Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення

У сучасному світі налічується близько шести тисяч мов. Наша, укра­Їнська мова, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Вона, як і будь-яка інша, складається зі слів.

Розділ мовознавства, який вивчає слово як основну одиницю мови, а також словниковий склад мови як систему, називається лексикологією.

Усі слова, наявні у мові, становлять лексику. У ній переважають тер­МІНи.

Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного ви­раження поняття з будь-якої галузі знання - науки, техніки, суспільно­політичного житmя. Термін позбавлений емоційно-ексnресивноzo забарв­лення. Кожній галузі властиві свої терміни, серед яких багато запози­чених слів, наприклад, віза, кліше, реквізиm, академія, міліція, держава, право, особова справа, покарання, науково-дослідна установа, адміні­стративні правопорушення, юридична техніка тощо.

Словом термінологія позначають сукупність термінів певної галузі науки або всі терміни даної мови.

Найважливішою ознакою термінів є Їх однозначність. Усі носії мови повинні вживати терміни з одним і тим самим значенням. Проте, іноді буває так, що в одній галузі знань той самий термін має одне значення, а в іншій - інше.

Наприклад, операція (у медицині, фінансових справах, військових); криза (у політиці, у медицині - переломний момент у хворобі) тощо.

Найбільше у мові термінів спеціальних, які характерні для певної га­лузі науки, знання (юридичні: опікун, особа, підсудність, позов, побутова травма, покарання).

Термін лексика (з грецької - словесний, словниковий) має декілька значень:

1) сукупність слів української мови. Це складна організована систе­ма, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи nротuлежністю значень, сфери вживання тощо;

2) сукупність слів, пов 'язана з ЇХnоходжен1fЯМ (наnр., східнослов 'янська лексика, жарzoнна, застаріла, професійна, запозичена лексика);

З) Іукуnність слів, пов'язана зі сферою їх використання (спеціальна лексиfа).

Мовознавці вважають, що лексика - це досить організована система.

Центральне місце у ній займають тематичні групи. Тобто майже всі слова можна поділити за Їх значенням в однорідні групи з єдиним тематичним направленням. Наприклад, серед юридичних термінів можна вирізнити групи термінів кримінального, адміністративного та цивільного права, криміналістики, кримінології тощо. Чим більше людина знає слів, уміє Їх правильно вживати у межах тематичних груп, тим вільніше вона во­лодіє мовою взагалі.

Лексика найтісніше пов'язана із життям народу. Вона постійно ре­агує на зміни у соціально-виробничому та культурному житті нації ви­никненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів вживання лексики: активної та пасивної.

До активної лексики належать слова, які широко й повсякденно вживаються. Це звичайні слова, без яких не можливо висловити жодної розгорнутої думки. Вона об'єднує спеціальні терміни, що постійно вжи­ваються у середовищі людей певних професій, спеціальностей: юрист, суддя, прокурор, рядовий, карний розшук, вулична злочинність, особовий склад, посвідчення особи, штатний розклад тощо.

Активна лексика поділяється на дві групи:

а) загальновживані слова, зрозумілі всім мовцям;

б) незагальновживані - терміни і професіоналізми, що активно ви­користовуються не всіма мовцями, а представниками певних спеціаль­ностей.

До пасивної лексики перейшли ті слова, які не належать до постійно­го вжитку, тобто рідко вживаються чи мають певні обмеження.

1. Слова, які застаріли і витіснили ся новими - архаїзми (рать ­військо, злато - золото, перст - палець, чоло - лоб, ректи - гово­рититощо).

2. Слова, що називають реалії минулого - історuзми (рекрут, крі­пацтво, тюремник, волость, прохач, присяжний засідатель).

3. Нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що ві­дoбpaжaюTь сучасність - неологізми (конвенція, дискриміна­ція, ексклюзивний, рейтинг, консенсус, електорат, менталітет, кон'юнктура, дистриб'ютор, магістр, бакалавр, ліцей, престиж тощо).

Неологізми сприймаються як нові доти, поки ці слова ще не повніс­тю засвоїлися в активній частині мови. Коли вони стануть загально­вживаними, звичними, то перестануть бути неологізмами, ввійдуть до загальновживаної лексики.

у мові є слова, що мають лише одне значення, тобто називають лише одну істоту, предмет, явище, дію тощо. Їх називають однозначни­ми. Наприклад:

міліціонер - той, хто служить у міліції; майор - офіцерський чин, військове звання;

провокатор - підбурювач, який діє зі зрадницькою метою; мародер - грабіжник, що краде речі вбитих на полі бою. Крім однозначних у мові є слова багатозначні.

Багатозначність - наявність в одного слова двох або кількох пов'язаних між собою значень, що виникли у процесі розвитку пер­винного значення. Одне із значень багатозначного слова є прямим, усі ІНШІ - переносними.

Пряме значення - це основне значення слова, що найменш залежне від кодтексту. Наприклад, речові докази, озброєна охорона, викликати до суду, службовий злочин, судова справа - пряме значення; розірвати до­говір, взяти на поруки, ввести в оману, відкласти розгляд справи - пере­носне значення.

Переносні значення є похідними від прямого й асоціюються з ним.

Переносні значення закріпилися у мові й фіксуються словниками. Вони можуть бути:

а) безобразними - ручка на дверях, висока посада, вийшов на пенсію; б) образними - орел, сокіл, пес (про людину), море вогнів, прозорі кор­дони, очі палають, рожева мрія тощо.

Незагальновживана лексика використовується представниками від­повідних спеціальностей. До неї належать нелітературні прошарки ­ діалектизми, жаргонізми та арготuзми.

Діалектизми - слова або словосполучення, характерні лише для певних територій, на яких функціонує загальнонародна національна мова. В українській мові вирізняються південно-східні, південно-західні та північні говори.

Діалектизми лексичні поділяються на три групи: 1) власне лексич­ні - це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко - дядько, киря - сокира;

2) етнографічні - це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (вид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент);

З) fемантичні діалекти - слова, що в діалекті мають значення, від­мінне від загальномовного: базар (майдан), збір (ярмарок), пироги (ва­. реники)

Жарюнізми - слова, якими користуються люди, об'єднані спільними інтересами, захопленням, професією, віком, ситуацією. Використову­ються вони для надання експресивного забарвлення назвам предметів, явищ, важливих для членів даної соціальної групи. Наприклад: кльово, кайф, супер, бабки, тусівка, бухло, бодун тощо.

Існують також професійні жаргони - неофіційні назви предметів чи понять у сфері тієї чи іншої професії: вікно (у вчителів), фанера (у му­зикантів) тощо.

Жаргони швидко застарівають і замінюються новими словами­синонімами: хавати, ксива, квасити тощо.

Одне з певних місць відводиться жаргонові кримінальною злочинця, якому притаманний цинізм, де за словами маскуються вчинки, негідні людини.

Різновидом жаргону є арготuзми. Це спеціальні слова, що вжива­ються представниками окремих соціальних груп з метою засекретити свою мову, зробити її незрозумілою для інших. Арготизмами користу­ються злочинці, наркомани, мафіозний світ. Наприклад, у злодійському арго слово кафедра - могила, помити - украсти, замочити - вбити.

Жаргон та арго належать до вузьковживаної, просторічної лексики, нечітко розрізняються між собою. Вживання цих слів у звичайному мов­ленні недопустиме, проте допустиме як особливий стилістичний засіб у роботі правоохоронних органів з метою встановити діловий контакт зі злочинним світом.

В українській мові використовуються екзотизми - слова, запозичені українською мовою з інших мов для позначення реалій життя іншого народу чи країни. Екзотизмами можуть бути:

назви установ: меджліс, хурал, бундестаг;

посад, професій: полісмен, шериф, тореадор, гейша; грошових одиниць: динар, юань;

житла, поселень: аул, кишлак, вігвам;

звертань до людей: мадам, містер, сеньйор, сеньйора, міс, леді.

Отже, основною одиницею лексики та лексикології є слово.

Слово як найменша самостійна одиниця мови, його значення Кожна мова складається зі слів, і слово є однією з основних одиниць мови. Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова вияв­ляють себе лише у слові. Отже, слово - одна з основних одиниць мови, що вільно відтворюється у мові, називає всі, пізнані людиною предмети, явища природи і суспільства, відношення і залежності, виконує основну інформацію у спілкуванні між людьми, за допомоюю якою людина вислов­лює свої почуття. Кожен, хто володіє мовою, легко вирізняє у ній слова і визначає Їх звукові межі в потоці мовлення.

Слово як одиниця мови характеризується такими ознаками, за яки-

o • 0 0

ми вона ВlДРlЗНЯЄТЬСЯ вІД ІНших мовних одиниць:

1) складається із звуків і має один основний наголос;

2) має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки, проце­си об'єктивної дійсності;

З) може поділятися на менш значущі частини - морфеми.

Слово - це найменша самостійна одиниця мови, що складається як з одного звука, так і з граматично оформленою звуковою комплексу, за

...

яким суспzльною практикою закрznлене певне значення z якому властива

відтворюваність у процесі мовлення.

Головна функція слова - номінативна (називна). Слова української

мови групуються:

за значенням - однозначні, багатозначні;

за мовним стилем - загальновживані, специфічно побутові, наукові терміни та професіоналізми, ділові штампи, образно-художні тощо; за емоційним забарвленням - нейтральні, емоційні;

за сферою вживання - літературні, діалектні, знижені;

...

за активНІСТЮ вживання - активНІ та пасивНІ;

Оо 0 0

за походженням - власне YKpaIНcьКl та запозичеНІ.

Лексичне значення слова реалізується у контексті, у вільному спо­лученні з іншими словами. Із слів складається речення - основний засіб вираження думки.

Слово має не тільки значення, воно певним чином організоване гра­матично і завжди входить до системи тієї чи іншої лексико-граматичної категорії, тобто належить до будь-якої частини мови.

2. Лексика сучасної української мови з поглядуїіпоходження

Лексика сучасної української мови склалась у процесі тривалого іс­торичного розвитку. Її формування та розвиток тісно пов'язані з історі­єю українського народу.

За своїм походженням лексика неоднорідна. Найбільша частина її належить до корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть від індоєвропейської мовної спільноти, слова, що виникли у спільнослов' янській мові та слова давньорусько го походження, а також весь лексичний фонд, створений на українському грунті. Решту лексич­ного складу сучасної української мови становлять запозичення з індо­європейських, зокрема й слов'янських та неіндоєвропейських мов; ін­шомовні лексичні елементи засвоювались українською мовою протягом усього ЇЇ історичного розвитку. Тому серед слів, що вживаються у прак­тиці спілкування, можна виокремити слова різні за часом виникнення і походженням. Усі вони відкладаються у словниковому складі нашої мови ніби певними шарами.

Перший шар становлять найдавніші слова, що дійшли до наших ча­сів з ін.доєвропеЙської мови. Наприклад: сонце, вода, брат, мати та ін.

Другий шар становлять слова, що належать до спільн.ослов'ян.ської мови, яка розпалась як єдина мова всіх слов'ян приблизно у У-УІ ст. на­шої ери. Ці слова живуть багато століть, хоч зазнали деяких фонетичних змін і вимовляють ся тепер у різних мовах не так, як вони вимовлялися У часи спільнослов'янської єдності. Наприклад: мать (рос.), мати (укр.), маці (біл.), матка (польс.).

Третій шар вирізняється у лексиці сучасної української мови пере­важно пізніш ого походження і становить спільн.і східн.ослов'ян.ські слова, які в інших слов'янських мовах не вживаються. Наприклад: урожай, ша­бля, дядько, сьогодні, ненароком та ін.

Четвертий шар становлять лише україн.ські слова, поширені тільки в українській мові. Наприклад: година, рада, повітря, коханий, чарівний та ін.

Ці слова можуть бути різного походження і різної давності, але за­кріпилися лише в українській мові у період її формування та розвитку і виражають специфіку української мови, саме те, чим вона вирізняється у лексиці від інших східнослов'янських мов. Власне українські слова від­різняються також і деякими фонетичними та словотворчими ознаками.

П'ятий шар - слова ін.шомовн.оlO походжЄ1і1іЯ, що в лексичному складі сучасної української літературної мови займають певне місце. У світі не­має жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокрем­лено від інших народів. Процес засвоєння слів будь-якою мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою та виразнішою. Слова, запозичені з інших мов, завжди відпо­відним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики та семан­тичної системи тієї мови, до лексичного складу якої вони ввійшли.

Запозичуються як цілі слова та вирази, так і окремі Їх елементи. Ак­тивно вживаються міжнародні словотворчі елементи, запозичені з латинської та грецької мов. Без знання цих елементів неможливе розумін­ня багатьох термінів, адже поєднуючись із коренями інших слів, вони утворюють нові слова. Наприклад, н.аціо- (грец. народ), мон.о- (грец. один), полі- грец. багато), гідро- (грец. вода), крим- (лат. той, що має від­ношення до злочину), ан.ти- (грец. проти): н.аціон.альн.иЙ, мон.ографія, мон.отон.н.иЙ, ан.тидержавн.иЙ, полісемія, гідродин.аміка, гідроелектро­стан.ція, ан.тибіотики тощо.

Практично не завжди легко встановити різницю між власне україн­ським словом і запозиченим. Це зумовлюється, по-перше, тим, що ети­мологія багатьох давніх слів і досі ще не остаточно з'ясована, по-друге, навіть при відомому значенні слова іноді важко визначити, чи воно за­позичене, чи створене на власному мовному грунті.

До найдавніших запозичень з інших мов належать старослав 'ян.ізми­ слова, що сформувалися у ІХ ст. на грунті македонського діалекту старо­болгарської мови. Старослов'янською мовою користувалися майже всі слов'яни. Наприклад: мудрість, влада, вождь, страждан.1іЯ, юродивий, святи1іЯ, битва, молитва, злочин., творець, образ, благородн.иЙ тощо.

Запозичення з грецької мови - це слова, засвоєні ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх торгово-економічних зв'язків східних слов'ян із Грецією та її колоніями на північному узбережжі Чор­ного моря. Після прийняття християнства була засвоєна значна кількість власних імен людей, наприклад, Василь, Євген., Микола, Кузьма, Олен.а, Петро, Віктор, Ольza, Софія, Олексан.др, Федір, Ан.астасія та багато ін.

Запозичення з грецької мови відбувалося здебільшого через посеред­ництво інших мов. Їх поширення зумовлювалося розвитком науки, куль­тури, мистецтва. Так з'являється в українській мові грецька за походжен­ням лексика на запозичення нових суспільно-політичних відносин, тер­міни з медицини, біології, хімії, мовознавства, філософії, логіки, спорту, наприклад: політика, хартія, аристократія, ан.емія, мікроб, 'КЛімаm, кри­тика, атлетика, гімн.астика тощо. Оскільки ці та інші слова вживаються у переважній більшості мов світу, Їх називають ін.терн.аціон.алізмами.

Крім грецьких лексичних запозичень, українська мова збагачується латинізмами, які відіграли значну роль у збагаченні лексики - наукової і політичної термінології, наприклад, кон.спект, колегіум, н.ація, детек­тор тощо. Серед запозичень із західноєвропейських мов є чимало слів з французької (дуель, пальто, турн.е, реформа, режим, прем'єр, десан.т, парад, саботаж тощо) англійської (джен.тельмен., мітин.г, офіс, парла­мен.т, рин.г, футбол, рекорд, хокей, тен.іс, спортсмен. тощо), німецької (бро1іЯ, кн.язь, коман.дир, штаб, офіцер) та інших мов