Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) − це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає зниження, яке знову змінюється зростанням.

Теорій циклів:

Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи супутникового зв'язку тощо. Вона акцентує увагу на величезному значенні технологічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Люди оптимістично налаштовані в період розширення кредиту і песимістично — у періоди його згортання.

Класифікація економічних циклів за тривалістю

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли. Їх ще називають циклами Клемента Жугляра. Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8-10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця, який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15-20 років.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу. Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10-11 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 15.4).

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

Ознаки фаз економічного циклу:

Економічна криза	Депресія	Пожвавлення	Піднесення
*перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; *значне скорочення обсягів виробництва; *падіння цін; *дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; *біржовий крах і банкрутство підприємців; зростання безробіття; *зниження рівня заробітної плати; спад рівня прибутку; *масове знищення товарів, устаткування тощо; *дезорганізація кредитної системи.	*застій виробництва; низький рівень цін; *незначний обсяг торгівлі; *невисока ставка позичкового відсотка; *ліквідація товарного надлишку.	*розширення обсягів виробництва до масштабів докризового рівня; *зростання цін; підвищення прибутку; *зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; *посилення оптимістичних очікувань (сподівань).	*перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня; *швидке зростання зайнятості; *підвищення заробітної плати й інших видів доходів; *кредитна експансія; штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; *розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Особливості сучасних економічних циклів

1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань:

1) політика стримування − це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення.

2) політика експансії − це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності.

70-ті роки XX ст. продемонстрували згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Прикладом останніх стали структурні кризи:

Ø нафтова;

Ø сировинна;

Ø енергетична;

Ø валютна;

Ø екологічна.

Риси структурних криз:

Ø спричиняються через диспропорції між окремими сферами і галузями економіки;

Ø мають затяжний характер;

Ø часто не збігаються з циклічними кризами;

Ø впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.

Наприклад, нафтова криза 1974-1975 pp. проявилася у стрімкому зростанні світових цін на нафту й нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту і продукти її переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. У кінцевому підсумку ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів і погіршила стан країн-імпортерів нафти.

Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн.

Однак циклічність є не тільки злом, а й благом для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

4. Теорія "довгих хвиль" в економіці

Розробка теорії "довгих хвиль" була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистично. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідники Вольф та Гедерен. Вивченням довгих хвиль займалися також Афтальйон, М.І. Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок у розробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьєв та Йозеф Шумпетер.

У теорії М. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання.

Матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічної динаміки.

У структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв виділяв дві фази − висхідну та низхідну.

Низхідна фаза великого циклу − це період зміни базових технологій і технологічних структур тривалістю 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтя для найвагоміших вкладень у технічне переоснащення.

Висхідна фаза великого циклу − це період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, який триває 25-30 років. Протягом такого проміжку часу можливі також циклічні кризи, пов'язані з оновленням основного капіталу, характерне масове поширення нових технологій, зародження та розвиток нових галузей економіки. Відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, залучення у виробництво значних обсягів робочої сили, підвищення оплати праці.

На думку М. Кондратьєва, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:

І цикл:

1. Хвиля підвищення (з кінця 80-х - початку 90-х років XVIII ст. до 1810-1817 pp.).

2. Хвиля зниження (1810-1817 pp. до 1844-1855 pp.).

II цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1844-1855 pp. до 1870-1875 pp.)-

2. Хвиля зниження (з 1870-1875 pp. до 1890-1896 pp.).

III цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1891-1896 pp. до 1914-1920 pp.).

2. Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914-1920 pp.

Сучасна інтерпретація теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва належить австрійському економісту Й. ІПумпетеру. У 30-х роках XX ст. останній обґрунтував теорію, відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін у технічних нововведеннях, що дістали назву інновацій.

Оскільки наукові відкриття забезпечують значний прорив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та екопомічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різко скорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає "хвиля підвищення", а пізніше − "хвиля зниження" великого циклу.