Проблеми взаємодії транснаціональних компаній з національними економіками

Відносини між нац. ек та ТНК найрізноманітніші: від конфліктів до співробітництва. Якщо раніше уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення нац позицій, створення нац переваг. Але існують і протиріччя.

1) Держава постійно намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК здійснюючи свою стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на ек кон'юнктуру країни-базування або країни, що приймає, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними засобами держ регулювання економіки.

2) Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. Сьогодні ТНК перетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. ТНК, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, ек, у фін-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовн політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньокорпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.

3) Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лоббіюування, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська система ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об'єднань, різноманітні неформальні контактні організації, фонди, бюро для впливу на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів. Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади глав держав. Економічна потуга великих ТНК порівнянна з ВВП середніх держав, і вони диктують свою волю багатьом країнам. Сьогодні ТНК контролюють понад 50% світового промислового вирцтва, 67% міжнар торгівлі, більш як 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Практично вся торгівля сировиною на світ ринках контролюється ТНК, у тому числі 90% світ торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Американські політичні лідери переконані, що нац інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у вирцтві товарів і послуг.ПІІ розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на іноземних ринках. А закордонна експансія ТНК - це засіб підтримки американської домінуючої позиції у світ економіці, що постійно розширюється, і насамперед у Зх Європі і Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту США.

4) Проблемним є міжнар-правове регулювання діяльності ТНК оскільки воно ще не Спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнар ек порядку, по регулюванню діяльності ТНК універсального характеру. Що стосується України, то в рамках Конвенції про ТНК прийнятою в межах СНД у 1998р ТНК на території України та за її межами у разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на ек конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України

5) Економічна влада держави над підприємствами зазнає послаблень, коли такі економічні суб’єкти, як ТНК, здобувають справжню незалежність від своїх урядів.

6) Діапазон методів утручання ТНК у справи приймаючих держав, засобів впливу на політ та соц обстановку занадто широкий. Наприклад, 1975 року американська «Стандард фрут» і кілька інших ТНК США, незадоволених політикою Панами, Гондурасу й Коста-Ріки у сфері експорту бананів, створили спецфонд на 5 млн. дол. для підриву стабільності в цих країнах. Для цього планувалося провокування збройних сутичок, акцій саботажу і навіть замах на життя тодішнього президента Панами.

7) Боротьба між корпораціями за джерела сировини і ринки збуту призводила навіть до війн між державами, в яких вони оперували. Приклад - дії керівників провідних америк енергетичних ТНК під час арабо-ізраїльської війни 1973 року, які направили тодішньому президенту США Ніксону ультимативний лист із вимогою не постачати ізраїльській армії зброю. Інакше американські ТНК, побоюючись за долю своїх економічних позицій в арабських країнах, відмовлялися заправляти паливом кораблі 6-го військово-морського флоту США, що перебували в зоні конфлікту.

8) Дії ТНК часто не відповідають стратегічним інтересам країни базування, пріоритетам її зовн і внутр політики. Приклад — численні антимонопольні розгляди по всьому світі. «Майкрософт» став фактично монополістом на ринку операційних систем для персональних комп’ютерів. У зв’язку з цим, за ухвалою Верховного суду США, «Майкрософт» муситиме розпрощатися з частиною своїх філій, на базі яких буде створено незалежні компанії, що приведе до оздоровлення галузі, нормалізації конкурентного середовища.

9) Для приймаючих країн проблеми з ТНК:

-придушення своєю потугою місцевих фірм,

-установлення монопольних цін, порушення законів, наприклад приховування доходів від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу,

-хижацька експлуатація природних і трудових ресурсів,

-забруднення довкілля,

-організація «витікання умів» у материнську компанію,

-протидія реалізації ек політики приймаючих держав.

Діяльність ТНК у таких галузях ек приймаючих країн, як гірничодобувна, хімічна, лісова, рибне господарство, завдає непоправної шкоди природі цих держав, призводить до порушення екологічного балансу. Тому більшість корпорацій не проводять таких робіт на національній території, а переносять їх у країни, що розвиваються.

76.Проблеми зовнішньої заборгованості країн і шляхи їх розв`язання.

Зовнішня заборгованість — сумарні грошові зобов'язання країни, що виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовн кредиторам на певну дату, тобто загальна заборгованість країни по зовн позиках і неоплаченим ним відсоткам.

Однією із складних міжнар фін проблем є проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використ отриманих ресурсів, світова фінансова криза, погіршення ек розвитку світу – все це стало підставою для розмов про те, що наступна світова криза буде *борговою*.

Так, вже сьогодні 20 країн ЄС порушують Маастрихтські критерії, відповідно до яких рівень держ дефіциту не може перевищувати 3% від ВВП. Німеччина стала єдиною країною ЄС, яка закріпила необхідність скорочення держ заборгованості в Конституції. З 2016р дефіцит Німеччини може складати не більше 0,35% від ВВП, а з 2020р Німеччині буде заборонено використовувати позичені кошти. За словами МВФ у 2014р. співвідношення боргу до ВВП для країн G7 окрім Германії та Канади, складе 100% і більше.

Яскравий приклад проблем зовн заборг є Греція, її борг = 300 млрд євро. Греція звернулася до МВФ по допомогу для подолання дефіциту держ бюджету. Пропозиції МВФ для Греції у допомозі для подолання проблеми зовн заборгованості та зменшення держ дефіциту стосуються головним чином зменшення бюджетних витрат, у тому числі видатків на соц-ек програми, та збільшення дохідної частини за рахунок підвищення податкового навантаження. На таких умовах Греції нададуть кредит у 110млрд євро. Що знов таки збільшить її заборгованість.

Держ борг України складає за підрахунками Кабміну 93,5% ВВП і складає 104 млрд дол.

Загалом, серед загальноприйнятих шляхів подолання проблеми даерж заборг є такі:

1)Рефінансування держ боргу - погашення основної заборгованості й % за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

2)Реструктуризація - на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

3)Конверсія (зміна дохідності)

4)Консолідація (передання зобов'язань на нові позики з метою продовження терміну позики)

­­5)Уніфікація (об'єднання декількох позик в одну)

6)Обмін за регресивним співвідношенням (обмін на нові з метою скорочення величини боргу)

7)Відстрочка (провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик)

8)Анулювання (означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами).

Таким чином, можна чітко побачити, що в основі принципів управління боргом й лежить причина проблеми держ заборгованості – породження все нових і нових борг зобов’язань. Із методів, які анулюють зобов’язання слід назвати дефолт. Але країна, що оголошує дефолт, втрачає довіру інших країн. Так, у 2002р. дефолт обявила Аргентина. А сьогодні є занепокоєння щодо можливого дефолту Греції. Зобовязання по обслуговуванню зовн боргу можуть виконуватися також за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту.