Американські концепції парламентаризму

Томас Джефферсон (1743 - 1820), який також вважав, що реалізація природних прав людини можлива тільки в республіці; лише така форма правління може дати можливість кожному громадянинові брати участь в управлінні народними справами. На його думку, народ бере участь в управлінні державними справами через своїх представників, які обираються на обмежений термін і знаходяться під постійним народним контролем

В цілому можна зробити висновок, що Т.Джефферсон у своїх публікаціях утверджував ідею про те, що представницька демократія має переваги над безпосередньою демократією. Так, у листі до А.Тиффані в 1816 р. він писав: “Ми доки ще не стали свідками досвіду демократичного, але представницького правління. Запровадження нового принципу представницької демократії знецінило майже все, що було написано раніше про структуру уряду.

Значна увага в американській політико-правовій доктрині тих часів приділялась обгрунтуванню практичного застосування принципу розподілу влад. Сповідуючи теоретичну модель розподілу влад, яка брала свій початок від політичних ідей передусім Дж. Локка і Ш.Л. Монтеск’є, американські політичні діячі, і в першу чергу Джон Адамс, Александер Гамільтон, Джон Джей і Джеймс Медісон в середині 70-х рр. ХVІІІст. висунули ряд теоретичних новацій на користь доповнення теорії розподілу влад ідеєю системи “ стримувань і противаг ”. Відповідно до оновленої концепції, в ім’я досягнення рівноваги між суперницькими або конфліктуючими владами вважалось бажаним не тільки відокремлення, але і часткове поєднання тих чи інших повноважень, які належать і відокремленню, і зрівноваженню”. Зазначимо, що ідея розділених, але зрівноважених сил була нічим іншим, як політичним відтворенням законів природи І.Ньютона, які володіли умами мислителів ХVІІ - ХVІІІ стст. Нова оновлена концепція виключала перевагу будь-якої однієї гілки влади.

Важливо підкреслити, що система “стримувань і противаг” в американській конституційній доктрині завжди розглядалася в трьох аспектах. Перший - як розподіл влад. Якщо Дж.Медісон вважав, що зосередження всіх повноважень в одних і тих же руках однаково можна назвати тиранією, то Т.Джефферсон вбачав у розподілі влад “перший принцип доброго уряду”. Другий аспект передбачав, що розподіл влад доповнюється системою “стримувань і противаг”. Президент, законодавці та судді, хоча й залежать один від одного у виконанні своїх конституційних обов’язків, разом із тим володіють певною політичною і правовою незалежністю. Політична незалежність гарантувалась тим, що усі органи влади мали різні джерела формування (президента - колегія вибірників, сенаторів - законодавчі збори штатів (до 1913 р.), члени Палати представників обиралися прямим голосуванням, членів Верховного суду призначав президент). Державні інститути наділялись різними строками повноважень. Третій аспект полягав у тому, що система передбачувала механізм взаємоконтролю і суміжної компетенції (президент володіє правом вето, яке обидві палати можуть подолати. Сенат і Палата представників володіють правом абсолютного вето відносно один одного. Верховний суд може визнавати як такі, що не відповідають конституції, закони, прийняті конгресом і промульговані президентом, однак самі судді призначаються президентом, затверджуються сенатом і мають бути усунені від посади в порядку процедури “імпічменту”. Сенат має право блокувати призначення посадових осіб, запропонованих президентом, а обидві палати здатні усунути самого президента від влади в порядку імпічменту. Президент укладає договори від імені США, проте ратифікації вони підлягають тільки за згодою двох третин сенаторів

Таким чином, оновлена концепція розподілу влад у поєднанні з системою “стримувань і противаг” уособлює перш за все взаємозалежність, ніж залежність. І ще один важливий, з нашої точки зору, момент. Ми повністю поділяємо думку відомого вченого-конституціоналіста А.О.Мішина, який вказував, що саме доповнення класичної теорії розподілу влад американською системою “стримувань і противаг” справило вирішальний вплив у справі перетворення теорії розподілу влад у відповідний конституційний принцип

Ще однією характерною рисою становлення американської теорії парламентаризму тих часів була спроба теоретичного обгрунтування доцільності двопалатної структури федерального законодавчого органу. Дж.Медісон, наприклад, визначав декілька головних цілей, досягненню яких сприятиме верхня палата Конгресу. Серед них він називав позитивний стримуючий вплив Сенату на інші відомства влади, необхідність стримувати запальність та необачність нижньої палати, запобігання впливу на вирішення державних справ народних пристрастей і раптових змін суспільної думки, створення особливого сталого органу в умовах частої зміни законодавців у ході виборів, виховання державної свідомості у посадових осіб, які б несли особисту відповідальність за успіх або провал певних політичних дій, охорона самих громадян від їхніх власних помилок і хибних думок