Валютна система

Так, об’єктивною підставою валют­них відносин є процес суспільного відтворення, міжнародний обмін товарами, послугами та капіталами. Тому валютні відносини вторинні відносно процесу відтворення. Отже, міжнародні валютні відносини опосеред­ковують міжнародні економічні відносини і належать як до сфери матеріального виробництва, так і до сфери розподілу споживання та обміну.

Світова валютно-фінансова система — форма організації валютно-фінансових відносин, які обслуговують міжнародний рух капіталу і факторів виробництва або які функціонують самостійно, що закріплено в міжнародних угодах.

Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена національним законодавством або міжнародними угодами.

Валютну систему можна розглядати з економічного та організаційно-правового погляду.

З економічного погляду валютна система — це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків.

З організаційно-правового погляду — державно-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків і закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.

Раніше виникла національна валютна система.

Національна валютна система — сукупність валютно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни.

Національна валютна система є органічною частиною світової системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На підставі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертації, котирування та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу та кредит­них ресурсів. До національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю та інші державні і приватно-комерційні інституції.

2.2. Основні елементи національної
валютної системи

Основними елементами національної валютної системи є:

¾ національна валюта;

¾ паритет національної валюти;

¾ режим курсу національної валюти;

¾ система валютного регулювання;

¾ міжнародна валютна ліквідність країни;

¾ наявність чи відсутність валютних обмежень;

¾ міжнародні кредитні засоби, регламентація їх використання;

¾ регламентація міжнародних розрахунків країни;

¾ режим національного ринку і ринку золота;

¾ національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни.

Сутність основних елементів національної та світової валютної систем розкривається через їх порівняльну характеристику, яку можна подати у вигляді табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА
СВІТОВОЇ ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти та міжнародні розрахункові одиниці
Ступінь оберненості національної валюти	Умови взаємної оберненості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Міжнародна валютна ліквідність країни	Світовий грошовий товар та міжнародна ліквідність
Наявність або відсутність валютних обмежень	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Міжнародні кредитні засоби обігу та регламентація правил їх використання	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Особливості регламентації міжнарод­них розрахунків	Уніфікація форм міжнародних розрахунків
Режим функціонування національного валютного ринку та ринку золота	Режим функціонування світових валютних ринків та ринків золота
Національні органи, що регулюють валютно-фінансові відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютно-фінансове регулювання

Джерело: Международные валютно-кредитные и финансовые отношения (конспект лекций). — М.: ПРИОР, 2002. — с. 4.

2.3. Валюта та валютні цінності

Валюта в широкому розумінні означає будь-який товар, який здатен виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародному ринку, а у вузькому — це наявність грошової маси, яка цир­кулює від одних рук до інших у формі грошових банкнот або монет.

Валюта поділяється залежно від її належності на:

· національну валюту — узаконений платіжний засіб на території певної країни (гривня — в Україні, рубль — у Росії);

· іноземну валюту — платіжний засіб інших держав, який на підставі закону або без таких підстав використовується на території певної країни;

· кредитні та платіжні засоби, які виражаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахун­ках;

· регіональна грошова одиниця та платіжний засіб.

Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, а також цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації та ін.) в іноземній валюті й інші цінності (благородні метали, коштовне каміння тощо).

2.4. Класифікація валют. Міжнародні
розрахункові грошові одиниці

Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а саме:

за статусом валюти: — національна та іноземна валюти;

за сферою застосування:

¾ національна;

¾ міжнародна;

¾ регіональна: СПЗ (спеціальні права запозичення);

¾ євро.

СПЗ — міжнародний резервний актив, який заснований Міжнародним валютним фондом у 1969 р. для підтримання Бреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метою забезпечення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — не валюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який використовується Міжнародним валютним фондом для цілей міжнародного обліку та деякими країнами для прив’язування курсів їхніх валют.

Вартість СПЗ була визначена як еквівалент 0,888671 грама золота, що дорівнювало одному долару США. Але вже в 1973 р. вартість була визначена за новим принципом, а саме: як кошик валют, до якого входили такі валюти: японська єна, англійський фунт стерлінгів, долар США та екю.

Таким чином, СПЗ — сума специфічних вартостей чотирьох валют (курси яких визначаються до долара США) на підставі валютного курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошика переглядається кожні п’ять років, з тим щоб він точніше відображав відносну важливість валют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовій системі. З жовтня 2000 р. метод вибору валют було переглянуто у зв’язку з уведенням євро як загальної валюти країн — членів ЄС та зростанням її ролі на міжнародних фінансових ринках. Ці зміни стали чинними з 1 січня 2001 р.

Сьогодні застосування СПЗ як резервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку за операціями МВФ.

СПЗ, екю та євро є міжнародними розрахунковими грошовими одиницями.

Міжнародна розрахункова грошова одиниця — це валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб для вимірювання міжнародних вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету та курсу. Євро й екю як регіональні розрахункові грошові одиниці будуть розглянуті далі при характеристиці Європейської валютної системи;

· за ступенем обігу на світовому валютному ринку:

¾ головна;

¾ другорядна;

¾ екзотична;

· за режимом застосування:

¾ вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют (Постанова Правління Національного банку України від 2 жовтня 2002 р. № 378) до вільно конвертованих валют належать: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, ірландські фунти, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло;

¾ частково конвертована або вільно конвертована валюта, яка широко не використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать 30 валют світу;

¾ неконвертована валюта — це така національна валюта, яка функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноземні валюти. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать валюти держав, які не брали на себе зобов’язання статті 8 Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. До таких валют належать: азербайджанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомони, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, які не належать до першої та до другої груп;

· відносно курсів інших валют:

¾ сильна (тверда) — це валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, що відповідає основним макроекономічним закономірностям;

¾ слаба (м’яка);

· за матеріально-речовою формою:

¾ готівкова;

¾ безготівкова;

· відносно валютних запасів країни:

¾ резервна та ін.

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

1) виступає міжнародним платіжним засобом;

2) служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

3) використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об’єктивні передумови, а саме:

¾ домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

¾ розвинута мережа кредитно-банківських установ;

¾ лібералізація валютних операцій;

¾ розвинутий ринок позичкових капіталів;

¾ наявність зовнішньої конвертації валюти.

Суб’єктивною передумовою набуття статусу резервної валюти є активна зовнішня валютно-кредитна політика;

· за видами валютних операцій:

¾ валюта ціни контракту;

¾ валюта платежу;

¾ валюта кредиту;

¾ валюта клірингу;

¾ валюта векселя.

· за принципом побудови:

¾ «кошикового» типу (екю) та звичайна.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.

З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:

1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.

Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.

Вартість в екю кожної європейської валюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — ваги стабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, який також щодня змінювався на валютних ринках.

Екю виконувала чотири головні функції:

· перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї валюти від інших;

· друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;

· третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;

· четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита, податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися та сплачувалися в екю.

Детальніше про механізм функціонування екю йтиметься нижче.

Євро — це єдина валюта багатьох країн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж була кошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обмінний курс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002 р., курс євро до екю був визначений 1:1.

2.5. Конвертованість валют. Валютний паритет

Конвертованість валюти — це здатність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку. З погляду типів міжнародних операцій, які відбиваються в платіжному балансі країни (платіжний баланс за поточними операціями або за операціями з капіталом), валюта може бути конвертованою за поточними операціями чи за операціями з капіталом або повністю конвертованою.

Конвертованість за поточними операціями — це відсутність обмежень на платежі та трансфери за поточними міжнародними операціями, які пов’язані з торгівлею товарами та послугами, міждержавними переказами тощо. Такі обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу іноземної валюти між імпортерами у формі індивідуальних квот для кожної окремої фірми або генеральних квот, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточному періоді, до різних адміністративних вимог. Слід зауважити, що всі країни — члени.

Конвертованість за капітальними операціями — відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, які пов’язані з рухом капіталу (прямі й портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти). Основними такими обмеженнями можуть бути: обмеження об’єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями економіки, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є вимогою при вступі до МВФ.

Повна конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за поточними і капітальними операціями. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Внутрішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції в країні з активами, які деноміновані в іноземній валюті. Така форма притаманна Україні. Внутрішня конвертованість охоплює як поточні, так і капітальні операції, але не передбачає паралельного обігу кількох валют.

Зовнішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу.

2.6. Валютний курс та його функції.
Чинники, що впливають на валютний курс.
Купівельна спроможність валюти

У процесі конвертування продають одну валюту та купують іншу, при цьому відносна кількість цих валют визначається їх обмінним, або валютним, курсом.

Обмін, або конвертування, валют здійснюється на валютному ринку.

Валютний, або обмінний, курс — це ціна однієї валюти, яка виражена в одиницях іншої.

Докладніше щодо конвертування валют та операцій на валютному ринку йдеться в темі «Валютні ринки та валютні операції».

На обмінні курси впливають чинники, які поділяються на економічні, політичні та соціальні.

1. Економічні чинники виявляють свій вплив через такі показники:

· відносні процентні ставки. Зіставлення відносних процентних ставок — це процес порівняння ставок процента в різних валютах. На практиці валюти з вищим значенням процентної ставки зростають у ціні відносно інших валют як результат підвищеного попиту з боку інвесторів, що бажають отримати тільки високі доходи;

· паритет купівельної спроможності (Power Purchasing parity — PPP) — це показник відносної купівельної спроможності різних валют. Він визначається шляхом зіставлення цін на певний товар у різних країнах у перерахунку (через обмінний курс) на «базову валюту», як правило, на американський долар. Значення цього показника розкриває такий приклад. Якщо товар в одній країні коштує дешевше, ніж в іншій, то є сенс експортувати його туди, де він коштує дорожче. Так, певний автомобіль може коштувати 20 тис. дол. у США та 2 млн 400 тис. єн в Японії. Коли обмінний курс долара до єни становить 100 одиниць, то автомобіль в Японії буде коштувати американському покупцеві в 24 тис. дол. США. Отже, такий автомобіль американцю вигідніше купити в Америці. Звідси можна зробити висновок: якщо в кожній державі на еквівалентну кількість валюти можна було купити одну й ту саму кількість товару, то міжнародна торгівля не давала би прибутку;

· економічні умови, які характеризуються такими показниками, як платіжний баланс, економічне зростання, рівень інфляції, пропозиція грошей, безробіття, ставки податків;

· попит на капітал та його пропозиція. Кожна зміна попиту на клієнтському ринку впливає на зміни ставок міжбанківського ринку, що, у свою чергу, впливає на ставки обмінного курсу.

2. Політичні чинники, а саме: характер економічної політики, ступінь нестабільності політичної ситуації та політика центрального банку.

3. Соціальні чинники, або «настрій ринку».

Короткострокові зміни обмінних курсів досить часто зумовлені тим, що учасники ринку називають «настроєм ринку», — це погляди трейдерів ринку на короткострокові перспективи руху валюти. «Настрій ринку» може бути позитивний або негативний. У першому випадку валюта зміцнюється, а в другому — слабшає.

Валютний курс виконує основну функцію і додаткову.

Основна функція валютного курсу — це оцінювання порівняльної вартості валюти.

Додаткова функція валютного курсу полягає в тому, що формування на постійній основі звітних даних щодо валютного курсу дає уявлення про співвідношення попиту та пропозиції на валюту (якщо курс формується на ринкових засадах) на валютному ринку.

Валютний курс виступає інструментом аналізу й прогнозу, але тоді, коли існує певний набір історичних даних.

2.7. Види валютних курсів

Розрізняють такі види валютних курсів:

1) за способом регулювання:

¾ фіксований валютний курс;

¾ мінливий валютний курс, такий що коливається в межах коридору;

¾ плаваючий курс, який змінюється залежно від ринкового попиту та пропозиції;

2) за видами ринку:

¾ поточний курс SPOT (TOD i TOM);

¾ форвардний курс;

¾ ф’ючерсний курс;

¾ ринковий та розрахунковий (фіксінг центрального банку) середньозважений курс по торгах.

2.8. Основні механізми курсоутворення

Механізм визначення номінального обмінного курсу на валют­ному ринку є регламентованою часткою участі держави і має назву режиму обмінного курсу. Існують адміністративний та ринковий режими курсоутворення.

Адміністративний режим виступає у формі множини валютних курсів, тобто це наявність диференційованих курсових співвідношень валют за різними видами операцій, товарними групами та регіонами. Адміністративний режим використовується як стабілізаційний захід в умовах кризи економіки для зниження рівня інфляції та для накопичення золотовалютних резервів. Уведення адміністративного режиму є тимчасовим кроком на шляху до нормалізації економічної ситуації в країні та переходу до ринкових умов курсоутворення. Уперше такий режим стали застосовувати під час економічної кризи 1929—1933 рр. після відміни золотого монометалізму та при введенні валютних обмежень.

Виділяють три основні ринкові режими курсоутворення:

1. Фіксований режим — це такий режим, за якого країни мають прив’язаний або фіксований курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не більше 1 %) таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СПЗ (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національних валют у межах Союзу відносно інших валют та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро.

Фіксований валютний режим включає й такі механізми курсоутворення, як доларизацію та валютний паритет.

Доларизація — це використання валют інших країн як законного платіжного засобу. Такий механізм застосовують переважно малі країни, які економічно інтегруються зі своїми близькими, економічно розвинутішими сусідами. Наприклад, Ліберія використовує долар США, Ліхтенштейн — швейцарський франк, Маршаллові Острови — долар США.

Валютний паритет — це такий валютний режим, за якого країни здійснюють фіксацію курсу національної валюти відносно іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечується запасами іноземної (резервної) валюти. Зазвичай держава вводить такий режим як стабілізуючий засіб при гиперінфляційних процесах та при валютній кризі або за певних політичних обставин. До таких країн належать: Аргентина, Бруней-Даруссалам, Боснія, Болгарія.

2. Режим, за якого країни мають обмежену гнучкість курсів (limited flexibility). Тобто це такий режим, коли офіційно встановлюються певні співвідношення між національними валютами, які допускають невеликі коливання валютного курсу відповідно до існуючих правил. До такого порядку регулювання валютних курсів належить режим валютного коридору — встановлення меж коливання курсу національної валюти з метою стабілізації валютно-фінансової системи. Наприклад, Росія та Україна застосовували такий режим у 1995—1997 рр.

3. Режим з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту та пропозиції тощо. Такий режим має підкатегорії:

¾ вільно плаваючий курс (freely fluctuating);

¾ керовано плаваючий (managed fluctuating);

¾ курс валют, що періодично коригується.

До групи країн з вільно плаваючим курсом відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи (з керовано плаваючим курсом) установлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група — це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти.

Таким чином, національна валютна система є складовою грошової системи країни, але відносно самостійною й такою, що виходить за національні кордони. Її особливості визначаються ступенем розвитку економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Як уже зазначалося, національна валютна система тісно пов’язана зі світовою валютною системою.

2.9. Світова валютна система

Світова валютна система — це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнародних угодах та обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Світова валютна система виникла в середині ХІХ ст. одночасно з розвитком міжнародних економічних відносин.

Функції світової валютної системи:

1) сприяння розвитку товарообмінних операцій;

2) установлення правил та механізмів для забезпечення оптимального співвідношення між національними грошовими відносинами;

3) сприяння у здійсненні розрахунків через систему фінансово-посередницьких закладів.

2.10. Елементи світової валютної системи.
Міжнародна валютна ліквідність

До основних елементів світової валютної системи належать:

¾ міжнародна валютна ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань. Міжнародні ліквідні ресурси включають такі елементи, як золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та євро;

¾ резервні валюти (золото й національні валюти провідних розвинутих країн світу, євро та СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро та СПЗ);

¾ уніфікований режим валютних паритетів;

¾ регламентація режимів валютних курсів;

¾ світовий грошовий товар. Приймається кожною державою самостійно як еквівалент вивезеного з неї багатства та для обслуговування міжнародних економічних відносин. Міжнародним грошовим товаром можуть бути резервні валюти;

¾ міждержавне регулювання валютних обмежень;

¾ уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;

¾ режим світових валютних ринків і ринків золота;

¾ міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Світова валютна система базується на різних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують економічні, політичні та культурні міжнародні відносини. У своєму розвитку функціональна форма світових грошей зазнала значних змін. Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн світу та міжнародних валют­них одиницях (євро та СПЗ).

Світова валютна система є сукупністю механізмів і правил, що забезпечують зв’язки між національними та регіональними валютними системами.

Регіональна валютна система — це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн (наприклад, Європейська валютна система об’єднує 12 країн Європи). Регіональна валютна система відображає особливості функціонування економічних відносин в окремих регіонах світу.