Типові поведінки сімейного виховання та основні правила батьківської поведінки

У науковій, соціологічній, психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя, його сутності. Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічіюю забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім'ї. Хороші матеріальні умови справляють вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі, хороших взаємостосунках між членами сім'ї. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять. Проте не балують, залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють, чому слід робити так, а не інакше тощо.

Неблагополучними (проблемними) називають сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості в силу тих чи інших причин, у результаті чого в цих сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини (в основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-нсихологічні та соціально-економічні фактори).

До таких сімей відносять:

> сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;

> сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;

> сім'ї з стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;

> неповні сім'ї;

> материнські сім'ї;

> сім'ї зовні благополучні, які припускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання, внаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки в системі сімейного виховання мають не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги до дітей.

Сімейне виховання - більш чи менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, котрі спрямовані нате, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина.

Однією з складових сімейного виховання є батьківська позиція -психологічна та виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах та нормах взаємодії з нею.

Батьківська позиція має такі ознаки:

> адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки);

> гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям);

> перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

Гері Чеимен та Росе Кемпбел пропонують наступні шляхи до серця дитини:

> дотик;

> слова заохочення;

> відданий їм час;

> подарунки;

> допомогу.

Дотик - один з найбільш важливих виявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали ЇЇ на руки, обнімали, пестили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, щоб висловити свою любов дитині, це може дати їй набагато більше, ніж слова: "Я тебе люблю".

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Не треба хвалити дитину дуже часто, тому що ці слова втратять свою силу і смисл. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирию. Намагайтеся у спілкуванні з дитиною говорити спокійно і м'яко навіть тоді, коли ви незадоволень Намагайтеся менше вимагати від дитини і частіше просити: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені буде приємно, якщо..."

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, постарайтеся вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить дитині, бо вона не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які будуть свідченням вашої любові до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите їй: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки для того, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині всю увагу повністю. Форми сумісного проведення часу у кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра в футбол, ремонт машини, допомога на дачі, тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - є символом любові тоді, коли дитина бачить, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, котрі отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтесь підкупити її - це взятка. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження можуть бути сюрпризами. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо, якщо вони стосуються одягу. Подарунки не обов'язково купувати. їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, гілочки чудернацької форми тощо. Головне - придумати як його подарувати.

Допомога. Материнство і батьківство - це професії, і нелегкі. З вами заключили контракт не менше, ніж на 18 років і робочий день у вас иенормоваиий. Кожного дня діти звертаються до вас з проханнями. Завдання батьків - почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині і робимо це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога їх не радує. Допомагати дітям - не значить повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми маємо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етані розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові. Тому для батьків важливо обрати ту "мову'Чдотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи 39

Типові помилки сімейного виховання:

> відсутність єдиних вимог до дитини;

> формальний характер спілкування з нею;

> вседозволеність у діях та вчинках дитини;

> безконтрольність з боку батьків за поведінкою та навчанням дитини;

> обожнювання, ідеалізація дитини;

> надмірна суворість у вихованні;

> відсутність врахування індивідуально-психологічних та вікових особливостей дитини.

Основні правила батьківської поведінки:

1. У стосунках з дитиною спиратися на позитивні якості її особистості.

2. Оцінювати не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки.

3. Навіювати дитині позитивне.

4. Приймати дитину такою, якою вона є.

5. Не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого дитини.

6. Порівнювати дитину частіше із собою (якою вона була раніше), а не з її однолітками, знайомими.

7. Не принижувати гідність дитини.

8. Не припускати розходження між словами і діями батьків. Сьогодні одним із напрямків соціальної політики є сімейна політика. її

можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує такі функції:

> стабілізуючу;

> захисну.