Вимірювання температури тіла. Догляд за хворим в гарячці

Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кінці ця трубка переходить у резервуар, заповнений ртуттю. Шкала медичного термометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С). На рівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку термометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплющена, щоб термометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртутний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдається, термометр потрібно вважати непридатним для користування.

У палатах інтенсивного спостереження термометрію можна проводити стаціонарним медичним термометром для дистанційного вимірювання, а також використовують індивідуальні термометричні блоки тривалого моніторного спостереження, які при виході температури тіла за встановлені межі подають сигнал тривоги.

Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра. Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням температури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термометра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують. Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після попереднього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба декілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а середина була між великим та вказівним пальцями. Декількома відривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихованого туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при потовиділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсутності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії шкіри (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температури тіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалення, настільні лампи.

Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом усього часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажано стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

Якщо хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла за 2—З год потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставляють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці притискають одна до одної.

Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої повинен бути індивідуальний градусник.

Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 7—10 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хв.

Вимірювання температуру тіла під пахвою

Алгоритм № 1

Оснащення: годинник, максимальний медичний ртутний термометр, ручка, температурний лист, ємкість з дезрозчином

Етапи	Обґрунтування
1. Підготовка до процедури Пояснити пацієнту сутність і хід процедури	Забезпечується психологічна підготовка пацієнта до процедури
2. Отримати згоду пацієнта на проведення процедури	Дотримуються права пацієнта
3. Підготувати необхідне оснащення	Забезпечується можливість проведення процедури
4. Вимити і висушити руки	Забезпечується інфекційна безпека
5. Струснути термометр і переконатися, що ртутний стовпчик опустився нижче 35° С	Забезпечується точність результатів вимірювання температури
6.Оглянути пахвову ділянку, оцінити її стан при наявності гіперемії, вимірювати температуру в цій ділянці не можна	Забезпечується точність і достовірність результатів
7. Виконання процедури Витерти насухо пахвову ділянку пацієнта рушником	Забезпечується точність результату
8. Помістити резервуар термометра в пахвову ділянку так, щоб він доторкався до шкіри (пацієнт повинен притиснути плече до грудної клітки)	Забезпечуються умови для отримання правильного результату
9. Вийняти термометр із пахвової ділянки через 10 хв і оцінити його показники	Оцінюються отримані дані
10. Закінчення процедури Повідомити пацієнту результати термометрії	Забезпечується право пацієнта на інформацію
11. Записати результат термометрії в температурний лист	Документуються результати термометрії
12. Струснути термометр так, щоб ртутний стовпчик опустився в резервуар	Підготовка термометра до наступного вимірювання температури тіла
13. Помістити термометр в дезінфекційний розчин	Забезпечується інфекційна безпека
14. Вимити і висушити руки	Забезпечується інфекційна безпека

Вимірювання температури тіла у прямій кишці Алгоритм № 2

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м'якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточними, общее охлаждение организма, поражение кожи и воспалительные процессы в подмышечной области, определение у женщин даты овуляции (процесс разрыва фолликула и выхода яйцеклетки).

Воно протипоказане при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні хворого.

Необходимое оснащение: максимальный медицинский термометр, ёмкость с дезинфици-

рующим раствором (например, 3% раствор хлорамина Б), вазелин, перчатки медицинские, температурный лист.

Порядок выполнения процедуры.

1. Уложить больного на бок с поджатыми к животу ногами.

2. Надеть резиновые перчатки.

3. Вынуть термометр из стакана с дезинфицирующим раствором, ополоснуть, тщательно

вытереть насухо.

4. Встряхнуть термометр, чтобы ртутный столбик опустился ниже 35 °С.

5. Смазать вазелином ртутный конец термометра.

6. Ввести термометр в прямую кишку на глубину 2-4 см, затем осторожно сжать ягодицы

(ягодицы должны плотно прилегать одна к другой).

7. Измерять температуру в течение 5 мин.

8. Вынуть термометр, запомнить полученный результат.

9. Тщательно вымыть термометр тёплой водой и поместить его в ёмкость с дезинфицирующим раствором.

10. Снять перчатки, вымыть руки.

11. Встряхнуть термометр для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

12. Продезинфицировать термометр.

13. Зафиксировать показания термометра в температурном листе с указанием места измерения (в прямой кишке).

Вимірювання температури тіла у паховій складці (у дітей) Алгоритм № 3

Необходимое оснащение: максимальный медицинский термометр, ёмкость с дезинфицирующим раствором (например, 3% раствор хлорамина Б), индивидуальная салфетка, температурный лист.

Порядок выполнения процедуры.

1. Во избежание кожных аллергических реакций при контакте с хлорамином Б после дезинфекции термометр нужно ополоснуть проточной водой.

2. Тщательно вытереть термометр и встряхнуть его для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

3. Согнуть ногу ребенка в тазобедренном и коленном суставах таким образом, чтобы термометр находился в образовавшейся складке кожи.

4. Измерять температуру в течение 5 мин.

5. Извлечь термометр, запомнить полученный результат.

6. Встряхнуть термометр для снижения ртутного столбика до отметки ниже 35 °С.

7. Поместить термометр в ёмкость с дезинфицирующим раствором.

8. Отметить результат в температурном листе с указанием места измерения («в паховой складке»).

Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непритомному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворюванням, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Алгоритм № 4

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у пахвовій ямці, потрібно вважати 37 °С, у ротовій порожнині 37,2 °С, У вагіні 37,5 °С. Нижньою межею нормальної температури тіла у пахвовій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 36,8 °С.

Підвищення температури понад вказані максимальні цифри називається гіпертермією, зниження температури нижче мінімальних величин — гіпотермією.

При підвищенні температури тіла на 1 °С ЧДР прискорюється на 4 дихальних рухів за 1 хв,частота пульсу прискорюється на 8—10 за 1 хв (правило Лібермейстера) у дорослих і до 20 за 1 хв у дітей.

Невідповідність між високою температурою тіла та частотою пульсу в той чи інший бік завжди повинна звертати на себе увагу. Так, невідповідна високій температурі тіла незначна прискореність пульсу може свідчити про наявність черевного тифу, менінгіту, енцефаліту.