Vіі. Вживання скорочень у текстах

Дотримуючись вимог лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко використовують загальноприйняту систему стандартних скорочень. Крім економії місця, пов’язаної з обмеженістю площі документа (укладачі часто намагаються розмістити інформацію на одній сторінці), вживання скорочень є виправданим, тому що:

1) зменшується час на складання документа;

2) не подається надлишкова інформація (та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у співвідносному словосполученні);

3) це допомагає уникнути повторення назв, що складаються з кількох слів (наприклад, повна назва організації, підприємства, установи, наводиться лише один раз в адресі, штампі тощо, далі в тексті вона змінюється на скорочену).

При використанні скорочень у документах треба керуватись правилами скорочення й написання скорочених слів і словосполучень та ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі”, затвердженими й уведеними в дію наказом Держстандарту України 04. 07. 97 № 391.

Серед скорочень виділяють абревіатури, складноскорочені слова, змішані (комбіновані) скорочення, графічні скорочення.

Абревіатури

Абревіатури утворюються з початкових літер кожного слова словосполучення. Вони бувають:

– звукові (кожен ініціал у них читається як окремий звук): вуз, ЦУМ, ДУМ; такі абревіатури, як і окремі слова, змінюються за відмінками: у вузі, до ЦУМу, з ДУМу;

– буквені (у них ініціали читаються як букви алфавіту): ДНУ, МВС, АТС, СТО; вони є невідмінюваними.

Усі абревіатури пишуться великими літерами, за винятком кількох, що перетворилися в загальні назви: загс, вуз, неп.

Граматичні закінчення до звукових абревіатур приєднуються безпосередньо без будь-якого знака (апострофа, дефіса, коми).