2015-06-28
314
Ще в ХІХ ст., було відомо, що передача спадкових властивостей організму пов’язана з внутрішньо- ядерними структурами клітини. Особливу увагу було приділено будові клітинного ядра в процесі поділу клітини. В ядрі найдені ниткоподібні елементи, посилено адсорбуючі деякі барвники, в зв’язку з чим вони були названі хромосомами (від грецького chroma – колір, soma – тіло). Хромосоми – самосебевідтворюючі ядерні структури. В процесі поділу, ядра і клітини піддаються закономірним змінам. Саме хромосоми – носії генетичної інформації і їх своєрідна поведінка в процесі поділу клітин забезпечує точний розподіл спадкового матеріалу.
Основним компонентом хромосоми є ДНК (дезоксирибонуклеінова кислота). ДНК представляє собою подвійну спіраль, кожна з ниток якої складається з монотонного повторення блоків: основа – дезоксирибоза, сполучені між собою залишками фосфорної кислоти.
Незважаючи на велику молекулярну вагу, в ній є тільки 4 основи: 2 піримідинових (тімін, цитозин) та 2 пурінових (аденін, гуанін). Між протилежними основами двох поліонуклетидних ланцюгів ДНК утворюються водневі зв’язки.
Такі основи називаються спареними, з двох можливих комбінацій в непошкодженій молекулі має місце тільки одна: А(аденін) – Т(тімін), а Г(гуанін) – Ц(цитозин). Такі пари називаються комплементарними.
дезоксирибоза – тімін – аденін – дезоксирибоза
