Підходи соціально-педагогічної роботи з сім’єю

Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.

Виходячи з цього, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав і інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:

> вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім'ї в певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);

> широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.

Перший підхід зараз здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий - на загальнодержавному через здійснення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.

Концепція державної сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства і дитинства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї.

Можна виділити такі орієнтири сучасної сімейної політики в Україні:

> стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень;

> підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості;

> забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середиьодітну сім'ю;

> підвищення виховного потенціалу сім'ї;

> адаптація сім'ї до ринкових умов життя.

В Україні можна виділити такі напрямки реалізації сімейної політики:

> законодавче забезпечення;

> економічні заходи;

> соціальна робота з сім'єю.

Форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю:

1. Лекційна та семінарська робота (для учнів, студентів, молодих батьків, різних типів неблагополучних сімей).

2. Робота консультпунктів, кабінетів індивідуального консультування.

3. Навчальио-консультативиі пункти при загсах.

4. Клуби для дівчат, молодих жінок.

5. Клуби молодої сім'ї (вирішують різноманітні проблеми молодих сімей).

6. Школи батьківської підтримки. Школи молодої матері.

7. Консультативні пункти для батьків (в т.ч. пересувні).

8. Навчально-консультативні пункти для сімей, у яких виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями.

9. Реклампо-іиформаційні кампанії в співпраці із засобами масової інформації (радіолекторії, кінолекторії на місцевому ТБ).

10. Благодійні акції.

11. Проведення соціально-психологічпих тренінгів.

12. Сімейні свята, вечори, фестивалі, шоу-програми, конкурси, родинні ігри, вікторини, виставки - з метою популяризації і поширення досвіду сімейного виховання, формування родинно-нобутової культури, пошуку молодих талантів, організації вільного часу тощо. Наприклад, конкурси: сімейних ерудитів, "Співуча родина", "Ідеальна пара", "Серця двох", "Наші родинні свята", "Наші сімейні традиції та реліквії" тощо.

Таким чином, сьогодні сім'я стає центром соціальної роботи. Через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення.