Імперативний мандат

Імперативний мандат, як правило, передбачає обов’язковість врахування наказів та інструкцій виборців депутатом в процесі здійснення своїх повноважень у представ-ницькому органі, можливість відкликання депутата виборцями у разі невиконання

наказів виборців, „невиправдання довіри виборців”, вчинення інших дій, „несуміс-них” з депутатським мандатом, а також відповідальність депутатів перед виборцями.

(Китай, В’ єнам, Індія, Нігерія).

Положення чинної Конституції України не містять прямого закріплення певного типу депутатського мандата, але принцип вільного мандата знаходить своє відображення в змісті присяги, яку депутати приймають перед Верховною Радою України: депутати присягають на вірність Україні, дотриманню Конституції і законів України, виконуванню своїх обов‘язків в інтересах всіх співвітчизників. Зміст цієї статті свідчить, що народний депутат України є повноважним представником народу в Верховній Раді України. Водночас в переліку підстав для дострокового припинення повноважень народного депутата України (стаття 81 чинної Конституції України) не містить положень про можливість відкликання парламентаря виборцями.

Імперативний мандат народного депутата України було запроваджено Законом „Про внесення змін до Конституції України” від 8.12.2004 року Відповідно до п. 6 частини другої статті 81 Конституції повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (блоку), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (блоку) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції. За наявності цих обставин, повноваження члена парламенту припиняються достроково на підставі закону за рішенням керівного органу партії (блоку) з дня прийняття такого рішення (частина шоста статті 81 Конституції).

Як наслідо суперечності між положеннями Конституції України, які не були переглянуто в ході конституційної реформи 2004 року, та нормами, які запровадили імперативний ман-дат. Зокрема, стаття 81 Основного Закону в частині положень, які стосуються запро- вадження імперативного мандату, не узгоджується з тими статтями Конституції, які фактично зберігають вільний характер мандату народного депутата, зокрема – з ча- стиною першою статті 79 (яка передбачає складання народним депутатом України присяги на вірність Україні, виконання обов’язків в інтересах усіх співвітчизників), а також частиною першою статті 80 (яка забороняє притягати депутата до юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах).

Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття.

Рішення КСУ від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008 (справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції)

Відповідно до правової позиції КС, "належність депутата до фракції Основний закон закріплює як його конституційний обов'язок, а не як право", підпункт 5.3

Окрім цього, у цьому ж рішенні КС зазначив, що "Конституція пов'язує чинність представницького мандата депутата з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії, або виборчого блоку політичних партій, за списком якої він був обраний", - теж підпункт 5.3.

питання індивідуального входження нардепів до коаліції депутатських фракцій - уже порушувалось відповідними суб'єктами подань, і розглядалось Конституційним судом. У тій самій справі, від 25 червня 2008 року.

Правова позиція Конституційного суду стосовно цього була чітко визначена при обґрунтуванні неконституційності положень частин п'ятої, шостої 13-ї статті закону "Про статус народного депутата", тлумаченні пункту 6 частини другої 81-ї статті Конституції, підпункт 5.4 рішення від 25 червня 2008 року.

Зокрема Конституційний Суд вказує на «всенародний характер представництва народних депутатів у Верховні Раді та наявність у них мандата на вільне його здійснення». Однак, стаття 81 Конституції(на той час) закріплює «імперативний» мандата. Тому вкрай незрозумілим є те, як зазначене положення Конституції може поєднуватися із вільним здійсненням представництва народу, що по суті є характеристикою вільного мандата члена парламенту.

Рішення КСУ від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008 (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України):

підпункт 3.2.1 "до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію. Саме належність народних депутатів України до цих фракцій відіграє визначальну роль депутатських фракцій в утворенні коаліції депутатських фракцій".

Окрім цього, у цій же справі міститься однозначний висновок про те, що "Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій - депутатські фракції.

І ось, нарешті, конституційна новела. рішення КСУ у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України від 6 квітня 2010 року №11-рп/2010.

П.6.…представництво народними депутатами України Українського народу у Верховній Раді України, прийняття рішень парламентом лише шляхом особистого голосування народних депутатів України, виконання народними депутатами України своїх обов'язків в інтересах усіх співвітчизників та відсутність у частині другій статті 81 Конституції України (254к/96-ВР) положень про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі виключення його зі складу депутатської фракції - все це вказує на всенародний характер представництва народних депутатів України у Верховній Раді України та наявність у них мандата на вільне його здійснення.

Вільне здійснення такого представництва забезпечується встановленням конституційно-правових гарантій депутатської недоторканності, вільного волевиявлення та безперешкодного здійснення народним депутатом України своїх повноважень.

Конституційний Суд України вважає, що в основу тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України (254к/96-ВР), частини четвертої статті 59 Регламенту (1861-17) … слід покласти суверенне право Українського народу здійснювати владу, визнання народного депутата України повноважним представником Українського народу у Верховній Раді України, надання йому мандата вільно здійснювати таке представництво і закріплення обов'язку діяти в інтересах усіх співвітчизників, встановлення процедури прийняття рішень у Верховній Раді України виключно шляхом вільного волевиявлення народних депутатів України. Це дає підстави для висновку, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції, мають право брати участь у її формуванні, тобто входити до більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Пункт 1 резолютивної частини окремі народні депутати України, зокрема, ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у ВР, мають право брати участь у формуванні коаліції".

Маємо протилежне рішення, порівняно з попередніми.

! крім цього ст..81 КУ в мотив.частині. Не має жодного звернення до ст..83 КУ, яку тлумачив.