його у двірець, вивчити його справу і повернути його панові Його.

, §19. Якщо вона залишить цього раба у своєму домі, а потім рдб буде схоплений у її руках, то цю людину треба вбити.

§20. Якщо раб втече з рук того, хто його вловив, то ця лю­дина повинна поклястися перед богом панові раба і буде вільною від відповідальності.

§21. Якщо людина зробить пролом у домі, то перед цим проломом її треба вбити і зарити.

§22. Якщо людина пограбує і буде схоплена, то її треба і ти.

§23. Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом все, що у неї пропало, а громада і рабіанум (рабіанум — староста гро­мади), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, що у неї пропало.

§25. Якщо у домі людини спалахне вогонь і людина, що прийшла гасити його, зверне свій погляд на пожитки госпо­даря дому і візьме щось із пожитків господаря дому, то цю людину треба кинути у цей вогонь.

§26. Якщо редум або баїрум (редум і баїрум — воїни, що відбували службу у царя і які одержували за це земельну ділянку та інше майно у користування), якому наказано виступити у царський похід, не піде, або, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума або баїрума треба вбити; найня-Цій ним може забрати його дім.

§27. Якщо редум або баїрум попаде в полон, знаходячись на царській службі, а після нього його поле і садок будуть віддані іншому і той буде відбувати його військову повинність, то якщо він повернеться і досягне свого поселення, треба повернути йому його поле і садок, і він буде сам відбувати свою повинність.

§28. Якщо редум або баїрум попаде в полон, перебуваючи на царській службі, а його син може відбувати повинність, то

треба віддати йому поле і садок, і він буде відбувати повинність свого батька.  .

§30. Якщо редум або баїрум через тягар своєї повинності кине своє поле, садок і дім і буде відсутній, і після нього інший візьме його поле, садок і дім і буде відбувати його повинність протягом трьох років, то якщо він повернеться і буде вимагати своє поле, садок і дім, не треба віддавати їх йому. Той, хто взяв їх і відбував його повинність, сам буде відбувати її.

§31. Якщо ж він буде відсутнім тільки один рік і повернеть­ся, то треба віддати йому його поле, садок і дім, і він сам буде відбувати свою повинність.

§34. Якщо декум або лубу^гтум (декум або лубуттум — ко­мандирські посадїПГаршї) візьме пожитки редума, спричи­нить шкоду редуму, віддасть редума в найм, передасть редума на суді сильнішому або візьме собі дарунок, який дав редуму цар, то цього декума або лубуттума треба вбити.

§35. Якщо людина купить у редума великих або дрібних тварин, яких дав йому цар, то вона втрачає своє срібло.

§36. Якщо людина купить поле, садок або дім редума, баї-рума або того, хто дає прибуток, то її табличку треба розбити, а також вона втрачає своє срібло. Поле, садок і дім поверта­ються їх господареві.

§40. Надітум_(надітум — жриця), тамкар (тамкар — торгі­вець або~лихвар_г що знаходиться на службі у царя) або зобо­в'язаний іншою повинністю можуть віддати своє поле, свій садок, свій дім за срібло. Покупець повинен відбувати по­винність, пов'язану з полем, садом або з будівлею, які він купив.

§42. Якщо людина орендує поле і не виростить на ньому хліб, то її треба викрити у тому, що вона не виконувала необ­хідної роботи у полі, і вона повинна віддати господарю поля хліб, як її сусіди.

§43. Якщо вона не обробить поле і закине його, то вона повинна віддати господарю поля хліб, як її сусіди, а поле, яке вона закинула, повинна виорати, заборонувати і повернути господарю поля.

§44. Якщо людина орендує на три роки цілину, але із-за лінощів не обробить поле, то на четвертий рік вона повинна

поле виорати, заборонувати і повернути поле господарю поля, а також відмірити йому по 10 курру (курру — 252,6 літрів) хліба за один бур (1 бур — 6,35 га).

§45. Якщо людина віддасть землеробові за орендну плату своє поле, а потім Адад (Адад — бог грому, блискавки, дощу) затопить поле або повінь знесе врожай, то збитки падають тільки на землероба.

§46. Якщо вона не отримає орендної плати або віддасть поле за половинну чи третинну долю, то хліб у полі землероб і господар поля повинні ділити за домовленим співвідношен­ням часток.

§48. Якщо людина має на собі процентний борг, а Адад затопить її поле, або повінь знесе врожай, або внаслідок по­сухи в полі не виросте хліб, то вона може у цьому році хліб своєму позичкареві не віддавати і знищити свій документ; також і проценти за цей рік вона може не віддавати.

§52. Якщо землероб не виростить на полі хліб або кунжут_; то це не повинно змінювати його договір.

§53. Якщо людина проявить лінощі і не закріпить гатку свогс поля і, як наслідок того, що гатка не була загачена нею, у її гатці станеться прорив, а водою буде затоплено землю грома­ди, то людина, у гатці якої стався прорив, повинна відшкоду­вати хліб, який вона згубила.

§54. Якщо вона не може відшкодувати хліб, то треба відда­ти її рухоме майно за срібло, і це срібло повинні розподілити між собою люди обробленої землі громади, хліб яких знесла вода.

§60. Якщо людина дасть садівнику поле для насадження саду, а садівник посадить сад і буде вирощувати сад протягом чотирьох років, то на п'ятий рік господар саду і садівник діляті між собою порівно; господар саду має вибрати і взяти свок долю першим.

§78. (Якщо...) людина, що живе у будинку віддасть госпо­дарю (будинку) повністю (його) річну орендну плату, (але господар будинку нака(же) жи(льцю) звіль(нити) до закін чення (його) терміну, то господар будинку, зара(ди) того, ще він змусив жильця (звільнити) його будинок до закінчення (його) терміну, (втрачає) срібло, яке дав йому жилець.

§89. Якщо тамкар дасть (хліб) або срібло в борг під процен-

 

 

ти, то на одну курру (він може взяти 100 ка (ка — 0,84 л) зерна як процент), якщо він дав у борг під проценти срібло, то на один сикль срібла він може взяти 1/6 сикля і шість ше (ше — 0,046 г) як процент.

§102. Якщо тамкар дасть позику шамаллуму (шамаллум— дрібний торговець, який одночасно виконує доручення там-кара) сріблом, а той зазнає збитків там, куди відправиться, то він повинен повернути тамкарові основну суму.

§104. Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, масло або інший якийсь товар для продажу, то шамаллум повинен по­рахувати срібло і віддати тамкарові. Шамаллум має одержати документ з печаткою про срібло, яке він віддає тамкарові.

§105. Якщо шамаллум буде неуважним і не візьме документ

""•з печаткою про срібло, яке він віддав тамкарові, то срібло, на

яке не дано документа з печаткою, не додається до рахунку.

§106. Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і не запере­чить про це перед своїм тамкаром, то цей тамкар повинен викрити шамаллума перед богом і свідками у одержанні срібла, і шамаллум повинен віддати тамкарові срібло, яке він взяв, у потрійному розмірі.

§109. Якщо у будинку шинкарки змовляються злочинці, і вона не схопить цих злочинців і не приведе до двірця, то цю шинкарку треба вбити.

§113. Якщо людина має за людиною борг хлібом або сріблом і без відома господаря хліба візьме хліб з комори або з току, то цю людину треба викрити у тому, що вона взяла хліб з комори або з току без відома господаря хліба, і вона повинна повернути увесь взятий хліб, а також втрачає все, дане нею у борг.

§115. Якщо людина має за людиною борг хлібом або сріблом і буде тримати її закладчика, а закладник помре у будинку того, хто взяв його закладчиком, за своєю долею, то це не підстава для претензії.

§116. Якщо закладник помре у будинку того, хто взяв його у заклад, від побоїв чи поганого ставлення, то господар за-кладника має викрити свого тамкара; якщо взятий у заклад — син людини, то треба вбити його сина, якщо він — раб люди­ни, він повинен відважити 1/3 міни срібла, а також втрачає все, дане ним у заклад.

8

§117. Якщо людина має на собі борг і віддасть за срібло або віддасть у боргову кабалу свою дружину, свого сина або свою дочку, то вони повинні служити у будинку їх покупця або лихваря три роки; на четвертий рік треба відпустити їх на свободу.

§120. Якщо людина засипе свій хліб для зберігання у домі людини, і у хлібній коморі виникне нестача, або господар дому, відкривши комору, візьме хліб або зовсім відмовиться, що хліб засипано в його домі, то господар хліба повинен, клянучись, вказати перед богом свій хліб, і господар дому повинен віддати господареві хліба взятий у нього хліб у под­війному розмірі.

§124. Якщо людина віддасть людині на зберігання срібло, золото або щось інше при свідках, а та відмовиться перед нею, то цю людину треба викрити, і вона повинна повернути все, від чого відмовлялась, у подвійному розмірі.

§127. Якщо людина, у якої нічого не пропало, скаже: «У мене пропало щось», і зганьбить своїх сусідів, то її сусіди мають, клянучись, викрити його перед богом у тому, що у неї нічого не пропало, і вона повинна віддати своїм сусідам у подвійному розмірі те, на що вона зазіхала.

§128. Якщо чоловік візьме жінку без письмового договору, то ця жінка — не дружина.

§129. Якщо дружина буде заскочена такою, що лежить з іншим чоловіком, то треба їх зв'язати і кинути у воду. Якщо господар жінки збереже життя своїй дружині, то і цар збере­же життя своєму рабу.

§130. Якщо чоловік зґвалтує жінку, яка не пізнала чоловіка і живе у будинку свого батька, і ляже на її лоно, а його схоп­лять, то цього чоловіка треба вбити; ця жінка звільняється від відповідальності.

§131. Якщо дружину звинуватить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком вона не була заскочена, то вона має поклястися богом і може повернутися у свій дім.

§132. Якщо проти дружини чоловіка буде протягнуто па­лець (буде звинувачено) із-за іншого чоловіка, а лежачою з іншим чоловіком вона не була схоплена, то для свого чолові­ка вона повинна кинутись у Ріку.

§134. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні

засоби для харчування, то його дружина може ввійти в дім іншого; ця жінка не винна.

§135. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні засоби для харчування, і тому його дружина ввійде в дім іншого і родить дітей, а потім її чоловік повернеться і досягне своєї громади, то ця жінка повинна вернутися до свого першого чоловіка; діти йдуть за своїми батьками.

§138. Якщо чоловік кидає свою першу дружину, яка не на­родила йому дітей, то він повинен віддати їй срібло в обсязі її викупу, а також відшкодувати їй посаг, який вона принесла з дому її батька, і може кинути її.

§141. Якщо дружина, яка живе у будинку чоловіка, захоче піти і стане розтринькувати, розоряти свій дім, ганьбити сво­го чоловіка, то її треба викрити, і якщо чоловік вирішить кинути її, — він може кинути її; він може їй у дорогу не давати ніякої плати. Якщо її чоловік вирішить не кидати її, то він може взяти шлюб з іншою жінкою, а та жінка повинна жити у домі свого чоловіка як рабиня.

§144. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню і створить таким чином дітей, а цей чоловік захоче взяти наложницю, то цього не треба дозволяти цьому чоловікові, він не може взяти наложницю.

§146. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, вона дасть своєму чоловікові рабиню і та народить дітей, а потім ця рабиня стане рівнятись до своєї господині, то, п оскільки вона народила дітей, її господиня не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і зарахувати до решти рабинь.

§150. Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, буди­нок або рухоме майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого через суд; мати може віддати те, що буде після неї, своєму синові, якого любить; братові вона не повинна відда­вати.

§153. Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю дружину треба посадити на кілок.

§159. Якщо чоловік, який приніс шлюбний дарунок у дім свого тестя, віддав викуп, зверне свій погляд на іншу жінку і

10

 

 

і j

скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — то батько дівчини може забрати все, що йому було принесено.

§160. Якщо чоловік принесе у дім тестя шлюбний дарунок і віддасть викуп, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі своєї дочки», — то він повинен повернути у подвійному розмірі усе, що було принесено йому.

§165. Якщо батько подарує своєму спадкоємцю, приємно­му для його очей, поле, сад або дім і напише йому документ з печаткою, то після того, як батько піде до долі, коли брати почнуть ділитись, він має взяти дарунок, даний йому бать­ком, і над те, вони повинні поділити між собою надбання батьківського дому порівну.

§168. Якщо батько захоче вигнати свого сина і скаже суд­дям: «Я виганяю свого сина», то судді мають вивчити його справу, і якщо син не здійснив тяжкого гріха, достатнього для позбавлення його спадщини, то батько не може позбави­ти його спадщини.

§169. Якщо він здійснив стосовно батька тяжкий гріх, дос­татній для позбавлення його спадщини, то вони повинні на перший раз простити його; якщо ж він здійснив тяжкий гріх вдруге, то батько може позбавити свого сина спадщини.

§170. Якщо чоловікові його дружина народить дітей і його рабиня також народить йому дітей і батько за свого життя скаже дітям, яких народила йому рабиня: «Мої діти», — зара­хує їх до дітей дружини, то після того, як батько піде до долі, діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою надбан­ня батьківського дому порівну; спадкоємець, син дружини, при розподілі має вибрати і взяти свою частку першим.

§175. Якщо або раб двірця, або раб мушкенума візьме шлюб із вільною і вона народить йому дітей, то господар раба не може претендувати на те, щоб дітей повернути у рабство.

§187. Якщо людина усиновить неповнолітнього, яким нех­тують, і виростить його, то цього вихованця не можна вима­гати назад через суд.

§188. Якщо якийсь ремісник візьме малолітнього на вихо­вання і навчить його свого ремесла, то його не можуть вима­гати назад через суд.

§189. Якщо він не навчить його своєму ремеслу, то цей ви­хованець може повернутися у дім свого батька.

11

§192. Якщо усиновлений євнухом або усиновлений зікрум (жрицею) скаже своєму батькові, що виростив його, або ма­тері, яка виростила його: «Ти не мій батько» або «Ти не моя мати», то йому треба відрізати язик.

§195. Якщо син вдарить свого батька, то йому треба відріза­
ти пальці.                                                .

§196. Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба
пошкодити її око.                        .;-.:.

§197. Якщо вона зламає кістку людині, то треба зламати її кістку.

§198. Якщо вона пошкодить око мушкенума або зламає кістку мушкенума, то вона повинна відважити одну міну срібла.

§199. Якщо вона пошкодить око рабові людини або зламає кістку рабові людини, то вона повинна відважити половину його купівельної ціни.

§200. Якщо людина виб'є зуба людині, рівній собі, то треба вибити її зуба.

§201. Якщо вона виб'є зуба у мушкенума, то вона повинна відважити 1/3 міни срібла.

§202. Якщо людина вдарить по щоці вищого за станови­щем, ніж вона сама, то треба на зборах вдарити її 60 разів канчуком із волової шкіри.

§203. Якщо хтось із людей вдарить по щоці когось іншого із людей, хто рівня йому, то він повинен відважити йому одну міну срібла.

§204. Якщо мушкенум вдарить по щоці мушкенума, то він повинен відважити десять сиклів срібла.

§205. Якщо раб людини вдарить по щоці когось із людей, то треба відрізати йому вухо.

§206. Якщо людина вдарить людину під час бійки і пора­нить її, то ця людина повинна поклястись: «Я вдарив його випадково», а також заплатити лікарю (за лікування).

§207. Якщо та помре від побоїв, то вона повинна покляс­тись, і якщо покійник — хтось із людей, вона повинна відва­жити 1/2 міни срібла.

§208. Якщо покійник — хтось із мушкенумів, то вона по­винна відважити 1/3 міни срібла.

§209. Якщо хтось із людей вдарить дочку людини і спричи-

12

нить викинення її плоду, то він повинен заплатити за її плід 10 сиклів срібла.

§210. Якщо ця жінка помре, то треба вбити його дочку.

§211. Якщо він спричинить побоями дочці мушкенума ви­кинення її плоду, то він повинен відважити 5 сиклів срібла.

§212. Якщо ця жінка помре, то він повинен відважити 1/2 міни срібла.

§213. Якщо він вдарить рабиню людини і спричинить ви­кинення її плоду, то він мусить відважити два сиклі срібла.

§214. Якщо ця рабиня помре, то він повинен відважити 1/3 міни срібла.

§215. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує цю людину або зніме більмо людини бронзо­вим ножем і вилікує око людини, то він повинен одержати 10 сиклів срібла.

§216. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він має одержа­ти п'ять сиклів срібла.

§217. Якщо хворий — раб людини, то господар раба пови­нен віддати лікареві два сиклі срібла.

§218. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить цій людині смерть або зніме більмо лю­дини бронзовим ножем і пошкодить око людини, то йому треба відрізати пальці.

§219. Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабові мушкенума і спричинить йому смерть, то він повинен відшкодувати раба за раба.

§220. Якщо він зніме бронзовим ножем його більмо і по­шкодить його око, то він повинен відважити сріблом полови­ну його купівельної ціни.

§221. Якщо лікар зростить зламану кістку людині або вилі­кує хворобливу пухлину, то хворий повинен віддати лікареві п'ять сиклів срібла.

§222. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він повинен віддати три сиклі срібла.

§223. Якщо хворий — раб людини, то господар раба пови­нен віддати лікареві два сиклі срібла.

§226. Якщо перукар без відома господаря раба зголить раб­ський знак не свого раба, то цьому перукареві треба відрізати пальці.

13

§228. Якщо будівельник збудує людині будинок і закінчить їй його, то та повинна дати йому дарунок у два сиклі срібла за кожен cap (cap — міра площі рівна 35 м²) площі будинку.

§229. Якщо будівельник збудує людині дім і зробить свою роботу неякісно, так, що збудований ним будинок завалиться і спричинить смерть господарю будинку, то цього будівель­ника треба вбити.

§230. Якщо він спричинить смерть сину господаря будин­ку, то треба вбити сина цього будівельника.

§231. Якщо він спричинить смерть рабові господаря будин­ку, то він повинен віддати господарю будинку раба за раба.

§232. Якщо він знищить пожитки, то він повинен відшко­дувати все, що він знищив; за те, що збудував будинок не­якісно, так, що він завалився, повинен відбудувати будинок, що завалився, за свій рахунок.

§244. Якщо людина найме вола або осла, і того розірве у степу лев, то збитки падають тільки на його господаря.

§245. Якщо людина найме вола і спричинить його падіж неуважністю або побоями, то вона повинна господареві вола відшкодувати вола за вола.

§249. Якщо людина найме вола і його вразить бог, так, що він здохне, то людина, яка найняла вола, має поклястись бо­гом і бути вільною від відповідальності.

§257. Якщо людина найме землероба, то вона має давати йому вісім курру хліба на рік.

§274. Якщо людина найме якогось ремісника, то...

платня землекопові 5 (ше) срібла,

платня шевцю (...ше) срібла,

(платня ко)валеві (...ше) срібла,

(платня) столяру 5 ше срібла,

(платня) теслі 4 ше срібла,

(на) день вона повинна давати.

§280. Якщо людина купить у ворожій країні раба або раби­ню і коли вона прийде до Країни (Вавілону), господар раба або рабині упізнає свого раба або рабиню, то якщо ці раб або рабиня — діти Країни, їх треба відпустити на волю без срібла.

§282. Якщо раб скаже своєму господарю: «Ти не мій госпо­дар», — то той має викрити його як свого раба, і потім його господар може відрізати йому вухо.

14

Закони Ману

Глава І

31. 3afljwji]^ffiffifflmjCJBmBjm (мається на увазі божественна суть — Пуруші) створив із своїх вуст, рук, стегон і ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.

88. Навчання, вивчення Вед, жертвопринесення для себе і жертвопринесення для інших, подання і отримання милос­тині він встановив для брахманів.

89/ Охорону підданих, подання милостині, жертвоприне­сення, вивчення Вед і несхильність до мирських утіх він вка­зав, для кшатрія.

90. Пасіння тварин, а також подання милостині, жертвоп­
ринесення, вивчення Вед, торгівлю, лихварство і землероб­
ство — для вайщія.

91. Але тільки одне заняття Владика (Ману) вказав для шудри

— смиренне служіння цим варнам.

96. Із живих, істот найТ<ращ*имй™вважаються одухотворені, серед одухотворених — розумні, серед розумних — люди, се­ред людей — брахмани...

98. Лише нар одженн я брахмана — вічне здійснення дхарми (гідності, доброчинності), адже він народжений для дхарми Г визначенний для ототожнення з Бхармою (Богом-Творцем).

100. Все, що існує у світі — власність брахмана; внаслідок
зверхності народження тільки брахман має право на все це.

101. Брахман їсть тільки своє, носить — своє і дає — своє;
адже іншТлїоди Тснують завдяки милості брахмана.

Глава III

13. Для шудри призначена дружина шудрянка, для вайшія

— шудрянка і своєї варни, для кшатрія — ті обидві і своєї
варни, для брахмана — ті три, а також своєї варни.

Глава VII

8. Навіть якщо цар — дитина, він не повинен зневажатись думаючими, що ЇЯп-тільки людина, поскільки він — велике божество з тілом людини.

65! Армія залежна від військового начальника, контроль над підданими — від армії, скарбниця і країна — від царя, мир і

15

 

його протилежність — від посла.

95. Хто особисто захоплює ісшпсщщЮ' коня, слона, пара­сольку, 1^б*ШЇ7^ерно7їв1рйн, жінок, все інше добро і недоро-гоцінний метал — це його.

97. Нехай воїни віддадуть кращу частку царю — так сказано у Веді; нТзахоплене окремо повинно бути царем розподілене між всіма воїнами.

114. Підкореність треба забезпечувати, розташувавши загін
воїнів між двома селами, трьома, п'ятьма, а також сотнями
сіл.

115. Треба призначити старосту для кожного села, керівни­
ка десяти сіл, керівника^двадцяти і ста, а також керівника
тисячі.

 

116. Сі льський старос та нехай сам повідомляє належним
чином про злочини, вчинені у селі, керівнику десятьма села­
ми, керівник десятьма — керівнику двадцятьма.

117. Керівник двадцятьма нехай все це повідомляє керівни­
ку сотні, а керівник сотні сіл — особисто керівнику тисячі.

118. Те, що^ає^ули.дше,дарю„ж]^                         —
харчі, питво, паливо і т.ін. — нехай збирає ешьсышй_схарсь
ста.

 

120. За їх діями у селах, а також за приватними справами
нехай наглядає осо бисто сановник царя — вірний і невтом­
ний.

121. У кожному місті треб а п рична чи™ ^пд^ипго, який думає
про всі справи, високоповажного за становищем, грізного на
вигляд, що нагадує планету серед зірок.

133. Цар._л навіть гинучи, нехай не бере по дать із знавця Веди...

137. Нехай цар щорічно змушує простий люд, що живе у
країні самБстшїїим промислом, платити те, що називається
податком.

138. Цар може змушувати виконувати роботу один день
щомісяця ремісників усіх фахів і шудр, що живуть своєю пргР"
цеюТ™

Глава VIII

1. Ц§£, бажаючи розглянути судові справи, нехай з'являєть­
ся підщщв леним у с у д разом з брахманами і д освідченими
радниками^                                       .                       """"

16

 

9. Але, якщо цар не розглядає справи особисто, тоді необ­хідно призначити вченого"брШшана"для їх розгляду.

63.У судових справах мають'допускатися свідки, гідні дові-pjt, із усіх варн, що знають всю дхарму, яким чуже почуття жадності.

68. Нехай свідчать стосовно жінок — жінки, стосовно двічі-народжених =^ЖІ1їГдвічінар6джені, чесні шудри — стосов­но шудр, щодо низьконароджених — низьконароджені.

73. За різниці (у свідченнях) свідків цар має віддати перева­гу (думці) більшості, за рівності — наділеним видатними яко­стями, при різниці між різними — брахманів.

114. Або_греба змусити (звинувачР^нпго) ї«^дти ипгпнк, пірнути
у воду або ж~торкнутися голів дружини ісинів кожного зок­
рема.

115. Той, ко го палаючий вогонь не обпалю є, кого вода
піднімає на поверхню і (з ким) незабаром не тр апиться не-
щастя, має вважатись чистим у клятві.

 

 

СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ

Плутарх про виникнення спартанського суспільства і державного ладу

Про законодавця Лікурга не можна повідомити нічого строго достовірного... про його закони і про устрій, який він дав державі, існують суперечливі оповіді...

Із чисельних нововведень Лікурга першою і найголовнішою була Рада старійшин. У поєднанні з... царською владою, ма­ючи з нею рівне право голосу у вирішенні найважливіших справ, ця Рада стала запорукою добробуту і розсудливості... Двадцять вісім старійшин тепер постійно підтримували царів, чинячи опір демократії, але одночасно й допомагали наро­дові берегти батьківщину від тиранії.

...Нікому із звичайних громадян не дозволялось проголо­шувати свою думку, і народ, збираючись, лише затверджував або відхиляв те, що запропонують старійшини і царі.

Але опісля натовп шляхом вилучення і додавання став ви­кривляти і ламати затверджені рішення, і тоді царі Полідор і Теопомп зробили до ретри (ретра — усний договір, закон) такий припис: «Якщо народ постановить помилково, старій­шинам і царям розпустити», — тобто рішення прийнятим не вважати, а піти і розпустити народ з тої причини, що він викривляє і переінакшує краше і найкорисніше.

...Перших старійшин Лікург призначив із тих, хто брав участь у його задумі. Потім він постановив замість померлих кожно­го разу обирати з-поміж громадян тих, хто досяг шестидесяти років, тих, які будуть визнані найдоблеснішими...

...Народ і в цьому випадку, так само як у інших, вирішував справу криком. Претендентів вводили не усіх відразу, а по черзі, у відповідності із жеребом, і вони мовчки проходили через збори. Обраним оголошувався той, кому кричали най­довше і найголосніше за інших...

...Лікург надав державному управлінню змішаного характер ру, але наступники його, бачачи, що олігархія все ше надто сильна... надівають на неї, ніби гнуздечку, владу ефорів — наглядачів...

18

 

Створення посади ефорів сприяло не послабленню, а зміцненню держави: воно тільки на перший погляд було по­ступкою народові, а насправді ж — посилило аристократію.

...Відмовившись від надмірної влади, спартанські царі разом з тим позбавлялись ворожості і заздрощів, їм не довелося за­знати того, що месінці і аргів'яни вчинили із своїми правите­лями, які не захотіли поступатися нічим на користь народові...

Друге і найсміливіше із перетворень Лікурга — переділ землі.

...Лікург... умовив спартанців об'єднати усі землі, а потім розподілити їх знову і надалі зберігати майнову рівність... Він розподілив Лаконію між періеками, або, інакше кажучи, жи­телями околиць, на тридцять тисяч наділів, а землі, що вхо­дили до міста Спарти, на дев'ять тисяч, за кількістю сімей спартіатів... Кожен наділ був такого розміру, що давав сімде­сят медимнів (медимн — 52,5 л) ячменю на одного чоловіка і дванадцять на жінку і відповідну кількість рідинних продуктів...

...Потім Лікург ліквідував у Спарті непотрібні і зайві ремес­ла..., щоб завдати розкошам і прагненню до наживи ще більшо­го вдару, Лікург провів третє і найкраще перетворення — вста­новив загальні обіди: громадяни збиралися разом і усі їли ту ж саму їжу...

На обіди збиралось осіб п'ятнадцять, інколи більше чи мен­ше. Кожен обідаючий приносив щомісячно медимн яшного борошна, вісім хоїв (хой — міра рідини, що дорівнює 3,283 л) вина, п'ять мін (міна — одиниця ваги, від 440 до 600 г) сиру, дві з половиною міни шовковиць і, нарешті, зовсім незначну суму грошей для купівлі м'яса і риби...

...Займатися ремеслами їм було суворо заборонено...

...Ницою і рабською вважали вони будь-яку ручну працю, будь-які турботи, пов'язані з наживою...

Арістотель про спартанські установи

...Влада ефорів занадто велика і нагадує владу тиранів...

У руках ефорів... перебувала влада приймати своє рішення у найважливіших судових процесах; проте ефорами можуть стати випадкові люди; тому було б правильніше, якби вони виносили свої вироки не за власним переконанням, а у відпо­відності з буквою закону...

19

Неладна справа у Лакедемоні і з інститутом геронтів...

Особи, що знаходяться на посаді геронтів, трапляється, до­ступні підкупові, і часто державні інтереси приносять у жерт­ву своїм особистим вигодам.

...Усі магістратури підконтрольні ефорам. Власне ця обста­вина і дає ефорам надто велику перевагу...

Разом з царями, (коли вони залишали країну), ефорів по­силали як осіб супроводження, їх особистих ворогів і вважа­ли порятунком для держави, коли між царями виникали про­тиріччя.

...Він (Лікург) бажав, щоб інститут сиситій (сиситії — спільні обіди), був демократичним;... але сиситії виявилися інститу­том найменш демократичним. Справа в тім, що брати участь у сиситіях людям дуже бідним нелегко, між тим, за тради­цією участь у них є показником належності до стану грома­дян, адже той, хто неспроможний робити внески у сиситії, не користується правом громадянства.

Плутарх про реформи Солона

Поскільки нерівність між бідними і заможними стала тоді, так би мовити, безмежною, держава перебувала у надзвичай­но небезпечному стані. Увесь простий народ був боржником заможних: обробляли землю, віддаючи заможним шосту част­ку врожаю,.. інші брали у заможних у борг гроші під заклад тіла, їх лихварі мали право віддати в рабство, причому, одні залишалися рабами на батьківщині, інших продавали на чу­жину. Дехто змушений був продавати навіть власних дітей (ніякий закон не забороняв цього) і втікати з батьківщини через жорстокість лихварів. Проте, величезна більшість, і до того ж люди великої фізичної сили, збирались і умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а обрати собі вожаком надійну людину і звільнити боржників, які про­пустили строк плати, а землю переділити і повністю змінити державний лад.

Тоді найрозсудливіші люди в Афінах, бачачи, що Солон, — мабуть, єдина людина, за якою немає ніякої вини, яка не є спільником заможних у їх злочинах, і у той же час не при­гнічена злиднями, як бідні, стали просити його взяти до своїх

20

рук державні справи і ліквідувати протиріччя. Між іншим, Фаній Лесьбоський (письменник IV - ПІ ст.ст. до н.е.) роз­повідає, що сам Солон для врятування вітчизни вдався до обману обох сторін: бідним він таємно обіцяв розподіл землі, а людям заможним — забезпечення боргових зобов'язань.

... Його обрали архонтом, одночасно і посередником, і за­конодавцем. Усі прийняли його із задоволенням: заможні — як людину заможну, а бідні — як чесну...

Першим актом його державної діяльності був закон, у відпо­відності з яким існуючі борги були скасовані і у майбутньому заборонялось давати гроші у борг «під заклад тіла»...

Солон не вгодив ні тій, ні іншій стороні: заможних він роз­гнівив тим, що знищив боргові зобов'язання, а бідних — ще більше тим, що не здійснив переділу землі, на який вони сподівалися....

... Бажаючи залишити усі вищі посади за заможними, як було раніше, а до решти посад, до яких раніше простий люд не допускався, допустити і його, Солон ввів оцінку майна громадян. Так, тих, хто виробив у сукупності п'ятсот мір про­дуктів, як сухих, так і рідинних, він поставив першими і на­звав їх «пентакосіомедимнами» (п'ятисотмірниками), други­ми поставив тих, хто міг утримувати коня або виробляти три­ста мір; цих називали «вершниками»; «зевгитами» (зевгит, той, хто володіє парою волів, коней) були названі люди третього цензу, у яких було двісті мір тих і інших продуктів, разом взятих. Всі решта називалися «фетами», їм він не дозволив займати якусь посаду; вони брали участь в управлінні лише через участь у народних зборах і могли бути суддями. Ос­таннє здавалось спочатку незначним правом, але опісля ста­ло у достатній мірі важливим, тому шо більшість важливих справ потрапляли до суддів. Більш того, на рішення по тих справах, які Солон передав посадовим особам, він дозволив також апелювати до суду.

Солон створив раду Ареопага із архонтів, які щорічно міня­лися; він сам був його членом як колишній архонт. Але бача­чи у народу нахабні задуми і зверхність, народжені знищен­ням боргів, він створив другу раду, обравши до неї по сто осіб від кожної із чотирьох філ. їм він доручив попередньо, раніше народу, обговорювати справи і не дозволяти винесен-

21

ня жодної справи на народні збори без попереднього обгово­рення. А «верхній раді» (Ареопагу) він передав нагляд і охо­рону законів...

... Він (Клісфен) почав з того, що розподілив усіх громадян між десятьма філами замість чотирьох. Він хотів змішати їх, щоб більша кількість людей одержала можливість брати участь у справах держави. Звідси й пішов вислів: «не рахуватися філа­ми» — відповідь тим, хто хоче дослідити походження. Потім він створив Раду п'ятисот замість чотирьохсот, по п'ятдесят від кожної філи, а до того було по сто. Розподілив він не на дванадцять філ тому, щоб цей поділ не співпадав з раніше існуючим поділом на тритії: власне, у чотирьох філах було дванадцять тритій, так що у цьому випадку не вдалося б зміша­ти народ.

Окрім того, Клісфен поділив і країну по демах на тридцять часток: десять узяв із демів приміських, десять — із демів прибережної смуги, десять — із демів внутрішньої смуги. Найменувавши ці частки тритіями, у кожну філу він призна­чив за жеребом три тритії, так, щоб до складу кожної філи входили частини із всіх цих областей. Далі, він змусив вважа­тися демотами жителів кожного із демів, щоб люди не відрізня­ли нових громадян, називаючи їх по батькові, а щоб публічно називали за назвою демів. Ось чому афіняни і називають себе за назвою демів. Створив він і посаду демархів, які мають ті ж обов'язки, що й колишні навкрари, поскільки деми він ство­рив замість навкрарій. Стосовно назв, то деяким із демів він дав їх за містечками, деяким — за іменем засновників, по­скільки вже не всі деми були зв'язані з місцевостями.

... У результаті цих змін державний лад став більш демокра­тичним, ніж солонівський. Це і зрозуміло: Закони Солона знецінила тиранія, залишаючи їх без застосування; між тим, видаючи інші, нові закони, Клісфен мав на увазі інтереси народу. Разом з ними було видано і закон про остракізм.

Вперше на восьмому році після встановлення цього поряд­ку, за архонта Гермокреонта, ввели для Ради п'ятисот при­сягу, яку проводять ще й тепер. Потім стали обирати по філах

стратегів, по одному від кожної, керівником же усієї взагалі армії був полемарх.

Арістотель про державний лад Афін у V - IV ст.ст. до н„е.

Громадянські списки

Нинішній державний устрій має такий характер: Громадянськими правами користуються люди, яких наро­дили обоє — громадяни. Вони вносяться у списки демотів по досягненні вісімнадцятилітнього віку. Кожного разу, коли проводиться їх запис, демоти вирішують голосуванням під присягою стосовно них: по-перше, визначають, що вони до-сягли встановленого законом віку (у випадку негативного рішення молоді люди знову повертаються у розряд непов­нолітніх); по-друге, чи вільний кожен з них зокрема і чи за­конно народжений. Потім, якщо його відкинуто, визнавши невільним, він має право апелювати до суду. Демоти обира­ють п'ятьох обвинувачувачів із свого середовища і, якщо буде визнано, що він не має права бути записаним, держава про­дає його у рабство; якщо ж він виграє справу, демоти зобо­в'язані його вписати...

Порядок обрання посадових осіб. Рада п'ятисот і народні збори.

На усі взагалі посади, що входять до кола звичайного уп­равління, афіняни обирають кандидатів за жеребом, за ви­ключенням скарбника військових сум, завідуючого глядаць-ким фондом і наглядача водогонів. На ці посади обирають підняттям рук, і обрані таким чином виконують обов'язки від Панафінів до Панафінів (свята на честь богині Афіни). Окрім того, підняттям рук обирають і на всі військові посади.

Рада складається із п'ятисот членів, що обираються за же­ребом, по 50 від кожної філи. Обов'язки прнтанів (чергові члени Ради) виконують кожна із філ по черзі, як випаде же­реб, перші чотири — по 36 днів кожна, а наступні шість — по 35 днів кожна (як відомо, афіняни рахують рік по місяцю).

________________________________________________________ 23

 

Ті із складу Ради, які виконують обов'язки пританів, мають загальний стіл у фолі (фол — будинок круглої форми), одер­жуючи на те гроші від держави. Потім вони збирають і Раду, і народ — Раду щодня, крім вихідних днів, а народ — чотири рази за кожну пританію. При цьому вони складають програ­му, скільки справ і що власне мають обговорити на Раді кож­ного дня і де має відбуватися засідання.

Окрім того, вони призначають і народні збори. Одні — го­ловні, на яких мають проводити перевірку дій влад — чи зна^ і і ходить народ їх розпорядження правильними, потім обгово­рюють питання стосовно продуктів і захисту країни; потім, у цей день можуть робити надзвичайні заяви (про злочини проти держави) усі бажаючі; нарешті, мають читати опис майна, що підлягає конфіскації і заяви про затвердження у правах ус­падкування і про спадкоємниць, щоб усім було відомо про кожну спадщину, що відкрилася.

У шосту пританію, окрім-зазначеного, притани ставлять на голосування підняттям рук ще й питання щодо остракізму — чи вважають проводити його чи ні, і, на кінець, такі справи, коли хтось, наобіцявши щось народові, не виконає того.

Другі народні збори призначають для розгляду клопотань; тут кожен бажаючий, поклавши молитовну гілку, міг розпов­істи народові про які захоче особисті або громадські справи. Решта двоє народних зборів відводяться для усіх інших справ... Головою пританів є одна особа, обрана за жеребом. Вона головує протягом ночі і дня, і не можна займати цю посаду а ні довше, а ні двічі займати одній і тій же людині. Голова зберігає ключі від храмів, у яких знаходяться скарбниця і до­кументи держави і державна печатка. Він зобов'язаний весь час залишатись у фолі, так само як і третина пританів, яким він накаже. І коли притани зберуть Раду або народ, він оби­рає жеребкуванням дев'ятьох проедрів (проедр — член Ради, що головує у Раді і на Народних зборах), одного від кожної філи, за виключенням тієї, яка виконує обов'язки пританів, і з їх середовища, у свою чергу, одного голову і передає їм порядок денний. Останні, одержавши його, стежать за по­рядком і оголошують питання, що мають обговорюватись, ведуть підрахунок голосів і вирішують взагалі усі справи; вони мають право і розпустити збери. Бути головою не можна

24

більше одного разу на рік, а проедром можна бути один раз у кожну пританію.

Окрім того, притани проводять на народних зборах вибори стратегів, гіппархів (начальник кінноти) та інших посадових осіб, що мають відношення до війни, у відповідності з тим, як вирішить народ...

Раніш Рада мала право штрафувати, кидати у в'язницю і карати смертною карою... Народ відняв у Ради право смерт­ної кари, заковувати в кайдани і штрафувати. Він прийняв закон, що коли Рада визнає когось винним або накладе стяг­нення, то ці звинувачувальні вироки і стягнення фесмофети (фесмофети — архонти, що головують при розгляді найваж­ливіших судових справ) повинні подавати на розгляд суду, і те, як вирішать судді повинно мати законну силу.

... І народ ні з яких питань не може прийняти постанову, якщо про це попередньо не зробила висновки Рада або якщо цього не внесли до порядку денного притани. Через це ко­жен, хто протягне якийсь законопроект без дотримання цих умов, підлягає звинуваченню у протизаконні.

Архонти

... Стосовно ж так званих дев'яти архонтів... Тепер обира­ють за жеребкуванням шістьох фесмофетів і секретаря до них, окрім того, архонта, базилевса і полемарха — одного від кож­ної філи по черзі...

... Коли проводять докімасію (перевірка чиїхось прав на зай­няття посади), перш за все запитують: «Хто у тебе батько і з якого він дема, хто батько батька, хто мати, хто батько матері і з якого він дема?»,... чи виконує він свої обов'язки по відно­шенню до своїх батьків, чи платить податі і чи ходив у військові походи. Дізнавшись про це, голова каже: «Запроси свідків для підтвердження цього». Коли він приведе свідків, голова запитує: «Чи хоче хто-небудь виступити із звинуваченням проти нього?» І, якщо хтось виступить із звинуваченням, він надає слово і для звинувачення і для захисту, і після того ставить питання на голосування — у Раді підняттям рук, а у суді — поданням камінчиків. Якщо ж ніхто не захоче висту­пити із звинуваченням, він відразу ж проводить голосування.

25

 

Архонт, базилевс і полемарх беруть собі кожен двох това­ришів за своїм вибором, і вони можуть тільки тоді розпочати виконання обов'язків, коли пройдуть докімасію у суді, а після закінчення своєї служби вони дають звіт.

Архонт відразу після зайняття посади оголошує через гла­шатая, що усім надається володіння майном, яке кожен мав до вступу його на посаду і володіти до кінця його правління...... Йому подаються скарги з державних і приватних справ. Він розглядає їх і направляє до суду. Сюди входять справи про погане обходження з батьками (ці процеси не пов'язані ні з яким стягненням стосовно того, хто хоче виступити зви-нувачувачем), про погане ставлення до сиріт (ці спрямову­ються проти опікунів), про погане поводження із спадкоєм­ницею (ці спрямовуються проти опікунів і чоловіків), про завдання збитків сирітському майну (ці теж спрямовуються проти опікунів), про божевілля, коли хтось звинувачує іншо­го у тому, що він божевільний і циндрить своє надбання; справи по обранню ліквідаційної комісії, коли хто-небудь не бажає розподіляти спільне майно; справи про встановлення опіки, з причин вирішення спорів про опікунство... Архонт також піклується про сиріт, про спадкоємниць і про жінок, які заявляють, що із смертю чоловіка вони залишились вагі­тними. При цьому він має право на винуватців накладати дисциплінарні стягнення або притягати до суду. Він здає в оренду майно сиріт і спадкоємниць до того терміну, поки дівчині не виповниться 14 років, і бере від орендарів забезпе­чення. Нарешті, він же стягує з опікунів утримання, якщо вони не видають його дітям.

Ось такі обов'язки архонта. Базилевс відає перш за все місте­ріями спільно з наглядачами, із яких двох народ обирає піднят­тям рук з усіх афінян — одного із Евмолпідів і одного із Керків (Евмолпіди — шляхетний рід; Керки — рід жерців); потім Діонісіями (свята на честь бога Діонісія). Це свято включає процесії і змагання.

Йому подають скарги на непорядність, а також у тих ви­падках, коли хтось виборює у іншого право бути жерцем. Він розбирає усі спори між родами і жерцями з питань богослужін­ня. Нарешті, у нього порушуються усі процеси про вбивство, і в його обов'язки входить оголошувати злочинця позбавле-

26

ним захисту законів...

Полемарх приносить жертву Артеміді і Еналію (Еналій — одне із імен бога війни Арея); влаштовує надгробні змагання на честь загиблих на війні... У нього ж слухаються приватні судові процеси стосовно метеків...

Фесмофети мають повноваження перш за все призначати _s які судові комісії і у які дні мають чинити суд, потім переда­вати керівництво цими комісіями посадовим особам: ці ос­танні діють відповідно тому, як укажуть фесмофети. Вони повідомляють народ про надзвичайні заяви, ставлять на роз­гляд справи про зміщення посадових осіб через перевірочне голосування, різного роду пропозиції попередніх вироків, скарги на свавілля і заяви про те, що запропонований закон непридатний... До них же поступають скарги, при яких по­трібен заклад — на протизаконне привласнення громадян­ських прав і на звільнення від такого звинувачення через підкуп, якщо хтось, давши хабаря, виправдається у суді про привласнення громадянських прав. Про злочини сікофантів (осіб, що займалися доносом і наглядом за громадянами), ха­барництво, обманне внесення до списку державних боржників, неправдивий виступ на суді пойнятого, про намірене невик-лючення із списку державних боржників, так само, як і про внесення у цей список, про подружню зраду. Вони ставлять на розгляд докімасії для усіх посадових осіб, справи про осіб, не прийнятих до дему демотами, і звинувачувальні вироки Ради. Окрім того, вони призначають для розгляду і приватні позови, що стосуються великої торгівлі і рудників, а також стосовно рабів, у випадку, якщо раб образить вільну людину.

Вони ж затверджують угоди (договори, що забезпечують юридичний захист угодам між громадянами різних держав) з іншими державами і керують процесами, що ведуться на базі цих угод, і справами про неправдиве свідчення перед Арео­пагом.

Посади, що заміщуються підняттям рук

Обирають підняттям рук також і на всі військові посади, у тому числі десятьох стратегів — раніше одного від кожної філи, а тепер від усієї кількості громадян...

27

Підняттям рук обирають ще десятьох таксіархів (началь­ників піхоти) — одного від кожної філи. Кожен із них коман­дує громадянами своєї філи і призначає лохагів (лохаг — ко­мандир загону).

Підняттям рук обирають і двох гіппархів з усього складу
громадян. Вони командують вершниками, при цьому кожен
бере собі по п'ять філ. Вони мають ту ж владу, що й стратеги
над гоплітами.                                                                   ..

Вибори за жеребкуванням, повторність зайняття посад

Серед призначених за жеребкуванням посадових осіб рані­ше одні обирались із усієї філи разом із дев'ятьма архонтами, інші, що обиралися у храмі Фесея, розподілялись по демах. Поскільки в демах розпочалася торгівля місцями, то і на ці посади тепер обирають із усієї філи, за виключенням Ради і вартових. Обрання останніх передають у деми.

Жалування одержує, по-перше, народ, за звичайні народні збори — одну драхму (драхма — срібна монета 4,37 г, вона складалась із шести оболів), а за головні — дев'ять оболів. У судах одержують по три оболи; члени Ради — по п'ять оболів, а ті, які виконують обов'язки пританів, одержують додатково на харчування один обол. Окрім того, дев'ять архонтів одер­жують на харчі по чотири оболи кожен, до того ж вони утри­мують глашатая і флейтиста.

Військові посади можна посідати декілька разів, а з решти — жодної не можна посідати повторно; тільки членом Ради можна бути двічі.

Організація судів

До складу судових відділень вибори проводять за жеребку­ванням дев'ять архонтів, кожен в одній філі, а секретар фес-мофетів — у десятій філі...

Суддями можуть бути особи, віком старші ЗО років, за умо­ви, що вони не є державними боржниками і не позбавлені громадянської гідності...

Більшість судових відділень складаються із п'ятисот одного члена, їм надається судити у громадських справах. Коли не­обхідно поставити особливо серйозну справу на обговорення тисячного складу, до геліеї обирається подвійний склад суду. Справи виключної ваги передаються на розгляд одної тисячі п'ятисот суддів, тобто потрійного суду.

У суді стоять дві амфори — одна бронзова, інша — дерев'я­на. У ці амфори кладуть свої «камінчики» судді. Бронзова має вирішальне значення, дерев'яна не береться до уваги.

«Камінчики» для голосування — мідні з трубкою у сере­дині; одна половина їх просвердлена, інша — суцільна. Коли дебати сторін закінчені, то особи, яким припало за жеребку­ванням стояти біля «камінчиків» для голосування, вручають кожному судді по два камінчики — просвердлений і суціль­ний, і обидві сторони, що виборюються у суді, повинні бачи­ти це, щоб ніхто не міг одержати ні двох суцільних, ні двох просвердлених...

Перед тим, як судді почнуть голосувати, глашатай оголошує спочатку, чи не пропонують сторони, що є у тяжбі, оскаржити показання свідків. Справа у тому, що оскарження не допус­кається, коли судді почнуть подавати голоси. Потім він знову оголошує: «Просвердлений камінчик — за того, що говорив першим, суцільний — за того, що говорив останнім». Після цього судця бере «камінчик» із підставки світильника і, нама­гаючись просунути трубку «камінчика» так, щоб не показати тим, що у тяжбі, ні просвердленого, ні суцільного, опускає «камінчик», що підтверджує його вирок, у бронзову амфору, «камінчик», який не має такого значення, — у дерев'яну.

Коли усі подадуть голоси, служителі беруть амфору з вирі­шальним значенням і висипають на підрахункову дошку з дірочками усі, які є «камінчики», щоб вони лежали на виду і їх легко було підрахувати, і щоб просвердлені і суцільні були видні сторонам у тяжбі. Особи, приставлені за жеребкуван­ням до «камінчиків», підраховують їх на дошці, окремо суцільні, окремо просвердлені. Потім глашатай оголошує кількість голосів, причому просвердлені ідуть за позовача, суцільні — за відповідача. За кого у наявності більше, той виграє справу, а якщо голосів виявиться порівно, виграє підсудний...

 

28

29

СТАРОДАВНІЙ РИМ

Тіт Лівій про реформи Сервія Тулія

... Перекази серед нащадків називали Сервія засновником станового поділу держави, який визначив різницю у справах і становищі. Він встановив ценз, річ благочинну для держави, якій було суджено досягти такої величі: військові і громадські обов'язки були розподілені не поголовно, як раніше, а за майновим становищем; тоді введені були класи і центурії, і на основі цензу було здійснено розподіл, зручний для мирно­го і військового часу.

Із тих, хто мав 100 000 асів або більший ценз він утворив 80 центурій — по 40 центурій старших і молодших; громадяни, що входили до їх складу, були названі першим класом; старші були призначені для охорони міста, молодші — для ведення війни за містом. Зброю для захисту тіла визначено їм: шолом, круглий щит, поножі, панцир — всі із бронзи; зброя насту­пальна — спис і меч.

До цього класу було приєднано дві центурії ремісників, які
відбували службу без зброї; на них було покладено споруд­
ження військових машин. Другий клас створено із тих, хто
мав ценз від 100 до 75 тисяч асів, і з них створено 20 центурій
старших і молодших. Зброю призначено: замість круглого щита
— довгуватий, а все решта — те ж саме, окрім панциря. Ценз
третього класу визначено у 50 тисяч асів, з них створено
стільки ж центурій і з тим же віковим поділом. У озброєнні
також не зроблено ніяких змін, окрім того, що віднято по­
ножі. Ценз четвертого класу 25 тисяч; з нього створено стільки
ж центурій; озброєння змінено: їм призначено тільки довгий
спис і дротик. П'ятий клас чисельніший: із нього створено 30
центурій; вони носили з собою лише пращі і пращні камені;
до них були зараховані горнисти і трубачі, поділені на дві
центурії; ценз цього класу був 11 тисяч. Із решти населення,
що мало менший ценз, створено було одну центурію, вільну
від військової служби. Організувавши і розподіливши таким
чином піхоту, він набрав 18 центурій вершників із найзамож-
ніших громадян......... перш за все запрошувались до подачі

голосів вершники, потім — 80 центурій першого класу; якщо там виникала різноголосиця, що траплялось нечасто, то тре­ба було запрошувати і другий клас, і майже ніколи не спуска­лися так низько, щоб дійти до останніх.

... Розподіливши усе місто, усі його частини і заселені па­горби на чотири відділи, він назвав їх трибами, як я думаю, від слова tributum (податок), рівномірне стягнення якого у відповідності з цензом встановлено ним же; але ці триби не мають ніякого відношення до поділу на центурії і до їх кількості.

Закони XII таблиць

Таблиця І

1. Якщо викликають когось на судочинство, нехай іде. Якщо
він не іде, нехай той, хто викликав, підтвердить свій виклик
при свідках, а потім веде його насильно.

2. Якщо викликаний надумає відмовки для неявки або на­
магається сховатися, нехай той, хто його викликав, накладе
на нього руку.

3. Якщо причиною для неявки викликаного на судочинство
буде його хвороба або старість, нехай той, хто викликав, дасть
йому тварину для поїздки... візок, якщо не захоче, надавати
не зобов'язаний.

4. Нехай поручником у судочинстві за того, що живе своїм
господарством, буде тільки той, хто має господарство. За того
громадянина, хто не має господарства, поручником буде той,
хто бажає.

f:ti

5. Якщо сторони не досягають угоди, нехай вони до полу­
дня зійдуться для тяжби на форумі або на коміції (коміції —
місце на форумі, де проходили народні збори, здійснювалось
судочинство і виконувались вироки).

6. Після полудня магістрат затвердить вимогу тієї сторони,
яка присутня на судочинстві.

7. Якщо на судочинстві присутні обидві сторони, нехай захід
сонця буде крайнім терміном судочинства.

Таблиця III

1. Нехай будуть дані боржнику 30 пільгових днів після ви-

 

ЗО

31

32

 

знання ним боргу або після прийняття рішення.

2. Після закінчення вказаного терміну нехай позивач на­
кладе руку на боржника. Нехай веде його на судочинство для
виконання рішення.

3. Якщо боржник не виконав добровільно судового рішен­
ня і ніхто не звільнив його від відповідальності при судо­
чинстві, нехай позивач поведе його до себе і накладе на ньо­
го колодки або кайдани вагою не менше, а, якщо захоче, то і
більше 15 фунтів.

4. Під час перебування у заточенні боржник, якщо бажає,
нехай харчується за свій власний рахунок. Якщо ж він не
перебуває на своєму власному утриманні, то нехай той, хто
тримає його у заточенні, дає йому один фунт борошна на
день, а при бажанні може давати і більше.

5. Між тим, поки боржник перебував у заточенні, він мав
право помиритися із позивачем, але якщо сторони не мири­
лися, то такі боржники залишались у заточенні 60 днів. Про­
тягом цього терміну їх три рази підряд у базарні дні приводи­
ли до претора на коміції і оголошувалась присуджена з них
сума грошей. На третій базарний день їх піддавали сметрній
карі або вони поступали на продажу за кордон, за Тибр.

¥ Таблиця IV

2. Якщо батько три рази продасть сина, то нехай син буде
вільним від влади батька.

3. Користуючись постановою XII таблиць, наказав своїй
дружині взяти її речі і, віднявши у неї ключ, вигнав її.

Таблиця V /7М

1. Предки наші стверджували, що навіть повнолітні жінки
внаслідок притаманної їм легкодумності повинні перебувати
під опікою... Виключення робилось тільки для дівчат — вес­
талок, яких стародавні римляни із поваги до їх жрецького
сану звільняли від опікунства. Так було постановлено Зако­
ном XII таблиць.

2. Законом XII таблиць було визначено, що res mancipi (res
mancipi — майнові об'єкти на території Італії — земля, раби,
тварини і так звані сільські сервітути), що належать жінці,
яка перебувала під опікою агнатів (родичів), не підлягали дав-

 

ності за виключенням лише того випадку, коли сама жінка передавала ці речі із згоди опікуна.

3. Як хто розпорядиться на випадок своєї смерті щодо свого домашнього майна або стосовно опіки над підвладними йому особами, так нехай те і буде непорушним.

76. У відповідності із законом XII таблиць марнотратнику заборонялось управління належним йому майном.

Закон XII таблиць наказує божевільному і марнотратнику, на майно яких накладено заборону, знаходитись під нагля­дом їх агнатів.

96. У відповідності із законом XII таблиць борги померлого безпосередньо розподіляються (між його спадкоємцями) відпо­відно до одержаних часток спадщини.

Таблиця VI

1. Якщо хто-небудь заключить угоду самозакладу або відчу­ження речі у присутності п'яти свідків і вагаря, то нехай сло­ва, які виголошуються при цьому, вважаються непорушни­ми.

3. Давність володіння щодо земельної ді