Типи політичних партій

Світ політичних партій надзвичайно багатоликий. Розібратися в цьому різноманітті допомагає типологія політичних партій. Тип партії - це поняття, що відображає найбільш істотні ознаки певної групи політичних партій. В основу типології можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічний вигляд, принципи організації, методи діяльності та ін. За своєю класової суттю партії поділяються на: - буржуазні, дрібнобуржуазні, поміщицькі, селянські, робітничі. З точки зору їх ідейно-політичної орієнтації розрізняються: - комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні партії, а також партії, що спираються на різні релігійні та національні доктрини. По відношенню до існуючого порядку, змістом цілей і завдань виділяють: - революційні партії (прагнуть до радикального якісному перетворенню суспільства); - реформістські (прагнуть до поліпшення суспільного життя без структурних принципових змін); - консервативні (відстоюють збереження стійких, сформованих форм суспільного життя); - реакційні партії (прагнучі до відновлення попередніх суспільних порядків і структур). За місцем в системі державної влади партії поділяються на: - правлячі і опозиційні.

За умовами діяльності: - на легальні, напівлегальні і нелегальні. У відповідності з характером членства, принципами організації партії діляться на: - кадрові та масові. - Кадрові партії відрізняються нечисленністю, аморфним, вільним членством, організаційної рихлістю, децентралізованою структурою. Відсутня система офіційного членства з відповідною реєстрацією і регулярною сплатою членських внесків. Кадрова партія орієнтується на участь та перемогу у виборах. Спирається не стільки на партійну масу, скільки на партійний актив і партійних функціонерів, а також фінансову підтримку впливових кіл суспільства. Найбільшою мірою типом кадрової партії відповідають в даний час Республіканська і Демократична партія США. - Масова партія прагне залучити у свої ряди можливо більше число членів, оскільки основним джерелом її фінансування є членські внески. Для масової партії характерно фіксоване членство, чітка організаційна структура, централізований характер, тісні і постійні зв'язки між членами партії. Прикладом масових партій можуть служити комуністичні та соціалістичні партії. Поділ партій на кадрові і масові доповнюється типологією партій на: - парламентські і авангардні за характером їх діяльності. - Парламентська партія боротьбу за владу пов'язує головним чином з виборами в представницькі установи. Свою організаторську діяльність вона здійснює в основному в ході виборчої кампанії, прагнучи до завоювання максимально можливого числа мандатів і проведенню своєї політики через парламент і уряд. Парламентські фракції партій, депутати різних рівнів користуються широкими повноваженнями у вирішенні всіх, в тому числі внутрішньопартійних проблем. - Авангардна партія не обмежує свою діяльність боротьбою за депутатські мандати. Вона здійснює широку позапарламентську діяльність, велику увагу приділяє ідеологічній і виховній роботі, формується на світоглядній основі. Виділяють прагматичний і ідеологічний стилі діяльності партії. - Прагматичні партії орієнтовані на практичну доцільність дій, на пошук будь-яких можливостей для досягнення конкретних цілей. Партії прагматичного типу уникають прийняття догматики, що претендують на сувору науковість і істину в останній інстанції програм. В якості програми такої партії часто виступає передвиборча платформа. Прагматичні партії не пред'являють суворих ідеологічних вимог до своїх членів. Ідеологічні обмеження не грають для них суттєвої ролі, і ними іноді жертвують при укладенні різного роду угод, коаліцій та ін. - Ідеологічні (або світоглядні, доктринальні) партії спираються на строго визначену ідеологічну доктрину. Для них характерно відстоювання (відповідних ідеалів і принципів, прагнення змоделювати суспільство певними ідеологічними установками і втілити їх у життя.

13. Різновиди партійних систем

Лекція

Дюверже «Стабільний ансамбль партій, який тривалий час діє на політичній арені і приймає активну участь у поділі і здійсненні влади»

Політична структура, яка об’єднує політичні партії країни. Критерії:

· Кількість партій і специфіка їх будови;

· Ідеологічна дистанція між партіями;

· Тип виборчої системи і правові умови політичної боротьби

· Специфіка парламентської діяльності партій

Партійна система - це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють:
— право партій на формування власної системи правління;
— сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;
— сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;
— сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.

Кількісний критерій: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи.(М. Дюверже) і він відносить ще «систему двох з половиною партій»— проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються.

Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:
1. Однопартійну систему, що має такі ознаки: (Куба, КНДР)

— існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;
— зрощення партійного апарату з державним;
— тоталітарний політичний режим.
2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.
3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.(Японія, Мексика)
4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами: (США, ВБ)
— наявністю кількох політичних партій;
— існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;
— формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;
— впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;
— демократичним політичним режимом.
5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму: (Італія, Бельгія, Нідерланди)
— наявність у країні багатьох політичних партій;
— репрезентація в парламенті лише кількох партій;
— репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
— відсутність позасистемної опозиції;
— демократичний політичний устрій.
Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму:
— однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах;
— двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;
— мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів.
6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:
— наявність багатьох політичних партій;
— гострота ідеологічного розмежування між ними;
— присутність серед опозиційних партій позасистемних;
— формування уряду партіями центру;
— наявність двосторонньої деструктивної опозиції;
— демократичний політичний режим.
7. Атомізовану партійну систему: (у країнах, де існують сотні партій)
— наявність і незначна впливовість усіх партій;
— присутність серед опозиційних партій позасистемних;
— формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;
— демократичний або авторитарний політичний режим. Існують два різновиди атомізованої системи:
— система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями;
— авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.

Поняття партійної системи вживається в двох значеннях. Відповідно до першого визначення партійна система - це система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві легальними політичними партіями. В іншому значенні під поняттям партійної системи розуміється частина (підсистема) політичної системи, яка є певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні - систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Еволюція партійної системи незалежної України відбувалася в три етапи:

- Партійна система атомізованого плюралізму (1991-1997);

- Партійна система поляризованого плюралізму (1998-2005);

- Партійна система поміркованого плюралізму (2006-..).

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисленних партій. Така система діє, переважно, в суспільствах, що здійснюють перехід до демократії. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі [2, с. 132]. Фундаментом для формування партійної системи України став Народний Рух України, якому вдалося об'єднати людей найрізноманітніших політичних поглядів - від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської Спілки. Разом із тим, з початку створення Руху в ньому існували різні політичні напрями, об'єднані ідеєю національного відродження та антикомунізму, що закладало підвалини для створення нових партій на базі Руху. Після досягнення незалежності як основної мети існування Народного Руху, з нього почали виділятися нові політичні сили, які не мали помітної соціальної бази для ведення політичної діяльності, Сприяли формуванню системи атомізованого плюралізму парламентські вибори 1994 року, коли жодна з обраних до парламенту політичних партій не отримала значної кількості місць в зв'язку з чим не було досягнуто політичної стабільності. Також слід зазначити, що станом на 1997 рік в Україні офіційно існувало вже 46 політичних партій.

Партійна система поляризованого плюралізму характеризується: політичною боротьбою за владу між шістьма і більше партіями, які утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії, а також наявністю антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, станом перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильним ідеологічним розмежуванням між ними [3]. Перехід до поляризованої партійної системи в Україні відбувся внаслідок парламентських виборів 1998 року.

Партійна система поміркованого плюралізму. Партійна система поміркованого плюралізму характеризується існуванням трьох-п'яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборених мандатів. Ця система характеризується відсутністю антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованістю на участь в уряді, в коаліційних кабінетах та незначною ідеологічною різницею між партіями [3].

Внаслідок проведення парламентських виборів 2006 року, до влади прийшли п'ять політичних блоків та партій: Партія Регіонів України, Блок Юлії Тимошенко, Народний союз "Наша Україна", Соціалістична Партія України, Комуністична Партія України.

Особливості системи сучасної України визначаються наступними факторами:

По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами.

По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятістю соціальних новин. Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства.

По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства.

По-четверте, сучасна політична система України – це перехід від неправового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо актів органів влади.

15. Функції політичних партій

Під функціями політичних партій мають на увазі їх суспільно-корисну роль і ті специфічні завдання, які партії вирішують в процесі своєї діяльності по реалізації своїх програмних цілей.

Функції партій:

1. Представницька функція - партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, інтереси яких збираються відстоювати і на політичну підтримку яких розраховують спертися в своїй боротьбі за владу. Таким чином, політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі, систематизації і вираженні суспільних інтересів у політиці.

2. Комунікативна функція – партія виступає як своєрідна сполучна ланка між суспільством і державою, між народом і владою. Багато західних авторів особливо наголошують на цій функції політичних партій, зазначаючи, що саме вони значною мірою забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється. Партія, таким чином, виконує роль каналу вираження та формування ідей, цілей, завдань тощо, який спрямований як вгору - до вершини владної піраміди у державі, так і вниз - до найнижчих соціальних верств, та є визначальним для політичного управління у суспільстві.

3. Електоральна функція - партії зазвичай виступають як найбільш активні суб'єкти боротьби за завоювання влади: підбирають і висувають кандидатів на виборні посади, координують хід передвиборної боротьби, беруть участь у фінансуванні вибіркових кампаній і тощо.

4. Участь у розробці, формуванні та здійсненні політичного курсу держави - політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики.

5. Функція «політичного рекрутування» - залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців.

6. Фунція політичної соціалізації – сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи.

7. Функція соціальної інтеграції - політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності або протидії. Таким чином партії справляють значний вплив на громадську думку та поведінку громадян (виборців), і відіграють роль інтегруючого фактора для тих чи інших соціальних верств, спільнот і груп, які бачать у конкретній партії виразника своїх політичних потреб та інтересів, з якою вони пов’язують свої надії на вирішення певних суспільних завдань і розвиток держави.