Людські відносини ,лідерство і мотивація

Все перелічене вище дійшло до висновку,що в менеджменті немає простих однозначних відповідей.Це відповідало соціологічній концепції Е.Мейо,розумінню їх складності людської природи,яку він,частково,розглядав з позиції „психопатології” – науки про розумові розлади.

Як відомо, основоположники психопатологічної думки П’єр Жане і Зиґмунд Фрейд на основі розумових розладів бачили: перший – „нав’язливу ідею”,другий – „ примус”.Вважаючи теорії двох психоаналітиків взаємодоповнюючими,Мейо „нав’язливу ідею „ і „примус” трактував як ведучі до недієздатності людини,його неадекватної реакції на життя,враховуючи особисту, соціальну і виробничу поведінку.Результатом ставало зниження здатності людини до адаптації,що приводило до дисфункціональним наслідків як зі сторони працівника,так і керівника.Відчуття незадоволення, заклопотаності своїми особистими проблемами,нерозумінням і недовірою влади негативно впливали на продуктивність і моральний дух працівника.

Виходячи з психоаналітичного аналізу виробничого життя основоположники теорії людських відносин сформували філософський критерій руху цих відносин.Його метою було ефективна співпраця людей; засобом – винагорода соціальної потреби і значущості особистості.

На думку Мейо,кожна суспільство має наступні основні завдання:1)Забезпечення матеріального(економічного)існування і 2) підтримка соціальної солідарності його членів. Однак, якщо в період до індустріального суспільства ці цілі досягались завдяки „домашньому ” життю і „ невидимій руці”,характерних для класичної економічної теорії,то заводська система,процес індустріалізації руйнує солідарність.

Поділ праці,соціальна і фізична мобільність,ріст великомасштабних організацій –все це перетворює особові,дружні відносини в безособові.Значний ріст техніки призвів до „ соціального відставання „ і як наслідок,- до „соціальної дезорганізації „.Менеджмент в таких умовах,вважав Мейо,стає тою „невидимою рукою „,яка знову забезпечить в суспільстві економічне існування і співпрацю людей.

І хоча Мейо при цьому абстрагувався від питань влади,політики, соціальних протилежностей в суспільстві,свої політичні „цінності” у нього все ж були. Так, наголошуючи на перевтілюючу роль менеджерів в суспільстві,він, по суті,протиставляв „демократичне” розсередоточення влади серед менеджерів її централізації і тоталітаризму в політиці,а безпристрасний,об’єктивний підхід керівників – класовим і політичним силам.Акцент на соціальній ролі менеджерів,перетворення їх на носіїв „демократичної „ влади і „моралі співробітництва” протистояли „ недосвідченість політиків”,які ввічнюють примус навіть в країнах з номінально демократичним керівництвом.

Мейо вважав,що „політикани” заважають розвитку менеджеристського керівництва суспільством.Тим не менш,потрібно пробувати знову і знову,щоб” перевтілити „ суспільні умови в результаті передавання освіти і „знищувати” політичні еліти. Його основні рекомендації по соціально - економічному перевтіленню суспільства звелись тому до підготовки кадрів керівників,які володіли б необхідною майстерністю „соціального керівництва”.

Слід відмітити,що Мейо коріння проблем індустріального суспільства вбачав у помилковій економічній і політичній теорії,розвиток якої він пов’язував з ім’ям Д. Рікардо.На думку Мейо,соціальні проблеми індустріалізму є результатом його економіки Laissez –fair і інтерпретації суспільства як „безпорядочного,егоїстичного натовпу”.Однак якщо в традиційному суспільстві людський натовп можливо було приборкати унітарною (абсолютною) владою,то в століття технічного прогресу,в століття атомної бомби необхідно переглянути рекардіанську теорію взагалі й частково,гіпотезу про” хаосний натовп „.

Щоб керувати людьми,влада повинна базуватись не на абсолютистських устоях й не на технічних навиках,а на кооперативних ідеях,прагненні до соціальної солідарності і співпраці. Тільки таким чином,вважав Мейо,можливо затвердити й зберегти демократію.Тільки через групу можливо уникнути натовпу.