Проблема пізнання в Середньовічній філософії:містика, схоластика

В середньовічній філософії в період 10-11 ст. сформувалися 2 провідні напрямки, які розглядали можливості людського розуму в питаннях богопізнання:

1. Містика (східна традиція) – шлях серця, в якому знаходиться віра, завдяки чому людина може не стільки пізнати (через мислення), скільки відчути благодать Божу.

Розум і роздумування ведуть лише до гріха і відходу від шляху віри

2. Схоластика (схола) – школа – вважалось, що людина повинна повною мірою використовувати можливості розуму в питаннях богопізнання.

Найкращим засобом діяльності розуму – логіка (аргумент) західноєвропейська традиція, яка перейшла в католицизм

В 12-13 ст. питання про пізнання загострюється з появою перших університетіф. Постає проблема: яку роль індивідуальна людська активність відіграє на шляху спасіння душі.

У відповідь на це питання формується 2 напрямки:

1. Реалізм – вважали, що єдина справжня реальність – це Бог і те, що пізнаю людина, це ідеї божественного розуму

2. Номіналізм – справжня реальність – це конкретні одиничні речі, оскільки вони є результатом божественного творіння, а поза людським пізнанням, загальних ідей не існує.