Вправа «Помирилися»

Діалог:

— Ба! Кого я бачу тут! вітаю, друже!

— А совість є? Не зайти, не написати?! А? Мовчиш?

— А що сказати?

— Відчуваєш свою провияу?

— Усвідомлюю цілком!.

— Ну-ну!

— Що «ну-ну»? Не віриш, брате?!

— Вірю, друже!

— Я дуже радий! Завдання

1-й товариш (докором, доганою присоромити друга, щоб не хотілося надалі так ставитися до дружби).

2-й товариш (отримати пробачення, щоб відновити дружні стосунки).

Зауваження. Змінювати обставини, уточнювати. (Хто ви? Чому не спові­щали про себе? Де зустрілися? тощо)

Двокрапка. Двокрапка свідчить про намір роз'яснити, уточнити, пере­лічити те, про що сказано перед нею. На двокрапці завжди повинна бути сполучна логічна пауза. Звісно, перед двокрапкою голос на попередньому слові трохи знижується, але значно менше, ніж на крапці.

Головна помилка під час читання двокрапки полягає в тому, що голос занадто сильно знижується і виникає інтонація крапки. Тоді виходить нісенітниця: за двокрапкою потрібно роз'яснення, уточнення, а речення вже завершене. Доцільно стежити за тим, щоб цього не відбувалося. Завжди варто пам'ятати, що в реченні головне за змістом зазначається після двокрапки.

Робота над текстами з двокрапками дуже корисна: це розвиває мовленнєвий слух, є здатністю людини сприймати й відтворювати підвищення й зниження голосу, паузи, посилення звуку голосу тощо. Мовленнєвий слух допомагає успішно передавати в усному мовленні значеннєву й емоційну сторону інтонації. Наявності. мовленнєвого слуху допомагає успішно передавати інтонацію чужого мовлення, будь-якої чужої мови.

Тире. Тире трапляється у простих і складних реченнях. Воно ставиться з метою роз'яснити те, про що розповідалося перед ним, протиставити одне явище іншому. Тире показує сполучну паузу й вимагає деякого підвищення голосу на попередньому і пісному слові.

Три крапки. Три капки свідчать про те, що щось недоговорили, думку не завершили.

Три крапки найчастіше стоять наприкінці сюжетного уривка. У цьому випадку голос на наголошеному слові знижується майже ми на крапці.

Часто зустрічаються три крапки перед початком абзацу. У цьому випадку вони свідчать про початок нового сюжетного шматка. Три крапки в середині речення мають на увазі паузу перерваного мовлення — паузу умовчання. Голос у цьому випадку зазвичай підвищується настільки, наскільки це потрібно, щоб подумки вимовити слова, сховані під трьома крапками.

Якщо три крапки позначають психологічпу паузу, то наголос ни словах, що передують трьом крапкам, може бути різним за ви-сотою. Усе залежить від волі виконавця, від сценічного завдання,

оцінювань, словесних дій.

Дужки. Слова, взяті в дужки, потрібні для додаткового пояснення, уточнення авторської думки, другорядного зауваження. У дужки можуть бути взяті окремі слова, словосполучення й цілі речення. Існує особлива інтонація, що обов'язкова під час читання дужок.

Зазвичай перед дужками голос підвищується на попередньому наголошеному слові, потім упродовж тексту у дужках дещо знижується, а після закриття дужок голос повертається на ту саму висоту, що була до початку дужок або після паузи, якби дужок тут не було. Дужки завжди оточені паузами.

Усередині дужок голос майже не повинен змінювати висоти, тут переважає монотонна ненаголошеність, або, на думку К. Станіславськогопапського, «безбарвна» інтонація. Однак, усередині дужок, що містять у собі кілька слів, завжди є слово, що вимагає визначення за допомогою підвищення голосу. Якщо голос на наголошеному слові всередині дужок зовсім не підвищиться, то всередині речення пролунає інтонація крапки й речення завершиться завчасно, утратить зміст. У той же час підвищення голосу на наголошеному слові всередині дужок буде значно меншим, ніж перед дужками. У тих випадках, коли речення завершується дужками, го­лос на наголошеному слові перед дужками підвищується дещо менше, ніж у тому випадку, якщо дужки розташовуються усе­редині речення. Голос перед дужками, що завершують речення, знижується приблизно так само, як під час читання крапки з комою. Але завершується речення повністю й голос знижується до крапки — на наголошеному слові всередині дужок, що стоїть наприкінці речення.

Лапки. Лапки ставляться для того, щоб визначити слово, мовленнєвий такт або ціле речення. Слова, що стоять у лапках, необхідно інтонаційно підкреслити за допомогою пауз, що оточують лапки (якщо це пряма мова або цитата), наголосу на слові в лапках, зміни висоти голосу.

Лапками виділяються цитати. Це дає можливість підкреслити те, що в них міститься.

Зазвичай цитата вимовляється зі зміною висоти голосу порівняно з основним текстом, тобто вище або нижче ніж основний текст, із деяким уповільненням темпу мовлення на цитаті, щоб виділити чужі слова, що наводяться. Перед цитатою і після неї необхідно робити паузу.

Лапками виділяються слова, ужиті іронічно, або слова, незвичайні для цього тексту. У цьому випадку необхідно обов'язково виділити, особливо активно підкреслити " "-" можна досягти за допомогою пауз перед у лапках, і за допомогою логічного наголосу на цьому слові.

Лапками також виділяються назви книг, газет, журналів. У цьому випадку перед або після назви необхідно зробити неве­лику паузу й трохи наголосити назву.

Лапки, що містять у собі пряму мову або думки героя, йоги внутрішній монолог, вимовляються так, як уважає потрібним виконавець. Саме тут можуть бути передані особливості мовлення героя, його ставлення до фактів, які він повідомляє або про які думає, тощо.