Основні методи генетичного аналізу у людини

У будь-якому випадку першим етапом генетичного обстеження є збір генеалогічних даних про сім’ю пробанда (особи, стосовно якої проводиться обстеження).

Суть генеаналогічного анамнезу зводиться до з’ясування родинних зв’язків і виявлення ознаки або самого захворювання серед батьків, сибсів (братів і сестер) та інших родичів пробанда.

Складання родоводу або генеалогічного дерева проводять з врахуванням всіх членів родини по батьківській і материнській лінії пробанда. Рекомендується звертати увагу на чинники, які можуть мати відношення до захворювання, як у пробанда, так і в будь-кого із споріднених з ним осіб: репродуктивний анамнез; соматична та інфекційна паталогія, контакт з екзогенними шкідливими чинниками до і під час вагітності, національна та вікова структура сім’ї, соціально-побутові умови, шкідливі звички.

Аналізуючи генеалогічні відомості, слід звертати увагу на наявність у сім’ї спадкової паталогії, вроджених вад розвитку, споріднених шлюбів, хронічних захворювань нез’ясованої етіології, розумова відсталість нез’ясованої етіології (не пов’язана з родовою травмою, нейроінфекцією, епілепсією), відставання в фізичному розвитку, в тому числі гіпотрофія, анорексія і хронічні розлади шлунково-кишкового тракту, хронічні захворювання обох близнюків, особливо в поєднанні з вродженими вадами, сімейні випадки хронічних бронхолегеневих захворювань, рання смерть у дітей від пневмонії або меконіальний ілеус, поєднання хронічної паталогії органів шлунково-кишкового тракту з легеневою паталогією, природжені та сімейні форми глухоти, поєднання глухоти з захворюваннями сечовидільної системи, аномальна будова статевих органів, зміна кольору сечі, депігментація шкіри, пігментні плями.

Основні символи, що використовують при складанні родоводу:

- особа чоловічої статі;

- особа жіночої статі;

- стать невідома

- шлюб - мертвонароджені

- споріднений

шлюб

- бездітний

шлюб

- сібси

- хворі члени - померлі

родини

- викидень

- аборт

В подальшому проводиться клінічне обстеження пробанда (зовнішній огляд): форма і кількість пальців, розташування і позиція долонь, підошв. Далі визначається відповідність біологічного віку паспортному, описують фізичний та психічний стан дитини. Особливу увагу приділяють шкірі (еластичність, волосяний покрив, вологість, пігментація, наявність атипових складок).

Виявлення правильного діагнозу часто залежить від мікроаномалій розвитку, на які мало звертається уваги. Дослідження стану внутрішніх органів традиційними методами пальпації, перкусії та ускультації, завершує клінічне обстеження хворого.

Принципове значення мають такі дані, як перебіг вагітності, термін пологів, зріст і маса тіла дитини при народженні, акушерсько-гінекологічний анамнез матері.

Опитування та клінічне обстеження максимальної кількості родичів пробанда проводять з метою виявлення носіїв паталогії генів, як рецесивних, так і домінантних в тому числі зчеплених зі статтю.

Рецесивні алелі проявляються лише в гомозиготному стані, домінантні, як в гомозиготному, так і в гетерозиготному наборі. Проте вираженість клінічної симптоматики залежить більше від пенетрантності та експресивності гена.

Пенетрантність - частота або ймовірність прояву гена. Ця величина визначається відсотковим відношенням кількості осіб, у котрих ген проявляється у фенотипі, до всіх осіб цього гена.

Експресивність - ступінь фенотипового прояву гена, міра сили гена. В медичній генетиці термін “експресивність” часто використовують стосовно повноти прояву синдрому, а не лише конкретного симптому. Часто експресивність моногенного синдрому залежить від статі пробанда.

Результатом клініко–генеологічного обстеження сім’ї є опис паталогічного сидрому, визначення типу успадкування паталогії на встановлення попереднього діагнозу.

Для складання родоводу використовують уніфіковані графічні символи. У родоводі або генеологічному дереві покоління позначають римськими цифрами, кожну людину в одному поколінні арабськими цифрами, а особу, що звернулась до лікаря (пробанд) стрілкою. Відтак кожен член обстежуваної сім’ї має свій номер, що визначає його місце в родоводі. Після встановлення клініко–генеологічного анамнезу виставляється попередній діагноз. Необхідна диференціальна діагностика з генокопіями (захворювання що мають одну клініку, але визначаються різними генами), фенокопіями (неспадкові хвороби, що копіюють спадкові). Для цього проводиться консультація з кваліфікованими фахівцями (окуліст, невропатологам, психіатр, кардіологам, ортопед і лікарями других спеціальностей).

Щоб верифікувати діагноз, призначають додаткові лабораторні і інструментальні дослідження: рентгенографію черепа, кінцівок, хребта (для визначення кісткового віку та виявлення конкретних аномалій), загальний аналіз крові, сечі, дослідження функціонального стану серцево–судиної, травної, дихальної та сечостатевої системи, УЗД діагностику і інші. У деяких випадках вивчають ендокриний та імунологічний статус, гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Рекомендується консультація генетика. При наявності спадкової паталогії правильний діагноз визначає не лише тактику ведення хворого, прогноз його життя та хворобу але і успіх медико– генетичного косультування пацієнта (формування адаптивного середовища вибір професії, прогноз народження дітей) та членів його сім’ї, раннє виявлення ураження індивідуумів, пренатальна діагностика, профілактичне лікування, ступінь народження хворих дітей.

Усе сказане дозволяє зробити висновок, що діагностика спадкових захворювань більше залежить від компетенції і генетичного мислення лікаря, ніж від наявності дорогого обладнання. Лаболаторні генетичні методи дозволяють встановити точний діагноз, визначити характер і локалізацію спадкового дефекту на рівні продукта гена, точкової мутації в гені або алельному варіанті хромосом, або геномі. Ці методи незамінні при масових скринінгах патології, пренатальній діагностиці, виявленні носійства паталогічного гена, визначенні батьківства, проведення доклінічної діагностики паталогії.

Цитогенетичний метод використовується для визначення кількості і структури хромосом, виявлення хромосомної паталогії, паталогії мозаїцизму, а також носіїв збалансованої хромосомної аномалії.

Ще є дерматогліфічний метод дослідження, мікробіологічні методи, молекулярно – генетичні біохімічні дослідження.

Використовується також близнюковий, популяційний та варіаційно –статистичний методи дослідження, що дають змогу досліджувати прояв середовища і спадковості в розвитку хвороби, поширеності спадкової паталогії та носійства патологічних алелей у конкретній популяції.