Регіональні валютно-фінансові інститути

Регіональні валютно-фінансові установи виникають як результат інтеграційних процесів в окремих регіонах світу. їх розвиток є поступовим і відпо­відає інтенсивності господарських зв'язків між країнами. Завдання, що сто­ять перед цими установами, визначаються глибиною інтеграційних процесів у тому чи іншому регіоні.

Європейська система центральних банків. Найбільш розвиненим на сьогодні інтеграційним угрупованням є Європейський союз, який об'єднує 15 країн. Введення єдиної грошової одиниці "євро" на економічному просторі країн-членів ЄС передбачає проведення спільної грошово-кредитної, валютної політики, посилення ролі і зміну функцій фінансово-кредитних інсти­тутів ЄС.

У Маастрихтському договорі про створення ЄС чітко визначена структура та функції Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). Вона скла­дається з національних центральних банків (НЦБ) держав-учасниць та Євро­пейського Центрального Банку (ЄЦБ). Головними органами ЄЦБ та ЄСЦБ є Виконавча Рада і Рада Управляючих.

Управління ЄЦБ здійснює Виконавча Рада, яка складається з Президента, віце-президента та чотирьох членів, призначених головами держав чи урядів за згодою Європарламєнту і Ради Управляючих. Члени Виконавчої Ради отримують мандати лише одноразово на восьмирічний термін. Кожен член Виконавчої Ради має право голосу; рішення приймаються простою більшістю голосів. Очолює ЄСЦБ Рада Управляючих, до складу якої входять члени Виконавчої Ради та голови національних центральних банків держав-учасниць.

Сума статутного капіталу ЄЦБ становить трохи менше 4 млн євро. Передплатниками на акції ЄЦБ є виключно національні центральні банки. Частка капіталу НЦБ тієї чи іншої країни залежить від частки країни в загальному ВНП та населенні ЄС. Національні центральні банки також забезпечують ЄЦБ іноземними резервними активами (крім національних валют, євро, СДР та резервних позицій країн в МВФ) на суму понад 50 млн євро. Внесок кож­ного НЦБ розраховується залежно від його частки в капіталі ЄЦБ, тоді як кожен НЦБ кредитується ЄЦБ на суму, що не перевищує суми його внеску. ЄЦБ має повне право тримати та управляти переданими йому іноземними резервами та використовувати їх для цілей, визначених Статутом ЄСЦБ. Головні завдання ЄСЦБ визначені в ст. З його Статуту і включають:

- визначення та проведення грошово-кредитної політики Союзу;

- здійснення валютних операцій;

- управління офіційними резервами країн-членів;

- сприяння стабільності операцій платіжних систем;

- сприяння ефективному проведенню жорсткої наглядової політики щодо кредитних інституцій з боку відповідних органів;

- забезпечення фінансової стабільності.

Інструментами монетарної політики ЄСЦБ є операції відкритого ринку, механізми рефінансування, система мінімальних резервів.

Головним завданням ЄЦБ, згідно з Маастрихтським договором, є забезпечення стабільності євро. Окрім управління грошовою політикою, ЄЦБ сприяє безперешкодному рухові платежів, управляє валютними резервами країн-членів ЄВС, надає консультації з питань банківського нагляду та стабільності фінансової системи.

Європейський інвестиційний банк. Головним інвестиційним інститутом ЄС виступає Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), який розпочав свою діяльність у 1959 р. відповідно до Римського договору.

Головне завдання Банку – сприяння вирівнюванню рівня економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинених краї­нах, а також підтримка загальноєвропейських проектів у галузі енергетики, транспорту, телекомунікація, охорони довкілля тощо.

На початку своєї діяльності Банк надавав кредити тільки країнам-членам ЄС, а згодом його діяльність поширилася на інші країни, передусім на ті, що розвиваються, та зв'язані з ЄС різними угодами. Кредити надаються на 20-26 років. Переважають кредити на регіональний розвиток.

Європейський банк реконструкції та розвитку. 29 травня 1990 р. було засновано новий регіональний міжнародний банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), акціонерами якого стали 40 країн світу, Європейське співтовариство та Європейський інвестиційний банк. ЄБРР створений спеціально для сприяння переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, ринково орієнтованої економіки, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно- та східноєвропейськими країнами. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться в Лондоні. Статутний капітал ЄБРР розподіляється так: 50 % належить країнам Європейського Союзу; 13,7 – країнам Східної та Цент­ральної Європи; 11,3 – іншим європейським країнам; 10 – США; 8,5 – Японії; 6,5 % – іншим країнам світу.

Порівняно з іншими міжнародними фінансовими установами головною перевагою Банку, окрім регіональної направленості, є те, що він може діяти як у державному, так і в приватному секторах і має широкий набір гнучких інструментів фінансування. ЄБРР покликаний сприяти розвитку приватного сектору в країнах з перехідною економікою шляхом інвестиційних операцій та залучення іноземного й вітчизняного капіталу. Порівняно з приватними комерційними банками основна перевага ЄБРР полягає в тому, що завдяки особливому складу своїх акціонерів він може брати на себе ризики, надаючи кредити підприємствам, що мають труднощі в отриманні капіталу.

ЄБРР надає пряме фінансування на конкретні проекти по лінії приватно­го сектора, структурної перебудови та приватизації, а також фінансує інфраструктуру, що забезпечує цю діяльність. Основними отримувачами кредитів Банку є підприємства, в тому числі за участю іноземних інвесторів.

Основними операціями ЄБРР є:

- надання кредитів на розвиток виробництва;

- розміщення інвестицій як частки статутного капіталу;

- розміщення цінних паперів;

- розміщення ресурсів спеціальних фондів;

- надання позик і технічної допомоги для реконструкції.

Стратегія ЄБРР щодо України, яка стала членом Банку у 1992 p., випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки економічного розвит­ку нашої країни в сучасних умовах. Пріоритетними проектами фінансуван­ня для України є: конверсія, розвиток сільського господарства, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля.

Країни, що розвиваються, також інтенсивно шукають нові форми регіональ­них валютно-фінансових відносин, які б враховували їхні інтереси та сприяли розвиткові національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжна­родних регіональних установ – регіональні міжнародні банки розвитку.

Міжамериканський банк розвитку. У 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки було створено Міжамериканський банк розвитку (МБР). Операції Банк розпочав здійсню­вати в 1961 р. Членами МБР є 27 країн американського регіону та 17 позарегіональних країн.

Згідно зі Статутом до головних завдань Банку входять: надання фінансової і технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві не­великих підприємств у гірничій, переробній, легкій і харчовій промисловості, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. За роки існування МБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" – Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах (з фонду звичайних ресурсів); на пільгових умовах (з фонду спеціальних операцій). Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, які надаються уряда­ми, і підтримувати розвиток приватних підприємств. Найвищим органом МБР є Рада керуючих, до якої кожна країна направляє свого представника.

Азіатський банк розвитку. У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був заснований Азіатський банк розвитку (АзБР). Кошти банку формуються з фінансових коштів регіону діяльності Банку та країн інших кон­тинентів. АзБР може вдаватися до позик, розміщувати облігації та інші зобо­в'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти у спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з розра­хунку 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць і Правління (Ради директорів). За період свого функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'ятьом країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду. Кредити надаються на 10-30 років з початком погашення через 2-7 років.

Африканський банк розвитку. В 1965 р. було засновано Африканський банк розвитку (АфВР). Членами АфБР є 50 незалежних держав Африкан­ського континенту і 25 позарегіональних країн. Щоб поповнити фінансові ресурси Банку, в 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), де 50 % голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді стано­вить лише 2,8%.

Банк бере участь у капіталі державних і приватних організацій та під­приємств; надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною; частково або повністю гарантує позики, які надаються третіми країнами. У своїй фінансовій політиці АфБР керується певними принципами. Пріоритет надається проектам, які найбільше сприяють зростанню економіки континенту в цілому і включені до національних або регіональних програм розвитку, причому проектам регіональних програм надається перевага. Претендувати на одержання позик Банку можуть лише уряди країн-учасниць АфБР, а державні або приватні підприємства інших країн Африки можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом даної країни.