Психічна підготовка спортсменів

Психічна підготовка – процес, спрямований на виховання якостей особистості та розвиток психічних якостей, необхідних для успішного здійснення змагальної діяльності.

У процесі психічної підготовки спортсменів можна виділити два відносно самостійні та водночас, взаємопов’язані розділи:

виховання вольових якостей (розглядається у п. 4. Вольова підготовка);

розвиток спеціальних психічних якостей.

До спеціальних психічних якостей належать:

· стійкість спортсмена до стресових ситуацій тренувальної та особливо, змагальної діяльності;

· рівень досконалості кінестезичних та візуальних сприймань різних параметрів рухових дій та оточуючого середовища;

· здатність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м’язової координації;

· здатність сприймати, організовувати та опрацьовувати інформацію в умовах дефіциту часу;

· досконалість просторово-часової антиципації як чинника, що підвищує ефективність техніко-тактичних дій спортсмена;

· здатність до формування у структурах мозку випереджуючих реакцій, програм дій, необхідність яких диктується вимогами ефективної змагальної боротьби;

· здатність керувати своєю поведінкою та вчинками у стосунках з партнерами і суперниками.

Основні напрямки психічної підготовки:

· виховання вольових якостей;

· формування мотивації занять спортом;

· ідеомоторне тренування;

· удосконалення швидкості реагування;

· удосконалення спеціалізованих вмінь;

· регулювання психічної напруженості;

· виховання толерантності до емоційного стресу;

· управління стартовими станами.

Формування мотивації занять спортом. Однією з проблем психічної підготовки є збереження бажання спортсмена до постійного спортивного удосконалення протягом довгого відрізку часу. Формування у спортсменів цілеспрямованої мотивації спортивного вдосконалення, активного творчого ставлення до тренувального процесу, усвідомлення мети – досягнення високого спортивного результату формує почуття відповідальності, підвищує здатність переносити високі навантаження та больові відчуття.

Ідеомоторне тренування. Цей вид тренування дозволяє спортсмену шляхом уявного відтворення техніки спортивних вправ вдосконалити кінестезичні та зорові сприйняття параметрів рухових дій та зовнішнього середовища, краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів.

Удосконалення швидкості реагування. Власне реакції та реакції передбачення можуть бути простими та складними. Методика удосконалення рухових реакцій враховує необхідність аналітичного підходу і сенсомоторний метод, який ґрунтується на здатності людини розрізняти мікроінтервали часу.

Загальні положення методики удосконалення рухових реакцій:

· засвоєння кожного виду реакцій;

· кожен вид реагування спочатку удосконалюється самостійно, без поєднання з іншими;

· удосконалення здатності до антиципації в реакціях повинно здійснюватись одночасно з вдосконаленням технічної майстерності;

· педагогічні завдання удосконалення реагування повинні ускладнюватися шляхом нарощування та чергування якісних та кількісних вимог до вправ;

· при удосконаленні здатності до реагування послідовно потрібно вирішити такі завдання: скорочення тривалості моторного компоненту прийому; скорочення тривалості латентного періоду дій; удосконалення вміння передбачати часові та просторові взаємодії.

Удосконалення спеціалізованих вмінь. Успішний розвиток спеціалізованих вмінь вимагає здібностей передбачати та диференціювати просторово-часові компоненти змагальних ситуацій; обирати момент початку дії з метою успішної протидії суперникові або взаємодії з партнерами; адекватно визначати спрямованість, амплітуду, швидкість та ритм своїх дій, суперників та партнерів.

Регулювання психічної напруженості та виховання толерантності до емоційного стресу. Для реалізації цього напрямку у підготовці спортсменів в тренувальних умовах можуть бути використані такі впливи стресового характеру: збиваючі фактори, ускладнення умов діяльності провідних аналізаторів, ліміт і дефіцит простору і часу, обмеження або перекручення інформації, втома.

Управління стартовими станами. За ступенем переважання процесів збудження або гальмування розрізняють стани змагальної готовності спортсмена: недостатнє збудження, оптимальне збудження, перезбудження, гальмування внаслідок перезбудження. Приклади можливих засобів управління стартовими станами:

1. спортсмен повинен налаштувати себе на досягнення максимального результату;

2. навмисне внутрішнє зниження значущості даних змагань;

3. абстрагування спортсмена від ситуації та супротивників.

Кожен спортсмен в процесі підготовки повинен оволодіти власними засобами регулювання психічного стану.