2015-06-30
756
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ
Дайте визначення поняття “міжнародна інформація” та охарактеризуйте її спрямованість і основні функції. Дайте класифікацію та охарактеризуйте структуру джерел міжнародної інформації.
До основних понять міжнародної інформації відносять саме поняття міжнародна інформація, а також такі його складові: міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт.
Міжнародна інформація визначається як сукупність відомостей, що характеризують загальні властивості інформації, її систему і структуру, а також питання, пов`язані з її аналізом та розповсюдженням у системі міжнародних відносин. Міжнародна інформація орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики держав національної безпеки економічного розвитку країни на розвиток міжнародних зв`язків і співробітництва держав у рамках міжнародних інститутів та організацій.
Міжнародний інформаційний простір – система спільного використання національних інформаційних ресурсів на основі дво- і багато-сторонніх міжнародних угод.
Інформаційні ресурси – запаси, джерела, засоби і можливості інформації, які мають стратегічний характер і визначають роль і місце держави в світовій ієрархії.
Інформаційний потенціал – сукупність засобів зв`язку, що включає комп`ютерні мережі, бази та банки даних, національну систему інформації, сукупність самої інформації та її різновидів, а також інформаційно-аналітичні центри, засоби масової комунікації.
Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється поєднанням інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв`язку.
Функції міжнародної інформації полягають в узагальненні та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародних правових і економічних наслідків певних рішень у створенні обгрунтованих прогнозів та рекомендацій щодо їх реалізації.
Всі джерела міжнародної інформації поділяються на міжособистісні та опосередковані.
1. Міжособистісні – джерела, до яких належать особисті контакти, суспільні, політичні, військові, культурні. Вони частіше використовуються у дипломатичній практиці, міжнародних організаціях, посередницьких комунікаціях, для передачі особистої інформації. Їх використовують у стратегічних напрямках діяльності з контрозвідувальною метою. Ці джерела вважаються більш повними. Цими джерелами обмінюються при кризових явищах, цей зв`язок допомагає з`ясувати ту чи іншу інформацію.
2. Опосередковані – джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством. До них відносять: змк, інформаційно-аналітичні центри, електронні засоби комунікації, архіви, бібліотеки та інші джерела зберігання інформації, які впливають на громадську думку. Поділяються на офіційні і неофіційні. 2.1.Офіційні – джерела інформації виконавчої влади, науково-дослідних установ, відомчі джерела, джерела силових структур, статистичні джерела. Офіційні джерела є урядові і парламентські. Офіційні джерела поділяються на відкриті, закриті та з обмеженим доступом. 2.2. Неофіційні джерела – джерела неофіційних установ, альтернативних інформаційно-аналітичних центрів, політичних партій і рухів, це соціологічгні дослідження, аналітичні прогнози незалежних установ, неофіційні змк, джерела окремих національних груп і меншин та певних релігійних конфесій.
Офіційні та неофіційні джерела поділяються на відкриті, закриті та конфіденційні.
Відкриті – джерела інформації офіційних установ, спеціальних відомтсв, наукових центрів, промислових підприємств, банків та органів статистики. Серед відкритих джерел розрізняють інформацію загального характеру, яка використовується для складання прогнозів на довготривалий період, а також для прийняття рішень в галузі економіки, політики певними органами. Ця інформація має політичний, економічний та військовий характер для оцінки державного потенціалу та можливість впливу на міжнародну політику. Ця інформація використовується для планування політичних стратегій у дипломатичних переговорах, для політичних кроків у майбутньому.
Відкрита спеціальна інформація стосується конкретної галузі. Вона має відношення до стратегічних напрямків державної діяльності, є частиною загального планування зовнішньої політики і призначається для вузького кола спеціалістів.
Відкрита інформація про осіб, персоналу – персоналізована інформація відкритого характеру, збирається дипломатичними представництвами, інформаційно-аналітичними фірмами, спеціальними науково-дослідними установами. Іноді така інформація збирається неконституційними методами.
Закриті – розвідувальні, стратегічні, певні види статистичних джерел, джерела в яких присутня державна інформація, а також та, яка вважається таємною.
Конфіденційні – джерела, які відносяться до спецільного призначення. Вона зберігається у службових або відомчих базах даних і йде під грифом “для службового користування”.
Розкрийте поняття та визначте основні інститути та структуру міжнародного інформаційного права. Охарактеризуйте основні типи міжнародних інформаційних документів.
Міжнародне інформаційне право – нова комплексна галузь публічного права, яке регулює інформаційні відносини та процеси. В міжнародній практиці інформаційне право має різні визначення: комунікаційне право, комп`ютерне, програмне право, право на інформацію, право мас-медіа.
Інформаційне право – визначається як галузь права, що регулює всі процеси в сфері збирання, обробки, зберігання, пошуку, поширення інформації у всіх її різновидах. Основними об`єктами правового регулювання виступають інформаційні відносини. А суб`єкти інформаційного права – держави, юридичні або фізичні особи.
На сьогодні система міжнародного інформаційного права складається з 4 пакетів документів, які мають такі напрямки:
- Загальне інформаційно право.
Міжнародні угоди, договори, резолюції та рекомендації зобов`язального характеру, в яких зафіксовані статті, положення і принципи із загальних міжнародних документів, що стосуються інформації і комунікації. До загальних документів відносять рекомендації та резолюції ООН та Юнеско, конвенції міжнародних міжурядових організацій, декларації і конвенції іншого призначення, що включають статті з положеннями про інформацію (1997р. – Декларація толерантності).
- Медіа-право
Його виникнення – кінець 19 ст., коли були встановлені преші правила для дзмі і перші професійні правила в Швеції 1897р. Право регулює:
а) організацію і ліцензування масової комунікації;
б) визначає правила розміщення реклами в змі;
в) визначає різновиди масової інформації, право дзмі, право про телебачення.
Право мас-медіа визначає такі спеціалізовані права як право на доступ до джерел інформації, право на охорону персональної інформації і недоторканість приватного життя, право на доступ неурядової інформації в інтересах громадськості.
- Комп`ютерне право
Включає норми, які регулюють діяльність інформаційних мереж і систем, функціонування баз і банків даних, створення і поширення програмної, аудіовізуальної продукції. Норми, які регулюють регіональні, національні та локальні комп`ютерні мережі, переміщення масивів інформації через кордони держави в умовах автоматизованої обробки даних. Все це призвело до створення документів “Про правове регулювання кіберпростору і багатомовність системи Інтернет”.
Найбільше в цій галузі працює Рада Європи, яка розробила ряд положень загальноєвропейського рівня, що стосуються інформаційного права. Спеціалізовані права в комп`ютерному праві:
- право на створення інформаційних систем, технологій і засоби забезпечення;
- майнове право на бази і банки даних;
- право на передачу нових технологій;
- право на створення інформаційних ресурсів;
- право на безпеку інформаційних систем, технологій і засобів забезпечення.
- Право інтелектуальної власності.
Це інформація, розміщена в мережах, сама програма, аудіовізуальна продукція, її ліцензування. В Україні створено Інститут інтелектуальної власності. Створений державний комітет по боротьбі з пірацтвом в аудіовізуальній сфері. В 50 роки прийнята Всесвітня конвенція про авторське право.
Основні типи міжнародних інформаційних документів: Міжнародні угоди і договори. Міжнародні договори служать для регулювання інформаційних відносин у договірній формі для держав і містять уніфіковані норми, спеціально створені для міжнародного врегулювання. Вони бувають дво- і багатосторонні. Міжнародні угоди в сфері інформаційних відносин класифікують за предметом регулювання (інформація в усіх її видах), за видом норм (універсальні, майнові, колізійні, змішані, спеціалізовані).
