Таким чином, Мала Скіфія проіснувала до ІІІ ст., доки не була остаточно знищена готами

Скіфологи називають дві основні причини занепаду держави:

А) її міць підточували безперервні війни з іншими державами, передусім із найближчими сусідами – сарматами;

Б) відсутність сильної централізованої влади призвела не лише до територіальної роздробленості, а й до розпаду держави на окремі частини.

Державний устрій. За формою правління Скіфське царство відносять до монархії на чолі зі спадковим царем. Історія знає імена чотирьох скіфських царів: Скілура, Палака, Фарзая та Інісмея. У них зосереджувалася судова влада, інколи вони виконували жрецькі функції, були верховними власниками землі. Проте, влада царя не була абсолютною. Вона обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами всіх воїнів, про існування яких повідомляв Геродот.

Апарат державного управління складався в основному з найближчих родичів царя та представників аристократії. На рівні місцевого управління ще панували пережитки родоплемінної організації. Старійшини та вожді племен традиційно очолювали місцеві органи влади.

Суспільний лад. Батько історії Геродот, мандруючи Чорноморським узбережжям у V ст. до н.е., залишив нам згадки про особливості суспільного устрою скіфів. З них випливає, що основні матеріальні ресурси зосереджувалися в руках скіфської знаті, до якої належали: царська родина, дружинники та багаті купці. За обсягами багатства вони не мали собі рівних з-поміж усіх народів Східної Європи. У спогадах Гіппократа (молодшого сучасника Геродота) фігурують «скіфські багачі, що називають себе благородними, вважаються найбільш могутніми людьми у скіфів».

Особливе місце в суспільній ієрархії посідала відокремлена соціальна верства – жерці. Вони перебували у привілейованому становищі відносно інших соціальних груп. Разом із царем, імовірно, провадили судочинство.

Найчисельнішу верству скіфського суспільства становили вільні общинники. Саме на них покладались обов’язки військової служби, сплати різноманітних повинностей. У Малій Скіфії вільні ремісники і торгівці становили основну частку міського населення.

У середовищі скіфів існувала особлива категорія жінок, що не належала до знаті, але користувалася великою повагою та авторитетом. Скіфські «амазонки» відмінно володіли різноманітними видами зброї, відзначалися агресивністю та войовничістю.

На нижній сходинці суспільної піраміди перебували раби. Вони не відгравали вирішальної ролі у системі виробництва матеріальних благ, проте їхня частка в усьому складі населення була значною. Кількість рабів зростала насамперед за рахунок військовополонених.

Археологічні знахідки дають підстави твердити про розвиненість у скіфів приватної власності, передусім на худобу та інше рухоме майно.

Джерела та основні риси права. Основним джерелом права Скіфського царства було звичаєве право, яке так і не набуло писемної форми. Паралельно існували правові норми, встановлені царською владою.

Угоди з царем роксоланів Тасієм та царицею Боспору Гіпепірією свідчать про існування у скіфів ще одного джерела права – міжнародного права.

Серед злочинів найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, тобто замах на його життя, вбивство правителя, непокора царському розпорядженню тощо. Такі протиправні діяння каралися смертю. Впродовж тривалого часу у скіфів зберігалася кровна помста.

Шлюбно-сімейні відносини базувалися на принципах патріархату (зверхності батька). Дозволялося багатоженство. Привілейоване становище серед жінок мала старша дружина. Вдова померлого переходила як річ у спадок до старшого брата. Батьківський будинок разом із господарством успадковував молодший син.